YaChudo

Паликорови

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

село Паликорови
Школа в с. Паликорови.
Школа в с. Паликорови.
Школа в с. Паликорови.
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район Золочівський
Тер. громада Підкамінська селищна територіальна громада
Код КАТОТТГ UA46040110210023639
Основні дані
Засноване 1501
Населення 449
Площа 1,541 км²
Густота населення 291,37 осіб/км²
Поштовий індекс 80672[1]
Телефонний код +380 3266[2]
Географічні дані
Географічні координати 49°54′44″ пн. ш. 25°20′15″ сх. д. / 49.91222° пн. ш. 25.33750° сх. д.
Середня висота
над рівнем моря 		349 м[3]
Водойми р. Сиорля
Відстань до
обласного центру 		130 км[4]
Відстань до
районного центру 		30 км[4]
Найближча залізнична станція Броди
Відстань до
залізничної станції 		30 км
Місцева влада
Адреса ради 80670, Львівська обл., Золочівський р-н, селище Підкамінь, вул. Івана Франка, 1[5]
Карта
Паликорови. Карта розташування: Україна
Паликорови
Паликорови
Паликорови. Карта розташування: Львівська область
Паликорови
Паликорови
Мапа
Мапа

CMNS: Паликорови у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Печатка сільського війта (кінець XIX ст.)

Паликорови́ — село в Україні, у Підкамінській селищній територіальній громаді, Золочівського району, Львівської області. Колишній орган місцевого самоврядування — Паликоровівська сільська рада, якій були підпорядковані села Паликорови, Кутище, Яснище[6]. Населення становить 449 осіб[5].

Населення

У 1765 році в селі мешкало 6 євреїв[7].

У 1787 році в селі налічувалося 90 господарств. Серед селян найпоширенішими прізвищами були: Юрченко, Зьомбра[8]. У 1839 році в селі було 206 греко-католиків[9].

У 1857 році в селі мешкало 492 особи[10], у 1870 році — 653 особи[11], у 1880 році — 740 осіб та 42 особи мешкали у панському фільварку, з них: 465 римо-католиків, 297 греко-католиків та 20 юдеїв[12].

На початок 1890 року населення становило 833 особи[13], а на початок 1901 року в селі налічувалося 135 господарств та мешкало 869 осіб (436 чоловіків та 433 жінки), з них: 540 римо-католиків, 310 греко-католиків та 19 юдеїв[14].

У 1910 році населення становило 1094 особи[15], на серпень 1918 року — 850 осіб[16].

У 1921 році в селі мешкало 974 осіб (470 чоловіків та 504 жінки), з них: 680 римо-католиків, 280 греко-католиків та 7 юдеїв[17]. До 1928 року чисельність населення не змінилася[18].

Станом на 9 грудня 1931 року в селі Паликорови було 214 господарств та мешкало 1417 осіб[19]. На початку 1939 року у Поликоровах мешкало 1510 осіб, з них: 340 українців, 25 поляків, 350 польських колоністів, 790 латинників та 5 євреїв[20]. Село Паликорови було третім населеним пунктом тодішнього Бродського повіту Польщі за кількістю поляків. Більше поляків було лише у Підкамені та Бродах.

Наприкінці 1960-х років в селі Паликорови мешкало 584 особи[21]. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 449 осіб[22], у 2005 році — 455 осіб[23], у 2022 році — 449 осіб[5].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[22]:

Мовний склад населення с. Паликорови
Мова Число ос. Відсоток
українська 447 99,55
російська 2 0,45

Географія

Урочища:

  • Піщина
  • Селища
  • За рудою
  • Жолубина
  • Сабариха
  • Віднога
  • Застав

Клімат

Клімат Паликорів
Показник Січ. Лют. Бер. Квіт. Трав. Черв. Лип. Серп. Вер. Жовт. Лист. Груд. Рік
Середній максимум, °C −2,1 −0,9 3,8 12,2 18,4 21,8 23,1 22,4 18,0 12,0 4,9 0,0 11
Середня температура, °C −5,1 −3,9 0,3 7,4 13,0 16,5 17,8 17,0 13,0 7,7 2,2 −2,5 6
Середній мінімум, °C −8 −6,8 −3,2 2,6 7,7 11,3 12,6 11,7 8,0 3,4 −0,5 −4,9 2
Норма опадів, мм 33 31 30 46 71 84 91 68 57 38 37 39 625
Джерело: climate-data.org

Назва

Існує декілька версій походження назви села. За однією з версій, селяни не хотіли коритися польським панам, підіймали проти них повстання, знищували панське майно, вбивали панських слуг. Панам вдалося придушити повстання. Непокірних селян жорстоко покарали: садили на палю (кіл). У перекладі з польської мови, звучить як «палі крові». Підтвердженням цього є те, що у 1872 році австрійська влада видала розпорядження, за яким правильно назву поселення було писати Палікрови, а не Палікрові.

За іншими даними, у давні часи на село нападали татари, які забирали селян в полон, палили їх майно, а разом із тим спалювали й корів (кочівникам корови були не потрібні), тому і назва, — Паликорови.

За інформацією Державного архіву Львівської області, що в незапам’ятні часи у селі почали масово вимирати люди, а поселення тоді було в урочищі «За рудою». Селяни взяли пару волів, впрягли у плуг й заорали поле для нового села. А ці воли-корови спалили. З того часу й пішла назва села Паликорови. За розповідями старожилів, що пізніше, вже за панщини, селяни орали в урочищі «За рудою», де знаходили черепки та вугілля згарищ. Недалеко від теперішнього села стояв кам'яний хрест з написом польською: «Jest tu cmentarz cholery», що вказував на місцерозташування цвинтаря, де були поховані селяни, які померли під час епідемії холери.

Ще одна версія пов'язана з трагічними подіями, що відбувалися на території села Паликорови. Кожен завойовник за будь-яку ціну хотів захопити підкамінський монастир, тому околиці села, поля, були залиті кров’ю, а звідси й назва села: «Поле крові» — Паликорови.[джерело?]

Польський історик Садок Баронч пов'язує походження назви «Паликорови» з язичницькими часами, коли люди, здійснюючи жертвоприношення, спалювали корови[24].

Український філолог Станіслав Губерначук відносить назву «Паликорови» до ведійського часу. Корінь «пал» з ведійської мови означає захисник, Паликорови — захисник корів[25].

Бродівський краєзнавець Дмитро Чобіт пов'язує назву Паликорови із готами: «…Готи живцем спалювали годувальниць їх сімей — корів. Це жахливе видовище, яке супроводжувалося неймовірним ревінням худоби, так вразило місцевих людей, що вони назвали місце, де готи здійснювали жертвоприношення, – Паликорови»[26].

Іронічно жителів села Паликорови жителі сусідніх сіл називали "гули"[джерело?].

Історія

Перша писемна згадка про село Паликорови датується 1501 роком[21]. На початку XVI століття селом Паликорови володіли шляхтичі Цебровські, князі Збаразькі. У 1515 році на село Паликорови напали татари[27].

У 1516 році село Паликорови переходить у власність Мартина з Кам'янця, подільського воєводи. Разом з Паликоровами у власність Мартина потрапили також інші села Підкамінського ключа. 1519 року власником села стає Вінцент Цебровський[27].

1524 року село Паликорови перебувало у власності польського короля Сигізмунда І. Цього ж року король передав село Паликорови (та інші села Підкамінського ключа) у заставу Вінценту Цебровському терміном на 18 років. Через 4,5 роки Цебровський передає своє право застави Мартину з Кам'янця, за умови, що через 13,5 років с. Паликорови та інші села будуть повернуті у власність Цебровського та його спадкоємців[28].

У 1527 році село знову переходить у власність Мартина з Кам'янця. Після його смерті власником Паликоровів у 1531 році стає його син[27].

У 1538 році село Паликорови в довічне користування отримує Ян Цетнер[27].

До 1569 року в околицях села Паликорови проходив кордон між Польщею та Великим князівством Литовським. В описі встановлення кордону зазначено, що село Паликорови, станом на 1546 рік, є власністю Яна Каменецького. Можливо, Цетнери продали село Паликорови Каменецькому, або ж він захопив село силою, що у цей час було звичним явищем. При визначенні меж села Паликорови згадано такі урочища в його околицях: «Мокре», «Урвихвіст», «Чехів став». Представники Збаразьких, чиї землі межували із землями Каменецького, переконували урядового комісара, що кордон має проходити по середині ставу у селі Паликорови. Представник Яна Каменецького це заперечував[29].

1552 року Паликорови згадується в податковому реєстрі сіл Золочівського ключа. Згідно податкового документу власником села Паликорови у той час був Анджей Гурка, якому окрім Паликоровів, належали ще сусідні села.

У 1602 році село перебувало у власності Войтеха (Войцеха) Гурського[30]. Цього року він подав позов до Львівського суду у справі втечі селян з його маєтку. У лютому 1604 року скаргу Гурських розглядав вже суд у Вінниці. В документі згадуються прізвища жителів села Паликорови: Лях, Шимко, Яцко та Мартин Нестерович, які цілими сім'ями, разом з усім власним майном втекли із села Паликорови Руського воєводства до містечка Жорнище (володіння брацлавського підкоморія Лавріна Пісочинського), що у Брацлавському воєводстві[31]. Справу не було вирішено, бо 1605 року Барбара Гурська, вдова Войцеха Гурського, знову подала позов у тій самій справі. Барбара Гурська запевняла суд, що втікачі — її власність, проте суд зажадав від позивачки «титул права» — нотаріально засвідчене право власності. Гурська не пред'явила суду ніяких документів, тому у задоволенні позову на її користь суд відмовив[32]. Ймовірно, Гурські заволоділи селом Паликорови незаконно, або документально не оформили майно відповідно до тогочасних вимог.

У 1628 році село Паликорови перебувало у власності нащадків Марціна Каменецького[33].

1649 року Паликорови перебували у власності пана Гурського. Село в цей час зазнало великого спустошення[27], а 1698 року — у власності пані Гурської[34]. Справи у Гурських йшли, мабуть, погано, бо 19 грудня 1711 року Станіслав Гурський, староста літинський, позичив у кляштора 20 000 злотих, за що віддав у заставну оренду село Паликорови[35]. Не відомо, чи повернули Гурські гроші монастирю, бо у 1725 році село Паликорови згадується вже як монастирське володіння[36].

17 грудня 1729 року дідичі Юзеф з Домбровиці Фірлей-Ґурський, кагарлицький староста, з дружиною Маріанною Божичівною з Єловицьких подарували маєтності — села Паликорови та Паньківці — Антонію Цетнеру з Чертвиць на Підкамені, Краківці, Пневі, Делятині — старості коритницькому[37]. У 1735—1736 роках село Паликорови перебувало в оренді Підкамінського монастиря, який віддав село в суборенду одному єврею.

У 1772—1918 роках неподалік села Паликорови проходив кордон між Австрійською та Російською імперіями.

Станом на 1787 рік власником села був Петро Конопко, якому, крім с. Паликорови, належало ще с. Паньківці. Головна панська садиба знаходилася в Паликоровах (там, де сучасна ферма). У цей час пан мав власну броварню, яка розташовувалася над ставом, зі сторони Підкаменя. Пану також належали дві корчми. Одна корчма розташовувалася при шляхові від Залізців до Підкаменя (сучасне урочище «Озірець», біля дороги, яка веде до села Загір'я). Друга корчма розміщувалася в селі. Пан мав два млини. Один розташовувався біля ставу від Підкаменя. Другий був на греблі ставу на «Кобильовці», від кордону з Кутищами[38].

У 1818 році Gazeta Lwowska надрукувала оголошення про продаж маєтку паликоровівського ключа[39]. Можливо, що у цей час Конопки продали с. Паликорови Цетнерам. 1833 року маєток у селі від власника — Александера Цетнера — придбав барон Ян Конопка[37].

1848 року австрійський уряд скасував панщину. На згадку про подію в селі Паликорови був встановлений пам'ятний знак «Хрест свободи».

Пам'ятний знак «Хрест свободи» в селі Поликорови

У 1861 році село переходить у власність Юзефа Мьочинського[40][41].

Станом на 1872 рік до філіальної греко-католицької церкви святого Михайла у Паликоровах належало 199 вірних[42], у 1882 році — 202 вірних[43].

3 жовтня 1894 року в селі сталася велика пожежа[40]. У вогні повністю згоріли 52 господарства. Згорів увесь зібраний врожай та інвентар. Заподіяну вогнем шкода оцінювали у 80000 крон. В гасінні пожежі та порятунку постраждалих відзначився комендант підкамінських жандармів Антон Варивода. Причиною пожежі стали дитячі пустощі з сірниками[44]. Для допомоги постраждалим цісар виділив 500 злотих[45].

У XIX столітті в селі діяла парафія Святого Михайла, що належала до Підкамінського деканату та була філією парафії Святої Параскеви в Підкамені. Налічувала 152 вірних. Адміністратором обох парафій був парох Накваші о. Іван Маркевич[46].

У лютому 1905 року за ініціативою селян, серед яких Михайло Дзвінник, Михайло Олійник, Михайло Куб'яковський, Михайло Цінцірук, Василь Кутняк та інших, в селі відкрито читальню товариства «Просвіта», статут якої австрійська влада зареєструвала 1 квітня 1905 року. 2 травня 1906 року львівська «Просвіта» подарувала 75 книжок, 16 травня того ж року відбулися перші загальні збори читальні «Просвіти» в селі Паликорови. На тих зборах головою читальні обрали о. Михайла Ваврика, пароха Підкаменя. Заступником голови обрали Михайла Цінцірука, секретарем став Михайло Дзвінник. У 1906 році місцева «Просвіта» об'єднується з «Просвітою» в Підкамені[47]

29 травня 1910 року відбулася церемонія посвячення каменю під майбутню римо-католицьку каплицю. Чин посвяти проводив настоятель Підкамінського монастиря о. Степан Плащиця[48].

Під час першої світової війни

В 20-х числах серпня 1914 року село Паликорови було окуповане російською армією. Російська окупаційна влада силоміць насаджувала в селі московське православ'я[49][50].

На початку вересня 1915 року в околицях села Паликорови відбувався бій між 5 військовим корпусом 2-ї австро-угорської армії та підрозділами 34 піхотної дивізії російської імператорської армії[51].

Російський рубель 1896 року та солдатський орден Святого Георгія IV ступеня, знайдені в околицях села Паликорови

Ще 20 серпня 1915 року російське командування дало наказ про будівництво укріплень в околицях села, а загальна лінія фронту простягалася по лінії міст Тернопіль – Дубно – Пінськ. Вже 21 серпня 1915 року за селом російські саперні частини почали копати окопи. Перша лінія оборони була за селом від сторони Стиборівки, при дорозі Броди-Тернопіль. Друга лінія оборони проходила по лінії «Лиса гора»-«Жолубина»-«Застав»-околиці Підкаменя. Перші сутички між австрійцями та росіянами розпочалися 2 вересня 1915 року. Головний бій в околицях села Паликорови відбувся 6-7 вересня (бій біля Підкаменя)[51]. Австрійська армія перемогла російську. Після цієї битви село Паликорови стає тиловою зоною австрійського війська, а лінія фронту проходить на відстані 10-15 км на схід від села.

Влітку 1916 року росіяни потіснили австрійців і село Паликорови знову займають російські війська. В селі перебувають тилові підрозділи царської армії, а лінія фронту проходить в околицях сіл Батьків, Звижень. В червні 1917 року там точилися кровопролитні бої. Росіяни покинули околиці Підкаменя лише у лютому 1918 року.

За даними австрійських джерел 32 жителів села Паликорови брали участь у першій світовій війні на боці Австрії[52][53][54][55][56][57][58][59].

Про наслідки воєнного лихоліття 1914—1918 років для села Паликорови висвітлені у часописі «Czas» за 17 серпня 1918 року у статті «Бездомні», автор повідомляє, що війною село було зруйновано майже повністю. Жителі села Паликорови, як і решту сіл Бродівського повіту, до серпня 1918 року не отримали жодної допомоги від держави[60][61].

Часи існування Другої Речі Посполитої (1919—1939)

У серпні 1920 року, під час радянсько-польської війни село Паликорови було захоплене більшовиками[62].

У липні 1927 року село Паликорови постраждало від надто великих опадів граду (всього від стихії постраждали 20 сіл Бродівського повіту). Стихія знищила врожай на городах та в садах[63].

У 20—30-х роках XX століття в селі діяли товариства: «Добровільна пожежна охорона»[64], «Союз стрільців»[65], «Школа людова»[66], «Католицька жіноча молодь»[67], а від 1927 року існував осередок УНДО, головою осередку був Михайло Дзвіник, який ще й був членом Підкамінського окружного комітету УНДО[68].

У 1934 році в Польщі була проведена адміністративна реформа: створено Підкамінську гміну, куди разом з іншими селами Підкамінського ключа увійшло й село Паликорови. Відповідно до реформи було створено й нові поліційні відділки. В селі Паликорови на той час існували такі хутори: Гаї, Кобилювка, Олівець, Рожанська, Велике Поле, Застав[69].

У 1935 році «стрільці» з села Паликорови за підтримки москвофілів з села Кутище напали на будинок «Просвіти» в селі Кутище[70].

Про добробут та рівень життя жителів села Паликорови та навколишніх сіл у міжвоєнний період дізнаємося зі статті М. Гетьмана, що була надрукована шпальтах часопису «Український робітник»: «…Бідні. Рідко, де можна побачити заможного господаря. Так майже в цілому зборівському повіті. Ціни хліборобських продуктів дуже низькі, а заробітків ніяких. Навіть, кажуть селяни, і дідичі не мають гроші на податки і оплату робочої сили. Одинокі заробітки, це на лані панському, або притовченні камінців для направи гостинця. Але які ж ті заробітки смішно малі: плата за день роботи на лані виносить 50 грошей на власних харчах. При товченні каміння на гостинці один злотий за натовчений і зложений кубічний метр. А метра за день ледве чи можна натовкти. А 48 сірників куштує 10 грошів, а пачка тютюну 25 грамів, махорки, куштує 48 грошей, а ліпшого 90 грошів. Отже людина за цілий день праці не в стані купити навіть 25 грам тютюну. А щоб написати листа за границю, треба працювати цілий день, бо марка куштує 55 грошів. Розуміється, що при таких обставинах говорити про добробут не приходиться. А землі мало. З причин цілковитого браку заробітків з'явилося багато дрібних торговців. Купують гуртом та перепродають. Але тому, що їх є дуже багато, і на цьому заробити трудно. Ось і до Підкаменя на ярмарок їде сьогодні багато таких перекупців. Біда їх жене. Добре стоять урядовці; ці добрі платні. А жандарми ходять вигодовані, як бочки з капустою»[71].

Під час Другої світової війни (1939—1945)

Через початок війни, напад 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу, солтис роздавав жителям села Паликорови повістки. На початку вересня 1939 року в селі Паликорови дислокувався польський підрозділ забезпечення. На возах везли продукти харчування та обмундирування. Зі собою мали польову кухню. Солдати спали в сільських стодолах, а офіцери — в хатах[27]. З приходом в Галичину «перших советів», (напад СРСР на Польщу 17 вересня 1939 року) в селі був створений тимчасовий комітет, який мав владні повноваження. Головою комітету було обрано Василінку Степана Михайловича, заступник голови — Дмитрук Іван Онуфрійович, секретар — Гуляр Томко Сафатович. Членами комітету були також мешканці села Паликорови: Самардак Василь Федорович, Цимбалістий Петро Домінькович та Кавецький Казимир Іванович.

Щоб своєму ганебному вчинку — загарбання земель, надати благородний відтінок демократії, комуністи організовують вибори на території Західної України, що відбулися 22 жовтня 1939 року.

Село Паликорови було поділено на десятки. Кожні 10 хат мали свого агітатора: єврей Шиягунер, Гуляр Томаш, Пйонтковська Анна, Михайло Пасєка. Щоденно вечором вони робили передвиборчі збори, на яких мали бути всі, хто мав голосувати. Було оголошено, що голосувати повинні всі жителі села Паликорови віком від 18 років. Депутатом до Підкамінської районної ради була обрана Саган Юзефа Томківна.

З приходом перших совітів в селі почалися репресії. Першими постраждали поляки. У 1940 році з села депортували 31 родину польських колоністів, вихідців з Центральної Польщі, загалом 156 осіб[72]. Тут вони мали землю з виплатою на 25 років, але радянська влада і їх звинуватила в куркульстві та вислала їх зимою. Осадники компактно мешкали в урочищах «За ставом» та «Зарудою».

27 січня 1940 року постановою Львівського обласного виконавчого комітету: «Про утворення сільських, селищних та міських рад, підпорядкованих райвиконкомам», була утворена Паликорівська сільська рада з центром у селі Паликорови. Першим головою сільської ради став Василінка Степан Михайлович.

26 лютого 1940 року в селі був організований колгосп імені 17 Вересня з центральною садибою (конторою) у Паликоровах[21].

22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Німецькі частини, не зазнавши найменшого спротиву, 4 липня 1941 року окупували село Паликорови. Місцеві жителі спорудили арку, прикрасивши її синьо-жовтою атрибутикою. Офіцери вермахту були невдоволені та наказали розібрати арку[73][неавторитетне джерело]. Також від 1939 року в селі Паликорови переховували ікону Підкамінської Матері Божої. Після того совіти полишили село, 14 липня 1941 року ікону урочистою процесією повернули в монастир. Під час німецької окупації з села вивезено 53 молодих місцевих українців та поляків на примусові роботи до Німеччини.

3 листопада 1943 року в селі поляками був вбитий комендант української поліції Павлюк[74]. На той час в селі діяла банда Юрченків: брати Юзеф, Томаш та їх сестра Зоя, брати Едмунд та Юзеф Самардаки. У спогадах місцевого мешканця Казимєжа Вільчинського, якому на той час було 16 років, згадує, що саме Томаш Юрченко вбив Яна (Івана) Сокола (псевдо «Ворочок») та коменданта поліції — Павлюка[27]. 6 листопада 1943 року у відповідь на вбивство коменданта поліції, в селі було спалено декілька господарств поляків, звинувачених у причетності до вбивства[74][75].

Влітку 1943 року був створений партизанський загін імені Чкалова під командуванням Б. Д. Куреневського, що діяв в околицях села. Наприкінці 1943 року в селі місцеві поляки організовували партизанський загін, який очолив поляк Жомбра. На початку свого існування загін налічував близько сорока місцевих поляків. Для цього вони отримали від чкалівців зброю, боєприпаси, вибухівку. Йому було поставлено завдання розгорнути диверсійну діяльність на шосе та залізниці «Львів-Тернопіль»[76].

18 березня 1944 року в село прийшли радянські розвідники, 20 березня того ж року село було зайняте радянськими військами. Після повернення радянської влади, в селі розпочалася мобілізація до радянської армії. В селі Паликорови було мобілізовано 121 особу, з них 20 осіб загинули на фронтах німецько-радянської війни.

22 березня 1944 року через село пройшло партизанське з'єднання імені Сталіна під командуванням М. І. Шукаєва[77].

В часописах «Вісті»[78], «Львівські вісті»[79], «Хлібороб»[80] повідомлялося про безчинства, які вчиняли радянські солдати в селах Паликорови, Кутище, Яснище.

Трагедія 12 березня 1944 року

Пам'ятний знак на місці страти 12.03.1944 р.

12 березня 1944 року відбулося групове вбивство 365 мешканців Паликорови, польської національності. За польським джерелами, до розстрілу причетний курінь УПА «Макса» (Максим Скорупський)[81]. Розстрільну акцію проводили спільно з підрозділами 4-го полку дивізії СС «Галичина». Під час розстрілу вдалося врятуватися, за різними даними, від 6 до 10 осіб. Ідентифіковано 220 загиблих[82][83][84][85][86][87][88][89][90][91][92][93][94][95].

Закінчення війни та діяльність УПА (1944—1953)

30 травня 1947 року у бою з повстанцями в околицях села Паликорови загинув майор Нікітін, начальник Брідського районного відділу МДБ. У червні 1948 року підрозділ УПА здійснив напад на колгосп в селі Паликорови. В результаті нападу спалено декілька колгоспних будівель[19].

Протягом 1947—1954 років через допомогу УПА, а найчастіше за сфабрикованими обвинуваченнями, окупаційною радянською владою було незаконно засуджено та відправлено на спецпоселення до Сибіру близько 20 осіб, серед них, родини Дишлюків, Коб'яковських, Кутняків, Пасічників та багатьох інших. Реабілітовані Львівською обласною прокуратурою у 1991—1993 роках[96].

10 червня 1949 року в бою зі «стрибками» в полі неподалік села Паликорови, загинули підпільники Вільчинський Іван Петрович та Дубина Микола Федорович з села Нем'яч[92].

Радянська окупація (1944—1991)

В районній газеті «Вперед» Підкамінського району від 23 серпня 1945 року повідомлялося, що в Паликоровах відновила діяльність хата-читальня. У 1945 році в село прибули перші переселенці з Холмщини та Підляшшя, а протягом 1945—1946 років загалом в село прибуло понад 50 родин переселенців.

З поверненням радянської влади у селі відновлюють діяльність сільська рада та колгосп. У 1947 році шляхом примусової колективізації, відновлено діяльність колгоспу імені 17 Вересня, до 1950 року до колгоспу вступили всі жителі села.

В газеті «Радянська нива» від 10 березня 1955 року повідомлялося, що колгосп веде підготовку до будівництва нового клубу. Новий клуб був збудований там, де нині сільський стадіон. У січні 1959 року в селі Паликорови відкрито ощадкасу, 1960 року — закрито церкву.

Колгоспне життя

Після «визволення» – захоплення комуністами Західної України, в Галичині починається примусова колективізація. Не минула ця доля і села Паликорови.

15 лютого 1940 року в приміщенні сільського клубу відбувся мітинг, на якому виступали керівники Підкамінського району та селяни активісти. На зборах проводилося роз'яснення про перевагу колгоспного господарства над дрібним одноосібним господарством. Протягом кількох днів в артіль об’єдналися майже всі бідняки села.

26 лютого було утворено колгосп імені 17 Вересня, який спочатку об'єднував 55 господарств. До колгоспу було конфісковано землю заможних селян («куркулів» у селі говорили приказку «мав дві кури, два кроля-зробили з мене куркуля»). Колективне господарство тоді мало 400 гектарами землі, 25 га сінокосу, 15 га лісу, 44 коні, 45 корів, 20 свиней, 100 овець та значну кількість конфіскованого у жителів села різного інвентарю. Колгосп мав у розпорядженні три трактори: два СХТЗ-НАТІ та один СХТЗ 15/30.

Голова колгоспу імені 17 вересня Никифор Іванков (наприкінці 1940-х на початку 1950-х років)

5 березня 1940 року в хаті Петра Куб'яковського відбулися перші збори колгоспників. На зборах було обрано перше правління колгоспу, до складу якого увійшли Дмитрук Іван Онуфрійович, Гуляр Томко Сафатович, Дзвінник Микола Михайлович, Цимбалістий Петро Домінькович, Данчук Томко. Також діяла Ревізійна комісія, до складу якої входили Василінка Степан Михайлович, Цимбаліста Людвіна Степанівна та Гуляр Катерина Йосипівна.

На той час в колгоспі діяло дві рільничі бригади, якими керували Цінцірук Василь Михайлович та Рогатинський Іван, в першими механізаторами були Павло Пйонтковський, Беднарський Петро та Рогатинська Ядвіга. За перший рік роботи, за трудодень, колгоспники отримували 3 кг зерна та 50 копійок грошима. Роботу колгоспу перервала німецько-радянська війна.

Вже по закінченню другої світової війни село почало відбудовуватися. У листопаді 1947 року в селі розпочалася повторна примусова колективізація, яка завершилася у 1950 році. У селян було вилучено весь інвентар та худобу, а селянські господарства примусово увійшли до колгоспу. Ще 1947 року головою колгоспу обрано місцевого мешканця Івана Дмитрука Івана.

В червні 1948 року підрозділ УПА здійснив напад на колгосп в селі Паликорови, під час якого було спалено декілька колгоспних будівель[19].

Микола Дзвінник

У 1950 році колгосп очолив Микола Дзвінник. У цей час в колгоспі було три бригади, які очолювали бригадири П. Щепчун, П. Гармідер та В. Чеакір. Врожайність зернових у колгоспі на початку 1950-х років становила 15-20 центнерів з гектара[97].

Колгосп діяв до 1951 року. Потім внаслідок укрупнення колгоспу імені 17 Вересня, 9 травня 1951 року до нього було приєднано колгосп села Кутище, у березні 1953 року — колгосп імені Лесі Українки (с. Яснище), у 1959 році — колгоспи села Паньківці та селища Підкамінь. У травні 1960 року відбулося ще одне укрупнення колгоспу імені 17 Вересня, до нього приєднали села Нем'яч, Попівці та Дудин. У 1963 році останні три села — Нем'яч, Попівці та Дудин від'єдналися від колгоспу імені 17 Вересня та об'єдналися в колгосп «Перемога».

Станом на 1963 року у розпорядженні колгоспу імені 17 Вересня було 3780 гектарів землі, з них 2743 гектарів ріллі, 195 гектарів сінокосів, 359 гектарів пасовищ, 286 гектарів лісів та 230 гектарів інших угідь. У розпорядженні був також став площею 56 га. У 1966 році в колгоспі на відгодівлі було: 576 корів, 734 молодняк ВРХ, 1510 свиней, 246 коней, 1000 голів овець. У цьому ж році врожайність зернових становила 22 центнери з гектара.

На початку 1990-х років окремо починають господарювати Підкамінь та Паньківці. На колишніх колгоспних землях сіл Паликорови, Кутище та Яснище починає господарювати ПП «Агрофірма „Поділля“», яка вела свою діяльність до 2003 року.

В Незалежній Україні

Від 24 серпня 1991 року в складі України.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», селище увійшло до складу Підкамінської селищної територіальної громади[40].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бродівського району, село увійшло до складу новоутвореного Золочівського району[98].

Пам'ятки, визначні місця

Храм Архистратига Михаїла

Храм, збудований у 1911 році[99]. Греко-католицька громада належить до Підкамінського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії[100]. Громада ПЦУ належить до Підкамінського деканату Львівської єпархії ПЦУ. Богослужіння проводяться почергово громадами УГКЦ та ПЦУ села Паликорови[101].

Каплиця Святої Родини

1700 року село Паликорови і ще декілька сіл зараховано до Підкамінської римо-католицької парафії[102]. У 1912 році збудована мурована філіальна каплиця, яку 1913 року освячено на честь Святої Родини. В ній підкамінські душпастирі звершували богослужіння двічі на місяць. Нині ж Паликорови обслуговують дієцезіальні священники РКЦ з парафії Воздвиження Хреста Господнього у Бродах[40].

Археологічні дослідження

Напередодні першої світової війни під час копання криниці на глибині 6 метрів було виявлено старовинну монету — срібний денарій періоду правління римського імператора Адріана[103].

У 1987 році Бродівська археологічна госпдоговірна експедиція інституту суспільних наук АН УРСР провела рятувальні дослідження в зонах меліорації поблизу селища Підкамінь та Паликорови (у цей час меліоративні роботи в селі проводилися на сіножатях в урочищі «Селище» та на полях по обидва боки урочища «Залізний міст»)[104]. Під час археологічної розвідки було виявлено три курганних насипи (підкурганних поховань), бабинської (багатоваликової кераміки) культури ранньобронзової доби[105], розташованих в урочищах «Піскове» та «Під Високою»[104].

Найбільший з курганів, діаметром близько 40 метрів та висотою 1,4 метри, розташований з південно-західного боку автошляху Броди—Тернопіль, на вершині водороздільного відрогу. Насип складався з пухлого чорнозему, перемішаного з вальками жовтої глини. У західній частині насипу простежено тонкі прошарки землі, перемішаної з попелом та вуглинками, що залягали на глибині 0,4—0,8 метри від поверхні насипу. В одному з цих прошарків знайдено кінський зуб та уламок вінець горщика. Під час розкопок кургану було знайдено лише 6 уламків посуду[104]. Розкопки кургану в Паликоровах підтверджують припущення багатьох дослідників про те, що на території села існувало поселення бронзової доби[106].

2007 року на північно-західній околиці села виявлене варварське наслідування золотого давньоримського ауреуса. Знахідка може датуватися III століттям нашої ери. Таким чином знахідки предметів римського походження на Волино-Подільському прикордонні засвідчують контакти його населення з економічно розвинутими центрами провінційно-римського світу[107].

  • Річка Сворля за селом Паликорови
    Річка Сворля за селом Паликорови
  • Урочище «Жолубина»
    Урочище «Жолубина»
  • Початок села від лісу «Олівець»
    Початок села від лісу «Олівець»
  • Собачий жетон № 8 (с. Паликорови, повіт Броди)
    Собачий жетон № 8 (с. Паликорови, повіт Броди)
  • Вигляд на місцеву церкву Архистратига Михаїла (на задньому плані — «Ксьондзове поле» засіяне ріпаком та монастир походження дерева Хреста Господнього у Підкамені)
    Вигляд на місцеву церкву Архистратига Михаїла (на задньому плані — «Ксьондзове поле» засіяне ріпаком та монастир походження дерева Хреста Господнього у Підкамені)

Інфраструктура

Освіта

У селі діє Паликоровівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа I—II ступенів-дошкільний навчальний заклад» Бродівської районної ради Львівської області. 29 березня 2021 року змінено назву навчального закладу на Паликоровівський заклад загальної середньої освіти I—II ступенів з дошкільним підрозділом Підкамінської селищної ради Львівської області[108], нині — Паликоровівська початкова школа з дошкільним підрозділом Підкамінської селищної ради, Львівської області[109].

Спорт

У першості Бродівської міської територіальної громади з футболу бере участь ФК «Зелені Леви» (с. Паликорови)[110].

Примітки

  1. ↑ Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 13 січня 2026.
  2. ↑ Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 13 січня 2026.
  3. ↑ Прогноз погоди в селі Паликорови. weather.in.ua. Погода в Україні. Процитовано 7 грудня 2020.
  4. ↑ а б Відстані від села Паликорови. della.com.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 7 грудня 2020.
  5. ↑ а б в Підкамінська громада Львівська область, Золочівський район. pidkaminska-gromada.gov.ua. Процитовано 13 січня 2026.
  6. ↑ Паликоровівська сільська рада. rada.info. Процитовано 7 грудня 2020.
  7. ↑ Żydzi ziemi lwowskiej i powiatu żydaczowskiego w r. 1765 / zest. Ferdynand Bostel. — Kraków: Akademia Umiejętności, 1891. — S. 16. (пол.)
  8. ↑ ЦДІА у м. Львів. — Ф. 134. — опис 2. — спр. 598. — арк. 4-14.
  9. ↑ Schematismus Universi Venerabilis archidioeceseos metropolitanae graeco catholicae Leopoliensis pro anni domini 1839. — Leopoli: Typographia Caes. Regii Aerarii, 1832. — S. 172. (лат.) (пол.)
  10. ↑ Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicii i Lodomerii jakoteż w Wielkim Księstwie Krakowskim. — Lwów, 1868. — S. 155. (пол.)
  11. ↑ Konrad Oksza Orzechowski Przewodnik statystyczno topograficzny i skorowidz obejmujacy wszystkie miejscowosci z przysiolkami w w Krolestwie Galicyi W.X. Krakowskiem i X. Bukowinie, wedlug najswiezszych skazowek urzedowych. — Kraków: w drukarnie W. Korneckiego, 1872. — S. 63. (пол.)
  12. ↑ Palikrowy // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 829. (пол.)
  13. ↑ Bigo Jan Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księs. Bukowińskiem, z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju, z oznaczeniem starostw, sądów powiatowych…. — Lwów: z drukarni «Dziennika Polskiego», 1897. — S. 139. (пол.)
  14. ↑ Skorowidz gminny Galicyi: opracowany na podstawie wyników spisu ludności z dn. 31.12.1900 / wyd. przez C. K. Centralną Komisyę Statystyczną. Kaiserlich-Königliche Statistische Zentralkommission. — Wiedeń: C. K. Drukarnia Nadworna i Państwowa, 1907. — S. 64. (пол.)
  15. ↑ Bigo Jan Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju: z oznaczeniem Starostw, Rad powiatowych, Sądów, Urzędów podatkowych, Urzędów parafialnych, Liczby ludności…. — Lwów: nakładem i drukiem I. Jaegera, 1918. — S. 121. (пол.)
  16. ↑ Orobkiewicz Władysław Z dziejów walk i cierpień na Kresach. Z 12 ilustracyami. — Warszawa; Lwów, 1919. — S. 93—94. (пол.)
  17. ↑ Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej. – T. 15: Województwo Tarnopolskie / opracowany na podstawie wyników Pierwszego Powszechnego Spisu Ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Główny Urząd Statystyczny Rzeczypospolitej Polskiej. — Warszawa, 1923. — S. 3. (пол.)
  18. ↑ Księga adresowa Polski (wraz z w. m. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa; Annuaire de la Pologne (y Compris la V. L. de Dantzig). — Warszawa; Towarzystwo Reklamy Międzynarodowej sp. z.o.o. Jener Reprez. Rudolf Mosse; Zakłady Graficzne «Biblioteka Polska», Bydgoszcz, 1928. — 1852 s. (пол.)
  19. ↑ а б в Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник / Чумак Я. — Торонто, Онтаріо, 1988. — 671 с.
  20. ↑ Кубійович, 1983, с. 12.
  21. ↑ а б в ІМСУ, 1968, с. 169.
  22. ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України: Підкамінська селищна громада, Золочівський район, Львівська область, с. Паликорови. socialdata.org.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 6 лютого 2026.
  23. ↑ Повний перелік населених пунктів Бродівщини: с. Паликорови. brody.lviv.ua. Архів оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 6 лютого 2026.
  24. ↑ Barącz Sadok Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu…. — S. 1.
  25. ↑ Губерначук, 2010, с. 166.
  26. ↑ Історія Підкаменя, 2022, с. 60.
  27. ↑ а б в г д е ж ДАЛО. — Р-1617. — Опис 1. — сп. 196. — арк. 9. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:0» визначена кілька разів з різним вмістом
  28. ↑ Martynowski F. K. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym. — Warszawa: Orgelbrand S., 1886. — T. 3. — S. 87. (пол.)
  29. ↑ Археографический сборник документов, относящихся к истории Северо-Западной Руси / Изд. при Управлении Виленского учебного округа. Вильна (1867-1904). — Вильна, 1867. — Т. 1. — 409 с. (рос. дореф.)
  30. ↑ Селянський рух на Україні 1569-1647 рр. Збірник документів і матеріалів. — Київ : Наукова думка, 1993. — С. 427. — ISBN 5-12-002122-0.
  31. ↑ Документи Брацлавського воєводства 1566–1606 років / Упорядн.: М. Крикун, О. Піддубняк; Вступ М. Крикун; Покажч.: О. Вінниченко, М. Крикун; Відп. ред. О. Купчинський. Наукове товариство імені Шевченка. — Львів, 2008. — С. 874, 875, 890—892, 940, 941. — (Історичні джерела. — Том 8) — ISBN 966-8868-02-1.
  32. ↑ Confraternitas: Ювілейний випуск на пошану Ярослава Ісаєвича / За ред. Микола Крикун, Остапа Середи. Львів, 2006—2007 // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Збірник наукових праць-15. — Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України. — 940 с. — ISBN 966-02-3928-9.
  33. ↑ Podkamień 1528 i 1626 // Dodatek Tygodniowy przy Gazecie Lwowskiej. — 1857. — 21 listopada. — nr 47. — S. 194. (пол.)
  34. ↑ Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu…. — S. 115.
  35. ↑ Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu…. — S. 129.
  36. ↑ Barącz S. Dzieje klasztoru WW. OO. Dominikanów w Podkamieniu…. — S. 156.
  37. ↑ а б Konopka Jan h. Nowina (1778—1843) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1968. — T. XIII/4, zeszyt 59. — S. 567. (пол.)
  38. ↑ ЦДІА у м. Львові. — Ф-134. — О-2. — сп. 598.
  39. ↑ Wiadomości krajowe // Gazeta Lwowska. — N 94. — 1818. — 22 czerwca.(пол.)
  40. ↑ а б в г Marcin Niewalda (14 серпня 2009). Palikrowy, pow. brodzki. genealogia.okiem.pl (пол.). Fundacja Odtworzeniowa Dziedzictwa Narodowego. Процитовано 13 січня 2026. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «:1» визначена кілька разів з різним вмістом
  41. ↑ Marcin Niewalda (24 квітня 2016). Genealogia Polakow: Miączyński Józef Michał (1835—1912). genealogia.okiem.pl (пол.). Fundacja Odtworzeniowa Dziedzictwa Narodowego. Процитовано 13 січня 2026.
  42. ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco-Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1872. — Leopoli: E Typographia Instituti Stauropigiani, 1872. — P. 119. (лат.)
  43. ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco-Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1882. — Leopoli: E Typographia Instituti Stauropigiani, 1882. — P. 123. (лат.)
  44. ↑ Новости. Великій пожаръ… // Русское слово. — Г. VI. — 1894. — Ч. 38. — 30 вересня (12 жовтня). — С. 7. (рос.)
  45. ↑ Gazeta Lwowska. — R. 85. — nr 28. — 1895. — 5 lutego. (пол.)
  46. ↑ Schematismus Universi Venerabilis archidioeceseos metropolitanae graeco catholicae Leopoliensis pro anni domini 1832. — Leopoli: Impressum in typographia Petri Piller, 1832. — S. 226. (лат.), (пол.)
  47. ↑ ЦДІА. — Ф-348. — 0-1. — спр. 4228. — арк. 1-11.
  48. ↑ Prawda: pismo poświęcone sprawom religijnym, narodowym, politycznym, gospodarskim i rozrywce. — 1910. — nr 23. (пол.)
  49. ↑ Московська окупація Галичини 1914—1917 рр. в свідченнях сучасників. (Галицький архів). — Львів : Апріорі, 2018. — 528 с. — ISBN 978-617-629-432-0.
  50. ↑ Srokowski St. Z dni zawieruchy dziejowej: 1914-1918. — Kraków: Nakładem Księgarni Geograficznej «Orbis», 1932. — S. 107. (пол.)
  51. ↑ а б Гутор А. Е. Оборона корпуса на широком фронте: Действия 7-го русского корпуса с 3 по 6 сентября 1915 г. — Москва : Гос. воен. изд-во Наркомата обороны Союза ССР, 1939. — С. 47—55.
  52. ↑ Verlustliste Nr. 366. (Nr. 366. /1916). digi.landesbibliothek.at (нім.). Oö. Landesbibliothek. Процитовано 13 січня 2026.
  53. ↑ Verlustliste Nr. 495. (Nr. 495. /1916). digi.landesbibliothek.at (нім.). Oö. Landesbibliothek. Процитовано 13 січня 2026.
  54. ↑ Verlustliste Nr. 188. (Nr. 188. / 5.6.1915). digi.landesbibliothek.at (нім.). Oö. Landesbibliothek. Процитовано 13 січня 2026.
  55. ↑ Digitalni studovna Ministerstva obrany ČR: Nachrichten über Verwundete und Kranke ausgegeben am 13/2 1915. digitalniknihovna.cz (нім.). Moravská zemská knihovna v Brně. Процитовано 13 січня 2026.
  56. ↑ Digitalni studovna Ministerstva obrany ČR: Nachrichten über Verwundete und Kranke ausgegeben am 7/6 1916. digitalniknihovna.cz (нім.). Moravská zemská knihovna v Brně. Процитовано 13 січня 2026.
  57. ↑ Digitalni studovna Ministerstva obrany ČR: Nachrichten über Verwundete und Kranke ausgegeben am 22/5 1915. digitalniknihovna.cz (нім.). Moravská zemská knihovna v Brně. Процитовано 13 січня 2026.
  58. ↑ Digitalni studovna Ministerstva obrany ČR: Nachrichten über Verwundete und Kranke ausgegeben am 10/8 1917. digitalniknihovna.cz (нім.). Moravská zemská knihovna v Brně. Процитовано 13 січня 2026.
  59. ↑ Digitalni studovna Ministerstva obrany ČR: Nachrichten über Verwundete und Kranke ausgegeben am 03/11 1914. digitalniknihovna.cz (нім.). Moravská zemská knihovna v Brně. Процитовано 13 січня 2026.
  60. ↑ Czas. — R.71. — nr 357. — 1918. — 17 sierpnia. (пол.)
  61. ↑ Zgładzone wsi // Głos Narodu (wydanie poranne). — 1918. — nr 211. — 21 września. — S. 2. (пол.)
  62. ↑ Bitwa Warszawska: Materiały do historii wojny 1918-1920, tom 2, księga 1, część 2, Bitwa nad Wisłą: dokumenty. — Warszawa: Wojskowe Biuro Historyczne, 1939. — S. 139. (пол.)
  63. ↑ Druk nr… Okres 1, nr 2742/2743/2744/2745 (1922/1928). — Warszawa: Sejm Rzeczypospolitej Polskiej, 1922-1939 (Warszawa: Druk. K. Kowalewskiego).
  64. ↑ ЛОДА. — Ф-1\231. — Опис 2. — справа 1409.
  65. ↑ ЛОДА. — Ф-1/231. — Опис 2. — спр. 6261.
  66. ↑ ЛОДА. — Ф-1/231. — Опис 2. — спр. 6866.
  67. ↑ ЛОДА. — Ф-1\231. — Опис 2. — спр. 7443.
  68. ↑ Діло. — № 66. — 1927. — 25 березня. — С. 3.
  69. ↑ Zarzqdzenie Wojwody Tarnopolskiego z dnia 8 maja 1935 r. w sprawie kreowania z dnierp 1 maja 1935 r. posterunków Policji Państwowej // Tarnopolski Dziennik Wojewodzki. — 1935. — nr 6. — S. 58. (пол.)
  70. ↑ Діло. — № 273. — 1935. — 13 жовтня.
  71. ↑ М. Гетьман. Із рідного краю. Підкамінь-Черниця // Український робітник. — 1936. — № 18.
  72. ↑ Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади. У 3 т / Відп. ред. Ю. Сливка; Упоряд. І тому: Ю. Сливка, І. Білас, В. Голяк, М. Ковальчук, М. Литвин, Я. Лялька, О. Луцький, П. Максимук, К. Науменко, І. Патер, О. Стасюк. НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича. — Львів : Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України, 1996. — Т. Т. 1: 1939-1945 рр. — С. 65.
  73. ↑ Записано зі слів Й. У. Ксея , 2002р.
  74. ↑ а б Золочівська округа ОУН, 2014, с. 63.
  75. ↑ Zycie Warszawy 1994-08-05 / No. 189.
  76. ↑ Бречак Ігор. Загони прямують на захід: Червоні прапори у Львові // Всесвіт. — 1972. — № 4. — С. 201.
  77. ↑ Партизанская война на Украине. Дневники командиров партизанских отрядов и соединений. 1941—1944 гг / Колл. составителей: О. В. Бажан, С. И. Власенко, А. В. Кентий, Л. В. Легасова, В. С. Лозицкий (рук.). Центральный государственный архив общественных объединений Украины; Мемориальный комплекс «Национальный музей истории Великой Отечественной войны 1941—1945 годов» (Украина). — Москва : ЗАО Издательство Центрполиграф, 2010. — С. 218—219. — (На линии фронта. Правда о войне) — ISBN 978-5-227-02146-5. (рос.)
  78. ↑  // Вісті. — 1944, 25 травня. — № 21.
  79. ↑  // Львівські вісті. — 1944, 13 травня. — № 108.
  80. ↑  // Хлібороб (Берлін). — 1944, 24 травня. — № 21. — С. 1.
  81. ↑ Золочівська округа ОУН, 2014, с. 1059—1060.
  82. ↑ Edward Prus SS-Galizien: patrioci czy zbrodniarze?. — Wrocław: Wydawnictwo «Nortom», 2001. — S. 148, 151, 152.(пол.)
  83. ↑ Ludobójstwo dokonane przez nacjonalistów ukraińskich na Polakach w Województwie Tarnopolskim 1939—1946 / Henryk Komański, Szczepan Siekierka; Stowarzyszenie Upamiętnienia Ofiar Zbrodni Ukraińskich Nacjonalistów. — Wrocław: Wydawnictwo «Nortom», 2006. — S. 573. — ISBN 83-89684-50-0.(пол.)
  84. ↑ Кресова книга справедливих 1939–1945: Про українців, які рятували поляків, винищуваних ОУН та УПА / Опрацював Ромуальд Нєдзелько; пер. з пол. Катерина Сень; Інститут національної пам'яті. Комісія з переслідування злочинів проти польського народу. — Варшава, 2007. — С. 127—128. — ISBN 978-83-7629-464-3.
  85. ↑ S. Piotrowska Byłam świadkiem // Na Rubieży. — 1995. — № 12. — S. 23–24. (пол.)
  86. ↑ Z. Iłowski, S. Iłowski Podkamień. Apokaliptyczne wzgórze. — cz. 1. — Opole: b.w., 1994. — 118 s. (пол.)
  87. ↑ Ґжеґож Мотика. Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр / Авторизований пер. з пол. А. Павлишина, післямова д.і.н. І. Ільюшина. — Київ : Дух і літера, 2013. — С. 165. — ISBN 978-966-378-302-4.
  88. ↑ Radio Maryja: Świadkowie zbrodni UPA. youtube.com (пол.). YouTube. 1 жовтня 2018. Процитовано 12 лютого 2025.
  89. ↑ Edward Gross Tragedia Podola. — Głogów: Druk-Ar, 2007. — 340 s. — ISBN 978-83-60087-21-3. (пол.)
  90. ↑ Słowo Polskie. — nr 12. — 1944. — 19 mar. (пол.)
  91. ↑ Dziennik Zachodni Wieczór. — 1950. — Т. 5. — nr 177. (пол.)
  92. ↑ а б Нова серія. Том 23. Золочівська округа ОУН: Документи і матеріали референтури СБ. 1945—1951 / НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства імені М. С. Грушевського НАН України, Вид-во «Літопис УПА», Галузевий державний архів Служби безпеки України; упоряд. Михайло Романюк. — Київ; Торонто : Літопис УПА, 2013. — С. 905, 856, 834. — 500 прим. — ISBN 978-966-2105-52-0.
  93. ↑ Правду не здолати: трудящі західних областей УРСР в боротьбі проти українських буржуазних націоналістів у роки соціалістичних перетворень / відп. ред. М. К. Івасюта. — Львів : Каменяр, 1974. — С. 110.
  94. ↑ Т. Сорока. Селянам криза не завада // Голос відродження. — 2009, 20 березня.
  95. ↑ ГДА СБУ. — Ф. 13. — Спр. 376. — Т. 61. — арк. 97.
  96. ↑ Реабілітовані історією…Львівська область-2, 2014, с. 631.
  97. ↑ Радянська нива. — 1950. — 30 березня.
  98. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  99. ↑ Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1914. — Львовъ-Жовква : Накладомъ Архіепархіяльного Клира, 1914. — С. 291. (рос.)(русин.)
  100. ↑ Підкамінський деканат Стрийсько-Жовківської єпархії. sokaleparchy.org.ua. Сокальсько-Жовківська єпархія УГКЦ. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 1 січня 2021.
  101. ↑ Конфесійні громади Бродівського району. brody-rda.gov.ua. Архів оригіналу за 24 листопада 2018. Процитовано 1 січня 2021.
  102. ↑ o. Jacek Woroniecki Podkamień: w dwóchsetletnią rocznicę koronacji cudownego obrazu Najświętszej Marji Panny. — Lwów: OO. Dominikanie z Podkamienia, 1927. — S. 22. (пол.)
  103. ↑ Bohdan J. Zabytki przedhistoryczne Galicyi Wschodniej. — Lwow: nakładem Towarzystwa dla Popierania Nauki Polskiej z funduszu Bolesława Orzechowicza, 1918. — S. 85. (пол.)
  104. ↑ а б в Бандрівський М. С. Відкриття пам’яток культури багатоваликової кераміки на Львівщині // Археологія. — 1997. — № 1. — С. 138—140.
  105. ↑ Лисенко С. Матеріали доби пізньої фінальної бронзи з околиць Олеська // Археологічні дослідження у межиріччі Вісли, Дністра та Тиси у 2000-2007 рр. Матеріали міжнародної археологічної конференції, 6-8 травня 2008 р., м. Львів / Гол. ред. Д. Н. Козак. — Львів, 2011. — С. 48. — ISBN 978-966-397-112-4.
  106. ↑ Археологія Бродівського району Львівської області. Паликорови. zamky.com.ua. Процитовано 7 грудня 2020.
  107. ↑ Онищук Я. Провінційно-римські імпорти на землях Бродівщини: каталог знахідок // Бродівщина — край на межі Галичини й Волині/ Вип. 1 (Матеріали II краєзнавчої конференції, місто Броди, 18 квітня 2008 р.) / Ред. кол.: Василь Стрільчук (голова), Андрій Корчак, Галина Ковальчук, Наталія Ханакова, Володимир Ульянов (члени). — Броди : Бродівський історико-краєзнавчий музей, 2008. — С. 9—10.
  108. ↑ Паликоровівська початкова школа з дошкільним підрозділом Підкамінської селищної ради. opendatabot.ua. Opendatabot. Процитовано 7 лютого 2026.
  109. ↑ Паликоровівська початкова школа з дошкільним підрозділом Підкамінської селищної ради, Львівської області. lv.isuo.org. Львівська область. ІСУО. Процитовано 7 лютого 2026.
  110. ↑ «Зелені Леви» (Паликорови). ffbr.org.ua. Асоціація футболу Золочівського району. Архів оригіналу за 12 грудня 2025. Процитовано 7 лютого 2026.

Джерела

Посилання

Зовнішні відеофайли
Зелене село — здорові легені. Паликорови (ТРК «Броди»; 30 травня 2016 р.)

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).