Фотій I (патріарх Константинопольський)
| Фотій I Великий | ||
 | ||
| Зображення Фотія у виданні Миколи Леопардова 1891 року, за розписом Софійського собору в Києві | ||
| ||
|---|---|---|
| 25 грудня 858 — 867 | ||
| Попередник: | Ігнатій (патріарх Константинопольський) | |
| Наступник: | Ігнатій (патріарх Константинопольський) | |
| ||
| 877 — 886 | ||
| Попередник: | Ігнатій (патріарх Константинопольський) | |
| Наступник: | Стефан I (патріарх Константинопольський) | |
| Діяльність: | церковний діяч, богослов, філолог, письменник | |
| Народження: | близько 810–820 Константинополь | |
| Смерть: | кінець IX століття; точна дата спірна | |
Фотій I Великий (грец. Φώτιος; близько 810—820, Константинополь — кінець IX століття) — візантійський церковний діяч, богослов, філолог і письменник, патріарх Константинопольський у 858—867 та 877—886 роках. До прийняття сану очолював імператорську канцелярію. Автор «Бібліотеки», лексикона, богословських творів, проповідей і листів. Його діяльність пов'язана з церковною боротьбою довкола патріарха Ігнатія, суперечками з папством і християнізацією слов'янських країн.[4][5]
Біографія
Походження, освіта та державна служба
Фотій походив зі знатної константинопольської родини. Його батьком був Сергій, матір'ю — Ірина; родина мала зв'язки з імператорським оточенням і зазнала переслідувань у період іконоборства. Точний рік народження невідомий: у літературі поширені датування приблизно 810—820 роками. Називання його світським ім'ям «Феофілакт» не має підтвердження в академічному просопографічному зводі.[5][4]
Він здобув широку освіту, займався граматикою, риторикою, філософією та античною літературою. Його вченість визнавали навіть противники. Навколо Фотія склалося коло читачів і учнів; про спільне читання творів свідчить передмова до «Бібліотеки», адресована братові Тарасію. Джерела про його вчителювання не уточнюють офіційного статусу цієї діяльності.[5][6]
За Михаїла III Фотій був протоспафарієм і протоасикритом, керівником імператорської канцелярії. До цієї світської кар'єри належать і зв'язки з дипломатією: у передмові до «Бібліотеки» він згадує призначення до посольства на Схід, хоча датування та точні обставини цієї місії дискутуються.[5][6]
Перше патріаршество
Після усунення Ігнатія восени 858 року уряд Михаїла III та Барди підтримав кандидатуру Фотія. Він був мирянином і швидко пройшов церковні ступені; його хіротонія відбулася 25 грудня 858 року. Канонічність усунення попередника та поставлення нового патріарха стала предметом гострої суперечки.[5]
Собор 861 року за участю папських легатів визнав усунення Ігнатія. Папа Миколай I, однак, відкинув рішення своїх представників, а 863 року засудив Фотія. До конфлікту додалися суперечки про церковні звичаї, філіокве й юрисдикцію над Болгарією. 867 року константинопольський собор засудив папу. Ці події відомі як Фотієва схизма; церковне спілкування між Римом і Константинополем згодом відновили.[5][7]
Русь, Болгарія та слов'янські місії
За першого патріаршества Фотія відбувся напад русів на Константинополь 860 року. Дві його проповіді є свідченнями сучасника: у них описано раптовість нападу, спустошення околиць і становище міста, коли імператор із військом перебував у поході. Риторичне пояснення катастрофи як Божого покарання належить до жанру церковної проповіді, а не замінює політичного опису подій.[4][8]
В окружному посланні 867 року Фотій повідомляв про прийняття русами християнства та церковного наставника. Це свідчення про ранню місію не тотожне хрещенню Русі за князя Володимира наприкінці X століття. Українські переклади відповідних уривків опублікував український історик кінця XIX — першої третини XX століття Михайло Грушевський у збірці джерел 1895 року; старі хронологічні визначення в його коментарі відрізняються від сучасного датування нападу 860 роком.[8][4]
За Фотія діяли Кирило і Мефодій, а хрещення Болгарії за князя Бориса I відкрило боротьбу Рима й Константинополя за вплив у країні. Листування патріарха з болгарським правителем належить до важливих пам'яток цієї політики. Підпорядкування болгарської архієпископії Константинополю оформилося 870 року, вже за другого патріаршества Ігнатія.[4][7]
Усунення, повернення та останні роки
Після вбивства Михаїла III й приходу до влади Василія I 867 року Фотія усунули й відправили до монастиря. Собор 869—870 років засудив його та підтримав Ігнатія. Згодом Фотій повернувся до двору, навчав імператорських дітей і примирився з колишнім суперником.[5][7]
Після смерті Ігнатія в жовтні 877 року Фотій знову очолив патріархат. Папа Іван VIII визнав його, а собор 879—880 років за участю папських легатів підтвердив повернення Фотія. Оцінка соборів 869—870 і 879—880 років надалі стала предметом окремої конфесійної та історіографічної дискусії.[9]
886 року новий імператор Лев VI усунув Фотія й поставив патріархом свого брата Стефана. Пізніші хроніки пов'язують останні роки Фотія з монастирем, назва якого передається в різних формах — Гармоніани або Бордон. Точне місце й рік смерті непевні: в довідковій літературі трапляються датування 890-ми роками, зокрема близько 897 року.[5][4]
Писемна спадщина
Найвідоміша праця Фотія — «Бібліотека», або «Міріобіблон». Вона містить близько 280 бібліографічних оглядів, переказів і витягів із прочитаних творів християнських та античних авторів. У передмові Фотій пояснює, що відповідає на прохання брата Тарасія пригадати книги, які вони не читали разом; порядок викладу пов'язує з пам'яттю, а не з тематичною систематизацією. Праця зберегла відомості про тексти, які повністю не дійшли до нашого часу.[6][4]
«Лексикон» слугував тлумаченню грецьких слів і читанню давніх авторів. «Амфілохії» складаються з відповідей на богословські, біблійні та філософські питання. До догматичної спадщини належить «Містагогія Святого Духа», пов'язана з полемікою щодо походження Святого Духа й філіокве. Значну історичну цінність мають проповіді та листи патріарха.[4][10]
За участю Фотія укладали законодавчий збірник «Ісагога», де визначали обов'язки імператора й патріарха. Пов'язування з Фотієм церковно-правових збірників не означає, що всі тексти в них написані особисто ним: зокрема, Номоканон мав давнішу основу.[4][10]
Історіографія та джерельна база
Про Фотія збереглися його власні твори, соборні документи, листування папства, житія та хроніки. Значна частина оповідних свідчень походить від противників патріарха. Зокрема, житіє Ігнатія, написане ритором Микитою Давидом Пафлагоном на межі IX—X століть, містить ворожі пояснення його вчинків; пізніші історики використовували й полемічні памфлети. Академічна просопографія відділяє засвідчені посади та хронологію від розповідей про змови, чаклунство й особисті пороки.[5][7]
Примітки
- ↑ Istituto dell'Enciclopedia Italiana Enciclopedia on line
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #118594095 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
- ↑ а б в г д е ж и к Т. Л. Вілкул (2013). Фотій, константиноп. патріарх. Енциклопедія історії України. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б в г д е ж и к Photios 1. Prosopography of the Byzantine Empire. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б в Photius. Bibliotheca or Myriobiblion. Процитовано 17 жовтня 2026. Переклад J. H. Freese. Передмова-послання до Тарасія та кодекси 1–165.
- ↑ а б в г Д. Е. Афиногенов (2 листопада 2009). Игнатий. Православная энциклопедия. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ а б М. С. Грушевський. Патріарх Фотій. Процитовано 17 жовтня 2026. Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини XI віку (1895), розділ 12: переклади двох проповідей та окружного послання Фотія. Старі дати в коментарі видання потребують зіставлення з сучасною хронологією.
- ↑ Wojciech Słomski (22 липня 2026). The Synod of Constantinople 879–880 as a witness to the ecclesiology of communion: The horos, canons and the problem of the boundaries of orthodoxy. HTS Teologiese Studies / Theological Studies. Процитовано 17 жовтня 2026. Розділ про відновлення церковного спілкування та болгарське питання.
- ↑ а б Adrian Fortescue (1911). Photius of Constantinople. The Catholic Encyclopedia. Процитовано 17 жовтня 2026. Розділ «Works»; історичні та конфесійні оцінки цього старого видання не ототожнюються із сучасним консенсусом.
Джерела та література
- Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 317. — ISBN 978-966-00-1359-9.: Вілкул Т. Л. Фотій, константиноп. патріарх.
- Грушевський М. С. Патріарх Фотій // Виїмки з жерел до історії України-Руси до половини XI віку. 1895. Розділ 12.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: патріарх Фотій- Фотій // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1967. — Т. 8, кн. XVI : Літери Уш — Я. — С. 1988. — 1000 екз.
- Фотій // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 525. — ISBN 978-966-439-921-7.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).