Пафос

Па́фос,^[1] або па́тос^[2] (грец. πάθος — відчуття, емоція), також пате́тика^[3] — риторична категорія, що відповідає стилю поведінки, манери чи способу передавання відчуттів, які характеризуються емоційним піднесенням, натхненням.

Пафос — це стан душевного збудження, почуття піднесеності, натхнення та зовнішній прояв такого почуття. Синонімами до слова «пафос» є патетика, ентузіазм, натхнення, екзальтація тощо.

Буває також фальшивий пафос, коли в людини надмірно піднесенний тон мови і вона вдає запал, який насправді відсутній.

Категорію вперше повністю розробив Арістотель, який поряд із пафосом виділяв такі елементи риторики, як етос і логос. В трактуванні Арістотеля, пафос є прийомом, за якого естетика оповідання передається через трагедію героя, його страждання й емоції глядачів у відповідь.

У своїх працях Гегель розширив поняття пафосу, включаючи до нього не лише трагічну, а й урочисту піднесену естетику, загальний настрій твору. До пафосу традиційно вдаються автори од, епосів, трагедій.

Почали виділяти такий пафос:

• героїчний,
• трагічний,
• романтичний,
• сентиментальний,
• сатиричний.

• В. М. Лесин, О. С. Пулинець Словник літературознавчих термінів.
• Філософський словник / за ред. В. І. Шинкарука. — 2-ге вид., перероб. і доп. — К. : Головна ред. УРЕ, 1986.

• Патос // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1310. — 1000 екз.
• Пафос, або Патос // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 194.
• Піднесене // Європейський словник філософій. Лексикон неперекладностей / наук. кер. проєкту: Барбара Кассен і Констянтин Сігов. — Київ : Дух і літера, 2009. — Т. 1. — С. 393-399.

.