Патрік Макґуен
| Патрік Макґуен | |
|---|---|
 | |
| Псевдо | Падді Фітц |
| Народився | березня 19, 1928 New York City, Нью-Йорк, США |
| Помер | січня 13, 2009 (у віці 80 років) Санта-Моніка, Каліфорнія, США ·хвороба  |
| Громадянство |
|
| Діяльність | телеактор, кіноактор, сценарист, актор театру, актор озвучування, актор, режисер, телережисер, телепродюсер, кінорежисер, письменник |
| Alma mater | Ratcliffe Colleged |
| Знання мов | англійська[1] |
| Роки активності | 1948–2002 |
| Жанр | шпигунський фільм |
| Діти | 3, включаючи Катрін |
| Нагороди |
|
| IMDb | ID 0001526 |
| |
Патрік Джозеф Макґуен ([məˈɡuː.ən] 19 травня 1928 — 13 січня 2009) — ірландсько-американський актор, режисер, продюсер і сценарист фільмів, телебачення та театру.[2] Народився в Нью-Йорку в ірландській сім'ї, виріс в Ірландії та Англії. Він розпочав свою кар'єру у Великій Британії в 1950-х роках і став добре відомим завдяки головній ролі секретного агента Джона Дрейка в шпигунській програмі ITC «Небезпечна людина» (1960–68). Потім він створив і продюсував сюрреалістичний серіал ITV «В'язень» (1967–68), в якому він зіграв колишнього британського розвідника Номер Шість.
Починаючи з 1970-х років, Макґуен підтримував тривалу співпрацю з телесеріалом «Коломбо», де він написав сценарій, зрежисував, продюсував і з'явився в кількох епізодах. Серед його помітних ролей у кіно були Девід Джонс у фільмі «Крижана станція Зебра» (1968); Джеймс Стюарт, 1-й граф Морей у фільмі «Мері, королева Шотландії» (1971); наглядач у фільмі «Втеча з Алькатраса» (1979); доктор Пол Рут у фільмі «Сканнери» (1981); король Едуард I у фільмі «Хоробре серце» (1995); суддя Омар Нуз у фільмі «Час вбивати» (1996); та озвучування Біллі Бонса у фільмі «Планета скарбів» (2002).
У пік слави серіалу «Небезпечна людина» 1960-х роках Макґуен був найбільш високооплачуваним актором британського телебачення.[2] Макґуен отримав телевізійну премію BAFTA 1960 року за найкращого актора та двічі отримував премію Primetime Emmy за найкращу роль запрошеного актора в драматичному серіалі, включаючи його першу роль у 1975 році, за ролі в серіалі «Коломбо». Він також був номінований на премію Drama Desk Award за роль у бродвейській виставі «Пачка брехні».
Раннє життя
Патрік Джозеф Макґуен народився в Асторії, Квінз, Нью-Йорк, 19 березня 1928 року в родині ірландських католицьких іммігрантів Томаса Макгуена та Роуз Макгуен (уродженої Фіцпатрік).[3] Невдовзі після його народження родина повернулася до Ірландії, оселившись у районі Маллахмор у Драмрейлі, графство Літрім.[4]
Сім років по тому вони переїхали до Англії, оселившись у Шеффілді, Західному Йоркширському районі. Макґуен навчався у школі Святої Марії, потім у школі Святого Вінсента та коледжі Де Ла Саль, усі в Шеффілді.[5] Під час Другої світової війни його евакуювали до Лафборо, де він навчався в коледжі Реткліфф одночасно з майбутнім актором Ієном Банненом. Макґуен досяг успіхів у математиці та боксі, і покинув школу у віці 16 років, щоб повернутися до Шеффілда, де працював курником, банківським клерком і водієм вантажівки, перш ніж отримати роботу режисером у Шеффілдському репертуарному театрі. Коли один з акторів захворів, Макґуен замінив його, що почало його акторську кар'єру.[6]
Кар'єра
Рання кар'єра
У 1955 році Макґуен знявся у постановці вистави «Серйозне звинувачення» на Вест-Енді, граючи вікарія англіканської церкви, звинуваченого в гомосексуальності.[7]
«Наляканий» сценічною присутністю Макґуена, Орсон Веллс запросив його на роль Старбака у своїй йоркській театральній постановці «Мобі Дік — репетиція».[8] Веллс сказав у 1969 році, що, на його думку, Макґуен «зараз був би, я думаю, одним із найвидатніших акторів нашого покоління, якби його не захопило телебачення», відображаючи це тим, що він мав «усі необхідні якості: зовнішність, інтенсивність, беззаперечні акторські здібності та блиск в очах».[3]
Перша поява Макґуена на телебаченні відбулася в ролі Чарльза Стюарта Парнелла у фільмі «Падіння Парнелла» для серіалу «Ти там» (1954). Він зіграв невказану роль у фільмі «Руйнівники дамб» (1955), де стояв на варті біля кімнати для брифінгів. Він вимовив фразу: «Вибач, друже, це секрет — ти не можеш зайти. А тепер, давай, стрибай!», яка була вирізана з деяких копій фільму.
Він також зіграв невеликі ролі у фільмах «Прохід додому» (1955), «Темний месник» (1955) та «Я — камера» (1955). Його також можна було побачити у фільмі «Зарак» (1956) для Warwick Films. На телебаченні він знявся у фільмі «Запас на помилку» у фільмі «Термінус» (1955), був запрошеним гостем у фільмах «Пригоди сера Ланселота» та «Завдання Іноземного легіону», а також у фільмі «Пригоди Аггі». Він зіграв головну роль у фільмі «Історія Мейкпіса» для BBC Sunday Night Theatre (1955). Він також з'явився у кіноверсії «Мобі Діка — репетиція» Веллса.
Він виконав «Дзвінок для Кетті» на сцені в 1956 році.
Організація рангу
Працюючи дублером на кінопробах, Макґуен підписав контракт з організацією The Rank Organisation. Вони давали йому переважно лиходійські ролі у фільмах, зокрема у фільмах «Приплив опівдні» (1957) режисера Філіпа Лікока, «Пекельні водії» (1957) режисера Сая Ендфілда та «Циган і джентльмен» (1958) режисера Джозефа Лоузі.
Він часто грав ролі в телевізійних антологічних серіалах, таких як «Television Dramawright», «Folio», «Archair Theatre», «ITV Play of the Week» та «ITV Television Playhouse». Йому дали головну роль у фільмі «Nor the Moon by Night» (1958), знятому в Південній Африці.[9] Після деяких суперечок з керівництвом Rank контракт було розірвано. Потім він працював на телебаченні, отримавши премію BAFTA в 1960 році.
Його улюбленою партією для театральної акторської гри була головна роль у п'єсі Генріка Ібсена «Бренд», за яку він отримав нагороду. Майкл Мейєр, перекладач п'єси, писав про останній акт: «Макґуен раптово вивільнив всю свою жахливу силу, і з того часу і до останніх хвилин… публіка була захоплена, як це рідко трапляється в театрі».[10] Він також зіграв цю роль у телевізійній постановці BBC у серпні 1959 року.[11] Майкл Мейєр, який переклав сценічну версію, вважав гру Макґуена найкращою та найпотужнішою, яку він коли-небудь бачив.[10] Це була остання поява Макґуена на сцені за 28 років.
Небезпечна людина
Виконавчий директор із виробництва Лью Ґрейд невдовзі звернувся до Макґуена щодо телесеріалу, де він би зіграв шпигуна на ім'я Джон Дрейк. Навчившись на своєму досвіді в Rank, Макґуен наполіг на кількох умовах: усі бійки мають бути різними; персонаж завжди повинен використовувати свій мозок, перш ніж застосувати зброю; і, на превеликий жах керівників, — жодних поцілунків. Шоу дебютувало в 1960 році під назвою "Небезпечна людина"[12], півгодинна програма, призначена для американської аудиторії. Вона мала досить хороший успіх, але не такий хороший, як сподівалися.[13]
Виробництво тривало рік і складалося з 39 епізодів. Після закінчення першого сезону інтерв'юер запитав Макґуена, чи хотів би він, щоб серіал продовжувався. Він відповів: «Можливо, але дозвольте мені сказати вам ось що: я б краще знявся у двадцяти телесеріалах, ніж пережив би те, через що я пройшов за контрактом з Rank, який я підписав кілька років тому і в якому я не звинувачую нікого, крім себе».
Після Небезпечної людини
Макґуен знявся у фільмі «Двоє живих, один мертвий» (1961), знятому у Швеції. Він знявся у двох фільмах режисера Безіла Дірдена: «Усю ніч», оновленій версії «Отелло», та «Життя для Рут» (обидва 1962 року). Він також знявся в екранізації роману Брендана Бієна «Чудовий хлопець» (1962).
Макґуен був одним із кількох акторів, яких розглядали на роль Джеймса Бонда у фільмі «Доктор №». Хоча Макґуен, католик, відмовився від ролі з моральних міркувань,[14] успіх фільмів про Бонда зазвичай називають причиною відродження «Небезпечної людини». (Пізніше його розглядали на ту саму роль у фільмі «Живи та дай померти», але він знову відмовився.)[15]
Макґуен деякий час працював для компанії «Волт Дісней» над фільмами «Три життя Томасіни» (1963) та «Опудало з Ромні-Марш» (1963). Поважний англійський вікарій, доктор Крістофер Сін (реформований піратський капітан, якого грає Макґуен), переодягнений опудалом і верхи на чудовому чорному жеребці, заважає податковим інспекторам короля Георга III у зухвалих нічних контрабандних пригодах на віддаленому узбережжі Кенту.
Повернення Небезпечної Людини
Після того, як він також відмовився від ролі Саймона Темплара у фільмі «Святий»,[15] Лью Ґрейд запитав Макґуена, чи не хоче той дати Джону Дрейку ще одну спробу. Цього разу Макґуен мав ще більше права голосу щодо серіалу. «Небезпечна людина» (у США "Секретний агент ") був відроджений у 1964 році як годинна програма. Тепер сценарії дозволяли Макґуену більше можливостей для акторської гри. Завдяки популярності серіалу він став найбільш високооплачуваним актором у Великій Британії,[16] і шоу тривало ще майже три роки.[17]
Після зйомок єдиних двох кольорових епізодів «Небезпечної людини» Макґуен сказав Ґрейду, що він звільняється з ролі.
В'язень
Знаючи про намір Макґуена звільнитися з «Небезпечної людини», Ґрейд запитав, чи не попрацює той хоча б над «чимось» для нього. Макґуен запропонував мінісеріал про секретного агента, який гнівно звільняється та його викрадають до сюрреалістичного, веселого курортного селища. Ґрейд попросив бюджет, Макґуен його вже мав, і вони уклали угоду за рукостисканням рано в суботу вранці про створення «В'язня».[12]
Окрім того, що Макґуен був головним героєм серіалу, він був його виконавчим продюсером, заснувавши Everyman Films разом із продюсером Девідом Томбліном, а також написав сценарій та зрежисував кілька епізодів, у деяких випадках використовуючи псевдоніми. Спочатку замовлені сім епізодів перетворилися на сімнадцять.
Головний герой, інакше невідомий як «Номер Шість», весь серіал намагається втекти з «Селища», куди його помістили невідомі сили, та дізнатися особу його правителя. Наповнене передовими технологіями мальовниче Селище виявляється місцем повсюдного прихованого контролю, де особистість мешканців усіляко ламають. Адміністрація Селища намагається силою або обманом змусити Номера Шість розповісти, чому він пішов у відставку як шпигун, що він відмовляється розголошувати. Основним місцем зйомок серіалу за межами міста було курортне село в італійському стилі Портмеріон, Гвінед, Уельс, яке було показано в деяких епізодах «Небезпечної людини».
MGM
Під час виробництва фільму «В'язень» компанія MGM запросила Макґуена на роль у бойовику «Крижана станція Зебра» (1968), за який його гра британського шпигуна отримала схвальні відгуки критиків.
Після закінчення фільму «В'язень» він презентував телешоу «Подорож у темряву» (1968–69). Після нього він мав зіграти головну роль Дірка Струана в дорогій екранізації бестселера Джеймса Клевелла «Тай-Пан», але проєкт було скасовано до початку зйомок.[18] Натомість він зняв фільм «Війна самогону» (1970) для MGM.
1970-ті роки
Макґуен зіграв Джеймса Стюарта, 1-го графа Морея, у фільмі «Марія, королева Шотландії» (1971). Він поставив Річі Гевенса у рок-оперній версії «Отелло» під назвою «Спіймай мою душу» (1974), але йому не сподобався цей досвід.[19]
МакГуен отримав дві премії «Еммі» за роботу в телесеріалі «Коломбо» разом зі своїм давнім другом Пітером Фальком. Макґуен сказав, що його перша поява в «Коломбо» (в епізоді 1974 року «By Dawn's Early Light»), ймовірно, була його улюбленою американською роллю. Він зрежисував п'ять епізодів «Коломбо» (включаючи три з чотирьох, у яких він з'явився), один із яких він також написав сценарій, а два з яких також продюсував. Макґуен брав участь у серіалі «Коломбо» в тій чи іншій якості з 1974 по 2000 рік; його дочка Кетрін Макґуен з'явилася разом з ним в епізоді «Ashes to Ashes» (1998). Інші два епізоди «Коломбо», в яких він з'явився, це «Identity Crisis» (1975) та «Agenda for Murder» (1990).
Як і на початку своєї кар'єри в організації Rank Organization, Макґуен почав спеціалізуватися на лиходіях, з'явившись у фільмах «Геній, два земляка та пташеня» (1975), «Срібна стріла» (1976) та «Людина в залізній масці» (1977).
У 1977 році він зіграв головну роль у телесеріалі «Рафферті» — відставного військового лікаря, який переходить до приватної практики.[20]
Він зіграв головну роль у канадському фільмі «Королі та відчайдухи»;[21] потім отримав другорядні ролі у фільмі «Місячна мішень» (1978) та фільмі Клінта Іствуда «Втеча з Алькатраса» (1979), де зіграв наглядача в'язниці.
1980-ті роки
У 1980 році він знявся у британському телевізійному фільмі «Важкий шлях».
У 1981 році він знявся у науково-фантастичному фільмі жахів «Сканери», а також у фільмах «Ямайка Інн» (1983) та «Порушення правил» (1984). Коли Макґуен побачив «Ямайка Інн», він вирішив, що більше не може грати, і відхилив запрошення Майкла Елліотта зіграти капітана Ахава та Готспура.
У 1985 році він з'явився у своїй єдиній бродвейській постановці разом із Розмарі Гарріс у виставі Г'ю Вайтмора «Пачка брехні», де він зіграв ще одного британського шпигуна.[22] За свою гру він був номінований на премію Drama Desk Award як найкращий актор.
Його також можна було побачити у фільмах «Дитина: Таємниця втраченої легенди» (1985) та «Чиста кров» (1986), а також в одному з епізодів серіалу «Вона написала вбивство».
1990-ті роки
Макґуен знявся у фільмі «Найкращі друзі» (1991) та зіграв короля Едуарда I у фільмі «Хоробре серце» (1995), який відродив його кар'єру; наступного року він з'явився у ролі судді Омара Нуза у фільмі «Час убивати» та у фільмі «Привид», екранізації коміксу.[15]
2000-ті роки
У 2000 році він повторив свою роль Номера Шостого в епізоді «Сімпсонів» під назвою «Комп'ютер носив загрозливе взуття». У ньому Гомер Сімпсон вигадує новину, щоб зробити свій вебсайт популярнішим, і прокидається у в'язниці, замаскованій під курорт. Отримавши п'ятий титул, він зустрічає Номера Шостого, а пізніше зраджує його та тікає на його човні; посилаючись на свої численні спроби втекти на плоту у «В'язні», Номер Шостий випендрюється: «Це вже третій раз!»
Останньою роллю Макґуена в кіно був голос Біллі Бонса в анімаційному фільмі Disney «Планета скарбів» (2002). Того ж року він отримав нагороду Зали слави «Прометей» за фільм «В'язень».
Ім'я Макґуена пов'язували з кількома невдалими спробами зняти нову екранізацію роману «В'язень». У 2002 році Саймон Вест підписав контракт на режисуру однієї з версій історії. Макґуена було зазначено як виконавчого продюсера фільму, який так і не був реалізований. Пізніше Крістоферу Нолану запропонували бути режисером екранізації. Однак вихідний матеріал залишався складним і невловимим для адаптації у повнометражний фільм. Макґуен не брав участі в проєкті, який зрештою був завершений. Мінісеріал був знятий для мережі AMC наприкінці 2008 року, а його трансляція відбулася в листопаді 2009 року.
Особисте життя
Макґуен одружився з акторкою Джоан Драммонд 19 травня 1951 року. У них було троє дітей, включаючи Кетрін Макґуен.[23] Будучи побожним католиком, Макґуен «не грав жодної ролі, в якій йому доводилося цілувати будь-яку акторку, яка не була його дружиною (а вона, доглядаючи за ним та їхніми маленькими доньками, мала мало часу на акторську гру)», що дещо обмежувало його вибір.
Протягом більшої частини 1960-х років вони жили в окремому будинку на Ріджвей, Мілл-Гілл, Лондон. Вони оселилися в районі Пасіфік-Палісейдс у Лос-Анджелесі в середині 1970-х років.[24]
Смерть
Макґуен помер після «короткої хвороби» в медичному центрі Святого Джона в Санта-Моніці, Каліфорнія, 13 січня 2009 року у віці 80 років.[25]
Біографію Макґуена було опубліковано у 2007 році видавництвом Tomahawk Press,[26] а ще одну — у 2011 році видавництвом Supernova Books.[27]
Фільмографія
Фільм
| Year | Title | Role | Notes |
|---|---|---|---|
| 1955 | Passage Home | McIsaacs | |
| The Dark Avenger | English soldier | Uncredited | |
| The Dam Busters | RAF guard | ||
| I Am a Camera | Swedish water therapist | ||
| 1956 | Zarak | Moor Larkin | |
| 1957 | High Tide at Noon | Simon Breck | |
| Hell Drivers | G. 'Red' Redman | ||
| 1958 | The Gypsy and the Gentleman | Jess | |
| Nor the Moon by Night | Andrew Miller | ||
| 1961 | Two Living, One Dead | Erik Berger | |
| 1962 | All Night Long | Johnny Cousin | |
| Life for Ruth | Dr. Jim Brown | ||
| The Quare Fellow | Thomas Crimmin | ||
| 1963 | The Three Lives of Thomasina | Andrew McDhui | |
| Dr. Syn, Alias the Scarecrow | Dr. Christopher Syn | ||
| 1968 | Ice Station Zebra | David Jones | |
| 1970 | The Moonshine War | Frank Long | |
| 1971 | Mary, Queen of Scots | James Stuart | |
| 1974 | Catch My Soul | — | Director |
| 1975 | A Genius, Two Partners and a Dupe | Maj. Cabot | |
| 1976 | Silver Streak | Roger Devereau | |
| 1978 | Brass Target | Col. Mike McCauley | |
| 1979 | Escape from Alcatraz | The Warden | |
| 1981 | Scanners | Dr. Paul Ruth | |
| Kings and Desperate Men | John Kingsley | Filmed in 1977 | |
| 1984 | Trespasses | Fred Wells | |
| 1985 | Baby: Secret of the Lost Legend | Dr. Eric Kiviat | |
| 1995 | Braveheart | King Edward Longshanks | |
| 1996 | The Phantom | The 20th Phantom | |
| A Time to Kill | Judge Omar Noose | ||
| 1997 | Hysteria | Dr. Harvey Langston | |
| 2002 | Treasure Planet | Billy Bones (voice) |
Телебачення
| Year | Title | Role | Notes |
|---|---|---|---|
| 1954 | You Are There | 2 episodes | |
| 1955 | The Vise | Tony Mason | Episode: «Gift from Heaven» |
| Terminus | James Hartley | Episode: «Margin for Error» | |
| The Makepeace Story | Seth Makepeace | Episode: «The Ruthless Destiny» | |
| 1956 | The Adventures of Sir Lancelot | Sir Glavin | Episode: «The Outcast» |
| 1957 | Assignment Foreign Legion | Captain Valadon | Episode: «The Coward» |
| 1956–57 | The Adventures of Aggie | Migual | Episode: «Spanish Sauce» |
| 1958 | The Vise | Vance | Episode: «Blood in the Sky» |
| Armchair Theatre | Jack 'Pal' Smurch | Episode: «The Greatest Man in the World» | |
| Television Playwright Presents | James Coogan | Episode: «This Day in Fear» | |
| ITV Television Playhouse | Mat Galvin | Episode: «Rest in Violence» | |
| 1961 | Armchair Theatre | Nicholai Soloviov | Episode: «The Man Out There» |
| 1960–62, 1964–68 |
Danger Man | John Drake | Main role; 86 episodes. Director; 3 episodes. |
| 1963 | Walt Disney's Wonderful World of Color | Doctor Christopher Syn/ Scarecrow of Romney Marsh |
3 episodes |
| 1963 | Sunday Night Play | The Interrogator | Episode: «The Prisoner» |
| 1967–68 | The Prisoner | Number Six | Main role; 17 episodes Director; 5 episodes |
| 1974–76, 1987, 1990, 1998 |
Columbo | Col. Lyle C. Rumford, Nelson Brenner, Oscar Finch, Eric Prince | Guest actor; 4 episodes Director; 5 episodes Co-Exec. producer; 1 episode |
| 1977 | Rafferty | Doctor Sid Rafferty | 13 episodes Director; 1 episode |
| 1985 | American Playhouse | Chief magistrate | 3 episodes |
| 1987 | Murder, She Wrote | Oliver Quayle | Episode: «Witness for the Defense» |
| 2000 | The Simpsons | Number Six (voice) | Episode: «The Computer Wore Menace Shoes» |
Телевізійні фільми, мінісеріали та спеціальні випуски
| Year | Title | Role | Notes |
|---|---|---|---|
| 1959 | Brand | Brand | |
| 1969 | Journey into Darkness | Host | |
| 1977 | The Man in the Iron Mask | Fouquet | |
| 1980 | The Hard Way | John Connor | |
| 1983 | Jamaica Inn | Joss Merlyn | |
| 1986 | Of Pure Blood | Dr. Felix Neumann |
Часткові сценічні кредити
| Year | Title | Role | Venue | Notes |
|---|---|---|---|---|
| 1945 | Pride and Prejudice | Mr D'Arcy | Vincent's Youth Club, Sheffield | Amateur production |
| 1950–51 | The Rivals | Theatre Royal, Bath | ||
| 1951 | The Little Foxes | Oscar Hubbard | Sheffield Playhouse, Sheffield | |
| Man and Superman | John Tanner | |||
| 1951–52 | Hobson's Choice | Albert Prosser | Grand Theatre, Blackpool | |
| Arts Theatre, London | ||||
| 1952–53 | Henry V | Bristol Old Vic, Bristol | ||
| The Old Vic, London | ||||
| 1952 | The Taming of the Shrew | Petruchio | Sheffield Playhouse, Sheffield | |
| Cupid and Psyche | Royal Court Theatre, Liverpool | |||
| 1953 | Spring Model | Roy Mawson | Theatre Royal, Windsor | |
| The Castiglioni Brothers | Camillo Castiglioni | Bristol Old Vic, Bristol | ||
| The Cherry Orchard | Peter Trofimov | |||
| Antony and Cleopatra | Pompey / Schoolmaster | |||
| Old Bailey | Robert Bailey II | |||
| The River Line | Philip Sturgess | Theatre Royal, Windsor | ||
| Time on Their Hands | Leonard White | Q Theatre, London | ||
| 1954 | Burning Bright | |||
| Spring Model | ||||
| Grace and Favour | Producer and director | |||
| 1955 | Serious Charge | Howard Phillips | Garrick Theatre, London | |
| Winter Gardens, Morecambe | ||||
| Moby Dick — Rehearsed | A Serious Actor / Starbuck | Duke of York's Theatre, London | ||
| Ring For Catty | Leonard White | Coliseum Theatre, Harrow, Lyric Theatre, London | ||
| Brand | Brand | Lyric Theatre, London | ||
| 1959 | Danton's Death | St. Just | ||
| 1985 | Pack of Lies | Stewart | Royale Theater, New York |
Нагороди та номінації
| Нагорода | Рік | Категорія | Робота | Результат | Ref. |
|---|---|---|---|---|---|
| Премія Британської академії телебачення | 1960 рік | Найкращий актор | — | Перемога | [2] |
| Нагорода Drama Desk | 1985 рік | Видатний актор у виставі | Пачка брехні | Номінація | [22] |
| Нагороди Г'юго | 1969 рік | Найкраща драматична презентація | В'язень ("Fall Out") | Номінація | [31] |
| Премії «Еммі» в прайм-таймі | 1975 рік | Найкращий запрошений актор у драматичному серіалі | Коломбо ("By Dawn's Early Light") | Перемога | [32] |
| 1990 рік | Коломбо ("Agenda for Murder") | Перемога | [32] |
Посилання
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в Barker, Dennis (15 січня 2009). Obituary: Patrick McGoohan. The Guardian. Процитовано 13 листопада 2023.
- ↑ а б Patrick McGoohan. The Daily Telegraph. 15 січня 2009. Архів оригіналу за 12 січня 2022. Процитовано 11 вересня 2010.
- ↑ «BFI retrospective» [Архівовано February 5, 2018, у Wayback Machine.], The Irish Post; retrieved July 9, 2016.
- ↑ Why the Prisoner can't escape from us. 14 вересня 2007.
- ↑ BFI Screenonline: McGoohan, Patrick (1928–2009) Biography. www.screenonline.org.uk.
- ↑ Hope-Wallace, Philip (18 лютого 1955). Another New Play in London: 'Serious Charge'. The Manchester Guardian. с. 7.
- ↑ Fay, Gerard (18 червня 1955). Wellesian Version of 'Moby Dick': A Sea Charade. The Manchester Guardian. с. 5.
- ↑ Love under an African moon. The Australian Women's Weekly. Т. 26, № 21. 29 жовтня 1958. с. 73. Процитовано 15 жовтня 2017 — через National Library of Australia.
- ↑ а б Michael Meyer, Not Prince Hamlet
- ↑ "World Theatre" Brand (TV Episode 1959). IMDb. IMDb.
- ↑ а б 'Prisoner' Star Patrick McGoohan Dies. CBS News. 14 січня 2009. Процитовано 15 січня 2009.
- ↑ 'Danger Man'. The Australian Women's Weekly. Т. 29, № 7. 19 липня 1961. с. 21. Процитовано 15 жовтня 2017 — через National Library of Australia.
- ↑ The Actors Who Almost Played James Bond. 17 листопада 2022.
- ↑ а б в 20 The Catholic Actor Who Turned Down the Role of James Bond. 12 січня 2016.
- ↑ Time & Tide. Т. 46. Time and Tide Publishing Company. 1965. с. 66.
Danger Man, McGoohan put a new spin on the secret agent formula by refusing to allow his character, John Drake, ... The show's success made McGoohan Britain's highest-paid TV actor
- ↑ Dangerman. The Australian Women's Weekly. Т. 33, № 5. 30 червня 1965. с. 17. Процитовано 15 жовтня 2017 — через National Library of Australia.
- ↑ MGM Won't Drop Plans for 'Tai-Pan'. Los Angeles Times. 29 липня 1968. с. g15.
- ↑ Katelan, Jean-Yves (Жовтень 1995). Le Prisonnier au cinema. Premiere. № 223. с. 26. Архів оригіналу за 7 листопада 2012. Процитовано 17 січня 2009.
- ↑ TV.com. Rafferty. TV.com. Архів оригіналу за 3 травня 2009. Процитовано 26 листопада 2012.
- ↑ Margaret Trudeau ... The Australian Women's Weekly. Т. 46, № 18. 4 жовтня 1978. с. 12. Процитовано 15 жовтня 2017 — через National Library of Australia.
- ↑ а б Pack of Lies (original Broadway play). IBDB.com. Internet Broadway Database.
- ↑ Sellers, Robert (16 січня 2009). Patrick McGoohan: Actor who created and starred in the cult 1960s television series 'The Prisoner'. The Independent. Архів оригіналу за 25 травня 2022. Процитовано 20 липня 2019.
- ↑ Bennetts, Leslie (26 грудня 1984). McGoohan to Star in 'Pack of Lies'. The New York Times. Процитовано 20 липня 2019.
The McGoohans, who live in Pacific Palisades, Calif
- ↑ Dalton, Andrew. 'Prisoner' actor Patrick McGoohan dies in LA. Associated Press. Архів оригіналу за 9 лютого 2009. Процитовано 7 січня 2012 — через Internet Archive.
- ↑ Langley, Roger; Falk, Peter (2007). Patrick McGoohan: Danger Man or Prisoner?. Tomahawk Press. ISBN 978-0-9531926-4-9.
- ↑ Booth, Rupert (2011). Not a Number: A life. Supernova Books. ISBN 978-0-9566329-2-0.
- ↑ Patrick McGoohan. Theatricalia. Процитовано 1 вересня 2023.
- ↑ Patrick McGoohan – Broadway Cast & Staff | IBDB. www.ibdb.com. Процитовано 10 квітня 2026.
- ↑ Patrick McGoohan. Sheffielder. 8 лютого 2020. Процитовано 2 вересня 2023.
- ↑ The Hugo Awards : 1969 Hugo Awards. www.thehugoawards.org (англ.). Архів оригіналу за 7 травня 2011. Процитовано 10 квітня 2026.
- ↑ а б Patrick McGoohan | Emmy Awards and Nominations. Television Academy (англ.). Процитовано 10 квітня 2026.
Нотатки
- ↑ Макгуган був громадянином Ірландії за принципом «jus sanguinis» та Сполучених Штатів за принципом «jus soli»
Посилання
- Patrick McGoohan at the TCM Movie Database (archived)
- Патрік Макґуен на сайті Internet Broadway Database (англ.)
- Патрік Макґуен на сайті Screenonline Британського інституту кінематографії (англ.)
- Patrick McGoohan at Theatriclia
- Патрік Макґуен на сайті IMDb (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).