YaChudo

Патристика

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

Патристика — у філософії загальна назва напряму, заснованого Отцями церкви. У теології — це сукупність вчень отців церкви та авторитетних церковних письменників I—VIII століть (патрологія при цьому розглядається як наука про патристику, що включає також відповідні філологічні, джерелознавчі, текстологічні, історичні аспекти).

Pier Francesco Sacchi 1516, Чотири вчителі Церкви представлені з атрибутами чотирьох євангелістів: св. Августин з орлом, св. Григорій Великий з биком, св. Ієронім з ангелом, св. Амвросій з крилатим левом

У філософії

Філософія Середньовіччя не тільки започатковується в античному світі, а й має в його межах свою класику — і саме нею є патристика. В історії філософії це поняття використовується для позначення християнських теологічних та філософських вчень І–VIII століть, коли їхні представники — Тертуліан, Климент Александрійський, Ориген, Аврелій Августин захищали християнську доктрину від філософії язичників, юдейського світогляду, державної влади, яка спиралася на міфологічні уявлення про дійсність. З III століття патристика, навпаки, починає пристосовуватися до теоретичної форми світогляду — філософії, використовує неоплатонізм для обґрунтування християнського віровчення.

У теології

В теології патристика є частиною догматики (часто як історія догми) чи патрології (як один з об'єктів дослідження). Іноді патристика ототожнюється з патрологією. У православній церкві поширене (однак не загальноприйняте) розуміння патристики (і, відповідно, патрології) не як класичного періоду розвитку богословської думки, а як сукупності богословських учень взагалі, тобто без завершення періоду у VIII столітті. Тому у православній літературі можна іноді зустріти терміни «давньоруська патристика», «румунська патристика», «патристика XIX століття» і под. Це робиться з метою підкреслення єдності і тяглості богословської думки в Церкві.

Основні представники

Особливості і розвиток

Спочатку патристика відстоювала догмати християнської релігії в боротьбі проти міфології, утверджувала несумісність релігійної віри з язичництвом (насамперед — з філософією гностицизму). Починаючи з III століття, патристика намагається пристосувати філософію неоплатонізму для обґрунтування принципів пізнання Бога. Головними ідеями патристичної теології є монотеїзм, супранатуралізм та креаціонізм: супранатуралізм та креаціонізм — визнання надприродності та трансцендентальності Бога, його абсолютної влади над світом, який він створив з нічого, його абсолютної благодаті та справедливості. Патристикою людина тлумачиться як Божа істота, чия істинна і первісна сутність була викривлена після гріхопадіння. Головним для патристики є пізнання шляху до Бога (богопізнання), спонукання рухатися цим шляхом задля досягнення єдності з Богом (теозис), що єдине може повернути людину до її первісного «негріховного» стану.

Ключові фігури

Див. також

Джерела

  • Філоненко М. Патристика // Українська Релігієзнавча Енциклопедія

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).