Перверзія

Перверзія
Жанр	роман
Форма	роман
Автор	Юрій Андрухович
Мова	українська мова
Написано	1996
Опубліковано	1997

Цей твір потрапив до списку ста найкращих творів української літератури за версією ПЕН-клубу

«Перверзія» — третій роман українського письменника Юрія Андруховича.

Деякі літературознавці й критики виділяють умовну трилогію, яка складається з романів «Рекреації», «Московіада», «Перверзія»: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи — доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії». Олександра Гнатюк зазначала, що ці твори поєднує постколоніальний дискурс ^[1]. Сам автор не наполягав на такому розумінні його романів.

У 2005 році фольк-рок гурт Гайдамаки видав однойменний студійний альбом, який був натхненний цим літературним твором.

Твір починається передмовою видавця (автора), який одразу відкриває всі карти і повідомляє про смерть, зупиняючись в Італії, у Венеції. Назва твору «перверзія» — не означає збочення, а латинською — «перекручення», що і пояснює переплетення реального і вигаданого, життя та смерті, кохання та ненависті головного персонажа — Станіслава Перфецького, який є автентичною постаттю, у творі — відомим письменником. Автор розповідає про проведене ним слідство, яке стосується загадкового зникнення Перфецького, чий слід загубився в Мюнхені, а віднайдені матеріали, упорядковані видавцем, надають інформацію про те, що відбувалося з ним впродовж 7 днів у Венеції. Авторами тих шматків інформації є різні люди, які так чи інакше пов’язані з Перфецьким, а також оповідач, який дивним чином народжується у романі.

У романі йдеться про поїздку українського письменника Станіслава Перфецького до Венеції, де відбувається симпозіум «Пост-карнавальне безглуздя світу: що на обрії?», який відбувається з 6 по 10 березня. З Мюнхена до Венеції його везе подружжя, Ада Цитрина^[2] та німий доктор Янус Марія Різенбокк.

Послідувавши за повією, Перфецький потрапляє на дивне сектантське служіння новому богу представників мігрантів різних національностей. Служіння закінчується вбивством великої риби. Після цього Перфецького непритомного забирають з поліції Цитрина та Різенбокк та везуть на машині до Венеції через Австрію.

Основна дія відбувається у Венеції після закінчення карнавалу. Розповідь ведеться фрагментами від різних дієвих осіб, зокрема у формі звітів про поведінку Перфецького тамничому Мосінйору від Ади Цитрини та Януса Марії Різенбокка зі згадуванням відділів секретних служб. Перфецький одержує запрошення прочитати промову на симпозіумі за рекомендацією доктора психіатрії Франка Попеля – персонажа роману «Рекреації».

На конференції Перфецький виголошує доповідь, у якій наголошує на зв'язках України та Італії, а також зауважує: «якщо під карнавалом розуміти розуміти граничне напруження сил життя (…) чи так само вищий вияв битви любови зі смертю, то він і справді не повинен закінчуватися ніколи».

У іншій сюжетній лінії роману Ада Цитрина віддається Перфецькому, після чого він у неї закохується. Однак поступово їхнє кохання поглинається еротичною пристрастю. До того ж, доктор Різенбокк дізнається про цей зв'язок – і з'являється до закоханих під час їхнього сексу. Тоді як Перфецькому починає здаватися, що за ним постійно стежать.

Роман закінчується тим, що Перфецький ходить від церкви до церкви, намагаючись знайти священника, якому він міг би висповідатися і який би порушив таємницю сповіді. Такого він не знаходить і лише один священник Антоніо Делькампо на острові Сан Мікеле погоджується просто з ним поговорити.

Перфецький визнає, що планує вимушене вбивство по відношенню до тих, хто хоче його вбити. Перфецький зі священником випивають дванадцять разів, грають на музичних інструментах і говорять про Україну. Після цього Перфецький зникає у тумані – нібито падаючи в канал і скоюючи самогубство (хоча у післямові роману оповідач запевняє читачів, що герой залишився живим).

«Насправді ніякої дійсності не існує. Існує лише безмежна кількість наших версій про неї, кожна з яких є хибною, а всі вони, взяті разом, є взаємосуперечливими. Задля порятунку нам зостається прийняти, що кожна з безлічі версій є істинною. Ми б так і зробили, якби не були впевнені у тому, що істина мусить бути і є лише одна, а ім’я її дійсність».

«З вигляду він наче на середині шляху: стомлений життям, але ще ласий до нього».

«Ми заздримо — люто і чорно, ніби пропащі діти, — цим західним людям, цим мешканцям блаженних надвечірніх садів, їхньому їдлові, заробіткам, розвагам, автомобілям, ми готові вдень і вночі збирати для них помаранчі або мити їхні плювальниці, щоб тільки ввійти, проникнути, бути допущеними, наближеними, — а воно собі, сердешне, повертаючися з офісу, під світловою рекламою прикуцнуло, взяло собі гамбургерика з кетчупом найдешевшого і, колою запиваючи, мало не заплакало: пощо сей світ?..»

«Ступивши на міст Академії, Респондент вимовив загадкове словосполучення «повний пінцет". Прошу дешифрувати».

На думку Юрія Шевельова, «Перверзія» побудована на протистоянні двох трибів життя: аполлонівського і діонісійського. Цим критик зокрема пояснює, чому Андрухович наводить у романі детальний перелік зупинок венеційського трамваю:

Водночас літературознавиця Ніла Зборовська зауважує, що «Перверзія» є своєрідним завершенням «карнавальної» трилогії Андруховича. На її думку, карнавал був центральною ідеєю його тогочасної творчості, існуючи при цьому в двох амбівалентних вимірах: як ідеальне поняття і як її дещо вироджена репрезентація в реальності.

Крім того, Зборовська зауважує, що головного героя твору — Станіслав Перфецький — можна вважати своєрідним «„молодим чортом“, котрий вічно змінює зовнішність, не абсолютизуючи в собі нічого,стверджуючи відносність усіх виявів»^[5]. Також дослідниця простежує в романі символіку риби, зауважуючи, що, з одного боку, «риб'яча вдача Перфецького виявляється у вмінні вислизати з усіх небезпечних авантюр»^[6], а також у тому, що наприкінці роману його стрибок у канал коментується словами: «Додому. До води. Риба хоче плавати. Мене чекає океан»^[7].

• Перверзія. Сучасність, 1996, № 1-2.
• Перверзія. Лілея-НВ, 1997.^[8]
• Перверзія. Львів: Класика, 1999. 290 с. ISBN: 966-7493-08-3.
• Перверзія. Львів: ВНТЛ-Класика, 2004. 304 с. ISBN: 966-7493-08-3.
• Два романи: Московіада; Перверзія. Майстри української прози. Лілея-НВ, 2014 р. 480 с.

• Perversio. Loki-kirjat, 2000. 328 с.
• Perverzija. Clio, 2002.
• Перверзия. Москва: Новое литературное обозрение, 2002. 367 с.
• Perwersja; przeł. O. Hnatiuk, R. Rusnak. Wołowiec: Czarne, 2003. 366 s. ISBN 83-87391-77
• Perverzion. Northwestern University Press. 344 p.
• Perversion. Aus dem Ukrainischen von Sabine Stöhr. Frankfurt am Main: Suhrkamp, 2011.
• Perverzión. Barcelona Acantilado 2012. 384 с.
• Perversion; traduit de l'ukrainien par Maria Malanchuk. Lausanne: Éditions Noir sur Blanc, 2015.

• Венеційський текст у романі Ю. Андруховича «Перверзія» Черниш О. О.
• Український постмодерністський роман: реалії та критика (на прикладі роману Ю. Андруховича «Перверзія»). Л. Сокол.