Луї Арагон
| Луї Арагон | |
|---|---|
фр. Louis Aragon  | |
 | |
| Псевдонім | Arnaud Saint Romain[1], Arnaud de Saint-Roman[1], François la Colère[1], Témoin des martyrs[1] і Albert de Routisie[2] |
| Народився | 3 жовтня 1897[3][4][…] XVI округ Парижа, Париж[6][7] |
| Помер | 24 грудня 1982[3][4][…] (85 років) VII округ Парижа, Франція[3][6][7] |
| Поховання | Q56718003? |
| Країна |  Франція[8] |
| Місце проживання | вулиця Вараннd Moulin de Villeneuved |
| Діяльність | лікар-письменник, журналіст, політик, поет, прозаїк-романіст, художній критик, учасник французького Руху Опору, історик, письменник, есеїст |
| Alma mater | Ліцей Карно |
| Заклад | Юманіте, Ce soird і Les Lettres françaisesd |
| Знання мов | французька[4][9] |
| Мова творів | французька |
| Членство | Société des poètes françaisd |
| Партія | Французька комуністична партія |
| Батько | Louis Andrieuxd |
| Мати | Marguerite Toucas-Massillond[10] |
| У шлюбі з | Ельза Тріоле |
| Учасник | Перша світова війна і Друга світова війна |
| Нагороди | |
 Луї Арагон у Вікісховищі | |
 Висловлювання у Вікіцитатах | |
 Роботи у Вікіджерелах | |
Луї́ Араго́н (фр. Louis Aragon), уроджений Луї-Марі Андріє (фр. Louis-Marie Andrieux); 3 жовтня 1897, Париж — 24 грудня 1982) — французький письменник, критик, видавець і громадський діяч. У 20-х рр. ХХ ст. — один із провідних представників сюрреалізму у французькій поезії, потім комуніст. Чоловік Ельзи Тріоле, яку оспівав у численних поезіях.
Життєпис
Народився у Парижі. Поет-сюрреаліст. У 1927 р. разом з Полем Елюаром і Андре Бретоном вступає до Французької комуністичної партії (ФКП). З 1950 член ЦК ФКП. На перших творах позначились формалістичні й сюрреалістичні впливи («Селянин Парижа», 1926). Зв'язок з робітничим рухом у Франції і успіхи соціалістичного будівництва в СРСР мали вирішальний вплив на формування комуністичного світогляду Арагона.
В 1930 бере участь у Міжнародній конференції революційних письменників у Харкові. Після відвідання Радянського Союзу пише поему «Червоний фронт» (1930), збірку поезій «Ура, Урал!» (1934). Стає активним прихильником комуністичних ідей, починає боротьбу за створення мистецтва і літератури соціалістичного реалізму («Комуністи мають рацію», 1933; «За соціалістичний реалізм», 1934). Створює великий цикл соціальних романів — «Реальний світ» («Базельські дзвони», 1934; «Багаті квартали», 1936, «Орельєн», 1944 та ін.). Був редактором «Юманіте». В роки другої світової війни — учасник Руху Опору (зб. «Ніж у серце», 1941; «Французька зоря», 1945; оповідання «Рабство і велич французів», 1945). З великою любов'ю пише про робітничий клас, викриває ворогів трудящих, показує розклад бурж. суспільства (нариси «Комуністична людина», 1946—53; збірка віршів «Знову ніж у серце», 1948; поеми «Очі і пам'ять», 1954, «Незакінчений роман», 1956; роман-епопея «Комуністи», 1949—51, нова редакція — 1967). Своєрідність реалістичних романів Л.Арагона полягає у віртуозному використання ним прийомів сюрреалістичного письма («потік свідомости», розкутий синтаксис, спонтанна внутрішня мова, невласне-пряма мова).
Поряд з цим значне місце в його творчості посідають ліричні твори, вірші, в яких оспівано Французький Рух опору у 1940—1944 рр.. Широку популярність принесли Л.Арагону пісні на його вірші, написані й виконувані співаком Жаном Ферра (Jean Ferrat).
Літературно-критичні й теоретичні праці Арагона;— «На захист французького роману», «Справжня воля культури», про Гюго, Стендаля та ін.
Творчості радянських письменників присвячена книга «Радянські літератури» (1955).
Арагон багато зробив для популяризації української літератури у Франції: Т. Шевченкові він присвятив нарис «Українське інтермецо», високу оцінку дав «Вершникам» Ю. Яновського, з яким був особисто знайомий ще з 30-х рр. 1958 вийшов роман «Страсний тиждень».
Арагон — член Всесвітньої Ради Миру, один з керівників Національного Комітету письменників Франції, директор тижневика «Леттр Франсез».
Після ХХ з'їзду КПРС почав критично ставитися до радянської дійсності. Засуджував переслідування дисидентів у СРСР. Після радянської окупації Чехословаччини поступово дистанціювався від ФКП і від зв'язків з СРСР.
Звільнення Параджанова
Відіграв важливу роль у справі звільнення з ув'язнення Сергія Параджанова. Лілія Брік була сестрою його дружини Ельзи Тріоле. Луї Арагон під час візиту до Москви в урядовій ложі Большого театра звернувся особисто до Брежнєва з проханням звільнити ув'язненого Сергія Параджанова.[11]
Особисте життя
З 1939 року до 1970 року Луї Арагон перебував у шлюбі з Ельзи Тріоле. Дітей у нього не було.
У 1930-х роках письменник П'єр Дріє ла Рошель згадував про гомосексуальність Арагона, зокрема у романі «Жіль».[12][13]
Після смерті дружини у 1970 році Луї Арагон відкрито заявив про свою бісексуальність і навіть з'являвся на гей-прайдах у рожевому кабріолеті.[14][15] Також Арагон почав жити публічно як гомосексуальний чоловік разом із своїм коханцем, письменником та дослідником гомосексуальності, Мішелем Ларів'єром (нар. 1934). Його помічали у громадських місцях із молодими чоловіками, яких він тримав за руку.[16] Проте до кінця не відомо чи був Арагон геєм чи бісексуалом.[12][13]
Таким чином надбанням громадськості стала інша сторона життя родини Арагона та Тріоле, що підірвало міфологію навколо пари, яку комуністична пропаганда просувала як суперницю Жан-Поля Сартра та Сімони де Бовуар.[17]
Відзнаки і нагороди
Твори
- Український переклад — Червоний фронт. — X., 1932; Поезії. — К., 1950;
- Українське інтермецо. «Вітчизна», 1958, № 1;
- Луї Арагон. Поезії. Пер. Бориса Тена. — Всесвіт, 1978, № 12, сс. 5-8.
- Російський переклад — Собрание сочинений. В 11 т., т. 1—7… — М., 1957—59.
Примітки
- ↑ а б в г Чеська національна авторитетна база даних
- ↑ Bibliothèque nationale de France Record #119347816 // BnF catalogue général — Paris: BnF.
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118503774 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в г д Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Fichier des personnes décédées mirror
- ↑ а б Λεξικό Νεοελληνικής Λογοτεχνίας: Πρόσωπα, Έργα, Ρεύµατα, Όροι — Αθήνα: 2007. — С. 170. — ISBN 978-960-16-2237-8
- ↑ а б в LIBRIS — Королівська бібліотека Швеції, 2012.
- ↑ CONOR.Sl
- ↑ https://www.unige.ch/campus/numeros/135/recherche3/
- ↑ Ирина Миличенко. Сын кинорежисера Сергея Параджанова Сурен: «На суде потерпевший сказал…» // Бульвар Гордона. — К., 2016. — № 1 (557). — янв. — С. 10. (рос.)
- ↑ а б Josyane, Savigneau (26 octobre 2012). Polémique autour d'un chapitre sulfureux de la vie d'Aragon. Le Monde.fr. ISSN 1950-6244. Процитовано 25 octobre 2015..
- ↑ а б Quand François-Marie Banier séduisait le vieil Aragon. rue89.nouvelobs.com. Процитовано 25 octobre 2015..
- ↑ https://www.imdb.com/name/nm0032801/bio
- ↑ Ivry, 1996
- ↑ https://www.theartstory.org/influencer/aragon-louis
- ↑ https://www.encyclopedia.com/history/encyclopedias-almanacs-transcripts-and-maps/aragon-louis-1897-1982
Джерела
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- Вербицький П. П. Прапороносці миру. — X., 1955;
- Луи Арагон. Био-библиографический указатель. — М., 1956. (рос.)
- Benjamin Ivry (1996). Francis Poulenc, 20th-Century Composers series. Phaidon Press Limited. ISBN 0-7148-3503-X.
Посилання
- Араґон Луї // Зарубіжні письменники : енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 58—61. — ISBN 966-692-578-8.
- Міжнародна (друга) конференція революційних письменників // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 45.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).