Опори

село Опори
Автобусна зупинка села
Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Дрогобицький район
Тер. громада	Меденицька селищна громада
Код КАТОТТГ	UA46020050130055951
Основні дані
Засноване	1489 рік
Перша згадка	1489 (537 років)
Населення	▼ 1121 (2020)
Площа	5.658 км²
Густота населення	203.43 осіб/км²
Поштовий індекс	82164[1]
Телефонний код	+380 3244
Географічні дані
Географічні координати	49°24′53″ пн. ш. 23°41′47″ сх. д. / 49.41472° пн. ш. 23.69639° сх. д.
Місцева влада
Адреса ради	82160 Львівська обл., Дрогобицький р-н, селище Меденичі, вул. Незалежності, буд. 52
Карта
Опори
Опори
Мапа
Опори у Вікісховищі

Опарі^[2][3][4], Опори^[5][6] (пол. Opary) — село в Україні, у Меденицькій селищній громаді, Дрогобицькому районі Львівської області.

Село належить до територіального виборчого округу № 122, виборча дільниця № 72^[3].

На території села здійснюється промисловий видобуток газу з Опарського газового родовища^[7].

Село має кілька варіантів назви, які сформувалися в різні історичні періоди. Опори — сучасна та офіційна назва населеного пункту. Форма Опарі є традиційною розмовною назвою, що поширилася переважно у XX столітті. Назва Опари вважається історичною — саме в такій формі населений пункт уперше згадується у писемних джерелах 1460 року. У давніх документах назва фіксується латинкою як Opary (а не Opari).

Походження назви села має кілька гіпотез. За версією історика Василя Лаби, назва може бути пов’язана з хорватським словом bar(u)ština — болото, трясовина, стояча вода, плавні. У множині такі місця називали бари (або пари), що могло лягти в основу давньої назви. Виникнення початкового звука «о» у назві пояснюють впливом слів зі схожим звучанням, зокрема опарений або обпечений. Існує припущення, що назва могла бути пов’язана з природними особливостями місцевості: болотисті плавні могли випалювати восени під час полювання, або з боліт виходив метан (болотяний газ), який при запалюванні слугував джерелом вогню. У XX столітті в околицях села було виявлено родовище природного газу.

У польській мові існує слово oparzelisko, що означає незамерзаюче болото, яке з часом могло перетворитися на торфовище. Водночас слово opary перекладається як випари, туман, зокрема туман над водоймами. За народною етимологією, назва села пов’язується з великою кількістю ставків навколо поселення, які часто парували. Існує також малопоширена версія, що назва села походить від сильного опору, який місцеві жителі чинили татарським нападам, проте ця гіпотеза не має документального підтвердження. Окремі припущення пов’язують назву населеного пункту з племенем обрів, проте й ця версія залишається дискусійною.

Окремі дослідники виводять назву села від слова «випарі», тобто випаровування болотного газу із заболочених місць. Українські вчені Михайло Худаш та Микола Демчук вважають, що назва може походити від особової назви Опар або бути похідною від неї з суфіксом «а» у формі «Опара», що могло означати рід Опара або піддані Опара (Опари). За мовознавцем Костянтин Тищенко, більш імовірною є версія походження топоніма від фрако-дакійського мовного субстрату, що вказує на можливе додавнє походження назви місцевості.

Село вперше згадується в письмових джерелах у 1489 році, хоча про ймовірне існування поселення історики пишуть в І тисячолітті нашої ери. Про це свідчать мікротопоніми: Буриня (можливий зв'язок із германським baurg-s — місто) та Гундрівка (асоціюється з гунами). За переказами, село заснували у XV столітті переселенці з Поділля.

Проте вже у жовтні 1460 році в документах Перемиського суду згадується Марціхій Кореус з цього села, який конфліктував з Іваном із Рихтич через коня. Відомо, що син Марціхія носив ім’я Микола. Власником Опор у квітні 1490 року був Станіслав Ясинський (Ясеницький).

У 1508 році Микола Ріпчицький сплачував податки зі своїх володінь у селах Опори, Ріпчиці та Довге. Загалом у 1515 році ці три села охоплювали 12 ланів землі, з яких половина була незаселеною. Крім того, оподаткуванню підлягали жорна, корчма та священник парафії. У 1532 році король Ян III Собеський видав привілей на володіння селам і маєтками Солонське і Опори.

З села Опори походив шляхетський рід Опарсеїв гербу Юноша.

З податкового реєстру 1589 року відомо, що в селі було оброблено 1,75 лану землі, які поділяли між собою четверо власників: Станіслав Воєводка, Рафаель Слонський, Валентин і Микола Опарські. У селі діяла корчма, проте не було священника.

У 1692 році Опори належали пану Більському. На той час у селі мешкало 18 родин, працював млин і діяла корчма.

У період між 1785 і 1788 роками було проведено перший кадастровий опис, де зафіксували земельні угіддя, їх використання і врожайність. У 1787 році власником був пан Рогалінський. Йому належало 266 моргів орної землі, 399 моргів сіножатей, 7 моргів городів і 554 морги пасовищ.

Станом на 1880 рік селі діяла філіальна школа, гмінна позичкова каса з капіталом 2645 злотих та фонд для бідних з капіталом 72 злотих. До села належав також фільварок Бучали.

1 серпня 1934 року в Дрогобицькому повіті було утворено ґміну Меденичі, адміністративним центром якої стало село Меденичі. Входили до громади так і села: Довге Меденицьке, Йозефсберґ, Кеніґзау, Меденичі, Летня, Опори й Ріпчиці.

10 січня 1940 року село увійщло до складу Меденицького району Дрогобицької області. В червні 1941 року район припинив своє функціонування, його було відновлено у вересні 1944 року, після чого він проіснував до вересня 1959 року. У вересні 1959 увійшло до складу Дрогобицького району^[8].

1940 року після приєднання Західноукраїнських земель до складу Радянської України було запущено в експлуатацію опарське газове родовище. Вже в 1942 році був побудований перший міждержавний газопровід Опори – Самбір – Стальова Воля, довжиною 210 км і діаметром 300 мм. Запуск газопроводу відбувся під час німецької окупації. В 1944–1945 роках його реконструювали радянські фахівці компанії «Укргаз».

За короткий час було опрацьовано технологію міждержавної передачі газу та зведено пункт передачі газу в селі Дроздовичі. У самих Опорах знаходиться ПСГ проектним активним об’ємом 2400 млн м³.

У 1940 році засновано колгосп імені Ворошилова. Післявоєнний період характеризувався активною роботою УПА.

У кінці 1960-х відбувся запуск газової промисловості. На початку 1980-х споруджено аптеку.

У 1989 році відновлено діяльність осередку Народного руху України і «Просвіти». Поблизу школи насипали могилу «борцям за волю України». Головою осередку був Ярослав Кирилів, секретарем – Михайло Тимків.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Меденицької селищної територіальної громади^[9].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Дрогобицького району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Дрогобицького району^[10].   

У 2022 році аптеку «Vita +» зачинили. У 2023 році могилу «борцям за волю України» оновлено на пам'ятник. Біля нього встановили алею з воїнами села, які загинули в російському вторгненні в Україну.

Перші згадки про місцеву парафію датуються 1515 роком.

У XIX столітті село було приєднане до парафії в Ріпчицях, а місцевий священник виконував роль помічника.

До 1822 року в Опорах діяла дерев’яна церква святого Костянтина і Олени, яка з часом занепала. Граф Антін Дульський передав для богослужінь муровану каплицю, яку розібрали у 1895 році.

Нову муровану православну церкву звели у 1830 році. Вона мала форму ротонди, що є унікальною для Дрогобиччини: велика округла нава з півциркульною апсидою. У 1874 році архітектор Йоган Барвік запропонував проект реставрації, а в 1901-му Михайло Косович із Роздолу здійснив реновацію.

Під час Першої світової війни у 1915 році церква значно постраждала, тому тимчасові богослужіння проводилися у дерев’яній каплиці.

Наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років храм відновили за проєктом архітектора Євгена Нагірного.

Під час Другої світової війни церква знов зазнала суттєвих ушкоджень, але в 1946 році радянська влада розпустила церковну громаду, а в 1964 році стару церкву повністю розібрали.

У радянський час у селі діяла парафія Московського патріархату, водночас богослужіння звершували й підпільні греко-католицькі священники з Дрогобича — зокрема о. Бубняк та о. Гринчишин.

Протягом XIX–XX століть у парафії служили такі священники:

• Василь Топільницький (1825–1844) парох із Ріпчиць, дбав про дочірні села, включно з Опарами.

• Данило Манастерський (1844–1845) — короткотривалий завідувач. Згодом парох у Монастирці

• Онуфрій (Луїс де) Луцький(1845–1895) — шляхетного походження; за його часу проводили добудови та реконструкції церковних споруд.

Особливу історичну та мистецьку цінність має надгробок о. Онуфрія Луцького на старому цвинтарі в Опорах — оригінальний скульптурний пам’ятник у вигляді труни, піднятої на руках.

• Семен Кульчицький (1893–1897) — спершу помічник, згодом завідував парафією.

• Михайло Бачинський (1897–1912) — парох у Ріпчицях і душпастир в Опорах. Він здійснював реформи, розбудовував церкви й дочірні парафії, хоча його діяльність викликала неоднозначні оцінки через конфлікти з частиною громади.

• Антін Брановський (1912) — прийшов з Нового Села біля Куликова; через відмінність поглядів з громадою залишився служити недовго.

• Михайло Симко (1912–1913) — народився 1883 р., висвячений 1910 р. служив в Ріпчицях і Опорах недовго, потім перейшов на інші парафії, включаючи Завишне Сокальського повіту.

• Михайло Журавецький (1913–1918 /1919) — народився у 1878 р. в Угнові Перемиської землі, закінчив Перемиську семінарію. Погашення Першої світової війни припало на час діяльності останнього: 1915 р. внаслідок витісненого снаряду пошкоджено церкву в Опорах. Опори. Помер від іспанського грипу 27 листопада 1918 р., похований в фелоні на суму 200 злотих.

• Пантелеймон Малецький (1919– 1937) — народився у 1889 р. висвячений 1913; довголітній парох, згодом декан Меденицького деканату. Після війни деякий час арештований радянськими владами, але уникнув удару суду; служив в Міженці до 1957, похований на Личаківському цвинтарі в Львові .

• Михайло Дочило (до 1938 р.) — колишній капітан УГА; стремився організувати регулярне парафіальне життя, ввів вишивані рушники у церкві. Опісля служив у Ліськівському деканаті; після війни — у Польщі, де захищав права грекокатоликів.

• Олександр Новосільський (1938–1949) — уродженець Білини Великої (1903–1971). Відмовившись від переходу до Московського патріархату, він зазнав переслідувань: був арештований 1950 р., висланий у Хабаровськ, після повернення служив у підпільній УГКЦ.

• Василь Гумовський (1938–1940) – народився 1901 року в Угнова; священиком став у 1926 р. . Служив у Ріпчицях та Опорах до 1940 р., пізніше емігрував до США, де й помер у 1966 р.

З Опорів походив священик Семен Савула (1853/1856–1935), висвячений у 1881/1882 рр. . Він довгослужив у Сновичах на Золочівщині там він і помер.

У 1760-ті роки, за дорученням львівського єпископа, церковний візитатор отець Микола Шадурський звернувся до парохів із закликом засновувати в селах школи-дяківки. Сама школа повинна була розташовуватися поруч із церквою та перебувати під опікою парохів і деканатів, а вчителі докладно фіксували успішність і поведінку учнів у звітності. Однак втілення цієї ініціативи суттєво ускладнили соціальна криза і поступовий занепад Речі Посполитої, який завершився першим поділом у 1772 році.

У 1820-ті роки влада в Опорах започаткувала тримісячні курси для підготовки вчителів у тривіальній школі, куди приймали випускників, які закінчили щонайменше чотири класи. Але вже у 1828 році крайова адміністрація зауважила недостатню активність духовенства в поширенні освітньої мережі, що спричинило вимогу підсилити зусилля в цьому напрямку.

Тривалість навчання в Опорівській школі становила шість років, розділених на чотири відділення. Водночас більшість дітей відвідували школу лише один-два роки. Після 1848 року тривалість курсів для підготовки вчителів поступово збільшили з трьох місяців до двох років, а остаточна зміна була впроваджена у 1854 році.

У другій половині XIX століття в селі Опори робили неодноразові спроби організувати постійну школу. У 1878 році громада ухвалила низку зобов’язань: побудувати шкільне приміщення, забезпечити його земельною ділянкою, деревиною для опалення та гідною платнею для вчителя. Проте через нестачу коштів і кадрових ресурсів школа нерідко залишалася без постійного викладача, а навчання вели переважно дяки або тимчасові вчителі. Серед таких педагогів були Микола Пелехатий, Іван Кунанець, Гнат Комарницький, Ілярій Гарбінський, Софія Ляльківна, Стефанія Долінська та інші.

У 1892 році школі було надано статус самостійної (етатової), а вже з 1894 року частина фінансування надходила з державного бюджету. Незважаючи на це, низька заробітна платня та високі ціни на продукти в той час призводили до частих змін учительського складу.

У 1910 році товариство «Просвіта» в хаті родини Мамчинів заснувало першу читальню в селі Опори. До її створення долучилися: Мамчин Онуфрій, Андрієвський Андрій, Іванишин Дмитро, Чушак Василь, Вареницький Федір, Піців Григорій, Савула Онуфрій, Стечишин Степан, Андрієвський Гринь та Дякович Федір.

25 листопада 1910 товариство передало отцю Михайлу Бачинському пакунок вагою 6 кг із 77 книгами, загальною вартістю 25,48 крони, щоб розпочати формування бібліотеки.

1923 року було збудовано читальню. При читальні працювали хор, драматичний гурток, бібліотека, осередок «Пласту».

У 1924 році громада завершила зведення нової двокласної школи. У міжвоєнний період у школі налічувалося понад 100 учнів.

У 1930-ті роки збереглися численні документи управи читальні «Просвіти», включно зі списками керівників і контрольних комісій, що свідчить про її активну діяльність. Проте у 1938 році польська влада заборонила організувати святкування 70-річного ювілею товариства в Опорах. Читальня брала участь у ширших освітніх ініціативах. Зокрема, у 1938 році її представники відвідали місячний просвітньо-господарський курс у Меденичах, де лекції проводили дрогобицькі інтелігенти.

Окрім «Просвіти», у селі діяли й інші організації:

• Товариство «Січ» було засноване 23 квітня 1914 року. З Опор до намісництва у Львові було подано заявку на реєстрацію спортивного товариства «Січ» як протипожежної філії «Сокола». Серед підписантів документів були Андрусь Андрієвський, Онуфрій Савула, Онуфрій Мамчин, Гринь Бабій, Степан Стечишин, Федь Іванишин, Гринь Андрієвський, Василь Чушак, Осип Гриньків та Олекса Гриньків. Товариство мало три відділи: рятувальний, сикавковий і водний, а також власний прапор із галицьким левом. Однак через початок Першої світової війни його діяльність так і не здобула розвитку.

• Москвофільське Товариство імені Михайла Качковського функціонувало в Опорах у 1926 та 1932 роках. Його очолював колишній талергофець Кузьма Пелехатий — редактор газет «Земля і Воля» та «Сель-Роб». У міжвоєнний період село стало одним із центрів комуністичного руху на Медениччині. Тут проводилися таємні збори активістів із Опор, Ріпчиць, Летні й Меденич, навіть на місцевому цвинтарі.

Під час Другої світової війни була зруйнована школа і читальня.

До 1991 року в Опорах діяв двоповерховий дитячий садок. Він розташовувався в тій самій будівлі, що й два магазини «Вікторія» і «Юлія»: торговельні приміщення знаходилися у фронтальній частині споруди, а дитсадок — у задній частині. Зараз заклад не функціонує.

Мурована церква розташована в центральній частині села Опори та є однією з його архітектурних домінант. Храм знаходиться за адресою: вулиця Вишнева, 4. Настоятелем і священником церкви є о. Василь Цап Романович. На території храму розміщені кам’яна дзвіниця, пам’ятний хрест на честь 2000-ліття Різдва Христового, а також пам’ятний хрест з нагоди 30-ліття храму.

У квітні 1989 року до села Ріпчиці прибув священник о. Роман Цап, який разом із місцевою громадою у 1990 році розпочав будівництво нового храму в селі Опори за проектом архітектора С. Лапичака.

У 1991 році, на хвилі національного відродження, парафія вийшла з підпорядкування Московського патріархату та була зареєстрована як громада Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Того ж року будівництво храму було завершене. 4 грудня 1992 року церкву Введення в храм Пресвятої Богородиці було освячено.

У 2000 році біля храму встановили пам’ятний хрест на честь 2000-ліття Різдва Христового, який було відреставровано у 2011 році. У цей період також було оновлено купол церкви — металеве покриття замінено на позолочене. У 2022 році на території церкви встановили пам’ятний хрест з нагоди 30-ліття храму Введення в храм Пресвятої Богородиці.

Мурована церква розташована за адресою: вулиця Молодіжна, 3. Настоятелем і священником храму є о. Андрій Бунь Мирославович. На території церкви знаходяться ширмова дзвіниця, статуя Діви Марії під кованим навісом та дерев’яний хрест.

Згодом частина релігійної громади зареєструвалася як парафія Українська греко-католицька церква. Спочатку віряни відвідували богослужіння у каплиці в Меденичах, однак 25 березня 1993 року в Опорах було зведено тимчасову дерев’яну капличку. У 1997 році, за проєктом архітектора Петра Сметани, завершено будівництво нового храму Введення в храм Пресвятої Богородиці. При храмі у 2000–2002 роках збудовано дзвіницю.

Скульптура Богородиці розташована на західній околиці села Опори, поблизу автобусної зупинки. Пам’ятну скульптуру було встановлено у 2003 році. Автором та ініціатором встановлення є Ігор Федуняк.

Джерело святої води розташоване на вулиці Спортивній у селі Опори. На території джерела знаходяться хрест Розп’яття Ісуса Христа, місце для набирання води, а також йорданська купіль, яку використовують під час святкування Водохреща.

Його було облаштовано наприкінці 2018 року для проведення свята Водохреща та з метою надання мешканцям можливості безкоштовно набирати воду. До облаштування цього джерела жителі села Опори традиційно вирушали по освячену воду на джерело в селі Ріпчиці.

Комунальний загальноосвітній навчальний заклад, розташований за адресою вул. Отця Василя Шевчука, 37. Директор гімназії — Леся Василівна Кісера. Територія закладу обладнана двома дитячими майданчиками, футбольним полем та містить пам'ятник борцям за волю України.

Гімназію було збудовано у 1959 році в рамках розвитку соціальної інфраструктури післявоєнного періоду. Спочатку заклад мав назву «Опорівська загальноосвітня школа І–ІІ ступенів». У 1969 році будівлю було розширено. Після 1991 року школа функціонувала як «Опорівський навчально-виховний комплекс І–ІІ ступенів». 6 грудня 2019 року заклад було перейменовано на «Опорівська гімназія І–ІІ ступенів». Станом на 15 березня 2023 року у гімназії навчалося 111 учнів.

Комунальний заклад культури, розташований за адресою вул. Отця Василя Шевчука, 35. Директор — Роман Кирик. Актова зала закладу розрахована на 325 місць. Завдяки великій актовій залі в Народному домі проводяться культурні заходи та урочистості Меденицької територіальної громади і навколишніх сіл. У приміщенні закладу функціонує бібліотека; раніше також діяла перукарня. Будинок культури було збудовано у 1967 році. Спочатку біля нього встановлювався бюст Володимира Леніна, який згодом перенесли до школи, а у 1990-х роках демонтували. У 1989 році, після відновлення товариства «Просвіта», заклад отримав назву «Будинок культури "Просвіта"» , а у 2000-х роках — «Народний дім "Просвіта"». У 1989 році в Народному домі відзначали 500-річчя першої письмової згадки села

Станом на 2020 рік в селі Опори мешкало 1121 людей.

Найпоширенішим прізвищами у селі є Стецишин.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[11]:

23 грудня 2018 року на добровільній основі приєдналося до складу першої у Дрогобицькому районі — Меденицької об'єднаної територіальної громади.

Інтереси села Опарі у територіальній громаді представляють 9-ть депутатів.

• Бойко Василь Степанович (1942–2020) — український вчений, доктор технічних наук, професор кафедри розробки і експлуатації нафтових і газових родовищ Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, академік Української нафтогазової академії.
• Василів Олексій Федорович (1920–?) — український радянський діяч, новатор виробництва, буровий майстер по ремонту газових свердловин Стрийського газопромислового управління Львівської області. Депутат Верховної Ради УРСР 7—8-го скликань.
• Тимків Степан Онупрійович (1925–?) — український радянський діяч, новатор виробництва, оператор з видобутку газу Стрийського газопромислового управління Львівської області. Герой Соціалістичної Праці (1.07.1966).
• Владислав Лозинський (1843–1913) — польський історик, дослідник культури, письменник, колекціонер творів мистецтва, науковий секретар Оссоленіуму.
• Пелехатий Кузьма Миколайович (1886–1952) — галицький письменник-комуніст, голова Львівського облвиконкому. Депутат Верховної Ради УРСР 2-3-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 3-го скликання.
• Чушак Олексій Федорович (1892–1919) — четар, пізніше поручник Української Галицької Армії, колишній заступник командира сотні УГА в місті Борислав. Герой села та учасник Першої світової війни та українсько-польської війни.

• Василь Лаба. Історія села Опари від давніх часів до 1939 року — Львів, 2023
• Роман Пастух, Петро Сов'як, Ігор Шимко. Дрогобиччина: свідки епох. Книга 1 міста і села — Дрогобич, 2012 — Опарі, 324 с.
• Петро Тронько. Історія міст і сіл української РСР львівська область — Київ, 1968 — Опори, 320 с.
• Filip Sulimierski. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich — Варшава, 1880 — Opary, 544 с.
• Василь Слободян. Церкви України: Перемиська єпархія — Львів, 1998 — Опарі, 344—345 с.
• Дані картографічного проєкту OpenStreetMap
• Friedrich von Mieg. Karte der Westukraine von Friedrich von Mieg. Королівство Галичини та Володимерії, 1779

• Хронологія розвитку газової промисловості України

• ДПА у Львівській обл. Рішення Опарівської сільської ради.^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Фотосюжет «Різдвяні свята в с. Опарі: Різдво Христове 2011».
• https://medenycka-gromada.gov.ua/
• https://decentralization.gov.ua/gromada/1073/composition