YaChudo

Плезіозавр

Переглядів: 0. Оновлено 05.11.2026.

Плезіозавр
Період існування: рання юра, 199.5–192.9 млн р. т.
Плезіозавр Мері Еннінг: типовий зразок плезіозавра, виставлений у Музеї природознавства (зразок NHMUK OR 22656)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Плазуни (Reptilia)
Надряд: †Завроптеригії (Sauropterygia)
Ряд: †Плезіозаври (Plesiosauria)
Надродина: †Плезіозавроїди (Plesiosauroidea)
Родина: †Plesiosauridae
Рід: †Плезіозавр (Plesiosaurus)
De la Beche & Conybeare, 1821[1]
Вид:
†P. dolichodeirus
Біноміальна назва
†Plesiosaurus dolichodeirus
Conybeare, 1824

Плезіозавр[2] (Plesiosaurus, досл. «близький до ящера») — рід великих вимерлих морських плазунів-завроптеригій раннього юрського періоду. Відомий за майже повними скелетами, знайденими в ліасі Англії. Характеризується маленькою головою, довгою і тонкою шиєю, широким черепахоподібним тілом, коротким хвостом і двома парами великих подовжених плавників. Він дав назву ряду Plesiosauria, до якого належить як один з найдавніших, але досить типових представників. Він містить лише один, типовий вид, Plesiosaurus dolichodeirus.

Інші види, які колись належали до цього роду, включають P. brachypterygius, P. guilielmiimperatoris та P. tournemirensis, були переведені до нових родів, таких як Hydrorion, Seeleyosaurus та Microcleidus.

Опис

Плезіозавр в масштабі до людини

Plesiosaurus був плезіозавром середнього розміру, що виростав до 2,87—3,5 м у довжину[3][4]:149. Він мав близько 38—42 шийних хребці[4]:170.

Анатомічна ілюстрація скелета Plesiosaurus dolichodeirus роботи Конібера 1824 року, в якій описано майже повний скелет плезіозавра, знайдений Мері Еннінг у 1823 році.

У порівнянні з іншими родами плезіозаврів, Plesiosaurus має відносно невелику, довгу та вузьку голову[4]:166. Череп звіра найширший безпосередньо за очима[4]:165. Зовнішні ніздрі розташовані не на кінчику морди, а далі, ближче до очей[4]:166. На відміну від ніздрів ромалеозавра[5], вони, здається, не були пристосовані для підводного нюху[4]:165. Очні ямки мають майже круглу форму і розташовані приблизно на півдорозі вздовж довжини черепа[4]:165. Очі спрямовані вгору і в сторони[4]:166–167. Зуби плезіозавра мають вигляд «простих голкоподібних конусів», які «злегка вигнуті та мають круглий поперечний переріз». У верхній щелепі налічується від 20 до 25 зубів, а в нижній — 24 зуби[4]:165–166.

Палеоарт

Плечовий пояс відомий лише частково, але, судячи з усього, є типовим для плезіозаврів. Він включає зрощені ключиці в передній частині, лопатки та великі воронячі кістки. Лопатки та воронячі кістки утворюють ґленоїди (суглобові западини лопатки)[4]:171. Передпліччя включає плоску, широку, серпоподібну ліктьову кістку та «міцну і стовпоподібну» променеву кістку. Зап'ястя включає шість кісток. Лапа має п'ять пальців; формула фаланг є невизначеною, але кількість для одного великого індивіда, від «великого пальця» до п'ятого «пальця», становить 4-8-9-8-6[4]:173–176.

Ребра простягаються від шиї до хвоста. Шийні ребра мають форму сокирки та дві зчленівні голівки. Спинні ребра товсті й мають тільки одну голівку. Крижові ребра «короткі, міцні та тупі або кулясті на обох кінцях». Хвостові ребра мають різну морфологію залежно від їхнього розташування вздовж хвоста: передні ребра загострені, а дистальні — «широкі й тупі»[4]:170. Плезіозавр також має гастралії, також відомі як «черевні ребра». Між плечима і тазом містяться дев'ять або більше пар гастралій.

Задні кінцівки довгі та вузькі; у дорослих вони набагато менші за передні кінцівки. Стегнові кістки прямі. Нижня частина задньої кінцівки складається з двох кісток приблизно одного розміру: міцної великогомілкової кістки та вигнутої малогомілкової кістки. У щиколотці шість кісток. Стопа має п'ять пальців. Як і у кисті, фалангова формула не є точно відомою, але принаймні становить 3-7-9-8-7 від найвнутрішнішого до найзовнішнього «пальця»[4]:176–178.

Історія відкриття

Лист про знахідку викопної тварини, нині відомої як Plesiosaurus dolichodeirus, від Мері Еннінг, 26 грудня 1823

Перший повний скелет плезіозавра (зразок NHMUK OR PV 22656) був виявлений ранньою палеонтологинею та мисливицею за скам'янілостями Мері Еннінг у скелях синемюрського віку нижньої групи Ліас у грудні 1823 року поблизу Лайм-Реджиса в Дорсеті, Англія[6]. Нові скам'янілості плезіозавра знаходили впродовж багатьох років у скелях Ліаської групи в Дорсеті[7][8][9] «аж до припинення видобутку в Ліаській групі на початку цього [20-го] століття»[4]:146. У 1821 році, за два роки до відкриття Еннінг, Генрі де ла Беш та Вільям Конібер використовували набагато менш повні рештки, коли давали назву плезіозавру[1]. Типовий вид плезіозавра, P. dolichodeirus, був названий і описаний Конібером у 1824 році на основі знахідок Еннінг.

Плезіозавр став однією з перших «допотопних рептилій», знайдених в Англії XIX століття. Його назва, присуджена Конібером і де ла Бешем, перекладається як «майже ящір», щоб підкреслити, що він був куди більш схожий на звичайного плазуна, ніж іхтіозавр, знайдений у тих самих гірських породах лише кілька років до того. Плезіозавр є архетипним родом Plesiosauria і першим, що був описаний, тому дав назву всьому ряду.

Класифікація

Плезіозавр історично був сміттєвим таксоном. Це частково пов'язано з тим, що анатомічних або таксономічних досліджень відповідних скам'янілостей було проведено мало. Некритична таксономічна робота призвела до того, що сотні видів, що представляють більшу частину світу і більшу частину мезозою, були віднесені до плезіозавра. Жоден з видів пізнього юрського або крейдового періоду сьогодні як плезіозавр не класифікується. Аналіз ранньоюрських видів демонструє, що єдиним видом роду Plesiosaurus, є P. dolichodeirus[4]:146. Декілька інших європейських видів ранньоюрського періоду були віднесені до нових родів. Наприклад, P. brachypterygius, P. guilielmiimperatoris та P. tournemirensis були віднесені до нових родів Hydrorion, Seeleyosaurus та Occitanosaurus.

Наступна кладограма базується на аналізі Бенсона та ін., 2012, і показує положення плезіозавра в межах ряду плезіозаврів[10]:

Pistosauria
 

«посткраніальний скелет Pistosaurus»

 
 

Pistosaurus

 
 

Yunguisaurus liae

 
 
 

Augustasaurus hagdorni

 
Plesiosauria
 

Bobosaurus forojuliensis

 
 
 

Anningasaura lymense

 
 
Rhomaleosauridae
 

Stratesaurus taylori

 
 
 

Macroplata tenuiceps

 
 
 

Avalonnectes arturi

 
 
 

Eurycleidus arcuatus

 
 
 

Meyerasaurus victor

 
 
 

Maresaurus coccai

 
 
 

Atychodracon megacephalus

 
 
 

Archaeonectrus rostratus

 
 
 

Rhomaleosaurus cramptoni

 
 
 

Rhomaleosaurus thorntoni

 
 

Rhomaleosaurus zetlandicus

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Neoplesiosauria
Pliosauridae
 

Thalassiodracon hawkinsi

 
 
 

Hauffiosaurus

 
 
 

Attenborosaurus conybeari

 
 

просунуті пліозавриди (Peloneustes)

 
 
 
 
Plesiosauroidea
 

Eoplesiosaurus antiquior

 
 
 

Plesiosaurus dolichodeirus

 
 
 
 

Plesiopterys wildi

 
 

Cryptoclidus eurymerus

 
 
Microcleididae
 

Eretmosaurus rugosus

 
 

Westphaliasaurus simonsensii

 
 
 

Seeleyosaurus guilelmiimperatoris

 
 
 

Microcleidus tournemiensis

 
 
 

Microcleidus brachypterygius

 
 

Microcleidus homalospondylus

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 


 


Палеобіологія

Художня реконструкція

Плезіозавр харчувався переважно молюсками та равликами, а також, як вважається, белемнітами, рибою та іншою здобиччю[11]. Його U-подібна щелепа та гострі зуби були схожі на рибальську пастку. Він рухався за допомогою плавників, оскільки його хвіст був занадто коротким, щоб бути корисним для пересування.

Його довга шия могла слугувати кермом під час переслідування здобичі. Було висунуто припущення, що довга шия плезіозавра була б перешкодою при спробі прискоритися, оскільки будь-яке згинання шиї створювало б турбулентність[12]. Якщо це так, то плезіозавр мав би тримати шию прямо, щоб досягти хорошого прискорення, що ускладнювало б полювання. З цієї причини ці тварини, можливо, насправді чекали, поки здобич наблизиться до них сама, замість того, щоб намагатися її переслідувати.

Плезіозавр народжував живих дитинчат у воді, як і більшість морських змій. Дитинчата, ймовірно, жили в естуаріях, перш ніж вийти у відкритий океан.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Beche, Henry Thomas De La; Conybeare, William Daniel (1821). Notice of a Discovery of a New Fossil Animal: Forming a Link Between the Ichthyosaurus and Crocodile, Together with General Remarks on the Osteology of the Ichthyosaurus (англ.). Transactions of the Geological Society of London. с. 559—594.
  2. ↑ Плезіозавр // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  3. ↑ Sollas, W. J. (1881). On a new Species of Plesiosaurus (P. Conybeari) from the Lower Lias of Charmouth; with Observations on P. megacephalus, Stutchbury, and P. brachycephalus, Owen. Quarterly Journal of the Geological Society of London (англ.). 37 (1—4): 440—481. doi:10.1144/GSL.JGS.1881.037.01-04.42. ISSN 0370-291X.
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Storrs, Glenn W. (1997). Morphological and Taxonomic Clarification of the Genus Plesiosaurus. Ancient Marine Reptiles (англ.). Elsevier. с. 145—190. doi:10.1016/b978-012155210-7/50010-7. ISBN 978-0-12-155210-7.
  5. ↑ Cruickshank, Arthur R. I; Small, Philip G; Taylor, Michael A (1991). Dorsal nostrils and hydrodynamically driven underwater olfaction in plesiosaurs. Nature (англ.). 352 (6330): 62—64. doi:10.1038/352062a0. ISSN 0028-0836.
  6. ↑ Torrens, Hugh (1995). Mary Anning (1799–1847) of Lyme; ‘the greatest fossilist the world ever knew’. The British Journal for the History of Science (англ.). 28 (3): 257—284. doi:10.1017/S0007087400033161. ISSN 0007-0874.
  7. ↑ Andrews, Charles W. (1896). On the Structure of the Plesiosauria Skull. Quarterly Journal of the Geological Society of London (англ.). 52 (1—4): 246—253. doi:10.1144/GSL.JGS.1896.052.01-04.14. ISSN 0370-291X.
  8. ↑ Lydekker, Richard (1889). Catalogue of the fossil Reptilia and Amphibia in the British Museum (Natural History) (англ.). Т. 2. London: British Museum (Natural History).
  9. ↑ Owen, Richard (1861). A monograph of the fossil Reptilia of the Liassic formations. London: Palæontographical society. doi:10.5962/bhl.title.119568.
  10. ↑ Benson, Roger B. J.; Evans, Mark; Druckenmiller, Patrick S. (2012). Lalueza-Fox, Carles (ред.). High Diversity, Low Disparity and Small Body Size in Plesiosaurs (Reptilia, Sauropterygia) from the Triassic–Jurassic Boundary. PLoS ONE (англ.). 7 (3): e31838. doi:10.1371/journal.pone.0031838. ISSN 1932-6203. PMC 3306369. PMID 22438869.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання)
  11. ↑ Plesiosaur bottom-feeding shown. BBC (англ.). 17 жовтня 2005. Процитовано 23 серпня 2025.
  12. ↑ Sticking your neck out: How did plesiosaurs swim with such long necks?. ScienceDaily (англ.). Society for Experimental Biology. 7 липня 2017.

Джерела

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).