Одрі Мансон

Одрі Мансон
англ. Audrey Munson
Прізвисько	The Exposition Girl
Народилася	8 червня 1891[1][2]  Рочестер, Нью-Йорк, США[3]
Померла	20 лютого 1996[1][2] (104 роки)  Оґденсбург, Нью-Йорк, США
Поховання	New Haven Cemeteryd[2]
Країна	США
Діяльність	акторка, модель, акторка театру, кіноакторка
Знання мов	англійська
Роки активності	1906 — 1921
IMDb	ID 0613242
Медіафайли у Вікісховищі

Одрі Марі Мансон (8 червня 1891 — 20 лютого 1996) — американська модель та акторка, яка вважається «першою супермоделлю Америки».^[4] Свого часу була відома як «Міс Мангеттен», «Дівчина з Панами-Тихоокеанського регіону», «Дівчина вистави» та «Американська Венера». Була моделлю або джерелом натхнення для понад 12 статуй у Нью-Йорку та багатьох інших місць. Мансон знялась в чотирьох німих фільмах, у тому числі без одягу у фільмі «Натхнення» (1915). Однією з перших американських акторок знялася оголеною в непорнографічному фільмі.^[5]

Одрі Марі Мансон народилася в Рочестері, штат Нью-Йорк, 8 червня 1891 року^[6][7]. ЇЇ батько Едгар Мансон (1857—1945), трамвайний кондуктор і спекулянт з нерухомості, походив з англійських пуритан, з Мексики, штат Нью-Йорк. ЇЇ матір Кетрін К. «Кітті» Магоні (1863 / 1864—1958), донька Джона та Сесілії Магоні, ірландських іммігрантів. Батьки розлучилися, коли їй було вісім років, і вона з матір'ю переїхала в Провіденс, штат Род-Айленд.^[8]

У 1909 році мати з дочкою переїхали до Вашингтон-Гайтс у Нью-Йорку, де 17-річна Одрі шукала роботу акторки та співачки.^[4][9] Її першою роллю на Бродвеї була роль «лакея» у виставі «Хлопчик і дівчинка в повітряних садах Нового амстердамського театру», яка проходила з 31 травня по 19 червня 1909 року.^[10] Вона також з'явилася в The Girl and the Wizard, Girlies і La Belle Parée.^[10]

Під час огляду вітрин на П'ятій авеню з матір'ю її помітив фотограф Фелікс Бенедикт Герцог, який попросив її позувати для нього в його студії в Lincoln Arcade Building на Бродвеї та 65-й вулиці.^[4] Герцог познайомив її зі своїми друзями зі світу мистецтва. Вона позувала художнику-муралісту Вільяму де Лефтвічу Доджу, який передав їй рекомендаційний лист до Ісідора Конті. Конті був її першим скульптором і першим, для кого вона позувала оголеною. З цього моменту Мансон позувала для кількох відомих художників, зокрема художника Френсіса Коутса Джонса, ілюстраторів Гаррісона Фішера, Арчі Ганна та Чарльза Гібсона та фотографів Герцога та Арнольда Генте^[4], але переважно вона була моделлю для скульпторів.

Першою визнаною заслугою Мансон є мармурова статуя Конті під назвою «Три грації», відкрита в новому великому бальному залі готелю «Астор» на Таймс-сквер у вересні 1909 року.^[4] Вона позувала всім трьом граціям. Невдовзі після цього та протягом наступного десятиліття Мансон стала зразком для американських скульпторів, позуючи для довгого списку окремо стоячих статуй, пам'ятників та алегоричних архітектурних скульптур на капітоліях штатів та інших великих громадських будівлях. Згідно з The Sun у 1913 році, «понад сто художників погоджуються, що якщо ім'я міс Мангеттен належить комусь конкретно, то це цій молодій жінці».^[11]

До 1915 року вона була настільки відомою, що Олександр Стерлінг Калдер обрав її своєю моделлю, коли став директором зі скульптури на Панамо-Тихоокеанській міжнародній виставці в Сан-Франциско того ж року. Її фігуру «дев'яносто разів повторено на тлі неба» лише на одній будівлі — на колонадах Двору Всесвіту, що був створений за зразком площі Святого Петра у Ватикані.^[12] Насправді Мансон позувала для трьох п'ятих всіх скульптур, створених для заходу, і здобула популярність як «панамсько-тихоокеанська дівчина».^[13]

"Ще дуже довго після того, як вона й усі її сучасники перетворяться на порох, Одрі Мансон – модель для трьох п'ятих усіх скульптур Панамо-Тихоокеанської виставки – продовжуватиме жити в бронзі та на полотнах світових мистецьких центрів." — Richmond Times-Dispatch (Вірджинія), 1 серпня, 1915^[14]

Слава Мансон допомогла їй розпочати кар'єру в кіноіндустрії, що тільки зароджувалась, і вона знялася в чотирьох німих фільмах. У першому фільмі «Натхнення» (1915), знятому кінокомпанією Thanhouser Film Corporation у Нью-Рошелі, штат Нью-Йорк, режисером якого став Джордж Фостер Платт, вона постала повністю оголеною в ролі моделі скульптора.^[9] Цензори не бажали забороняти фільм, побоюючись, що їм також доведеться заборонити мистецтво Відродження. Фільми Мансон мали касовий успіх, хоча думки критиків розділилися.^[7] Тенхаузер найняв її двійника на ім'я Джейн Томас для зйомок у сценах з акторською грою, тоді як Мансон знімалася лише у сценах, де позувала оголеною.^[15] Хоча появу Мансон у фільмі «Натхнення» іноді вважають першим випадком, коли американська акторка з'явилася оголеною в непорнографічному фільмі^[16], згідно з історикинею кіно Карен Ворд Мар, Маргарет Едвардс зробила це першою у фільмі «Лицеміри», який вийшов на екрани раніше в 1915 році.^[17]

Другий фільм Мансон, «Чистота» (1916), знятий Американською кінокомпанією в Санта-Барбарі, штат Каліфорнія, і режисером Рей Бергер, є єдиним з її фільмів, який зберігся, оскільки його було знову відкрито в 1993 році в «порнографічній» колекції у Франції та придбано Французьким національним архівом кіно.^[4] Її третій фільм, The Girl of' Dreams, також знятий американкою в Санта-Барбарі та, ймовірно, режисером Томом Рікеттсом за оповіданням Вільяма Піготта (у каталозі Американського кіноінституту Піготт вказано як режисер, але в усіх інших його заслугах він вказан як сценарист), був завершений до осені 1916 року; хоча фільм згадується в списках кількох його акторів у каталозі кіностудії від 21 жовтня 1916 року, він не був випущений у той час і не був захищений авторським правом до 31 грудня 1918 року; у подальшому фільм не згадується, і він, можливо, ніколи не був випущений.^[18]

Мансон повернулась на східне узбережжя поїздом через Сіракузи в грудні 1916 року, будучи пов'язаною із вищим світом у Нью-Йорку та Ньюпорті, Род-Айленд. Є розповіді, в яких її мати наполягає на тому, що вона одружилася з сином спадкоємця «Комсток Лод», срібним спадкоємцем, Германом Оелріксом-молодшим, на той час найбагатшим холостяком в Америці, але про це немає письмових доказів. 27 січня 1919 року вона написала неоднозначного листа до Державного департаменту США, засуджуючи Оелрікса як частину пронімецької мережі, яка вигнала її з кінобізнесу. Вона сказала, що планує покинути США, щоб відновити свою кінокар'єру в Англії.^[4][19]

У 1919 році Одрі Мансон жила зі своєю матір'ю в пансіоні на 164 West 65th Street, Мангеттен, власником якого був доктор Волтер Вілкінс. Вілкінс закохався в Мансон і 27 лютого вбив свою дружину Джулію, щоб мати можливість одружитися з Одрі.^[16] Мансон і її мати покинули Нью-Йорк, і поліція розшукала їх для допиту. Після всенародного розшуку їх знайшли. Вони відмовилися повертатися до Нью-Йорка, але їх допитали агенти детективного агентства Бернса в Торонто, Онтаріо, Канада. Зміст наданих ними свідчень під присягою ніколи не було розкрито, але Одрі Мансон рішуче заперечувала романтичні стосунки з доктором Вілкінсом.^[4] Вілкінса судили, визнали винним і засудили до електричного стільця. Він повісився у своїй тюремній камері до виконання вироку.^[20]

Ця трагедія, ймовірно, поклала край її кар'єрі моделі, проте Мансон продовжувала шукати можливості з'являтися на шпальтах газет. До 1920 року Мансон не могла ніде знайти роботу, і, як повідомлялося, жила в Сіракузах, штат Нью-Йорк, за підтримки своєї матері, яка продавала кухонне начиння від дверей до дверей. У листопаді 1920 року вона, як кажуть, працювала касиркою у музеї монет.^[21]

З січня по травень 1921 року в Hearst's Sunday Magazine (пізніше перейменованому на Hearst's International) вийшла серія з 20 статей під авторством Одрі Мансон під назвою «Від „Королеви художніх студій“». У ній Мансон розповідала про свій досвід знаменитої моделі для художників та акторки німого кіно, поєднуючи особисті спогади з попередженнями про долю моделей у мистецькому світі.^[22][23] В одній із них вона зверталася до читачів із проханням уявити її власне майбутнє.^[16]

"Що ж стається з художніми моделями? Гадаю, чи не думалось багатьом із моїх читачів, стоячи перед шедевром – чарівною скульптурою чи дивовижним портретом юної дівчини, де саме відсутність покривів підкреслює, а не зменшує її скромність і чистоту, – задаватися питанням: «Де ж вона тепер, ця модель, що була такою прекрасною?"

У лютому того ж року агент-продюсер Аллен Рок випустив рекламу, в якій показувався чек на 27 500 доларів, який він сказав, що заплатив Мансон за головну роль у четвертому фільмі під назвою «Безтурботні метелики», знятому Робертом З. Леонардом за його власним сценарієм, заснованим на цих творах. Пізніше Мансон повідомила, що чек на 27 500 доларів був просто «піар-ходом», і подала позов проти Аллена Рока.^[4] Ці провадження виявили, що 20 статей були написані журналістом Генрі Лейфордом Гейтсом.^[24]

Влітку 1921 року Мансон провела загальнонаціональний пошук ідеального чоловіка для шлюбу. Вона припинила пошуки в серпні, заявивши, що все одно не хоче вступати в шлюб.^[25] 3 жовтня 1921 року її заарештували в Королівському театрі (пізніше театр Таун) у Сент-Луїсі за порушення моралі, пов'язані з її оголеною появою у фільмі «Невинність» (перевидання "Чистота "), у якому вона виконала головну роль.^[26] Її та її менеджера, незалежного кінопродюсера Бена Джуделла було виправдано. Кілька тижнів потому вона все ще з'являлася в Сент-Луїсі разом із показами «Невинності», розігруючи «серію нових поз із відомих картин».^[27]

27 травня 1922 року Мансон вчинила спробу самогубства, проковтнувши розчин біхлориду ртуті.^[28]

8 червня 1931 року мати Мансон звернулася до судді з проханням помістити доньку в психіатричну лікарню. Суддя округу Освего наказав направити Мансон до психіатричного закладу для лікування в день її 40-річчя.^[9] Вона залишалася в державній лікарні для божевільних Святого Лаврентія в Огденсбурзі, штат Нью-Йорк, де лікувалася від депресії та шизофренії протягом 65 років, поки не померла у віці 104 років. Під час перебування в закладі вона часто підтримувала свою фізичну красу молоком, йогуртом і сечею.^[16][29]

У середині 1950-х Мансон була ще достатньо відомою, щоб стати предметом анекдоту в мемуарах П. Г. Вудгауса та Ґая Болтона про роки, проведені на Бродвеї, Bring on the Girls! (1953), хоча біограф Водхауса вважає ці мемуари більше вигадкою, ніж фактом.^{[30] [a]}

Мансон не відвідували у притулку понад 25 років після того, як її мати померла в 1958 році, доки її зведена племінниця Дарлін Бредлі знову не відкрила для себе її в 1984 році, коли Мансон було 93 роки.^[4] У середині 1980-х Мансон, якій було близько 90 років, перевезли до будинку для літніх у Массені, штат Нью-Йорк, після закриття першої лікарні; однак вона часто тікала до сусіднього бару, де персонал шукав її. Тому її повернули до нової психіатричної лікарні. Коли їй виповнилося 100 років, у неї не було зубів і вона майже втратила слух, але в іншому була здорова.^[32] Незабаром після свого 100-річчя Мансон зламала стегно.

Одрі Мансон померла 20 лютого 1996 року у віці 104 років. На той час лише одна місцева газета повідомила про її смерть. Похована на кладовищі Нью-Гейвен у Нью-Хейвені, штат Нью-Йорк, отримала надгробний камінь 8 червня 2016 року, через 20 років після смерті та в день її 125-річчя.^[33]

Усі чотири фільми, в яких знялася Одрі Мансон, вважалися втраченими, доки копія «Чистоти» (1916) не була знайдена у Франції в 2009 році.^[34]

У 2010 році кінорежисер Роберто Серріні зняв документальний фільм^[35] про Мансона, який був представлений у кількох новинних виданнях, включаючи New York Post.^[36]

Ця таблиця впорядкована за скульптором і датою. Одрі Мансон позувала для більшості скульпторів, які створювали архітектурні та фонтанні скульптури для Панамсько-Тихоокеанської міжнародної виставки 1915 року, а також для інших скульпторів, які там виставлялися.

Висвітлення кар'єри Мансон містило неточності за її життя і помилки щодо робіт, для яких вона була моделлю. Сама Мансон була суперечливою щодо свого віку та інших питань. Наприклад, у червневій статті 1915 року 24-річній Мансон було вказано 18 років^[13], а в серпневому прес-релізі 1915 року стверджувалося, що вона почала позувати у 14 років, що було за чотири роки до її першої відомої моделі для групи Конті «Три грації» в готелі «Астор», представленої публіці у вересні 1909 року, коли їй було 18.

Інформаційні замітки

Цитування

Бібліографія

• Боун, Джеймс (2016) Прокляття краси: Скандальне та трагічне життя Одрі Мансон, першої супермоделі Америки. Нью-Йорк: Regan Arts.ISBN 978-1942872030ISBN 978-1942872030
• Доннеллі, Елізабет (літо 2015) " Descending Night ", The Believer, v.13 n.2.
• Малгардт, Луї Крістіан (1915) Архітектура та ландшафтне садівництво експозиції — графічне дослідження найкрасивіших композицій Міжнародної виставки Панама-Тихоокеанський регіон. Сан-Франциско: Paul Elder and Company.
• Нойгауз, Ойген (1915) Мистецтво виставки — особисті враження від архітектури, скульптури, фресок, кольорової схеми та інших естетичних аспектів Міжнародної виставки Панама-Тихоокеанський регіон. Сан-Франциско: Paul Elder and Company.
• Rozas, Diane & Gottehrer, Anita Bourne (1999) «Американська Венера: надзвичайне життя Одрі Мансон, моделі та музи». Лос-Анджелес: Balcony Press.ISBN 1-890449-04-0ISBN 1-890449-04-0

• Audrey Munson at IMDb
• Одрі Мансон на сайті Internet Broadway Database (англ.)
• Blog devoted to Munson in NYC
• The Audrey Munson Project
• Audrey Munson, J. Willis Sayre Photographs Collection, University of Washington
• Portrait photo, 1922, The New York Times, December 9, 2007
• «America's first supermodel», BBC News, May 31, 2016; video with images: photos, film, sculpture
• «Miss Manhattan», 99 % invisible, February 15, 2016, Podcast, video, images
• Missouri's Capital Ceres and the Story of Audrey Munson на YouTube