Московіада

Московіада
Обкладинка книги видавництва «Лілея», 2000
Жанр	Сучасна проза
Форма	роман
Автор	Юрій Андрухович
Мова	українська
Опубліковано	1992

«Московіа́да» — другий роман українського письменника Юрія Андруховича, написаний у лютому-квітні 1992 року в Фельдафінгу. Має підзаголовок «роман жахів».

Деякі літературознавці й критики виділяють умовну трилогію, яка складається з романів «Рекреації», «Московіада», «Перверзія»: героєм (антигероєм) кожного з них є поет-богема, що опиняється в самому епіцентрі фатальних перетворень «фізики в метафізику» і навпаки. Усі романи — доволі відчутна жанрово-стилістична суміш (сповідь, «чорний реалізм», трилер, ґотика, сатира), час розвитку дії в них вельми обмежений і сконденсований: одна ніч у «Рекреаціях», один день у «Московіаді», п'ять днів і ночей у «Перверзії». Ольга Гнатюк зазначала, що ці твори поєднує постколоніальний дискурс^[1]. Сам автор не наполягав на такому розумінні його романів.

Роман оповідає про один день з життя студента літературного інституту в Москві Отто фон Ф. Хоча в романі не вказано точний період дії, проте за деталями можна встановити, що дія відбувається влітку 1991. Роман насичений гротескними і сюрреалістичними деталями, фантасмагоріями, на основі величезної кількості міських легенд, що супроводжували розпад імперії (на кшталт триметрових пацюків в московському метро чи підземного міста під Москвою, де засідають і бенкетують владці) і водночас реалістичними деталями того ж періоду (величезні черги і такі ж величезні, стотисячні мітинги). Велика частина роману присвячена мефістофельському образу КДБ.

Отто фон Ф. не пишеться, тож він описує побут свого гуртожитку, наповненого людьми різних національностей, змушений читати чужі вірші сумнівної якості. Студенти пиячать і піддаються іншим шкідливими звичкам. Отто фон Ф. кохається з темношкірою дівчиною і блукає Москвою. На початку він сприймає Москву як місто можливостей, але потім бачить російську столицю як «місто втрат», де є «повна свобода заганяти себе у прірву». Себе студент сприймає борцем проти цього ладу, мріє, щоб Москва була зруйнована і заросла лісом. Проте він сам поділяє тамтешній шовінізм: зі зневагою відгукується про інших (в'єтнамців, якутів, дагестанців та ін.). Разом з тим мріє про майбутнє, де всі дружать. Він називає Москву містом, де мешкає найбільше українців, але його єдиний друг-українець там — це Кирило, який хоче почати видання українського журналу і постійно це відкладає. Отто фон Ф. не потрапляє на зустріч із ним, бо заїжджає до магазину, щоб купити іграшки дітям своїх родичів.

Студент пиячить, складає листи уявному королю Україну Олельку II. Він відвідує пивний бар на вулиці Фонвізіна та закусочну. Повсюди Отто фон Ф. спостерігає занепад, деградацію людей, обдарованих творчо і здатних колись на звершення. Відчуття занепаду доповнюють порожні полиці магазинів. Отто фон Ф. зустрічає росіянку Галину, приборкувачку змій і таємну співробітницю «Інституту отрут і нетрадиційних способів умертвіння», котру винить у смерті своєї подруги, американки Астрід. Випивши горілки, Отто фон Ф. і Галина кохаються, потім студент іде в ресторан, який вибухає. Отто фон Ф. виживає, але виявляє, що в нього вкрали гаманець і підозрює, що злодієм був чоловік, якого він зустрів раніше. Між ними стається бійка в підвалі, в якій злодій перемагає, проте випадково падає у каналізаційний люк.

Отто фон Ф. розуміє, що вже не встигне купити іграшки. Шукаючи вихід із підвалу, він знаходить двері до московського метрополітену. Невдовзі його заарештовують озброєні щуролови, які передають його до рук КДБ. Галина рятує його, і Отто фон Ф. потрапляє до зали, де відбувається бенкет урядовців. Там йому трапляється поет Єжевікін, який складає опозицію головному герою. Він відстоює збереження «єдиної та неділимої Росії», вигадує різні виправдання її існуванню під приводом боротьби проти усіляких загроз і ворогів. Отто фон Ф. нудить, він іде до вбиральні, де зустрічає старого, який підказує як вибратися. Для цього потрібно одягнути маску, якою для Отто фон Ф. стає маска клоуна. Він опиняється на зборах осіб у масках, які зображають Івана Грозного, Леніна, Дзержинського та інших російських лідерів. Отто фон Ф. стріляє в них із пістолета співробітника КДБ і сам застрелюється, вбиваючи в собі homo soveticus.

Закінчується роман тим, що Отто фон Ф. вибрався з метро, яке заливала повінь (впродовж роману згадуються сильні дощі), та сів у поїзд до Києва. Він пише останнього листа до короля Олелька, в якому розповідає, що описана ним у попередніх листах країна Україна справжня; і він не втікає до неї, а повертається.

Твір написаний у стилі постмодерізму. На створення роману повпливали з одного боку — твір росіянина Венедикта Єрофєєва «Москва — Пєтушкі», а з іншого — роман поляка Тадеуша Конвіцького «Малий Апокаліпсис»^[2].

• 2006 року київський Молодий театр створив за романом виставу^[3].
• 2023 Душан Паржизек презентуав у Празі виставу, до якої включені знімки зруйнованих російськими ракетами житлових будинків в Україні^[4].

Роман перекладено англійською, німецькою, російською, польською та іншими мовами.

Олеся Сіван на «Сенсор» описала роман як поєднання бурлеску, балагану та блазнювання з елементами автобіографізму, гострої сатири та іронії. Один день з життя головного героя постає як останній день існування імперії, а її жителі занурюються у ілюзії, що цю імперію ще можна врятувати. Але гине імперія не в битві, а в чергах за пивом, бульйоном і дитячими іграшками. Головний герой переживає кризу радянської та національної ідентичностей і в гострих ситуаціях відчуває себе все ж таки українцем^[5].

Пер-Арне Будін, професор Стокгольмського університету, стверджував, що головний герой — це людина, якій бракує моральних принципів, але яка відчуває в них потребу. Його ім'я не узгоджується із традиційними для Росії, та Радянського Союзу, іменами. Можливо, воно вказує на Австро-Угорську імперію, до якої належало рідне місто Андруховича (при цьому в тексті згадується інший Андрухович). Отто фон Ф. проживає свою особисту подорож у пекло, щоб відродитися і вирушити до раю, яким для нього постає Україна. Але неконкретизованість цього раю свідчить про деконструкцію її образу, як і деконструкцію СРСР^[6].

Літературознавиця Валерія Чайковська вказувала, що композицією та сюжетом роман Андруховича нагадує «Подорож з Петербурга до Москви» Олександра Радіщева, «Москва-Петушки» Венедикта Єрофеєва, та «Маленький апокаліпсис» Тадеуша Конвіцького, і перебуває під їх прямими впливом. Проте «Московіада» витримана у традиціях постмодерної прози, де гротеск, фантасмагорія, пародія і чорний гумор передають спустошеність людини пострадянського суспільства. Андрухович перелицьовує наявний стан культури, як Іван Котляревський перелицював «Енеїду» Вергілія^[2].

• Андрухович Ю. Московіада. Роман жахів. — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. — 152 сторінки. ISBN 966-7263-60-06

• Юрій Андрухович «Московіада»
• Жанровий підзаголовок // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 203. — 634 с.