YaChudo

Острів

Переглядів: 0. Оновлено 02.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Острів (значення).
Острови Гельголанд

О́стрів  — це ділянка суходолу, відокремлена від материка та з усіх боків оточена водою. Існують континентальні острови, які утворилися внаслідок відокремлення від материка під дією тектоніки плит, та океанічні острови, які ніколи не були частиною материка. Океанічні острови можуть утворюватися внаслідок вулканічної діяльності, формуватися в атоли з коралових рифів, а також виникати з відкладів уздовж узбережжя, утворюючи бар'єрні острови. Річкові острови також можуть утворюватися з відкладів і уламкового матеріалу в річках. Штучні острови створюються людьми; до них належать як невеликі скелясті утворення, споруджені в лагунах, так і масштабні проєкти з намивання територій для забудови.

Острови є середовищем існування різноманітних видів рослин і тварин. Море слугує природним бар'єром для проникнення нових видів на океанічні острови, через що види, які все ж досягають острова, еволюціонують ізольовано. Континентальні острови мають спільний рослинний і тваринний світ із материком, від якого вони відокремилися. Залежно від того, як давно утворився континентальний острів, життя на ньому могло значно відрізнитися від материкового внаслідок природного добору.

Люди щонайменше протягом тисячоліть жили на островах і подорожували між ними. Деякі острови були заселені людьми завдяки існуванню сухопутного мосту, відокремленню континентального острова від материка або подорожам човнами. На крайній півночі чи півдні деякі острови з'єднуються сезонним або льодовиковим льодом. Сьогодні на островах проживає до 10 % населення світу. Острови є популярними туристичними напрямками завдяки їхній природній красі, віддаленості та унікальним культурам.

Острови стали об'єктом колонізації європейцями, внаслідок чого більшість островів Тихого океану опинилася під європейським контролем. Деколонізація призвела до того, що деякі, але не всі острівні країни стали самоврядними, водночас збереглися тривалі наслідки, пов'язані з індустріалізацією, інвазивними видами, випробуваннями ядерної зброї та туризмом. Острови та острівні країни перебувають під загрозою зміни клімату. Підвищення рівня моря загрожує повним затопленням таких держав, як Мальдіви, Маршаллові Острови та Тувалу. Зростання частоти й інтенсивності тропічних циклонів може спричиняти масштабне руйнування інфраструктури та середовищ існування тварин. Види, що живуть виключно на островах, належать до тих, яким найбільше загрожує вимирання.

Визначення

Проєкція Дімаксіон (карта Фуллера) з материковими масивами суходолу (I,II,III,IV) та найбільшими островами (1–30), зображеними приблизно в масштабі

Острів — це ділянка суходолу, з усіх боків оточена водою та відокремлена від материка[1]. Не існує загальноприйнятої межі площі, яка б дозволяла однозначно відрізнити острів від материка. Материк — це один із великих масивів суходолу Землі, що включає як суходіл, так і континентальний шельф[2]. Острови можуть розташовуватися в будь-яких водоймах, зокрема в озерах, річках і морях[3]. Ділянки суходолу, що оголюються під час відпливу та не виступають над поверхнею води під час припливу, зазвичай не вважають островами[4]. Острови, які було з'єднано з материком мостом або іншим способом, зокрема внаслідок намивання територій, іноді вважають такими, що втратили статус острова, хоча це стосується не всіх випадків[5].

Геологія

Схема, що демонструє рух тектонічної плити над мантійною гарячою точкою, який спричиняє утворення ланцюга островів.
Поперечний розріз Землі в районі Гавайської гарячої точки. Магма з мантії піднімається в літосферу, утворюючи ланцюг вулканів у міру переміщення літосфери над гарячою точкою.

Утворення в океанах

Острови часто трапляються в архіпелагах або острівних ланцюгах, що являють собою сукупності островів. Вважається, що такі ланцюги утворюються над вулканічними гарячими точками — ділянками літосфери, під якими мантія гарячіша, ніж у прилеглих областях[6][7]. Ці гарячі точки сприяють утворенню вулканів, лава яких формує гірські породи, з яких складаються острови[6]. Для деяких островів переміщення тектонічних плит над нерухомими гарячими точками призводить до утворення островів, розташованих у вигляді лінійного ланцюга; острови, що перебувають дедалі далі від гарячої точки, є поступово старшими та більш зруйнованими ерозією, а згодом можуть повністю зникнути під водою[8]. Прикладом є Гавайські острови[8], найстарішому з яких близько 25 мільйонів років, тоді як наймолодший — острів Гаваї — досі є активним вулканом[7]. Однак не всі острівні ланцюги утворюються таким способом. Деякі з них могли сформуватися одночасно внаслідок розломів у самих тектонічних плитах, що водночас спричинили утворення кількох островів. Одним зі свідчень на користь цього є острови Лайн, вік яких, за оцінками, становить близько 8 мільйонів років для всіх островів, а не різниться між ними[7].

Інші острівні ланцюги утворюються внаслідок відокремлення від уже існуючих материків. Японський архіпелаг, можливо, відокремився від Євразії внаслідок спредингу морського дна — явища, за якого утворюється нова океанічна кора, що відсуває давнішу кору[7]. Острови, розташовані на континентальному шельфі, можуть називати континентальними островами[3]. Інші острови, як-от ті, що утворюють Нову Зеландію, є залишками материків, які зменшилися в розмірах і занурилися під воду[9]. За оцінками, 93 % первісної площі поверхні Зеландії — масиву земної кори, подібного до материка, на якому розташована Нова Зеландія, — опинилося під водою[9].

Деякі острови утворюються, коли коралові рифи розростаються на вулканічних островах, які занурилися під поверхню води[10]. Коли ці коралові острови оточують центральну лагуну, острів називають атолом[11]. Формуванню рифів і пов'язаних із ними островів сприяє накопичення відкладів на мілководних ділянках. У деяких випадках тектонічні рухи, що піднімають риф над поверхнею води лише на 1 метр, можуть спричинити накопичення відкладів та утворення острова[10].

Бар'єрні острови — це довгі піщані вали, що утворюються вздовж узбережжя внаслідок відкладання осадового матеріалу хвилями. Ці острови руйнуються та нарощуються в міру переміщення піску під дією вітру й хвиль. Бар'єрні острови захищають прибережні райони від несприятливих погодних явищ, оскільки поглинають частину енергії великих хвиль, перш ніж ті досягнуть берега[12].

Антарктичні острови іноді постійно сполучені з іншими масивами суходолу морським або льодовиковим льодом. Прикладом є острів Росса в Антарктиді.

Утворення в прісних водоймах

Річковий острів — це острів, що утворюється внаслідок ерозії та осадження уламкового матеріалу в річках; майже всі річки мають ті чи інші форми річкових островів[13]. Ці острови можуть мати висоту лише кілька метрів і зазвичай є тимчасовими. Зміни швидкості течії, рівня води та вмісту відкладів у річці можуть впливати на швидкість утворення та зникнення річкових островів[13]. Існують також постійні річкові острови; найбільшим із них, що повністю розташований у внутрішніх районах материка, є острів Бананал у штаті Токантінс у Бразилії, максимальна ширина якого становить 55 кілометрів[14].

Озера утворюються з різних причин, зокрема внаслідок діяльності льодовиків, тектоніки плит і вулканізму[15]. Озерні острови можуть формуватися внаслідок цих процесів[16].

Життя на островах

Галузь острівної біогеографії вивчає екологічні процеси, що відбуваються на островах, зосереджуючись на чинниках, які впливають на еволюцію, вимирання та видове багатство. Вчені часто досліджують острови як ізольовану модель перебігу процесу природного добору[17][18]. Острівна екологія вивчає організми, що живуть на островах, та їхнє середовище. Від часу Чарлза Дарвіна вона дала важливі результати для своєї базової галузі — екології[18].

Ендемізм

Галапагоський пінгвін є ендеміком Галапагоських островів.

У біології ендемізм визначають як явище, за якого вид або рід трапляється лише в певній географічній області. Острови ізолюють наземні організми від інших суходолом, оточеним водою, а водні організми, що живуть на них, — суходолом[18]. Острівні екосистеми мають найвищі у світі рівні ендемізму. Це означає, що острови роблять значний внесок у глобальне біорізноманіття[19]. Території з високим рівнем біорізноманіття є пріоритетними об'єктами природоохоронних заходів, спрямованих на запобігання вимиранню цих видів[20]. Попри високий рівень ендемізму, загальне видове багатство, тобто загальна кількість унікальних видів у певному регіоні, на островах нижче, ніж на материках[21]. Рівень видового багатства на островах пропорційний площі острова — це явище відоме як залежність видового багатства від площі. Це пояснюється тим, що більші території мають більше ресурсів і, отже, можуть підтримувати існування більшої кількості організмів. Популяції з вищою ємністю середовища також мають більшу генетичну різноманітність, що сприяє видоутворенню[18].

Поширення

Помаранчевий кажан висить догори дриґом на дереві.
Сейшельська летюча лисиця відіграє важливу роль у поширенні насіння дерев між островами — це один із видів океанічного поширення[22].

Океанічні острови, тобто острови, які ніколи не були сполучені із суходолом, заселені лише організмами, здатними перетнути море. Це означає, що будь-які тварини, які живуть на острові, мали або прилетіти туди — у випадку птахів чи кажанів, — або бути перенесеними такими тваринами, або потрапити туди з морською течією під час так званого «дрейфування на плавучих уламках». Це явище відоме як океанічне поширення[23]. Тропічні циклони здатні переносити види на великі відстані[24]. Такі тварини, як черепахи, можуть тижнями обходитися без їжі та води й здатні виживати, плаваючи на уламках у морі[25]. В одному з досліджень було показано, що 1995 року п'ятнадцять ігуан подолали шлях завдовжки 300 км до Ангільї в Карибському морі — острова, на якому до цього ігуани не жили. Вони вижили, плаваючи на масиві вирваних із корінням дерев, які принесло штормом[26]. Вважається, що рослини також здатні долати великі відстані океаном. Нова Зеландія та Австралія мають 200 спільних аборигенних видів рослин, попри те, що їх розділяє відстань у 1500 км[23].

Очікується, що континентальні острови — острови, які в певний момент були сполучені з материком, — мають спільну історію рослинного і тваринного світу аж до моменту відокремлення острова від материка[23].  Наприклад, наявність прісноводних риб на острові, оточеному океаном, свідчила б про те, що колись він був сполучений із материком, оскільки ці риби не здатні самостійно перетнути океан[18]. З плином часу еволюція та вимирання змінюють характер тваринного світу континентального острова, але лише після його відокремлення від материка. Прикладом є південний бук — дерево, поширене в Австралії, Новій Зеландії, деяких районах Південної Америки та Новій Гвінеї, тобто в місцях, які нині географічно віддалені одне від одного. Одне з можливих пояснень цього явища полягає в тому, що всі ці масиви суходолу колись були частинами материка Гондвана, а згодом розділилися внаслідок тектонічного дрейфу. Однак існують і альтернативні теорії, згідно з якими цей вид міг досягти віддалених місць шляхом океанічного поширення[23].

Еволюція в острівних групах

Адаптивна радіація зяблика A (Geospiza magnirostris) у три інші види зябликів на Галапагоських островах. Через відсутність інших птахів зяблики Дарвіна пристосувалися до нових екологічних ніш. Їхні дзьоби, спочатку пристосовані до живлення насінням, еволюціонували так, щоб давати змогу споживати такі види їжі, як горіхи, плоди та комахи.

Види, що заселяють острівні архіпелаги, виявляють специфічну властивість, відому як адаптивна радіація. У цьому процесі вид, який потрапляє до групи островів, з часом швидко урізноманітнюється, розділяючись на нові види або підвиди. Вид, який потрапляє в острівну екосистему, може стикатися з незначною конкуренцією за ресурси або виявити, що ресурси, доступні йому в попередньому середовищі існування, тут відсутні. У сукупності ці чинники спричиняють формування окремих еволюційних гілок із різними способами виживання[27].

Класичним прикладом цього є зяблики Дарвіна — група з до п'ятнадцяти видів саякових, ендемічних для Галапагоських островів[28]. Ці птахи еволюціонували з різними формами дзьобів, щоб живитися різними видами їжі, доступними на островах. Великий землянчик має великий дзьоб, за допомогою якого розколює насіння та поїдає плоди. Опунцієвий землянчик віддає перевагу кактусам як джерелу їжі та має дзьоб, пристосований для вилучення м'якоті й квіток із кактусів. Комашниця вохриста (за способом життя подібний до справжніх очеретянок) живиться павуками та комахами, що живуть на рослинах[27]. Інші приклади цього явища трапляються по всьому світу, зокрема на Гаваях і Мадагаскарі, і не обмежуються острівними екосистемами[27].

Острівне правило

Гіпсово-воскова модель великого птаха з дзьобом.
Вимерлий додо є прикладом острівного гігантизму.

Види, ендемічні для островів, демонструють спільну еволюційну тенденцію. Правило Фостера (також відоме як острівне правило) стверджує, що дрібні ссавці, такі як гризуни еволюціонують у бік збільшення розмірів — явища, відомого як острівний гігантизм. Одним із прикладів є гігантська черепаха на Сейшельських островах, хоча невідомо, збільшилася вона в розмірах до чи після потрапляння на острів. Великі тварини, такі як бегемоти, навпаки, мають тенденцію до зменшення розмірів, як у випадку карликового бегемота. Це явище відоме як острівна карликовість[29]. У випадку дрібніших тварин висунуто гіпотезу, що на островах може бути менше хижаків і конкурентів, унаслідок чого виникає тиск добору на користь більших тварин. Великі тварини через свої розміри можуть швидко виснажувати запаси їжі, спричиняючи недоїдання у молодняку, що створює тиск добору на користь дрібніших тварин, яким потрібно менше їжі. За меншої кількості хижаків тваринам не потрібно досягати великих розмірів для захисту від них, тому тиск добору на користь великого розміру послаблюється[29].

Дарвін, Галапагоси та природний добір

Чарлз Дарвін сформулював теорію природного добору завдяки дослідженню острівної екології[18]. Види, які він спостерігав на Галапагоських островах, зокрема птахів-саяків, сприяли його розумінню механізмів еволюції[30]. Уперше він прибув на острови як натураліст на борту HMS Beagle у 1835 році в рамках п'ятирічної навколосвітньої подорожі. Він писав, що «різні острови значною мірою населені різними сукупностями живих істот»[31]. Досліджуючи землянчиків та інших тварин, він усвідомив, що організми виживають, змінюючись і пристосовуючись до середовища існування[31]. Минуло понад двадцять років, перш ніж він опублікував свої теорії у праці Походження видів[32].

Люди та острови

Історія дослідження

Хронологія розселення австронезійських народів[33]

Перші свідчення заселення людьми островів, імовірно, належать до палеоліту — періоду 100 000—200 000 років тому. Щоб досягти індонезійських островів Флорес і Тимор людям потрібно було подолати щонайменше 29 км водного простору[34]. Деякі острови, як-от Хонсю, імовірно, були сполучені з материком суходільним мостом, який дав змогу людям заселити їх ще до того, як вони стали островами[34].

Першими людьми, які заселили віддалені океанічні острови, були полінезійці[35]. Багато з попередніх острівних поселень вимагали подолання відстаней менш ніж 100 км, тоді як полінезійці, можливо, долали 2000–3200 км, щоб заселити такі острови, як Таїті[34]. Вони виряджали мореплавців у плавання океаном без навігаційних приладів, щоб знаходити нові острови для заселення[35][36]. У період між 1100 і 800 роками до н. е. полінезійці вирушали на схід від Нової Гвінеї та Соломонових Островів і досягли островів, що входять до складу сучасних Фіджі та Самоа[37]. Найвіддаленішими пунктами цього розселення на сході став острів Пасхи, а на півдні — Нова Зеландія, перші поселення на якій виникли між 1250 і 1300 роками[38].

Історики намагалися зрозуміти, чому деякі віддалені острови завжди залишалися незаселеними, тоді як інші, особливо в Тихому океані, протягом тривалого часу були заселені людьми[34]. Загалом більші острови мають більше можливостей для підтримання людських поселень, а тому ймовірніше, що вони були заселені. Невеликі острови, які не можуть самостійно забезпечувати існування людських популяцій, усе ж можуть бути придатними для проживання, якщо розташовані поблизу острова, що має достатньо ресурсів для сталого існування населення і до якого можна регулярно діставатися[34]. На наявність острова можуть вказувати морські птахи, відмінності в характері хмарності та погодних умов, а також зміни напрямку хвиль[36][35]. Також можливо, що людські популяції на островах вимерли; про це можуть свідчити випадки, коли дослідники виявляли острови з ознаками колишнього заселення, але без ознак життя[34].

Не всі острови в минулому були або нині є заселеними народами, для яких мореплавство є важливою частиною способу життя[34][39]. У минулому траплялися випадки, коли суспільства з часом втрачали здатність до мореплавства. Прикладом є Канарські острови, які після відкриття в I столітті й до завоювання Іспанською імперією в 1496 році населяли корінні народи[39]. Існує гіпотеза, що, оскільки мешканці мали мало стимулів для торгівлі та майже не контактували з материком, вони не мали потреби в човнах[39].

Мотиви дослідження островів були предметом наукових дискусій. Деякі історики раніше стверджували, що раннє заселення островів було ненавмисним і, можливо, відбувалося внаслідок випадкового знесення плотів у море[40]. Інші порівнюють мотиви полінезійських та інших подібних мореплавців із мотивами Христофора Колумба, який вирушив на захід через Атлантичний океан у пошуках альтернативного шляху до Ост-Індії[34]. Ці історики висувають теорію, що успішні дослідники отримували визнання та багатство, спонукаючи інших здійснювати, можливо, небезпечні експедиції з метою відкриття нових островів, які здебільшого закінчувалися невдачею[34].

Спосіб життя

Близько 10 % населення світу проживає на островах[41]. Вивчення культури островів відоме як острівні дослідження. Інтерес до вивчення островів зумовлений їхніми унікальними культурами та природним середовищем, які відрізняються від материкових культур[41]. Це пояснюється кількома причинами: по-перше, очевидною політичною та географічною ізоляцією від материкових культур[41]. По-друге, унікальними обмеженнями ресурсів та екології, що формують морські культури з акцентом на рибальство та мореплавство[41]. По-третє, тривалим історичним та політичним значенням островів[41].

Три зелені плоди з численними дрібними заглибленнями, що звисають із дерева. Яскравий сонячний день.
Хлібне дерево в Малайзії, яке в Полінезії використовують для приготування їстівної пасти з плодів хлібного дерева.
Акуратний ряд зелених листяних рослин на сонці.
Культивовані рослини таро — основний продукт харчування в багатьох острівних культурах.

Харчування

Полінезійці отримували більшу частину білка зі свого раціону завдяки рибальству[42]. Вони відомі як рибалки, які ловили рибу як поблизу берега, так і у відкритому морі. Повідомлялося, що рапануйці ловили рибу на відстані до 500 км від берега, зокрема біля коралових рифів[43]. Для вилову тунців, а також акул і скатів використовували гарпуни, волосінь та рибальські сітки[44][43]. Острівні культури також вирощують місцеві та завезені сільськогосподарські культури[39]. Полінезійці вирощували місцеві ямс, таро, хлібне дерево, банани, кокоси, а також інші фрукти й овочі[45]. Різні острівні кліматичні умови зумовлювали різну важливість тих чи інших ресурсів. Так, на Гавайських островах були зрошувані поля таро[44], тоді як на деяких островах, як-от Таїті, ширше вирощували хлібне дерево та ферментували його плоди для тривалого зберігання[46]. Археологічні дані свідчать, що мешканці Канарських островів жували корені папоротей для підтримання життєдіяльності; ця практика сильно зношувала їхні корінні зуби[39]. Ці острів'яни також вирощували ячмінь і розводили свійських тварин, зокрема кіз[39].

Острівні держави та території

Багато острівних держав мають невелику площу суходолу та обмежений набір природних ресурсів. Однак під їхнім контролем перебувають деякі з найбільших у світі рибних промислів, родовища міді, золота та нікелю, а також родовища нафти. Природна краса острівних держав також приваблює туристів. Острови мають і геополітичне значення як місця розташування військово-морських баз, випробувань зброї та загального контролю над територіями. Одним із таких прикладів є Французька Полінезія — територія, яка отримує від Франції значні військові видатки та допомогу[47]. Ще три острівні держави Тихоокеанського регіону — Палау, Федеративні Штати Мікронезії та Маршаллові Острови — мають зі Сполученими Штатами угоду про оборону, допомогу та імміграцію, відому як Договір про вільну асоціацію[48].

Колонізація

Чорно-біла фотографія кількох людей, які сідають на корабель, несучи із собою свої речі.
Мешканці атола Бікіні залишають його через випробування ядерної зброї.

Від часу перших відкриттів полінезійських, мікронезійських та інших островів європейцями ці території стали об'єктами колонізації[49]. Острови були об'єктами діяльності християнських місіонерів. Місіонери стикалися з опором, але досягали успіху, коли деякі місцеві вожді використовували підтримку європейців для централізації влади. Починаючи з XVI століття, європейські держави встановили колоніальне управління на більшій частині Океанії[50]. Понпеї був колонізований Іспанією ще 1526 року. Згодом він переходив від Німеччини до Японії, а потім до Сполучених Штатів, перш ніж 1982 року увійшов до складу Федеративних Штатів Мікронезії зберігши статус «вільної асоціації» зі Сполученими Штатами[51]. Гуам був іспанською територією до 1898 року, а нині є неінкорпорованою територією Сполучених Штатів[52].

Епоха деколонізації ознаменувалася здобуттям багатьма острівними державами незалежності або набуттям певної форми самоврядування[53]. Випробування ядерної зброї на Маршаллових Островах призвели до знищення або непридатності для проживання багатьох атолів, спричинили примусове переміщення людей з їхніх рідних островів, а також підвищення рівня захворюваності на рак через вплив радіації[49]. Колонізація призвела до занепаду традиційних культурних практик у таких місцях, як Гаваї, де корінні гавайці нині становлять меншість. Культурні уявлення, пов'язані зі спільною власністю на землю, а також відсутність індивідуального ухвалення рішень можуть робити деякі острівні культури менш сумісними з глобальною капіталістичною економікою, через що ці держави можуть демонструвати нижчі темпи економічного зростання[53].

Ідилічний пляж із кришталево чистою водою та тропічними деревами.
Туристів у великій кількості приваблюють тропічні пляжі, як-от цей на острові Малапаскуа на Філіппінах.

Туризм

Острови вже давно є популярним напрямком для туризму завдяки унікальному клімату, культурі та природній красі. Однак острови можуть потерпати від недостатньої транспортної доступності авіаційним і морським транспортом, а туристична діяльність створює додаткове навантаження на інфраструктуру[54]. Острови в холодніших кліматичних умовах часто залежать від сезонних туристів, які прагнуть насолодитися природою або місцевою культурою, і туризм може бути лише однією зі складових їхньої економіки. Натомість на тропічних островах туризм часто становить більшу частину місцевої економіки та антропогенного середовища. Крім туризму, таким островам іноді також потрібна постійна іноземна допомога для забезпечення економічного зростання. Така залежність може призводити до соціальної нерівності та деградації довкілля. У періоди спаду туризму цим економікам важко компенсувати втрачений приплив коштів за рахунок інших галузей[54].

Загрози для островів

Звичайна міська вулиця в Пуерто-Рико, повністю затоплена водою на кілька футів.
Сан-Хуан, Пуерто-Рико, після урагану Марія. Очікується, що зміна клімату спричинятиме частіші затоплення внутрішніх районів островів.

Зміна клімату загрожує розвитку людського суспільства на островах через підвищення рівня моря, більш небезпечні тропічні циклони, вибілювання коралів та поширення інвазивних видів[55]. Наприклад, 2017 року ураган Марія cспричинив майже повне знищення інфраструктури Домініки. Підвищення рівня моря та інші зміни клімату можуть скорочувати запаси прісної води, що призводить до посух[55]. Очікується, що ці ризики зменшуватимуть придатність островів для проживання, особливо невеликих. Окрім загроз для життя людей, під загрозою перебувають рослинний і тваринний світ. За оцінками, майже 50 % видів наземних організмів, яким загрожує вимирання, мешкають на островах[55]. Детальний огляд 1288 островів, проведений 2017 року, показав, що на них мешкали 1189 видів хребетних, яким загрожує значна небезпека, що становило 41 % від їхньої загальної кількості у світі[56]. Очікується, що вибілювання коралів відбуватиметься дедалі частіше, створюючи загрозу для морських екосистем, від деяких із яких залежать острівні економіки[55].

Деякі низинні острови можуть припинити існувати за достатньо значного підвищення рівня моря. Тувалу привернуло увагу засобів масової інформації завдяки пресконференції, на якій було висвітлено процес поступового затоплення острівної держави[57]. Тувалу уклало з Австралією угоду про співпрацю, відповідно до якої Австралія щороку дозволятиме 280 громадянам Тувалу ставати постійними жителями країни. Маршаллові Острови, що складаються з 1156 островів, також називають державою, існуванню якої може загрожувати підвищення рівня моря[57].

Зі зростанням інтенсивності тропічних штормів збільшуються також відстані та частота, з якими інвазивні види можуть переноситися на острови. Паводкові води, спричинені цими штормами, також можуть зносити рослини далі вглиб островів, ніж вони могли б поширитися самостійно, сприяючи їхньому потраплянню в нові середовища існування[24]. Сільське господарство та торгівля також сприяють потраплянню на острови немісцевих організмів. Ці процеси призводять до проникнення інвазивних видів в екосистеми, які є особливо невеликими та вразливими. Одним із прикладів є ампулярії, яких спочатку завезли до США власники акваріумів. Згодом урагани перенесли їх через узбережжя Мексиканської затокиt та на сусідні острови[24]. Ці види конкурують із місцевими тваринами за ресурси, а деякі з них можуть розмножуватися настільки масово, що витісняють інші форми життя, які вже існували в цих екосистемах[24].

Штучні острови

Супутниковий знімок штучного острова, на якому розташований аеропорт. Видно кілька злітно-посадкових смуг.
Міжнародний аеропорт Кансай в Осакі споруджено на штучному острові.

Протягом сотень років острови створювали шляхом намивання нових територій[58]. Один із перших задокументованих випадків такого будівництва стався на Соломонових Островах, де місцеві жителі створили 80 штучних островів, нагромаджуючи корали та каміння в лагуні Лау[58] Однак найдавнішим відомим постійним штучним островом є острів Аль-Сая в Бахрейні, створений щонайменше 1200 років тому[59]. Один із традиційних способів спорудження островів передбачає використання берегоукріплювальної споруди. Мішки з піском або каміння скидають із баржі в море, щоб підняти рівень суходолу трохи вище поверхні води. Потім ділянку майбутнього острова засипають піском або гравієм і споруджують навколо неї укріплювальну конструкцію, яка утримує насип[60]. Острови також споруджують за допомогою постійних кесонів — сталевих або бетонних конструкцій, які встановлюють у вигляді замкненого контуру, а потім заповнюють піском[60].

Деякі сучасні острови створено шляхом намивання в море мільйонів тонн піску. Прикладами є Перлина в Катарі та Пальмові острови в Дубаї[58]. Такі острови зазвичай створюють для забудови та розвитку нерухомості, а потім продають для приватного володіння або спорудження житла[58]. Морські нафтові платформи також іноді розглядають як різновид островів. Деякі атоли вкривають бетоном, перетворюючи їх на штучні острови військового призначення. Прикладом є острови, створені Китаєм у Південнокитайському морі[58][61]. Раніше ці атоли були осихаючими під час відпливу ділянками суходолу, які залишаються над водою лише під час відпливу. Конвенція ООН з морського права передбачає, що такі штучно створені острови можуть не мати такого самого правового статусу, як природні острови, а отже, не надавати таких самих юридичних прав[61].

Найбільші острови

Див. також

Примітки

  1. ↑ Island. Dictionary.com. Архів оригіналу за 7 березня 2007. Процитовано 5 березня 2007.
  2. ↑ Neuendorf, Klaus K. E. Glossary of Geology. — 5th ed. — Alexandria, Virginia : American Geological Institute, 2005. — С. 139. — ISBN 978-0922152896.
  3. ↑ а б Island. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 13 липня 2024.
  4. ↑ Baldacchino, Godfrey (2007). Bridging islands: the impact of fixed links. Charlottetown, Prince Edward Island: Acorn Press. ISBN 978-1-894838-24-5. OCLC 70884504.
  5. ↑ Pigou-Dennis, Elizabeth; Grydehøj, Adam (2014). Accidental and ideal island cities: islanding processes and urban design in Belize City and the urban archipelagos of Europe. Island Studies Journal. 9 (2): 259—276. doi:10.24043/isj.305.
  6. ↑ а б Wilson, J. Tuzo (Червень 1963). A Possible Origin of the Hawaiian Islands. Canadian Journal of Physics (англ.). 41 (6): 863—870. Bibcode:1963CaJPh..41..863W. doi:10.1139/p63-094.
  7. ↑ а б в г Neall, Vincent E.; Trewick, Steven A. (27 жовтня 2008). The age and origin of the Pacific islands: a geological overview. Philosophical Transactions of the Royal Society B: Biological Sciences. 363 (1508): 3293—3308. doi:10.1098/rstb.2008.0119. PMC 2607379. PMID 18768382.
  8. ↑ а б Jones, Anthony T (1993). Review of the chronology of marine terraces in the Hawaiian Archipelago. Quaternary Science Reviews. 12 (9): 811—823. Bibcode:1993QSRv...12..811J. doi:10.1016/0277-3791(93)90019-I.
  9. ↑ а б Wallis, Graham P.; Trewick, Steven A. (2009). New Zealand phylogeography: evolution on a small continent. Molecular Ecology (англ.). 18 (17): 3548—3580. Bibcode:2009MolEc..18.3548W. doi:10.1111/j.1365-294X.2009.04294.x. PMID 19674312.
  10. ↑ а б Nunn, Patrick D.; Kumar, Lalit; Eliot, Ian; McLean, Roger F. (2 березня 2016). Classifying Pacific islands. Geoscience Letters (англ.). 3 (1): 7. Bibcode:2016GSL.....3....7N. doi:10.1186/s40562-016-0041-8.
  11. ↑ Witze, Alexandra. Why Some Geologists Say Charles Darwin's Theory of Coral Atoll Formation Is Wrong. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 13 липня 2024.
  12. ↑ US Department of Commerce, National Oceanic and Atmospheric Administration. What is a barrier island?. oceanservice.noaa.gov (амер.). Процитовано 28 червня 2024.
  13. ↑ а б Baubinienė, Aldona; Satkūnas, Jonas; Taminskas, Julius (Лютий 2015). Formation of fluvial islands and its determining factors, case study of the River Neris, the Baltic Sea basin. Geomorphology. 231: 343—352. Bibcode:2015Geomo.231..343B. doi:10.1016/j.geomorph.2014.12.025.
  14. ↑ Bananal Island | Amazon Rainforest, Wildlife & Conservation | Britannica. www.britannica.com (англ.). Процитовано 27 червня 2024.
  15. ↑ Lake. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 28 червня 2024.
  16. ↑ Largest And Highest Islands Of The World. WorldAtlas (амер.). 18 травня 2021. Процитовано 28 червня 2024.
  17. ↑ Whittaker, Robert J.; Fernández-Palacios, José María; Matthews, Thomas J.; Borregaard, Michael K.; Triantis, Kostas A. (Вересень 2017). Island biogeography: Taking the long view of nature's laboratories. Science. 357 (6354) eaam8326. doi:10.1126/science.aam8326. PMID 28860356.
  18. ↑ а б в г д е Graham, Natalie R.; Gruner, Daniel S.; Lim, Jun Y.; Gillespie, Rosemary G. (27 червня 2017). Island ecology and evolution: challenges in the Anthropocene. Environmental Conservation. 44 (4): 323—335. Bibcode:2017EnvCo..44..323G. doi:10.1017/S0376892917000315.
  19. ↑ Veron, Simon; Haevermans, Thomas; Govaerts, Rafaël; Mouchet, Maud; Pellens, Roseli (12 серпня 2019). Distribution and relative age of endemism across islands worldwide. Scientific Reports. 9 (1): 11693. Bibcode:2019NatSR...911693V. doi:10.1038/s41598-019-47951-6. PMC 6690940. PMID 31406123.
  20. ↑ Harrison, Susan; Noss, Reed (7 січня 2017). Endemism hotspots are linked to stable climatic refugia. Annals of Botany. 119 (2): 207—214. doi:10.1093/aob/mcw248. PMC 5321063. PMID 28064195.
  21. ↑ Kier, Gerold; Kreft, Holger; Lee, Tien Ming; Jetz, Walter; Ibisch, Pierre L.; Nowicki, Christoph; Mutke, Jens; Barthlott, Wilhelm (9 червня 2009). A global assessment of endemism and species richness across island and mainland regions. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 106 (23): 9322—9327. Bibcode:2009PNAS..106.9322K. doi:10.1073/pnas.0810306106. PMC 2685248. PMID 19470638.
  22. ↑ Gerlach, Justin (2004). The bats of Silhouette Island, Seychelles (PDF). Phelsuma. 12: 78—90 — через Nature Protection Trust of Seychelles.
  23. ↑ а б в г de Queiroz, Alan (Лютий 2005). The resurrection of oceanic dispersal in historical biogeography. Trends in Ecology & Evolution. 20 (2): 68—73. doi:10.1016/j.tree.2004.11.006. PMID 16701345.
  24. ↑ а б в г Intensifying hurricanes are helping invasive species spread across the U.S. Animals (англ.). 27 жовтня 2020. Процитовано 11 липня 2024.
  25. ↑ How rafts helped primates rule the world. www.bbc.com (брит.). 18 травня 2021. Процитовано 13 липня 2024.
  26. ↑ Censky, Ellen J.; Hodge, Karim; Dudley, Judy (1998). Over-water dispersal of lizards due to hurricanes. Nature (англ.). 395 (6702): 556. Bibcode:1998Natur.395..556C. doi:10.1038/26886.
  27. ↑ а б в Lovette, Irby (20 грудня 2018). Why Evolution Goes Wild on Islands: The Science of Adaptive Radiation. All About Birds (амер.). Процитовано 13 липня 2024.
  28. ↑ Sato, Akie (Березень 2001). On the Origin of Darwin's Finches. Molecular Biology and Evolution. 18 (3): 299—311. doi:10.1093/oxfordjournals.molbev.a003806. PMID 11230531.
  29. ↑ а б Tyson, Peter (1 листопада 2000). Gigantism & Dwarfism on Islands. www.pbs.org (амер.). Процитовано 13 липня 2024.
  30. ↑ MacPherson, Rick (6 лютого 2017). Darwin's Islands. American Scientist (англ.). Процитовано 11 липня 2024.
  31. ↑ а б Helmuth, Laura. Evolution World Tour: Galápagos Islands, Ecuador. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 14 липня 2024.
  32. ↑ Stix, Gary (1 січня 2009). Darwin's Living Legacy--Evolutionary Theory 150 Years Later. Scientific American (англ.). Процитовано 14 липня 2024.
  33. ↑ Chambers, Geoffrey K. (2013). Genetics and the Origins of the Polynesians. Encyclopedia of Life Sciences. doi:10.1002/9780470015902.a0020808.pub2. ISBN 978-0-470-01617-6.
  34. ↑ а б в г д е ж и к Keegan, William F.; Diamond, Jared M. (1987). Colonization of Islands by Humans: A Biogeographical Perspective. Advances in Archaeological Method and Theory. с. 49–92. doi:10.1016/b978-0-12-003110-8.50005-0. ISBN 978-0-12-003110-8.
  35. ↑ а б в Polynesia's Genius Navigators. www.pbs.org (амер.). 15 лютого 2000. Процитовано 28 червня 2024.
  36. ↑ а б Gatty, Harold (1943). The Raft Book (вид. 2nd). New York City: George Grady Press. с. 10, 48, 54—56.
  37. ↑ Lewis, David (1 травня 1994). We, the Navigators: The Ancient Art of Landfinding in the Pacific (англ.) (вид. Second). University of Hawaii Press. с. 8. ISBN 978-0-8248-1582-0.
  38. ↑ Pacific voyaging and discovery. New Zealand History. Manatū Taonga — Ministry for Culture and Heritage. 2 листопада 2023. Процитовано 26 червня 2024.
  39. ↑ а б в г д е Cornwall, Warren (Лютий 2024). A thousand years of solitude. Science. 383 (6683): 580—584. Bibcode:2024Sci...383..580C. doi:10.1126/science.ado5092. PMID 38330134.
  40. ↑ Bird, Michael I.; Condie, Scott A.; O'Connor, Sue; O'Grady, Damien; Reepmeyer, Christian; Ulm, Sean; Zega, Mojca; Saltré, Frédérik; Bradshaw, Corey J. A. (17 червня 2019). Early human settlement of Sahul was not an accident. Scientific Reports. 9 (1): 8220. Bibcode:2019NatSR...9.8220B. doi:10.1038/s41598-019-42946-9. PMC 6579762. PMID 31209234.
  41. ↑ а б в г д Ma, Guoqing (16 жовтня 2020). Islands and the world from an anthropological perspective. International Journal of Anthropology and Ethnology. 4 (1) 12. doi:10.1186/s41257-020-00038-x.
  42. ↑ Dewailly, Eric (2008). Fish consumption and health in French Polynesia (PDF). Asia Pac J Clin Nutr. 17 (1): 86—93. PMID 18364332.
  43. ↑ а б Polynesian culture - Kinship, Social Hierarchy | Britannica. www.britannica.com (англ.). 8 травня 2024. Процитовано 5 липня 2024.
  44. ↑ а б Tiare Tuuhia, Hakai (10 листопада 2023). How an Ancient Practice Aids Marine Conservation. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 13 липня 2024.
  45. ↑ Haden, Roger (10 серпня 2009). Food Culture in the Pacific Islands (англ.). Bloomsbury Publishing USA. с. 59—67. ISBN 978-0-313-34493-0.
  46. ↑ The island fruit that caused a mutiny. www.bbc.com (брит.). 18 травня 2018. Процитовано 13 липня 2024.
  47. ↑ Fairbairn, Te'o I.J. (1991). The Pacific Islands: Politics, Economics, and International Relations. University of Hawaii Press. с. 1–11. ISBN 0-86638-140-6.
  48. ↑ U.S. passes renewed Compact with Marshall Islands, other Pacific nations. KUAF 91.3 (англ.). Процитовано 31 січня 2025.
  49. ↑ а б Historical Background: Colonization of Pacific Islands. Geriatrics (амер.). 18 березня 2014. Процитовано 8 липня 2024.
  50. ↑ Australia and Oceania: Human Geography. education.nationalgeographic.org (англ.). Процитовано 13 липня 2024.
  51. ↑ Ragone, Diane; Lorence, David H.; Flynn, Timothy (2001). History of Plant Introductions to Pohnpei, Micronesia and the Role of the Pohnpei Agriculture Station. Economic Botany. 55 (2): 290—324. Bibcode:2001EcBot..55..290R. doi:10.1007/BF02864566. JSTOR 4256429.
  52. ↑ Herman, Doug (15 серпня 2017). A Brief, 500-Year History of Guam. Smithsonian Magazine (англ.). Процитовано 13 липня 2024.
  53. ↑ а б Fairbairn, Te'O IJ (1991). Pacific Islands: politics, economics, and international relations. scholarspace.manoa.hawaii.edu. с. 15, 42. Процитовано 8 липня 2024.
  54. ↑ а б Brown, Keith G.; Cave, Jenny (1 січня 2010). G. Brown, Keith; Cave, Jenny (ред.). Island tourism: marketing culture and heritage – editorial introduction to the special issue. International Journal of Culture, Tourism and Hospitality Research. 4 (2): 87—95. doi:10.1108/17506181011045163.
  55. ↑ а б в г Small Islands. Climate Change 2022 – Impacts, Adaptation and Vulnerability. 2023. с. 2043—2122. doi:10.1017/9781009325844.017. ISBN 978-1-009-32584-4.
  56. ↑ Spatz DR; Zilliacus KM; Holmes ND; Butchart SHM; Genovesi P; Ceballos G; Tershy BR; Croll DA (2017), Globally threatened vertebrates on islands with invasive species, Science Advances, 25 (3) e1603080, Bibcode:2017SciA....3E3080S, doi:10.1126/sciadv.1603080, PMC 5656423, PMID 29075662
  57. ↑ а б Prete, Giovanni (29 січня 2024). Tuvalu: Why Is the Small Island Nation Sinking?. Earth.Org (англ.). Процитовано 9 липня 2024.
  58. ↑ а б в г д Fisher, Richard; Hirschfeld, Javier (6 січня 2022). Why we are in 'the age of artificial islands'. www.bbc.com (брит.). Процитовано 11 липня 2024.
  59. ↑ British archaeologists confirm Muharraq's Al Sayah island is man-made | THE DAILY TRIBUNE | KINGDOM OF BAHRAIN. DT News (амер.). 12 лютого 2022. Процитовано 15 грудня 2025.
  60. ↑ а б Fang, Huacan; Duan, Menglan (2014). Marine Petroleum (Gas) Engineering and Equipment. Offshore Operation Facilities. с. 341—536. doi:10.1016/B978-0-12-396977-4.00003-2. ISBN 978-0-12-396977-4.
  61. ↑ а б Mirasola, Christopher (15 липня 2015). What Makes an Island? Land Reclamation and the South China Sea Arbitration. Asia Maritime Transparency Initiative (амер.). Процитовано 11 липня 2024.
  62. ↑ Santos, Daniel Araújo Ramos dos; Cremon, Édipo Henrique; Cherem, Luis Felipe Soares (2024). Temporal trends in sand bars and water bodies on the right side of the world's largest fluvial island – Javaés River. Revista Brasileira de Geomorfologia (англ.). 25 (1). doi:10.20502/rbgeomorfologia.v25i1.2427.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).