Печеніжин
| селище Печеніжин | |||
|---|---|---|---|
| |||
 | |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Івано-Франківська | ||
| Район | Коломийський | ||
| Тер. громада | Печеніжинська селищна громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA26080170010019353 | ||
| Основні дані | |||
| Засновано | середина XV століття | ||
| Статус | із 2024 року | ||
| Площа | 40,246 км² | ||
| Населення | ▼ 4908 (2022)[1] | ||
| Густота | 121.95 осіб/км²; | ||
| Назва мешканців | печені́жинець печені́жинка печені́жинці | ||
| Поштовий індекс | 78274[2] | ||
| Телефонний код | +380 | ||
| Географічні координати | 48°30′36″ пн. ш. 24°53′21″ сх. д. / 48.51000° пн. ш. 24.88917° сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 326 м[3] | ||
| Водойма | Печеніга, Лючка
| ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Коломия | ||
| До станції: | 12 км | ||
| До райцентру: | |||
| - автошляхами: | 12 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 78576, Івано-Франківська обл., Коломийський р-н, с-ще Печеніжин, вул. Незалежності, 15 | ||
| Карта | |||
  Печеніжин | |||
 Печеніжин | |||
| |||
|
| |||
Печені́жин — селище в Україні, центр Печеніжинської селищної територіальної громади Коломийського району Івано-Франківської області. Статус селища міського типу мало у 1940—2024 роках.
Географія
Селище Печеніжин розташоване за 10 км від районного центру, за 45 км від обласного центру, в улоговині Передкарпатського прогину над річками Печенігою та Лючкою.
Населення
За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 5350 осіб[4], у 2022 році — 4908 осіб[1].
- Мова
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[4]:
| Мовний склад населення с-ща Печеніжин | ||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Мова | Число ос. | Відсоток | ||||||||||||
| українська | 5323 | 99,51 | ||||||||||||
| російська | 22 | 0,41 | ||||||||||||
| молдавська | 2 | 0,04 | ||||||||||||
| білоруська | 1 | 0,02 | ||||||||||||
| польська | 1 | 0,02 | ||||||||||||
Історія
На території містечка виявлено кам'яні знаряддя праці періоду неоліту, а також бронзові речі (плоску сокиру, ніж, рибальський гачок) доби бронзи.
Припускають що назва, нібито, походить від кочового союзу племен печенігів, яке заселяло пониззя Прута та степову частину України у IX—XI століттях[5].
За даними польського дослідника Евариста Анджея Куропатніцького, адміністративно Печеніжин відносився до Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства[6]. У галицьких судових книгах Печеніжин згадується 1 липня 1443 року серед спадщини галицькому каштеляну[7] Яна Коли і був великим поселенням, центром волості[8]. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі[9].
Під час визвольної боротьби проти польсько-шляхетського панування повстанцями було здобуто Печеніжинський замок.
Після 1772 року Печеніжин входив до складу Королівства Галіції та Лодомерії, яке належало до володінь Габсбурґів (з 1804 року — Австрійська імперія, з 1867 року — Австро-Угорщина). Протягом другої половини XIX століття тут працював польський економіст Станіслав Щепановський. За його сприяння у:
- 1883 — споруджено нафтоперегінний завод;
- 1886 — Печеніжин сполучено з Коломиєю паровим вантажним «трамваєм»;
- збудовано нафтопровід Слобода Рунґурська — Печеніжин (діяв 1866—1944).
У 1898 році утворений Печеніжинський повіт з центром у Печеніжині, який охоплював також 20 сіл і містечко Яблунів[10]. У другій половині XIX століття в містечку знаходився повітовий окружний суд для 27923 мешканців[6].
1 квітня 1929 року польська адміністрація ліквідувала Печеніжинський повіт (територію приєднана до Коломийського повіту)[11].
З 1939 року містечко у складі УРСР, від 17 січня 1940 року — райцентр. У 1970 році в селі встановлений пам'ятний знак «Олекса Довбуш» (автори — скульптор Валентин Борисенко, архітектор Зиновій Соколовський)[12].
23 липня 2015 року було утворено Печеніжинську селищну територіальну громаду, до складу якої увійшли 1 селище та 8 сіл. Очолив громаду Довірак Ігор Васильович.
Пам'ятки, визначні місця
= Сакральна архітектура
- Дерев'яна церква Святого Великомученика Димитрія Солунського (1629, ПЦУ)[13][14];
- Дерев'яна церква Воскресіння Христового (1775, УГКЦ, втрачена);
- Церква Святого Архистратига Михаїла (1870, УГКЦ)[15];
- Дерев'яна синагога (втрачена).
Пам'ятники, меморіали
- Пам'ятний знак «Олекса Довбуш» (автори — скульптор Валентин Борисенко, архітектор Зиновій Соколовський)[12].
Музеї
Відомі люди
Народилися
- Грабовецький Володимир Васильович — український історик.
- Олекса Довбуш — найвідоміший із опришків.
- Козьменко Дмитро Юрійович — священник УГКЦ, Провідник Чернівецького надрайонного проводу ОУН, лицар Бронзового хреста заслуги УПА.
- Лабунька Марія — провідниця жіночої мережі ОУН округи «Батурин» на Закерзонні, педагог, громадська діячка.
- Митлюк Микола (1910—1936) — діяч ОУН в Китаї.
- Самокишин Роман (1885—1971) — повстанський отаман, полковник Армії УНР[16].
- Семенюк Іван Григорович (1867—1950) — український різьбяр.
- Семенюк Микола Іванович (1902—1996) — український різьбяр. Народний майстер у техніці «сухої» плоскої різьби, інкрустації, інтарсії[17].
Працювали
- д-р Маковський Василь — війт з 1933 року[18].
- Чишковський Теофіл — український живописець[19].
Поховані
- Левицький Лев Йосипович — український греко-католицький священник, громадський діяч.
Дідичі
Сьогодення
В селі працює Печеніжинська спеціальна школа Івано-Франківської обласної ради[20].
Примітки
- ↑ а б Загальна характеристика громади. pnotg.gov.ua. Печеніжинська селищна громада. Архів оригіналу за 3 серпня 2022. Процитовано 14 червня 2026.
- ↑ Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 14 червня 2026.
- ↑ Прогноз погоди в селищі Печеніжин. weather.in.ua. Погода в Україні. Архів оригіналу за 17 вересня 2019. Процитовано 14 червня 2026.
- ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України: Печеніжинська селищна громада, Коломийський район, Івано-Франківська: селище Печеніжин. socialdata.org.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 14 червня 2026.
- ↑ Печеніжин // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1970. — Кн. 2, [т. 6] : Перемищль — Пряшівщина (початок). — С. 2043. — ISBN 5-7707-4049-3.
- ↑ а б Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 933. (пол.)
- ↑ Kołowie [Архівовано 5 листопада 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
- ↑ № 1233 // Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego bernardyńskiego we Lwowie w skutek fundacyi śp. Alexandra hr. Stadnickiego. — Wyd. staraniem Galicyjskiego Wydzialu Krajowego. — Т. 12. — Lwów, 1887. — S. 118. — 551 s. (пол.)
- ↑ Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902/ — S. 173. — 252 s. (пол.)
- ↑ Повна збірка законів Галичини і Володимирії з Освенцімським, Заторським та Краківським князівствами, 1898, ч. VII, № 42.
- ↑ Rozporządzenie Rady Ministrów z dnia 16 marca 1929 r. o zniesieniu powiatu peczeniżyńskiego w województwie stanisławowskiem // Dziennik Ustaw. — 1929. — nr 20. — poz. 190. — S. 384. (пол.)
- ↑ а б ЛКСФ: історія заснування та мистецька освіта. lksf.online. Архів оригіналу за 30 вересня 2022. Процитовано 11 лютого 2023.
- ↑ Храм Святого Великомученика Димитрія Солунського селища Печеніжин. kolomija.com. Коломийська Єпархія Православної Церкви України. Архів оригіналу за 17 січня 2024. Процитовано 15 червня 2026.
- ↑ Церква Святого Дмитрія у Печеніжині. iftourism.com. Департамент міжнародного співробітництва та євроінтеграції громад Івано-Франківської облдержадміністрації. Архів оригіналу за 14 лютого 2026. Процитовано 15 червня 2026.
- ↑ Інтерактивна карта української греко-католицької церкви: Церква Святого Архистратига Михаїла. map.ugcc.ua. Українська греко-католицька церква. Архів оригіналу за 15 січня 2026. Процитовано 15 червня 2026.
- ↑ Ірена Коновалець-Поплавська (17 квітня 2023). Визвольні змагання: Отаман Роман Самокиш (1885—1971). youtube.com. YouTube. Процитовано 17 квітня 2023.
- ↑ Семенюк Микола Іванович. hutsul.museum. Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. Архів оригіналу за 22 липня 2019. Процитовано 15 червня 2026.
- ↑ Х. Весна, Я. Мазурак Маковський Василь // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 431. — ISBN 966-528-199-2.
- ↑ Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 633 . — ISBN 5-88500-042-5.
- ↑ Печеніжинська спеціальна школа Івано-Франківської обласної ради. if.isuo.org. Івано-Франківська область. ІСУО. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 17 травня 2017.
Джерела та література
- Вербиленко Г. А. Печеніжин // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 201. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Володимир Грабовецький. Західно-українські землі в період народно-визвольної війни 1648-1654 рр.: монографія / В. В. Грабовецький; АН УРСР, Інститут суспільних наук. — Київ : Наукова думка, 1972. — 191 с. — 4000 прим.
- Peczeniżyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 932—933. (пол.)
Посилання
 Зовнішні відеофайли | |
|---|---|
 | Храми Прикарпаття. Печеніжин. Церква святого Дмитрія Солунського (17 травня 2013 р.) |
- Івано-Франківська область, Івано-Франківський район, Печеніжинська територіальна громада, селище Печеніжин. decentralization.gov.ua. Процитовано 14 червня 2026.
- Печеніжинські медія: сторінка смт Печеніжина, Коломийського району, Івано-Франківської області. pechenizhyn.org.ua. Архів оригіналу за 27 січня 2017. Процитовано 14 червня 2026.
- Історія селища Печеніжин Коломийського району. history.iv-fr.net. Історичне Прикарпаття. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 червня 2026.
- Проєкт електронної бібліотеки давньої української літератури «Ізборник»: Печеніжин. litopys.org.ua. Архів оригіналу за 22 червня 2025. Процитовано 14 червня 2026.
- Облікова картка селища Печеніжин. w1.c1.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 25 серпня 2019. Процитовано 14 червня 2026.
- Храм Святого Великомученика Димитрія Солунського. hecross.net. Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. Архів оригіналу за 9 травня 2026. Процитовано 15 червня 2026.
- Церква Св. Михайла, Печеніжин. ua.igotoworld.com. Процитовано 15 червня 2026.
- Печеніжин. ukrainaincognita.com. ГО «Україна Інкогніта». Архів оригіналу за 16 листопада 2025. Процитовано 15 червня 2026.
- Церква Св. Дмитра (1871). decerkva.org.ua. Дерев'яні церкви Західної України. Архів оригіналу за 17 червня 2025. Процитовано 26 липня 2023.
·
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).