YaChudo

Пауль Ґрімм

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Грімм.
Пауль Ґрімм
нім. Paul Grimm Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився18 серпня 1907[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Торгау, Мерзебург, Саксонія, Прусське королівство[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер19 листопада 1993[1] (86 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Берлін, Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Німеччина Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьархеолог, дослідник доісторичної епохи, медієвіст, викладач університету Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовнімецька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладHU Berlin Редагувати інформацію у Вікіданих
УчасникДруга світова війна Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНімецький археологічний інститут, Militant League for German Cultured і Геттінгенська академія наук Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяНаціонал-соціалістична робітнича партія Німеччини Редагувати інформацію у Вікіданих
Пауль Грімм у Національному історичному музеї в Києві, 1942 рік.

Пауль Грімм (нар. 18 серпня 1907 року в Торгау ; помер 19 листопада 1993 року в Берліні) — німецький археолог доісторичного періоду, а також піонер середньовічної археології, зокрема у вивченні покинутих поселень і замків. Грімм працював переважно в Центральній Німеччині в різні періоди; він ввів терміни «Баальберзька культура» та «культура Зальцмюнде» для двох важливих неолітичних археологічних груп — різновидів культури лійчастого посуду. Його масштабні розкопки в Гогенроде та Тілледі стали новаторськими в історії німецької археології.

Водночас має суперечливу наукову репутацію через участь у розкраданні культурних артефактів на окупованих територіях. Після війни працював у Східній Німеччині.

Біографія

Кар'єра

Грімм, син казначея, поступив у Галльський університет 1925 року після закінчення середньої школи в Ашерслебені. Там він вивчав доісторію, історію, класичну археологію, германістику, географію та геологію до 1929 року.

У 1927 році він вперше взяв участь у розкопках під керівництвом Ганса Гане. З 1929 року він був науковим асистентом у Державному інституті доісторії. У 1929 році він отримав докторський ступінь (доктор філософії), захистивши дисертацію на тему «Доісторичне та ранньоісторичне поселення Нижнього Гарца та його передгір'я на основі археологічних знахідок». Георг Каро був одним із його екзаменаторів разом із Гане.

Грімм спочатку належав до молодіжного руху, був членом народної молодіжної ліги «Орел і соколи» з 1926 року і ще до приходу нацистів до влади був членом Товариства Маннуса з «арійської доісторії» та спеціалізованої групи з доісторії в Бойовій лізі за німецьку культуру. 1 лютого 1933 року Грімм вступив до нацистської партії (членський квиток 1 447 316) і був блокляйтером з 1933 по 1934 рік.[2]

У 1935 році Грімм став куратором і заступником директора Державного інституту фольклорних досліджень у Галле/Заале.[2] З 1935 року він був співредактором, разом із завідувачем відділу фольклору Гайнцем-Юліусом Нігоффом, журналу Mitteldeutsche Volkheit — Hefte für Vorgeschichte, Rassenkunde und Volkskunde (Центральнонімецький фольклор — статті з доісторії, расових досліджень та фольклору). Після захисту габілітаційної дисертації на здобуття ступеня доктора з культури Зальцмюнде, він з 1939 по 1945 рік працював лектором і директором Державного інституту фольклорних досліджень у Галле (Заале).

Під час Другої світової війни

22 жовтня 1940 року Пауля Грімма призвали на військову службу. З січня 1942 року по листопад 1942 року Грімм був співробітником «Спеціального штабу з доісторії та ранньої історії» оперативного штабу райхсляйтера Розенберга (ERR). Цей штаб був підорганізацією нацистської партії (НСДАП) і мав завдання конфіскувати мистецькі та культурні артефакти на всіх окупованих територіях Європи та використовувати їх у нацистських цілях. Грімм, який також очолював Державне управління з доісторії та ранньої історії, створене в Києві, спочатку відповідав за збереження різних доісторичних колекцій в Україні, підкреслюючи германський компонент української доісторії, та розробку виставки для Вермахту в Києві на основі нацистської історичної ідеології.[3] Він організував перенесення колекцій Київського інституту археології зі зруйнованої Києво-Печерської Лаври до нового музею.[3] Про його діяльність залишили схвальні відгуки як німецькі посадовці, так і деякі українці, що працювали під його керівництвом[4][5] (серед них був професор Петро Курінний).

З листопада 1942 року по грудень 1944 року Грімма знову призвали до лав Вермахту. Після звільнення з армії через хворобу Грімм працював в «Інституті східних досліджень» у замку Гехштедт поблизу Діллінгена. Там Грімм та кілька співробітників керували важливим сховищем награбованих культурних артефактів з галузей доісторичної та ранньої історії, а також етнографічних предметів з окупованих радянських територій. Безпосередньо перед прибуттям армії США Грімма призначили керівником «Місця порятунку Гехштедт». Грімм передав колекції американцям та покинув Гехштедт у червні 1945 року, безперешкодно вирушивши до Галле в радянській зоні окупації.

Ернст Клее, Гюнтер Шебель та Томас Відера звинувачують Грімма щонайменше у співучасті у крадіжці культурної спадщини. Грімм явно не брав участі у перевезенні українських культурних артефактів з Києва до Гехштедта. Тому це звинувачення є суперечливим.[4][5] Йоахім Геррманн вважає, що Грімм не став злочинцем, а радше відмовився брати участь. Однак, враховуючи діяльність Грімма в Києві та Гехштедті, не можна говорити про просту невинність.[6]

Період після 1945 року

У грудні 1945 року Грімма було звільнено з державної служби за членство в нацистській партії (НСДАП). 26 лютого 1946 року НКВС заарештувала Грімма та інтернувала його до спеціального табору Торгау. Звідти його було переведено в грудні 1946 року до спеціального табору Бухенвальд, звідки його було звільнено 3 лютого 1950 року після розпуску табору без пред'явлення звинувачень чи засудження. Пізніше Грімм неодноразово отримував запрошення на археологічні конференції в СРСР та Україні. У 1951 році Грімм став науковим співробітником Німецької академії наук у Східному Берліні та працював у Комісії з доісторії та ранньої історії. Після різних викладацьких завдань він став професором Гумбольдтського університету в Берліні в 1955 році, а в Академії наук з 1957 року — заступником директора Інституту доісторії та ранньої історії. У 1955 році він також став членом Німецького археологічного інституту.

З 1956 по 1972 рік він був головним редактором журналу « Ausgrabungen und Funde, Nachrichtenblatt für Vor- und Frühgeschichte» (Розкопки та знахідки, інформаційний бюлетень з доісторії та ранньої історії). Він був членом редакційної колегії журналів «Natur und Heimat» (Природа та Батьківщина) з 1953 по 1962 рік та «Zeitschrift für Archäologie» (Журнал археології) з 1-го тому, 1967—1973 роки. Пауль Грімм активно займався науково-популярною діяльністю, публікуючи статті, брошури та проводячи екскурсії на місцях своїх розкопок, а також співпрацюючи з Культурною асоціацією НДР, яку він використовував, серед іншого, для читання численних лекцій про розкопки в Тілледі. У 1975 році його було обрано членом-кореспондентом Геттінгенської академії наук.

Грімм був особливо відповідальним за важливі віхи в історії німецької археології завдяки своїм новаторським розкопкам у середньовічному покинутому селі Гогенроде та імператорському палаці Тілледа, першому королівському палаці, який був повністю розкопаний. Він ввів терміни культура Баальберге та культура Зальцмюнде для двох важливих груп неолітичних знахідок. Ці дослідження, разом з більш теоретичними міркуваннями, зробили Грімма піонером середньовічної археології. Хоча він наголошував на фундаментальній еквівалентності археологічних та письмових джерел, він тим не менш визнавав тісний зв'язок між археологією та історичними даними.

Публікації (вибірка)

  • Hohenrode, eine mittelalterliche Siedlung im Südharz. Halle 1939 (= Veröffentlichungen der Landesanstalt für Volkheitskunde Halle, 11)
  • Die vor- und frühgeschichtlichen Burgwälle der Bezirke Halle und Magdeburg. Akademie-Verlag, Berlin 1958 (= Handbuch vor- und frühgeschichtlicher Wall- und Wehranlagen, hrsg. von Wilhelm Unverzagt, Teil 1 = Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Schriften der Sektion für Vor- und Frühgeschichte, Band 6)
  • Der Beitrag der Archäologie für die Erforschung des Mittelalters. (In: Heinz A. Knorr (Hrsg.): Probleme des frühen Mittelalters in archäologischer und historischer Sicht, Akademie-Verlag, Berlin 1966, S. 39–74)
  • Tilleda; eine Königspfalz am Kyffhäuser Teil 1. Die Hauptburg. Akademie-Verlag, Berlin 1968 (= Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Schriften der Sektion für Vor- und Frühgeschichte, Band 24)
  • Tilleda; eine Königspfalz am Kyffhäuser Teil 2. Die Vorburg und Zusammenfassung. Akademie-Verlag, Berlin 1990 (= Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Schriften der Sektion für Vor- und Frühgeschichte, Band 40)

Література

  • Verzeichnis der Schriften von Paul Grimm. In: Jahresschrift für mitteldeutsche Vorgeschichte. Band 62, 1978, S. 15–25 (Online).
  • Karl-Heinz Otto, Joachim Herrmann (Hrsg.): Siedlung, Burg und Stadt. Studien zu ihren Anfängen. Akademie, Berlin 1969 (Schriften der Sektion für Vor- und Frühgeschichte der Deutsche Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Bd. 25, ZDB-ID 517961-0) [Festschrift für Paul Grimm].
  • Lothar Mertens: Lexikon der DDR-Historiker. Biographien und Bibliographien zu den Geschichtswissenschaftlern aus der Deutschen Demokratischen Republik. Saur, München 2006, ISBN 3-598-11673-X, S. 247—248.
  • Henrik Eberle: Die Martin-Luther-Universität in der Zeit des Nationalsozialismus. Mdv, Halle 2002, ISBN 3-89812-150-X, S. 372f.
  • Hans-Joachim Böttcher: Grimm, Hugo Paul, in: Bedeutende historische Persönlichkeiten der Dübener Heide, AMF — Nr. 237, 2012, S. 32–33.

Посилання

Примітки

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #132775166 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б http://www.catalogus-professorum-halensis.de/grimmpaul.html. [Архівовано 3 June 2020 у Wayback Machine.]
  3. ↑ а б Report (PDF; 10,7 MB) of the "Sonderstabs Vor- und Frühgeschichte" of the Reichsleiter Rosenberg Taskforce on his activities in 1942, accessed 5 August 2013
  4. ↑ а б L. Silina, E. Pokrowska, E. Machno: Ein Dokument der Museumsgeschichte. Informationen für die Museen der DDR, Nr. 2, 1989, Institut für Museumswesen, S. 62–66, ISSN 0138-1989, abgerufen am 5. August 2013
  5. ↑ а б Eike Gringmuth-Dallmer: Nachruf: Paul Grimm 1907—1993. Zeitschrift für Archäologie, Heft 28, 1994, S. 145—147, ISSN 0044-233X
  6. ↑ Thomas Widera: Werner Coblenz und die prähistorische Archäologie, in Judith Schachtmann, Michael Strobel & Thomas Widera (Edd.), Politik und Wissenschaft in der prähistorischen Archäologie, Göttingen, 2009, p. 21, ISBN 3899717414

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).