YaChudo

П'єр Навілль

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

П'єр Навілль
фр. Pierre Naville Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився1 лютого 1904[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
VII округ Парижа, Париж Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер24 квітня 1993[1][2][…] (89 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
VI округ Парижа, Париж Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Франція Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітик, журналіст, соціолог, психолог, письменник, літературний критик, філософ Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовфранцузька[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяФранцузька комуністична партія (1928) і Об'єднана соціалістична партіяd Редагувати інформацію у Вікіданих
БатькоArnold Navilled Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зDenise Navilled Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
срібна медаль Національного центру наукових досліджень

Prix Fabiend (1955)

П'єр Навілль (фр. Pierre Naville; 1 лютого 1904, VII округ Парижа, Париж, Франція — 24 квітня 1993, там же) — французький поет, теоретик літератури, професійний соціолог, сюрреаліст, троцькіст.

Біографія

Походить з буржуазної родини швейцарських банкірів. Здобув освіту в Сорбонні. Захоплювався Анрі Бергсоном й Альбертом Ейнштейном. Під впливом подій у Російській імперії[4] зацікавився марксизмом і потоваришував із майбутніми марксистськими філософами Жоржем Політцером й Анрі Лефевром.

Разом з Андре Бретоном брав активну участь у русі сюрреалістів[5]. 1922 року разом з Філіппом Супо, Франсісом Жераром, Максом Жакобом, Луї Арагоном і Блезом Сандраром заснував авангардний журнал «l'Œuf dur» («Круте яйце»)[6]. Спільно з Бенжаменом Пере був співдиректором сюрреалістичного журналу «La Révolution surréaliste» («Сюрреалістична революція»), засновником Бюро сюрреалістичних досліджень (Bureau de Recherches Surréalistes) 1924 року.

1926 року опублікував працю «Революція та інтелектуали», в якій вимагав від своїх друзів і соратників сюрреалістів визначитися політично. Тоді ж Навілль вступив спочатку в молодіжну організацію, а потім і в саму Комуністичну партію і став співредактором прокомуністичного журналу «Clarté» (Ясність), заснованого Анрі Барбюсом[7]. 1927 року перебував у складі делегації, яка відвідала в Москві Лева Троцького. У Францію повертається переконаним прихильником лівої опозиції та використав «Clarté» як трибуну для поширення антисталіністських ідей (наприклад, опублікував «Лист до з'їзду» Володимира Леніна)[5]. Внаслідок цього, 1928 року його виключають з партії.

Активно починає брати участь в житті французької лівої опозиції і стає секретарем редакції журналу «La Lutte de classes», заснованого на базі «Clarté». Після вигнання Троцького з СРСР 1929 року вирушає відвідати його на Принцевому острові разом з іншим лідером французького троцькістського руху Раймоном Моліньє[5]. Альфред Росмер ставить завдання об'єднати троцькістів Франції: прихильників Моліньє та сюрреалістів навколо Навілля. З цією метою останній стає одним з організаторів журналу «La Vérité» (Правда), що почав виходити з 1929 року, а також одним із творців Комуністичної ліги на початку 1930-х років[5].1934 року з іншими членами Ліги, дотримуючись тактики ентризму, вступив до Соціалістичної партії (СФІО) як «Група більшовиків-ленінців», проте вже до 1935 року їх виключають. Разом з П'єром Франком вони відходять від цієї групи і у березні 1936 року створюють навколо газети «La Commune» Міжнародну комуністичну партію. У червні того ж року партія об'єдналася з двома іншими троцькістськими організаціями в Міжнародну робітничу партію; редактором її теоретичного журналу «Quatrième internationale» став Навілль. До 1937 року у французькій Міжнародній робітничій партії налічувалося кілька сотень осіб. Однак потім почалося різке падіння чисельності і за два роки в партії залишилося всього кілька десятків активістів. У своєму листі Жану ван Геєноорту 23 квітня 1937 року Навіивь зазначає:

«З великим обсягом роботи й ініціатив ми можемо подвоїти нашу чисельність у наступні два місяці. Єдина проблема, як завжди, — наші організаційні та пропагандистські можливості»[8].

Усередині Робітничої партії існувало кілька підходів до аналізу природи Радянського Союзу. Зокрема, один із лідерів партії Іван Крайпо заперечував аналіз Троцького, викладений у «Зрадженій революції». Він думав, що лад, що у СРСР, є бюрократичним колективізмом, а не деформованою робітничою державою. У жовтні 1937 року Навілль писав, що на майбутній конференції Міжнародної робітничої партії близько 30 % делегатів підтримають аналіз, запропонований Крайпо[8].

1938 року брав участь в установчій конференції троцькістського Четвертого інтернаціоналу і обраний до його виконкому, проте 1939 року порвав з ним[9]. Після відходу від Четвертого Інтернаціоналу, Навілль намагався створити марксистську ліву групу, яка не використовуватиме комуністичну або троцькістську атрибутику, видав журнал «Revue Internationale». У пошуках сучасних лівих у 1950—1960-х роках брав участь в Унітарній соціалістичній партії, Союзі соціалістичних лівих і в Об'єднаній соціалістичній партії, до керівництва якої деякий час входив.

Наукова та теоретична спадщина

Після того, як 1939 року відійшов від троцькістського руху і повернувся в академічне середовище, написав велику кількість книг, особливо з соціології, психології, історії та філософії. Серед його праць: «Революція та інтелектуали» (1927), «Психологія, наука про поведінку» (1942), «Життя праці та її проблеми» (1954), «Автоматизація та людська праця» (1961), «Трактат з соціології праці» (разом з Фрідманом, 1962, 2 томи), «Генезис соціології праці у Маркса та Енгельса» (1967), «Соціологія сьогодні» (1982).

Йому також належить велика кількість праць про марксистську теорію та спогади про роки своєї політичної діяльності, зокрема, видання його праць між 1926 і 1939 роком («L'entre deux guerres»), а також мемуарів «Trotsky vivant» 1962 року. З початком німецької окупації Навілль знищив свої листи, які відновив (хоч і не всі) у 1970-ті роки[8].

Після війни співпрацював із Жоржем Фрідманом у Національному інституті наукових досліджень. У 1957—1959 роках — керівник дослідження «Автоматизація та праця людини». Його роботи присвячені історії, психосоціології праці, вивченню проблем професійної освіти, автоматизації, індустріального суспільства, психології поведінки, а також стратегії та теорії війни. Переклав і видав повні збори робіт Карла Клаузевіца, зокрема, разом зі своєю дружиною Денізою Навілль, до шлюбу Леві,[10] Навілль переклав його працю «Про війну»[11].

Праці

Сюрреалістичні

  • Les Reines de la main gauche, 1924

Політичні

  • La Révolution et les Intellectuels, 1926
  • Les Jacobins noirs (Toussaint-Louverture et la Révolution de Saint-Domingue) з Cyril Lionel Robert James
  • La Guerre du Viet-Nam, 1949
  • Le Nouveau Léviathan, 1957—1975
  • Trotsky Vivant, 1962
  • Autogestion et Planification, 1980

Соціологічні

  • De la Guerre, перевезений з Carl Von Clausewitz з Denise Naville і Camille Rougeron
  • La Psychologie, science du comportement, 1942
  • Psychologie, marxisme, matérialisme, 1948
  • La Chine Future, 1952
  • La Vie de Travail et ses Problèmes, 1954
  • Essai sur la Qualification du Travail, 1956
  • Le Traité de Sociologie du Travail, 1961—1962
  • L'État entrepreneur: le cas de la régie Renault з Jean-Pierre Bardou, Philippe Brachet and Catherine Lévy, 1971
  • Sociologie d'Aujourd'hui, 1981

Інші

  • Memoirs (Le Temps du surréel, 1977)

Книги про П'єра Навілля

  • Des sociologies face en Pierre Naville ou l'archipel des savoirs — Centre Pierre Naville
  • Les logiques de la découverte et celles de l'action par Pierre Rolle in: Pierre Naville, la passion de la connaissance — Michel Eliard, Presses universitaires de Toulouse-le-Mirail, 1996

Примітки

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б SNAC — 2010.
  3. ↑ а б Babelio — 2007.
  4. ↑ Entretien Alain Cuénot et Maurice Nadeau, dans La Quinzaine littéraire n°972, juillet 2008, p. 27-28.
  5. ↑ а б в г Christophe Nick, Les Trotskistes, Fayard, 2002, P.175 sq.
  6. ↑ Löwy, Michael (2009). The Revolution and the Intellectuals: Pierre Naville's Revolutionary Pessimism. Morning star: surrealism, Marxism, anarchism, situationism, utopia. Texas: University of Texas Press. ISBN 978-0-292-71894-4.
  7. ↑ Биографическая справка о П. Навилле
  8. ↑ а б в Э. Пит. Пьер Навилль — Лев Троцкий, переписка 1929—1939 годов [Архівовано 2007-09-28 у Wayback Machine.][1]
  9. ↑ Entrevista com Alain Cuénot e Maurice Nadeau, na La Quinzaine littéraire n°972, 1 julho 2008, p. 27-28 (em francês)
  10. ↑ A. Cuenot, NAVILLE Denise, née KAHN Denise, Maitron, version posted on 30 November 2010, last modified 11 December 2020. Accessed 21 December 2020.
  11. ↑ Aragon - Lettres a Denise. www.uni-muenster.de. Архів оригіналу за 1 травня 2008. Процитовано 22 листопада 2025.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).