Професійний розвиток

Професі́йний ро́звиток, також відоме як професі́йне навча́ння, — це навчання, спрямоване на здобуття або вдосконалення освіти у певній професійній галузі або на формування практичних навичок, застосовних у професійній діяльності, з акцентом на праксисі на додаток до трансферних навичок і теоретичних академічних знань, характерних для традиційних вільних мистецтв та освіти у галузі фундаментальних наук. Професійний розвиток використовується для здобуття або підтримання професійних кваліфікацій, таких як професійні сертифікати або академічні ступені, через формальне навчання в закладах, відомих як професійні школи, а також шляхом участі в конференціях та неформальному навчанні для вдосконалення або здобуття нових навичок.^[1][2]

Професійний розвиток є цілеспрямованим процесом навчання наявних (працюючих) і потенційних (наприклад, студентів) працівників професійних знань та вмінь з метою набуття навичок, необхідних для виконання певних видів завдань в конкретній спеціальності.^[3]

Основні форми здобуття професійної освіти:

• навчання у вищих і спеціалізованих навчальних закладах освіти,
• стажування на курсах підвищення кваліфікації,
• удосконалення професійної майстерності на виробництві,

Професійну освіту описують як інтенсивну та засновану на співпраці, в ідеальному випадку з етапом оцінювання.^[1] Існує багато підходів до професійного розвитку або професійної освіти, серед яких консультування, коучинг, спільноти практики, дослідження уроків, кейс-метод, підсумковий проєкт, наставництво, рефлексивний супровід та технічна допомога.^[4]

У професійному розвитку беруть участь найрізноманітніші люди, зокрема вчителі, військові офіцери та сержанти, медичні працівники, архітектори, юристи, бухгалтери та інженери. Люди можуть брати участь у професійному розвитку через інтерес до навчання впродовж життя, почуття морального обов'язку, прагнення підтримувати та підвищувати професійну компетентність, покращувати кар'єрні перспективи, бути в курсі нових технологій і практик або виконувати вимоги професійного регулювання.^[5][6]

У підготовці шкільного персоналу в Сполучених Штатах «потреба у професійному розвитку ... вийшла на передній план у 1960-х роках».^[7] У багатьох штатах США існують вимоги щодо професійного розвитку для шкільних учителів. Наприклад, учителі штату Арканзас повинні щорічно пройти 60 годин документально підтверджених заходів із професійного розвитку.^[8] Кредити за професійний розвиток мають різні назви залежно від штату. Наприклад, учителі в Індіані повинні щороку отримувати 90 одиниць безперервного поновлення (Continuing Renewal Units, CRUs);^[9] у Массачусетсі вчителям необхідно отримати 150 балів професійного розвитку (Professional Development Points, PDPs);^[10] а в Джорджії вчителі повинні отримати 10 одиниць професійного навчання (Professional Learning Units, PLUs).^[11]

Медсестри зі США та Канади, а також медсестри у Сполученому Королівстві, повинні брати участь у формальному й неформальному професійному розвитку (отримуючи кредити за участь в освіті, акредитованій регуляторним органом), щоб підтримувати чинність професійної реєстрації.^[12][13][14]

Професійна школа — це складова коледжу, академічний департамент або університетська програма, яка готує студентів через праксис до кар'єри у певних галузях. Більшість професійних шкіл переважно, але не виключно, є закладами рівня післядипломної освіти, хоча в деяких випадках університети на рівні бакалаврату, особливо дослідницькі університети, де викладачі, які займаються дослідженнями, післядипломною та бакалаврською освітою, перетинаються та/або тісно співпрацюють між собою, можуть надавати професійному розвитку пріоритет у своїх освітніх програмах.

Більшість професійних шкіл присуджують професійні ступені, хоча не всі програми підготовки в професійних школах вважаються програмами, що ведуть до професійного ступеня, оскільки професійні ступені, на додаток до стандартних вимог першого рівня академічної акредитації, які висуває регіональний акредитаційний орган, повинні проходити вторинні або третинні процедури інституційної чи програмної акредитації, спеціально визначені професійними асоціаціями фахівців галузі.

У широкому значенні професійний розвиток може охоплювати формальні види професійної освіти, як правило, післясередню або політехнічну підготовку, що веде до здобуття кваліфікації або документа, необхідного для отримання чи збереження роботи. Професійний розвиток також може здійснюватися у формі програм професійного розвитку до початку професійної діяльності або під час роботи. Ці програми можуть бути формальними або неформальними, груповими чи індивідуальними. Люди можуть самостійно займатися професійним розвитком або програми можуть пропонуватися відділами управління людськими ресурсами. Професійний розвиток на робочому місці може формувати або вдосконалювати процесні навички, які інколи називають лідерськими навичками, а також навички виконання завдань. Прикладами процесних навичок є «навички ефективності», «навички командної роботи» та «навички системного мислення».^[15][16] Використання CPD для розвитку навичок було інтегроване у співпраці зі схемами професійних організацій. Наприклад, в Ірландії сертифікати CPD можна «обміняти» на додаткові дні особистої відпустки (EPV days), і їх надають різні організації, зокрема Actualise Academy. Вони проводять онлайн-курси, які навчають спеціальних освітніх навичок, орієнтованих на майбутні потреби населення Ірландії.^{[джерело?]}

Можливості професійного розвитку можуть варіюватися від одноденного семінару до академічного курсу тривалістю семестр або до послуг, що надаються різноманітними провайдерами професійного розвитку; вони можуть суттєво відрізнятися за філософією, змістом і форматом навчального досвіду. Приклади підходів до професійного розвитку включають:^[17]

• Метод кейсів — метод навчання, що полягає у представленні студентам певного випадку та їх залученні до ролі особи, яка приймає рішення й стикається з проблемою (Hammond, 1976) — див. Кейс-метод.
• Консультування — допомога окремій особі або групі осіб у з'ясуванні та розв'язанні нагальних питань шляхом систематичного процесу розв'язання проблем.
• Коучинг — розвиток компетентностей особи у певній сфері навичок шляхом спостереження, рефлексії та практичних дій.
• Спільнота практики — вдосконалення професійної практики шляхом спільного дослідження та навчання з людьми, які мають спільну мету.
• Дослідження уроків — розв'язання практичних дилем, пов'язаних із втручанням або навчанням, через участь разом з іншими фахівцями у систематичному вивченні практики.
• Наставництво — сприяння усвідомленню та вдосконаленню людиною власного професійного розвитку шляхом надання та рекомендації структурованих можливостей для рефлексії й спостереження.
• Рефлексивний супровід — підтримка, розвиток і зрештою оцінювання діяльності працівників через процес дослідження, який сприяє їхньому розумінню та формулюванню обґрунтування власної практики.
• Технічна допомога — допомога окремим особам та їхнім організаціям у вдосконаленні шляхом надання ресурсів та інформації, підтримки мережевої взаємодії й змін.^{[джерело?]}

Світовий банк у своєму «Звіті про світовий розвиток» за 2019 рік, присвяченому майбутньому праці, стверджує, що можливості професійного розвитку для тих, хто працює, і тих, хто не працює, такі як гнучкі можливості навчання в університетах та програми освіти дорослих, дають змогу ринкам праці адаптуватися до майбутнього праці.^[18]

Початковий професійний розвиток (IPD) — це період розвитку, протягом якого людина набуває рівня компетентності, необхідного для роботи як автономний професіонал.^[19] Професійні асоціації можуть визнавати успішне завершення IPD присудженням статусу чартерного фахівця або аналогічного статусу. Прикладами професійних організацій, які вимагають проходження IPD перед присудженням професійного статусу, є Institute of Mathematics and its Applications,^[20] Institution of Structural Engineers,^[21] та Institution of Occupational Safety and Health.^[22]

Неперервний професійний розвиток (CPD) або неперервна професійна освіта (CPE) — це неперервна освіта, спрямована на підтримання знань і навичок. Більшість професій мають вимоги щодо CPD. Прикладами є Royal Institution of Chartered Surveyors,^[23]American Academy of Financial Management,^[24] фахівці з безпеки, які є членами International Institute of Risk & Safety Management (IIRSM),^[25] або Institution of Occupational Safety and Health (IOSH),^[26] а також медичні та юридичні фахівці, на яких поширюються вимоги щодо неперервної медичної освіти або неперервної юридичної освіти, які відрізняються залежно від юрисдикції.^{[джерело?]}

Органами CPD у Сполученому Королівстві є CPD Standards Office,^[27] який співпрацює з CPD Institute,^[28] а також CPD Certification Service.^[29] Наприклад, CPD від Institute of Highway Engineers схвалюється CPD Standards Office,^[30] а CPD від Chartered Institution of Highways and Transportation схвалюється CPD Certification Service.^[31]

В Австралії за неперервним професійним розвитком зареєстрованих медичних працівників наглядають Australian Health Practitioner Regulation Agency (Ahpra) та National Boards, які встановлюють стандарти реєстрації щодо CPD для окремих професій.^[32] Проведення CPD підтримується провайдерами освіти; наприклад, Department of Veterans' Affairs визначає Ausmed як провайдера освітніх заходів CPD для медсестер і працівників з догляду за особами,^[33] а Healthdirect, національна служба медичної інформації, що фінансується урядом, описує роль Ausmed у забезпеченні медичних працівників ресурсами для CPD.^[34]

Систематичний огляд, опублікований у 2019 році Campbell Collaboration, виявив мало доказів ефективності навчання в межах неперервного професійного розвитку (CPD).^[35]

• Kendric C. Babcock (1920). "Education, Professional"