YaChudo

Небесне око

Переглядів: 0. Оновлено 24.10.2026.

Небесне око
англ. Eye in the Sky[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Жанрнаукова фантастика Редагувати інформацію у Вікіданих
Формароман[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
АвторPKD[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Моваамериканська англійська Редагувати інформацію у Вікіданих
Опубліковано1957[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
ВидавництвоЕйс Букс Редагувати інформацію у Вікіданих

«Небесне око» (англ. Eye in the Sky) — науково-фантастичний роман, написаний американським письменником Філіпом Діком. Роман був опублікований у 1957 році видавництвом Ace Books. Назва твору є відсиланням до всевидячого ока, яке з'являється як персонаж у Всесвіті релігійного фундаменталіста та дійової особи у романі Артура Сільвестра.

Після нещасного випадку у місті Бельмонт, пов'язаного з прискорювачем «Беватрон», вісім людей змушені переселитися до кількох альтернативних всесвітів. Ці сурогатні всесвіти пізніше розкриваються як соліпсистські прояви найпотаємніших страхів і забобонів кожної людини, приводячи історію у відповідність зі схильністю Діка до суб'єктивних реальностей. Крім його майбутніх дискусій про теологію і страхи з приводу авторитаризму епохи Маккарті, роман пронизує кілька людських слабкостей.

Про роман

Назва роману — явне посилання на всевидяче око — масонський символ, що символізує Великого Архітектора Всесвіту

«Небесне око» — один із ранніх романів Діка, але теми в ньому, які стануть центральними для творчості майбутнього класика, вже звучать тут цілком виразно. Головне питання, яке ставить автор: чи впливає наше суб'єктивне сприйняття на об'єктивну картину світу? А якщо впливає, то як?

Моя фантастика присвячена двом головним питанням — «Що таке реальність?» і «Хто така людина?»

— Цитата з книги «Екзогези Філіпа К. Діка»[2]

Дік згодом продовжить порушувати схожі теми у своїх інших творах:

  • Втручання Боже — у світі, представленому Артуром Сильвестром Бог неодноразово втручається в життя людей, подібно до книги «Божественне вторгнення» (1981);
  • Псевдосвіти. Під час коми всі персонажі опиняються у світі, про який мріяв один із них, з дуже схожою динамікою, як описано у романі «Убік» (1966);
  • У всіх вигаданих світах головних героїв Діка зраджують фатальні жінки.

Початковий варіант роману містив гострі нападки на американських консервативних християн — світогляд антагоніста Артура Сильвестра було засновано на старозавітному прочитанні Біблії. Проте Волхейм з Ace Books (за іншою версією — власник видавництва Аарон Він[3]) побоювався образити почуття віруючих та впливових громадських організацій і почав переконувати Діка змінити релігійні погляди Сильвестра з християнського фундаменталізму на «невеликий вигаданий культ». Щоб домогтися згоди автора, Волгейм пообіцяв йому надрукувати книгу не в здвоєному форматі, а окремим виданням. Дік погодився і зобразив Сільвестра прихильником пародійної секти всередині бабізму, адепти якої увірували, побачивши пророка Баба в чиказькій закусочній[4]. Незважаючи на доброзичливі відгуки на роман, в 1957 Дік заявив, що перестає писати, і деякий час був вірний своїй обіцянці[5][6][3]. Можливою причиною творчої відпустки вважаються проблеми в особистому житті — після переїзду з Берклі в Пойнт-Рейєс-Стейшен в 1958 Дік познайомився з Енн Вільямс-Рубінштейн, в результаті бурхливого роману він розійшовся з Клео і одружився з Енн[7][8].

У цьому романі вперше Дік використовує та описує особливу форму альтернативної реальності — «кінцева суб'єктивна реальність»; даний термін вигадав Джонатан Летем). Пізніше письменник знову повернеться до цієї стилістики у романах «Три стигмати Палмера Елдрича» і «Убик». До цієї реальності належать «кишенькові» та ілюзорні всесвіти: перші проектуються у свідомість індивідів завдяки наркотикам чи віртуальним технологіям, другі породжуються психічним станом[9].

У своєму есе 1968 року під назвою «Автопортрет», включеному в книгу 1995 року «Річності Філіпа Діка, що змінюються», Дік розмірковує про свою роботу і перераховує, які книги, на його думку, «можли б уникнути Третьої світової війни», куди вписати роман «Небесне око»[10].

Сюжет

Зображення справжнього «Беватрона», який працював у Національній лабораторії ім. Лоуренса

Під час відвідування (вигаданого) прискорювача «Беватрона», що у місті Бельмонт, у 1957 році, у найближчому майбутньому 1959 року, вісім людей застряють у низці тонких і не так тонких нереальних світів. Проміжний випадок — це несправність прискорювача частинок, який тримає всіх постраждалих у стані повної чи часткової несвідомості.

Головний герой, Джек Гамільтон, був звільнений з електронної лабораторії каліфорнійського ракетного заводу через маккартистську параною щодо політичних симпатій його дружини Марші, причому ініціатором цього звільнення виступив начальник служби безпеки Чарлі Макфіфф. До цієї групи з восьми осіб також входять: Білл Лоус, афроамериканець із дипломом з фізики, який працює скромним гідом у «Беватроні»; Артур Сільвестр, літній політичний консерватор, який дотримується застарілої геоцентричної космології, що походить від розкольницького відгалуження Бабі; Джоан Рейсс, патологічно параноїдальна жінка; Едіт Прітчетт, літня жінка з материнською, але суворою критикою, та її син Девід, який разом із Чарлі Макфіффом доповнює цю групу.

Після того, як одна з деталей «Беватрона» не спрацьовує, усі вісім членів туристичної групи травмовані падінням з висоти зруйнованого майданчика спостереження та високим рівнем радіації. Вони прокидаються у світі, де чудеса, молитви та прокляття — звичайна справа. Гамільтон і Чарльз Макфіфф мандрують на небеса і бачать величезне всевидюче око. Вони виявляють, що у свідомості Артура Сильвестра, у подальшому конфлікті з нею він втрачає свідомість та її світ замінюється наступним. Наступний Всесвіт — це карикатура на вікторіанську мораль, в якій Едіт Прітчетт скасувала все, що вважала неприємним, а третій Всесвіт, в який потрапляють головні герої, розкриває параноїдальні помилки Джоан Рейсс.

Зрештою, група приходить до марксистської карикатури на сучасне американське суспільство, і персонажі виявляють, що Марша Гамільтон не створювала цей світ. Натомість, розкривається, що Чарльз Макфіфф сам є комуністом, який використовував свою посаду головного офіцера безпеки для просування ідеалів Комуністичної партії.

Після того, як Макфіфф знепритомнів, група вважає, що вони повернулися в реальний світ. Джек Гамільтон та Білл Лоуз формують невеликий бізнес, який шукає досягнення у стереофонічних технологіях. Викриття марксистської відданості Макфіффа відкидається як недоведене. Роман закінчується неоднозначно, оскільки неясно, чи повернулася група в реальність, чи вони все ще живуть у чужому всесвіті.

Відгуки

Редактор журналу The Magazine of Fantasy & Science Fiction Ентоні Бучер похвалив роман, виділивши, що він добре розрахований і майстерно розкритий; Ентоні також зазначив, що він «ніколи не бачив, щоб [його] тема оброблялася з більшою технічною спритністю або надавала більше психологічного сенсу»[11].

У популярній культурі

Двадцятий епізод науково-фантастичного аніме-телесеріалу “Ерго Проксі» під назвою «Священне око порожнечі / Прощавай, Вінсенте» частково заснований на романі «Небесне око», де головний герой прокидається і виявляє, що опинився замкненим у чиїйсь підсвідомості, ймовірно, одного з ключових персонажів, і для того, щоб вибратися, йому доводиться пробиратися крізь різні шари змінених реальностей та водночас довести, що він є чимось більшим, аніж просто фігуральною вигадкою мозку, в якому він потрапив у пастку.

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б в г Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. ↑ Lawrence Sutin. Preface: On the Exegesis of Philip K. Dick // Philip K. Dick, In Pursuit of VALIS: Selections from the Exegesis, ed. by Lawrence Sutin, San Francisco: Underwood-Miller, 1991, pp. vii-xv
  3. ↑ а б Sutin, 2005, pp. 66—96.
  4. ↑ Jakaitis, 1995, с. 177.
  5. ↑ Kucukalic, 2009, p. 32.
  6. ↑ Dick, Philip K. Self Portrait (1968) // The shifting realities of Philip K. Dick: selected literary and philosophical writings / P. K. Dick; L. Sutin (ed., introduction). — N. Y.: Vintage, 1995. — ISBN 0-679-42644-2..
  7. ↑ Kucukalic, 2009, с. 33.
  8. ↑ Dick, Philip K. Self Portrait (1968) // The shifting realities of Philip K. Dick: selected literary and philosophical writings / P. K. Dick; L. Sutin (ed., introduction). — N. Y.: Vintage, 1995. — ISBN 0-679-42644-2..
  9. ↑ Rossi, 2011, с. 17—19.
  10. ↑ Philip K. Dick, «Self Portrait», 1968, (The Shifting Realities of Philip K. Dick, 1995)
  11. ↑ «Recommended Reading, „ F&SF, July 1957, p.93.

Література

  • Nati, Maurizio. «Paura del diverso: Fobie d'oltreoceano in Occhio nel cielo», in De Angelis & Rossi (eds.), Trasmigrazioni: I mondi di Philip K. Dick, Firenze, Le Monnier, 2006, pp. 131–41.
  • Rossi, Umberto. The Twisted Worlds of Philip K. Dick: A Reading of Twenty Ontologically Uncertain Novels. — McFarland & Company, 2011. — ISBN 978-0-7864-4883-8.
  • Kellner, Douglas; Best, Steven. The apocalyptic vision of Philip K. Dick // Cultural Studies/Critical Methodologies. — 2003. — Т. 3, № 2 (24 жовтня). — С. 186—202.
  • Kucukalic, Lejla. Philip K. Dick: Canonical Writer of the Digital Age. — N. Y. : Routledge, 2009. — ISBN 9780415962421.
  • Jakaitis, Jake. Two Cases of Conscience / S. J. Umland (ed.) // Philip K. Dick: Contemporary Critical Interpretations.. — Westport, CT : Greenwood Press, 1995. — 24 жовтня. — С. 169—196.
  • Sutin, Lawrence. Divine Invasions: A Life of Philip K. Dick. 2nd ed. — N. Y. : Carroll & Graf, 2005. — ISBN 0-7867-1623-1.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).