Осовець (фортеця)

Осовецька фортеця рос. крепость Осовец
Осовецька фортеця. Форт № 1
53°28′7″ пн. ш. 22°38′38″ сх. д. / 53.46861° пн. ш. 22.64389° сх. д.
Країна	Польща
Розташування	Осовець-Твердза
Тип	фортеця
Тип будівлі	фортеця
Засновник	Російська імперія
Дата заснування	1795
Побудовано	1914
Статус	Меморіальний комплекс
Стан	частково збереглася
Осовецька фортеця Осовецька фортеця (Польща)
Медіафайли у Вікісховищі

Фортеця Осовець (пол. Twierdza Osowiec, нім. Festung Ossowitz) — російська опорна фортеця, зведена на річці Бобри біля польського містечка Осовіце (нині присілок Осовець-Фортеця), за 50 кілометрів від міста Білосток.

Фортеця була побудована з метою оборони коридору між річками Неман і Вісла — Нарев — Буг, з найважливішими стратегічними напрямами Петербург — Берлін (ланцюг фортець Ковно — Гродно — Осовець — Зегже — Новогеоргіївськ — Варшава) та Петербург — Відень. Місце будівництва оборонних споруд було обрано те щоб перекрити основний магістральний напрям ймовірного противника Схід. Через фортецю проходила залізниця із півночі, від кордону зі Східною Пруссією, через Граєво на Білосток. Обійти фортецю в цій місцевості було неможливо — на північ і на південь була непрохідна болотиста/озерна місцевість. Під час Першої світової війни фортеця була обложена і тричі штурмувалась німецькими військами, у тому числі із застосуванням хімічної зброї. Російський імператорський гарнізон фортеці відбив всі спроби штурму, витримав облогу військ противника, який багаторазово перевершував, протягом півроку і відійшов лише за наказом командування після того, як стратегічна доцільність подальшої оборони відпала.

Осовець знаходиться на сході Польщі на відстані 50 кілометрів на північний захід від міста Білосток (з 1795 р. ця територія входила до складу Російської імперії, з 1918 р. Польща здобула незалежність). Населений пункт поділено на дві частини річкою Бєбжа (Бобри).

Після третього поділу Речі Посполитої в 1795 р., біля містечка Осовець почалося будівництво оборонних укріплень. Район мав стратегічне значення, оскільки саме через Осовець пролягав єдиний у цій області шлях зі Східної Пруссії у внутрішні райони Російської імперії.

За планами російського Генерального штабу від 1873 р. Осовецька фортеця мала забезпечити захист переправи через річку Бобри і транспортний вузол Білостоку від можливого удару з півночі, зі Східної Пруссії. Крім того, вона мала бути східним опорним пунктом укріпленої лінії між річками Нарев і Бобри. Проектними роботами керував талановитий російський військовий інженер фортифікатор генерал Е. І. Тотлебен. У 1877 р., у зв'язку з підготовкою до війни з Туреччиною, всі роботи з проектування було припинено. Відновилися вони в 1882 р. під керівництвом генерала Р. В. Крассовського. Тоді ж почалося будівництво Центрального форту, або, що називався «Форт № 1».

В 1891 р. на південному березі річки Бобри, на відстані близько двох кілометрів від залізничного мосту, виник оборонний об'єкт у вигляді неправильного шестикутника. Площа укріпленої споруди становила близько 1 км².

Головні позиції форту розташовувалися на двох валах. Внутрішній вал мав висоту 14—16 метрів і був відкритими артилерійськими позиціями. На зовнішньому валі розташовувалися піхотні стрілецькі позиції. Товщина валів біля основи становила понад 50 метрів. Форт був оточений ровом, захищеним капонірами або кутовими вогневими позиціями на валах, заповненим водою з трьох сторін, крім північної. Північна частина укріплень височіла над іншими та була відокремлена від них невисоким валом, утворюючи укріплений редут. З північно-східного боку форт був захищений висунутим п'ятикутним равеліном. У внутрішньому дворі форту розташовувалися об'єкти інфраструктури: казарми, склади боєприпасів та гарнізонна церква.

Гарнізон форту складався з 4 стрілецьких рот та артилерійського напівбатальйону, що мав 60 гармат, встановлених на валах.

Крім Центрального річкового форту під керівництвом генерала Крассовського було побудовано ще два форти. На північному березі річки Бобри для захисту залізничного мосту звели Форт № 2 з двома валами у формі п'ятикутного люнета розміром 400×500 метрів, оточеного водяним ровом, та захищеного трьома невеликими капонірами по кутах фронтової та флангових сторін. На подвір'ї форту розташовувалися укріплені казарми для однієї стрілецької роти та одного артилерійського взводу. Перешийок форту був захищений невисоким земляним валом без бічного захисту.

У 1886 р., приблизно за два кілометри на захід від Центрального форту, було розпочато будівництво Форту № 3, що значно відрізняється від інших. Він складався з одного валу зі стрілецькими та артилерійськими позиціями. Оточуючий форт сухий рів захищався внутрішніми капонірами. Форт № 3 ще називався «шведським», оскільки зводився поблизу переправи через річку, наведену Карлом XII в 1708 р., і захист був її основною функцією. Пізніше Форт № 3 був з'єднаний з Фортом № 1 двома земляними валами заввишки три метри і ровом завширшки 20-30 метрів.

В результаті, в середині містечка Осовець виник укріплений район, усередині якого знаходилися головні склади боєприпасів та провіанту, казарми, госпіталь, рушничні майстерні, цвинтар.

Після 1885 р. європейські армії поступово перейшли на високоефективні артилерійські боєприпаси, які знецінили кріпосні споруди, що існували на той час. З цієї причини Військове міністерство Російської імперії прийняло план підвищення обороноздатності всіх фортець і будівництва нових. Цегляні стіни були укріплені бетонною товщиною до двох метрів на піщаній подушці глибиною більше одного метра. Будівництво нових споруд велося виключно з бетону.

У 1891 р. почалося будівництво ще одного кріпосного об'єкта за три кілометри на захід від Форту № 3. За проектом інженера Н. А. Буйницького, з використанням рельєфу місцевості, тут було зведено залізобетонний об'єкт — Форт № 4, або «Новий форт». Він був оточений плоским і сильно розчленованим земляним валом зі стрілецькими позиціями та глибоким сухим ровом. Із заходу рів був заповнений водою. Усередині форту знаходилися бетонні казарми з глибокими підвалами зі склепінчастими перекриттями, де розташовувалися укриття та склади боєприпасів.

Комунікації між фортами № 3 та № 4 з південної сторони прикривалися земляним об'єктом складної форми, так званим редутом «Ломжа».

Після 1900 р. на північ від залізниці, а також біля шосейного мосту було споруджено бетонні захисні укріплення, було посилено бетоном і Центральний форт № 1. На його валах і всередині них споруджено систему переходів, яка була з'єднана з іншими частинами форту підземними галереями. Ці галереї, що ведуть з двору до низького валу та капонірів, одночасно являли собою стрілецькі позиції для флангового захисту низького валу та підходів до нього. Для флангового захисту головного рову було збудовано нові капоніри, а існуючі були переобладнані. Усі капоніри були обладнані електростанціями, що живлять дугові прожектори для освітлення рову.

Після 1903 р. рішенням Військового міністерства Росії при фортеці було створено спеціальне повітроплавне формування (відділення, пізніше Осовецька фортечна повітроплавна рота) для використання повітряних (прив'язних) куль у кріпосній артилерії та для повітряної розвідки (спостереження).

Після 1905 р. Форт № 2 та укріплення біля залізничного мосту були з'єднані водним ровом та валом з бетонними казематами.

Як результат досвіду російсько-японської війни 1904—1905 років та експериментів, проведених у 1908 р., подальше будівництво фортеці велося з використанням залізобетону та бронедеталей, що на той час стали застосовуватися у російському кріпосному будівництві у фортеці Кронштадт.

Генерал-лейтенант Н. А. Буйницького запропонував будівництво сучасної укріпленої групи за 4 кілометри на схід від основної фортеці. Вона мала складатися з двох фортів трикутної форми та укріплених позицій для двох батарей гаубиць калібру 152 міліметрів. Через військову загрозу та нестачу коштів цей проект так і не було здійснено.

У 1912—1914 роках на південному березі річки Бобри, на північний схід від Форту № 1 на Скобелівському пагорбі була побудована ще одна нова, сучасна укріплена позиція. Вершина пагорба була укріплена стрілецькими позиціями з потужними залізобетонними укриттями, розрахованими на піхотну роту, обладнаними двома спостережними бронековпаками. У північній частині розташовувалася батарея польової артилерії, у центрі було побудовано єдиний тоді у Російській імперії броньований артилерійський ДОТ. Він був обладнаний броньовою вежею системи «Gallopin» виробництва фірми «Schneider-Creusot» під гармати калібру 152 мм. Такі вежі широко застосовувалися у французьких фортець Верден, Туль, Епіналь і Бельфор. Неподалік ДОТу було побудовано склад боєприпасів, розрахований на 2000 зарядів.

Через недостатнє фінансування до 1914 р. будівництво фортеці завершили. В результаті цього під час Першої світової війни форт служив як допоміжний об'єкт.

Гарнізон фортеці складався з двох артилерійських батальйонів, саперного підрозділу та підрозділів забезпечення. На початок 1915 р. у фортеці розташовувалися 8 дружин і кілька рот ратників Державного ополчення, кавалерійський полк, запасний батальйон, кілька сотень прикордонної варти^[1].

На озброєнні гарнізону було 200 гармат калібру від 57 до 203 міліметрів. На початок 1915 р. у фортеці було 69 важких гармат. Частина цього озброєння містилася у шести бетонних батареях; інші ж були розташовані в земляних батареях, маючи бліндажі та козирки для укриття розрахунків від уламків та куль; одна важка зброя перебувала у вежі на Скобелевій горі^[1].

Піхота, яка обороняла фортецю, була озброєна гвинтівками, ручними кулеметами системи Мадсена зразка 1902 р. і 1903 р., станковими кулеметами системи Максима зразка 1902 р. і 1910 р., а також картечницями системи Гатлінга.

Російським захисникам Осовця в Першій світовій війні вдалося вистояти практично в тих же умовах, в яких в 1914 р. досить швидко впали майже всі бельгійські і французькі фортеці на Західному фронті. Причиною цього є добре організована оборона висунутих позицій, ефективніший контрвогонь кріпосної артилерії. Оборона Осовця зірвала плани німецького командування на Білостокському напрямі з прориву у стик двох російських армій. Гарнізон фортеці майже на один рік скував значні сили німців.

Наприкінці квітня німці завдали чергового потужного удару у Східній Пруссії і на початку травня 1915 р. прорвали російський фронт у районі Мемеля-Либави. У травні німецько-австрійським військам, що зосередили переважаючі сили в районі Горлиці, вдалося прорвати російський фронт (Горлицький прорив) в Галичині. Після цього, щоб уникнути оточення, почався загальний стратегічний відступ російської імператорської армії з Галичини та Польщі. До серпня 1915 р. у зв'язку із змінами на Західному фронті, стратегічна необхідність оборони фортеці втратила всякий сенс. У зв'язку з цим верховним командуванням російської імператорської армії було вирішено припинити оборонні бої та евакуювати гарнізон фортеці. 18 серпня 1915 р. розпочалася евакуація гарнізону, яка проходила без паніки, відповідно до планів. Все, що неможливо було вивезти, а також уцілілі укріплення, були підірвані саперами. У процесі відступу російські війська, наскільки можна, організовували евакуацію мирного населення. Виведення військ із фортеці закінчилося 22 серпня. 25 серпня німецькі війська увійшли до порожньої, зруйнованої фортеці.

Після Першої світової війни фортеця опинилася на території незалежної Польщі і в ній розквартували військові частини польської армії. Під час Другої світової війни у ​​вересні 1939 р. фортеця спочатку зайняли війська Вермахту, але потім вивели їх, і її зайняли радянські війська, що увійшли до Польщі зі сходу. У фортеці було розташовано частини радянської 10-ї армії. Під час Другої світової війни 27 червня 1941 р. фортеця знову була зайнята військами Вермахту та використовувалася ними, зокрема, як склад боєприпасів. 14 серпня 1944 р. три форти фортеці були зайняті радянськими військами в результаті Осовецькій операції, але форт № 2 німці утримували до січня 1945 р., коли почалася Вісло-Одерська операція. У 1953 р. у фортеці було розміщено склад боєприпасів ВПС Польщі, польські військові склади розташовуються у фортеці й у теперішній час^[2][3][4].

• Плюцинський Олександр Федорович — комендант Осовецької фортеці (28.02.1898—04.08.1899)
• Бобир Микола Павлович — начальник штабу Осовецької фортеці (24.07.1900-14.02.1907)
• Євген (Бачинський) — служив офіцером до отримання звання капітана Осовецької фортеці (1905—1908)
• Скрипниченко Федір Тарасович — у бою обороняв Осовецьку фортецю