Поліект
| Поліект | ||
 | ||
| Поставлення Поліекта, мініатюра Мадридського Скіліци | ||
| ||
|---|---|---|
| 3 квітня 956 — 5 лютого 970 | ||
| Попередник: | Феофілакт (патріарх Константинопольський) | |
| Наступник: | Василій I Скамандрин | |
| Діяльність: | церковний діяч | |
| Народження: | близько 900 Константинополь | |
| Смерть: | 5 лютого 970 | |
Поліект (грец. Πολύευκτος; близько 900, Константинополь — 5 лютого 970) — патріарх Константинопольський у 956—970 роках. Очолював церкву за імператорів Костянтина VII, Романа II, Никифора II Фоки та на початку правління Іоанна I Цимісхія. Його діяльність пов'язана із суперечками про церковну дисципліну, імператорські шлюби та межі втручання державної влади в церковні справи.[1][2]
Біографія
До поставлення та перші роки служіння
Поліект походив із Константинополя. У дитинстві був оскоплений, жив ченцем у монастирі на горі святого Іллі поблизу Хрисополя. Відомостей про раннє життя небагато; хроніки пов'язують його зі спілкуванням із поваленим імператором Романом I Лакапіном на острові Проті після 944 року.[1]
3 квітня 956 року після смерті Феофілакта він став патріархом за підтримки Костянтина VII. Хроністи відзначали його освіченість і називали «новим Золотоустим». Одним із перших рішень стало відновлення імені патріарха Євфимія I в церковних диптихах, що викликало заперечення частини єпископів. Згодом виникли й суперечності з імператорським оточенням; повідомлення про тимчасове відсторонення Поліекта від обов'язків залишаються непевними.[1][2]
Поліект і княгиня Ольга
У руській літописній традиції Поліект пов'язаний із хрещенням княгині Ольги в Константинополі. Однак час і місце її хрещення в історіографії спірні: «Повість временних літ» пов'язує його з поїздкою до візантійської столиці, тоді як частина дослідників вважає, що княгиня вже була християнкою до посольства 957 року, оскільки її супроводжував священник Григорій. Особиста участь Поліекта в хрещенні княгині залишається спірною.[3]
Никифор II Фока та церковні суперечки
Після смерті Романа II 963 року Поліект і сенат підтримали права його малолітніх синів Василія II та Костянтина VIII. Боротьба за фактичну владу розгорнулася між придворним урядовцем Йосипом Врингою та полководцем Никифором Фокою. Після перемоги Фоки патріарх коронував його 16 серпня 963 року.[1][2]
Шлюб нового імператора з удовою Романа II Феофано спричинив канонічну суперечку. Крім питання покути за повторний шлюб, обговорювали чутки, що Никифор був хрещеним батьком її дітей. Хроніки по-різному описують перебіг конфлікту та його розв'язання; Поліект зрештою відновив церковне спілкування з імператором.[1]
За Никифора II виникли суперечки про церковні землеволодіння та участь імператора в призначенні єпископів. Історики повідомляють також, що єпископат не погодився автоматично визнавати мучениками всіх воїнів, загиблих у війні. Відомості про особисту роль Поліекта в цій відмові різняться: Іоанн Скіліца, історик кінця XI — початку XII століття, називає єпископів, а хроніст XII століття Іоанн Зонара додає ім'я патріарха.[1][2]
Церковна політика охоплювала також Південну Італію та контакти зі східними християнами. 969 року Поліект брав участь у богословських переговорах із делегацією Сирійської церкви; вони завершилися затриманням її представників. Розповіді про обмеження латинської літургії в Італії походять, зокрема, від Ліутпранда Кремонського, єпископа, дипломата й історика X століття, який виступав противником візантійської політики, тому потребують урахування його полемічної позиції.[1][2]
Іоанн I Цимісхій та останні місяці
Після вбивства Никифора II в грудні 969 року Поліект поставив умови коронування Іоанна I Цимісхія. За візантійською хронікальною версією, йшлося про усунення причетних до вбивства, віддалення Феофано та скасування обмежувальних для церкви постанов попереднього імператора. Ях'я Антіохійський, християнський історик XI століття, подає іншу послідовність рішень щодо Феофано й розмови імператора з патріархом.[1][2]
У січні 970 року Поліект поставив Феодора II патріархом Антіохійським після повернення Антіохії під візантійську владу. Помер 5 лютого того ж року; його наступником став Василій I Скамандрин. У церковних календарях пам'ять Поліекта відзначається 5 лютого.[1][2]
Історіографія та джерельна база
Основні наративи належать історикам різного часу. Лев Диякон, сучасник подій другої половини X століття, прихильно описував Никифора Фоку; Іоанн Скіліца, який писав наприкінці XI — на початку XII століття, використовував інші, зокрема критичні до імператора матеріали. Їх зіставляють із листами, канонічними текстами та східнохристиянськими хроніками. Тому образ патріарха як беззмінного противника будь-якого імператорського втручання спрощує мінливі політичні союзи його часу.[1][2]
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л Polyeuktos (#26715). Prosopographie der mittelbyzantinischen Zeit. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б в г д е ж и Л. В. Луховицкий (21 липня 2024). Полиевкт. Православная энциклопедия. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ Mykhailo Zhdan, Arkadii Zhukovsky (1993). Olha, Princess. Encyclopedia of Ukraine. Процитовано 17 жовтня 2026.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).