Євфимій І
| Євфимій I Синкел | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| лютий 907 — 15 травня 912 | ||
| Попередник: | Миколай Містик | |
| Наступник: | Миколай Містик | |
| Діяльність: | церковний діяч | |
| Народження: | близько 834 Селевкія Ісаврійська | |
| Смерть: | 4 або 5 серпня 917 Агафів монастир біля Константинополя | |
Євфимій I Синкел (грец. Εὐθύμιος ὁ Σύγκελλος; близько 834, Селевкія Ісаврійська — 4 або 5 серпня 917, Агафів монастир біля Константинополя) — патріарх Константинопольський у 907—912 роках, чернець і духовний наставник імператора Лева VI. Очолив церкву після усунення Миколая Містика в ході суперечки про четвертий шлюб імператора. Його життєпис відомий також під назвою «Псамафійська хроніка».[2]
Біографія
Чернецтво та стосунки з Левом VI
Євфимій походив із Селевкії в Ісаврії. У молодості прийняв чернецтво на Віфінському Олімпі, згодом жив у монастирях поблизу столиці. Він став духовним наставником майбутнього імператора Лева VI й підтримував його під час конфлікту з батьком, Василієм I. Житійне повідомлення про передбачення майбутнього воцаріння Лева належить до оповіді про особливий духовний авторитет ченця.[2]
Після сходження на престол 886 року Лев наблизив Євфимія до двору; той став синкелом. Для нього збудували монастир у Псамафії, районі Константинополя поблизу Золотих воріт. Духівник не завжди підтримував імператора: він заперечував проти розриву з першою дружиною Феофано й відмовився благословити наступний шлюб із Зоєю Заутциною. Наприкінці 890-х років Євфимій зазнав ув'язнення в монастирі святого Діомида, але згодом примирився з імператором.[2]
Патріаршество
906 року Євфимій був хрещеним батьком Костянтина, сина Лева VI та Зої Карбонопсини. Четвертий шлюб імператора з матір'ю дитини спричинив конфлікт із Миколаєм Містиком. Після усунення Миколая та соборного рішення допустити імператора до церковного спілкування як виняток Євфимій у лютому 907 року погодився очолити патріархат.[2][3]
Євфимій не скасував усіх наслідків дисциплінарних рішень попередника: священникові Фомі, який вінчав Лева та Зою, не повернули сан, а Зою патріарх не визнав у церковних церемоніях законною августою. Він коронував Костянтина VII співімператором, підтримавши династичне наступництво. Частина єпископів прийняла його поставлення, інша залишилася на боці Миколая. Так виникли церковні угруповання «євфимітів» і «миколаїтів».[2][3]
Усунення й останні роки
Після смерті Лева VI в травні 912 року його брат Олександр усунув Євфимія та повернув Миколая Містика. «Псамафійська хроніка», написана прихильником Євфимія, докладно розповідає про принизливий суд, зривання патріарших риз і побиття. Факт насильства наводять і сучасні дослідження, проте промови й опис зловтіхи супротивників відображають позицію автора пам'ятки.[4][2]
Євфимія заслали до Агафового монастиря на Босфорі. Після смерті Олександра й зміни регентства Зоя пропонувала йому повернутися на кафедру, але він відмовився. Згодом Євфимій та Миколай особисто примирилися. Він помер 4 або 5 серпня 917 року; перед смертю впорядкував управління Агафовим і Псамафійським монастирями та заповів поховати себе в Псамафії.[4][2]
Церковний поділ між прихильниками двох патріархів зберігався й після смерті Євфимія. Примирення стало можливим із прийняттям Томоса єднання 920 року за імператора Романа I Лакапіна.[3]
Твори, джерела та вшанування
Відомі проповіді Євфимія на зачаття святої Анни та на честь Богородиці. Його день церковної пам'яті — 5 серпня — засвідчений окремими рукописними календарними матеріалами, хоча вшанування не було однаково представлене в усіх константинопольських богослужбових збірниках.[2]
Головним біографічним джерелом є твір анонімного ченця Псамафійського монастиря, створений у X столітті. Німецький філолог кінця XIX — початку XX століття Карл де Боор видав його 1888 року під умовною назвою «Житіє Євфимія». Історик-візантиніст XX століття Олександр Каждан, перекладаючи пам'ятку, наголошував, що за характером це також історична розповідь про правління Лева VI, й уживав назву «Псамафійська хроніка». Текст прихильний до Євфимія, тому його судження про Миколая Містика й придворних потребують критичного зіставлення з іншими джерелами.[5][2]
Примітки
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #100940943 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д е ж и к П. В. Кузенков (13 квітня 2013). Евфимий II (I). Православная энциклопедия. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б в Д. Е. Афиногенов (29 листопада 2022). Николай I Мистик. Православная энциклопедия. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б Псамафийская хроника. Главы 12–23. Процитовано 17 жовтня 2026. Переклад А. П. Каждана. Гл. 12–14 — усунення Миколая; 18–20 — усунення Євфимія; 22 — примирення; 23 — останні дні Євфимія.
- ↑ А. П. Каждан. Псамафийская хроника. Предисловие. Процитовано 17 жовтня 2026. Початок передмови: відкриття рукопису, умовність назви та характер пам’ятки.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).