YaChudo

Нік Бугас

Переглядів: 0. Оновлено 10.11.2026.

Нік Бугас
Народження16 березня 1955[1] (71 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Саванна, Джорджія, США[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністькінорежисер, музичний продюсер, сценарист, кінопродюсер, ілюстратор, режисер монтажу Редагувати інформацію у Вікіданих
ПрацівникWavelength Productionsd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
ТвориЩасливий торговець Редагувати інформацію у Вікіданих
Роботи в колекції
CMNS: Нік Бугас у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ніколас Артур Бугас[2] (англ. Nicholas Arthur Bougas; 16 березня 1955 — 22 серпня 2026[3]) — американський режисер документальних фільмів, ілюстратор, відео- та музичний продюсер[4]. Як карикатурист використовував псевдонім А. Ваятт Манн для створення расистських, антисемітських, антифеміністичних і гомофобних карикатур[5][6][7].

Кар'єра

Фотографія Бугаса з щорічника 1972 року

Бугас був режисером документального фільму в жанрі мондо «Сцени смерті», у якому засновник Церкви Сатани Антон Ла-Вей знімався як ведучий і оповідач[8] 1992 року вийшло продовження «Сцени смерті 2»[9], а 1993 року — «Сцени смерті 3»[10]. 1993 року зняв документальний фільм «Говоримо про диявола: Канон Антона Ла-Вея», присвячений Ла-Вею[4][11][12].

1988 року був редактором і художником книги «Файл Менсона», присвяченої Чарлзу Менсону та написаної з прихильних до нього позицій[13][14]. Бугас був режисером кількох інших фільмів, зокрема документального фільму «Богиня Банні» 1994 року про танцівницю степу Санді Крісп, трансгендерну жінку з інвалідністю[15][16]. 1998 року Бугас випустив альбом «Celebrities… At Their Worst!», збірку кумедних аудіозаписів з обмовками і невдалими висловлюваннями таких знаменитостей, як Елвіс Преслі, Кейсі Касем, Пол Анка та Джон Вейн[17][18]. Як ілюстратор, Бугас працював з письменником і видавцем Джимом Гоудом над журналом «Answer Me!»[13].

А. Ваятт Манн

Наприкінці 1980-х — на початку 1990-х років Бугас використовував псевдонім «А. Ваятт Манн» (фонетично: «білий чоловік») для створення відверто расистських й антисемітських карикатур[6][7][13]. Вперше вони з'явилися у газеті прихильників расової переваги білих «WAR», яку видавав Том Мецгер[13].

Окрім чорношкірих і євреїв, його карикатури іноді були спрямовані проти інших меншин і соціальних груп, зокрема геїв і феміністок[6]. Бугаса підозрювали в тому, що саме він стояв за псевдонімом, однак протягом багатьох років це не було підтверджено. Іншим підозрюваним був прихильник переваги білих і відповідальний редактор «WAR» Ваят Калденберг. Калденберг заперечував це, заявляючи, що він «ніколи в житті не малював карикатур» і що автором був «Нік Богус» [sic]"[6]. Бугас ніколи публічно не підтверджував своє авторство; проте 2015 року його особу як автора, що стояв за псевдонімом Манн, підтвердили кілька людей, які на той час працювали з ним, а також підписи до фотографій, зроблених під час різних заходів[6].

Карикатури Манна широко використовувалися прихильниками переваги білих, різноманітними інтернет-тролями, а згодом і представниками альт-райтами як меми без суттєвих змін їхнього початкового контексту. Одна з карикатур, яка стереотипно зображує єврея, відома як «Щасливий торговець», стала одним із найпоширеніших антисемітських зображень в інтернеті. Її багаторазово перевикористовували, змінювали та пародіювали, і зрештою вона стала частиною візуальної мови таких сайтів, як 4chan[5][6][19][20]. Роботу Бугаса в ролі Манна інтернет-тролі часто поєднували з карикатурами політичного карикатуриста Бена Гаррісона, через що, за словами самого Гаррісона, їх часто плутали між собою[5][7].

Вибіркова фільмографія

  • Сцени смерті (1989)
  • Сцени смерті 2 (1992)
  • Сцени смерті 3 (1993)
  • Говоримо про диявола: Канон Антона Ла-Вея (1993)
  • Богиня Банні (1994)
  • Серійні вбивці (1994)

Примітки

  1. ↑ а б в Marquis Who's Who Who's Who in Entertainment — 2 — Wilmette: Marquis Who's Who, 1992. — P. 68. — 700 p. — ISBN 978-0-8379-1851-8
  2. ↑ The Catamount (English) . Chamblee, Georgia, United States: Henderson High School. 1972. с. 211.
  3. ↑ Nicholas Arthur Bougas Obituary Aug 22, 2026. Leaf Cremation Georgia (англ.). Процитовано 25 серпня 2026.
  4. ↑ а б Barton, Blanche (2014). Dance Macabre. The Secret Life of a Satanist: The Authorized Biography of Anton Szandor LaVey (вид. Revised). Feral House. с. 253. ISBN 978-1-62731-002-4.
  5. ↑ а б в Ellis, Emma Grey (19 червня 2017). The Alt-Right Found Its Favorite Cartoonist—and Almost Ruined His Life. Wired. Архів оригіналу за 2 липня 2018. Процитовано 28 травня 2019. But internet anti-Semites (or at least people fishing for a reaction) started splicing Garrison's work together with the work of Nick Bougas, aka A. Wyatt Man, a director and illustrator responsible for one of the web's most enduring anti-Semitic images.
  6. ↑ а б в г д е Bernstein, Joseph (5 лютого 2015). The Surprisingly Mainstream History Of The Internet's Favorite Anti-Semitic Image. BuzzFeed News. Архів оригіналу за 28 лютого 2019. Процитовано 4 грудня 2018. So. You could stop right there and say that Nick Bougas is the most widely disseminated anti-Semitic cartoonist of all time and not be wrong.
  7. ↑ а б в Malice, Michael (19 травня 2019). The New Right: A Journey to the Fringe of American Politics (англ.). St. Martin's Publishing Group. с. 40. ISBN 978-1-250-15467-5. Under the pen name of 'A. Wyatt Mann,' artist Nick Bougas has drawn many explicitly racist, homophobic, and anti-Semitic cartoons where there isn't even a pretense of humor.
  8. ↑ Robert Firsching (2016). Death Scenes (1989). The New York Times. Архів оригіналу за 7 березня 2016.
  9. ↑ Robert Firsching (2016). Death Scenes 2 (1992). The New York Times. Архів оригіналу за 9 березня 2016.
  10. ↑ Death Scenes 3 (1993). Rotten Tomatoes.
  11. ↑ Lewis, James R. (2001). Satanism Today: An Encyclopedia of Religion, Folklore, and Popular Culture. ABC-CLIO. с. 147. ISBN 978-1-57607-292-9. LCCN 2001005141.
  12. ↑ Boulware, Jack (19 листопада 1997). Slap Shots. SF Weekly. Архів оригіналу за 15 вересня 2017.
  13. ↑ а б в г Sunshine, Spencer (2024). Neo-Nazi Terrorism and Countercultural Fascism: The Origins and Afterlife of James Mason's Siege (англ.). New York: Routledge. с. 234. ISBN 978-0-429-20009-0.
  14. ↑ O'Hehir, Andrew (Серпень 1999). Still crazy after all these years. Us (амер.). № 259. с. 54—59, 90, 92. ISSN 0147-510X.
  15. ↑ The Goddess Bunny. The New York Times. 2016. Архів оригіналу за 25 березня 2016.
  16. ↑ The Goddess Bunny. Архів оригіналу за 10 травня 2017 — через VHS Collector.
  17. ↑ Weird Record of the Month. CMJ New Music Monthly. Вересень 1998. с. 13. Процитовано 5 травня 2020.
  18. ↑ Pearson, Paul. Celebrities... At Their Worst!. AllMusic. Архів оригіналу за 12 березня 2016.
  19. ↑ Ward, Justin (19 квітня 2018). Day of the trope: White nationalist memes thrive on Reddit's r/The_Donald. Hatewatch. Southern Poverty Law Center. Архів оригіналу за 19 лютого 2020. Процитовано 18 лютого 2020.
  20. ↑ General Hate Symbols : The Happy Merchant. Anti-Defamation League. Процитовано 30 червня 2020.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).