Петрова Ольга Миколаївна

Петрова Ольга Миколаївна
Народження	10 лютого 1942[1] (84 роки)  Свердловська область, РРФСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Навчання	Український поліграфічний інститут (1967)
Вчитель	Піаніда Борис Микитович, Владич Леонід Володимирович і Іванов Михайло Інокентійович
Діяльність	мистецтвознавиця, художниця, графік, театральна дизайнерка, викладачка університету, мисткиня
Напрямок	експресіонізм
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства (1974) і доктор філософії (1993)
Працівник	Київпроект, Київський державний інститут культури, Національний університет «Києво-Могилянська академія» і Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України
Член	Спілка радянських художників України
У шлюбі з	Євреїнов Юрій Миколайович
Аспіранти, докторанти	Черепанин Василь Миронович
Роботи в колекції	Національний художній музей України, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького і Державний музей мистецтв Грузії
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах

Ольга Миколаївна Петро́ва (нар. 10 лютого 1942, Красногвардійський) — українська художниця, мистецтвознавець і педагог; член Спілки радянських художників України з 1976 року (Київська організація)^[2]. Кандидат мистецтвознавства з 1974 року, доктор філософії з 1993 року, професор^[3], академік Академії гуманітарних наук Росії з 1998 року^[2], почесний академік Національної академії мистецтв України з 4 серпня 2024 року (посвідчення № 59)^[4]. Дружина Юрія Євреїнова у 1961—1977 роках та Євгена Волгіна з 1980 року^[5].

Народилася 10 лютого 1942 року в селищі Красногвардійський Свердловської області (нині Російська Федерація). Мати — Зоя Олександрівна Рожанська, працювала архітектором; батько — Микола Іванович Петров — інженер, молодший лейтенант. Загинув у 1943 році в бою на острові Пушкарському (поблизу Хортиці)^[5].

1945 року, разом з матір'ю, оселилася у Києві, де 1950 року почала отримувати художнє виховання під впливом матері та викладача художньої студії Бориса Піаніди. 1959 року закінчила київську середню школу № 61^[5]

З 1960 року працювала копіювальницею, техніком-архітектором у Київпроекті. Протягом 1961—1965 років навчалася на факультеті графіки київського вечірнього відділення Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова. Композицію живопису і малюнок їй викладав Михайло Іванов, історію образотворчого мистецтва — Лідія Рачковська і Леонід Владич. У 1966 році захистила дипломну роботу — ілюстрації до роману Мігеля де Сервантеса «Дон Кіхот»^[5]. Протягом 1963—1980 років працювала ілюстраторкою книг у видавництвах Києва та Ужгорода^[3]. 1974 року закінчила аспірантуру Всесоюзного інституту мистецтвознавства Міністерства культури СРСР. Захистила кандидатську дисертацію на тему «„Божественна комедія“ Данте в тлумаченні художників XIV—XX століть»^[5].

Протягом 1975—1994 років — доцент кафедри режисури Київського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука, одночасно у 1982—1989 роках — член правління товариства «Україна — Індія». 1993 року захистила докторську дисертацію на тему «Функціонування етнохудожньої традиції в професійному образотворчому мистецтві»^[5].

1994 року їй присвоєно звання професора кафедри теорії та історії культури Київського державного інституту культури^[5]. У 1994—1995 роках — голова комісії «Культура та мистецтво» програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні». Член Наглядової ради Центру сучасного мистецтва (Джорджа Сороса); член правління Товариства «Україна — Ізраїль»^[5].

З 1995 року — професор кафедри культурології та археології Національного університету «Києво-Могилянської академії». З 1996 року — член Вчених рад Інституту філософії Національної академії наук України та |Національного університету «Києво-Могилянської академії». Читала лекції з теорії сучасного українського мистецтва в Національній художній академії в Софії (Болгарія). Член Спеціалізованої Вченої Ради Національного університету імені Тараса Шевченка.

У 2000—2005 роках — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка^[6], одночасно у 2000—2014 роках — член Спеціалізованої Вченої ради Національної музичної академії України імені Петра Чайковського. Протягом 2013—2020 років — головна наукова співробітниця Інституту проблем сучасного мистецтва.

Мешкає в Києві, в будинку на вулиці Мечникова, № 16^[2].

Працює у галузях театральної декорації, станкового живопису (використовує методи експресіонізму, метафоризму, нефігуративізму), графіки. Серед робіт:

живопис

• «Окрилені» (1990, полотно, олія);
• «Втеча до Єгипту» (1993, полотно, олія);
• «Драбина Якова» (1998, полотно, олія);

графіка

• «За мотивами Вітмена» (1972, папір, туш, перо);
• «Веранда, ніч, безсоння» (1977, папір, перо, чорнило);
• «Діалоги» (1981, папір, туш, перо);
• «Тбілісі — любов моя» (1988, папір, офорт).

У 1968 році проілюстувала понад 30 творів зарубіжних авторів у часописі «Всесвіті»^[5].

У 1974 році створила декорації для балету «Лускунчик» у Київському державному театрі опери та балету^[5].

З 1971 року бере участь у міських, всеукраїнських, міжнародних художніх виставках. Персональні виставки відбулися у Києві протягом 1990–2020-х років, Калькутті у 1991 році, Чернівцях у 1991 році, Львові у 1997, 2018 роках, Відні у 1998 році, Осаці у 2004 році, Тбілісі у 2015 році^[3].

Окремі твори зберігаються в Національному художньому музеї України у Києві, Національному музеї у Львові, Музеї мистецтв Грузії в Тбілісі, Бібліотеці Британського художнього музею у Лондоні.

• «Сто зустрічей у світі мистецтва». Монографія. Москва, 1980 (у співавторстві з Германом Недошивіним^[7]);
• «Віктор Рижих». Монографія-альбом Київ. 1986;
• «Малярство, графіка». Київ, Артек, 1995.
• «Експресивний Конструктивізм Вадима Меллера: Каталог виставки „Пригоди Авангарду. Вадим Меллер, Ніна Генке-Меллер, Ніна Вєтрова-Робінсон“». — Київ: НХМУ, 2004. — С. 5—37;
• «Мистецтвознавчі рефлексії: історія, теорія та критика образотворчого мистецтва 70-х років XX століття — початку XXI століття»: зб. ст. — Київ: КМ Академія, 2004. — ISBN 966-518-236-6;
• «Комедія» Данте Аліг'єрі. Мистецький коментар XIV—XX століть: текст укр., англ. — Київ: Факт, 2009. — ISBN 978-966-359-310-4;
• «Третє Око: Мистецькі студії»: моногр. зб. ст. — Київ: Фенікс. — ISBN 978-966-136-283-2;
• «Миттєвості приватного життя». — Київ: Основи, 2016. — ISBN 978-966-500794-4;
• «Другие берега Евгения Волгина: (збірка фотографій)». — Київ: Фенікс, 2016;
• «Мистецький Київ 1990-х. Реконструкція». — Київ: Publish Pro, 2019. — ISBN 978-617-7765-06-5;
• «Японія. З хіравати під голос флейти». Культурологічна розвідка. — Київ: Дух і Літера, 2024. — 216 с.

Автор низки мистецтвознавчих статей в Енциклопедії сучасної України^[8].

• заслужений діяч мистецтв України з 2006 року^[9];
• золота медаль Президії Національної академії мистецтв України (2021)^[3];

премії

• журналу «Сучасність» за мистецтвознавче дослідження «Данте Аліг'єрі в XX столітті» за 2006 рік;
• Ліги українських меценатів за книгу «Данте Аліг'єрі в XX столітті» за 2006 рік;

гранти

• Джорджа Сороса на видання персонального каталогу (1995);
• Джорджа Сороса на участь у Міжнародній виставці у Софії, Болгарія (1997).

• Петрова Ольга Миколаївна // Мистецтво України : Біографічний довідник. / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1997. — С. 470—471 . — ISBN 5-88500-071-9.;
• Ольга Петрова // Художники Києва. Живопис. Графіка. Скульптура. Декоративно-прикладне мистецтво : творчо-біографічний довідник / С. Журавель. — Київ : ІПРЕЗ, 2000. — С. 140. — ISBN 966-95504-1-6.;
• Художники України. — Київ, 2001. — С. 161;
• Художник Ольга Петрова в текстах сучасників / упорядник О. Петрова. — Київ : Фенікс, 2020. — 209 с. — ISBN Фенікс.;
• Н. В. Тимчук. Петрова Ольга Миколаївна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2026. — ISBN 966-02-2074-X.