Нізарити

Нізарити (араб. النزاريون, латиніз. an-Nizāriyyūn), (Асасини, Неоісмаїліти, Гашашини, Ходжа) — секта в ісмаїлізмі. Сформувалась у XI ст. внаслідок розколу в ісмаїлізмі, що у свою чергу є рухом у шиїтському напрямку ісламу. Нині проживають у 20 країнах, зокрема у Індії, Пакистані, Таджикистані (Гірський Бадахшан), Сирії, Іраку, Омані.

Рух нізаритів сформувався в 1094-1095 роках унаслідок призначення фатімідським халіфом Мустансиром як свого наступника не старшого сина Абу Мансур Нізара, а молодшого Абу аль Касима Ахмада. Абу Мансур Нізар після батькової смерті втік до Олександрії, де був схоплений і вбитий. Його прихильники, очолювані проповідником Хасаном ібн Саббахом, оголосили Абу Мансур Нізара істинним халіфом, а його гіпотетичного наступника — прихованим імамом.

Нізаритським рухом в період «схованого імама» керував вищий проповідник — даі ад-дуат, яким 1106 року став Хасан ібн Саббах, що повністю монополізував світську і духовну владу.

Нізаритська секта поширилась у Ірані та Сирії. Основним засобом боротьби зі своїми противниками нізарити визнавали терор і таємні політичні вбивства, спрямовані проти Аббасидів, Сельджукидів та прихильників інших релігійних поглядів (у тому числі й мусталітів), пізніше — проти хрестоносців. У середовищі нізаритів була сформована каста фідаїв — убивць-смертників. Вживання слова хашишийа стосовно нізаритів простежується в писемних джерелах початку XII століття. До цього часу відноситься загострення полеміки між двома течіями ісмаїлізму — нізаритами і мусталітами, що утвердилися в фатимідському Єгипті. В одному з творів, написаних у правління фатимідського халіфа аль-Аміра, в 1122, сирійські нізарити були вперше названі хашиші. Термін був знову вжитий стосовно них у сельджукській хроніці Нусрат аль-фатра (1183), так само як і в працях істориків Абу Шами (пом. 1267) та Ібн Муйассара (пом. 1278). Перські нізарити аламутського періоду також називалися хашиші в зайдитських творах. У всіх названих джерелах немає звинувачень у вживанні нізаритами гашишу; слово хашишийа використовувалося в зневажливих значеннях «чернь, нижчі класи» та «невіруючі соціальні парії». На початку XII століття відносяться перші зіткнення нізаритів з хрестоносцями. З часів глави сирійських нізаритів Рашид ад-Діна Сінана (1163-1193) у творах західних літописців і мандрівників з'являється термін ассасин, похідний від хашиші . Передбачається й інше походження слова - від арабського хасанійун, що означає "хасаніти", тобто послідовники Хасана ібн Саббаха. Згідно з Л. Васильєвим, назва походить від спотвореного «гашашини» у зв'язку із застосуванням ними гашишу. Це слово, завдяки хрестоносцям, у Європі вимовлялося як ассасин у значенні «вбивця».

Центром нізаритів була заснована Хасаном ібн Саббахом 1090 року держава навколо фортеці Аламут у гірських районах Ірану. 1164 року третій наступник Хасана ібн Саббаха — Хасан II оголосив себе імамом і проголосив про прихід нової духовної ери «судного дня». Хасан II оголосив необов'язковими всі приписи шаріату. Одначе вже онук Хасана ІІ — Хасан III повернув усі приписи шаріату, і розпочав реформу віровчення спрямовану на реставрацію сунізму, визнав духовну зверхність аббасидського халіфа. Лише наступний імам Мухаммед відмінив нововведення Хасана III.

1256 року війська Чингісхана знищили нізаритську державу в Аламуті.

На початку XII ст. нізарити взяли під контроль північно-західну частину Сирії, де сформували незалежну державу. Очолив цю державу в 1169 році лідер сирійських нізаритів Рашид ад-Дін Сінан, який організував боротьбу з хрестоносцями і місцевими правителями. 1260 року війська Чингіз-Хана знищили і сирійську нізаритську державу.

Нащадки останнього правителя нізаритської держави Аламута Хуршаха впродовж кількох сторіч жили в Ірані, приховуючи свій статус. Лише після приходу до влади династії Сефевідів змогли відкрито очолити нізаритів.

До середини XIX ст. розпорошені общини нізаритів існували в Афганістані, Індії, Ірані та Сирії. 1841 року ісмаїлітський імам Хасан Алі-Шах прийняв титул Ага-хана, вступив у конфлікт з іранською владою і втік до Індії, де організував у Бомбеї ісмаїлітську общину.

Наприкінці XIX ст. общину очолив Ага-хан III, що поставив за мету адаптацію ісмаїлітських ідей до сучасних умов. Унаслідок цього до середини XX ст. нізарити перетворилися на могутнє угруповання, що має зв'язки в фінансових і політичних колах. До кінця XX ст. онук Ага-хана III — Ага-хан IV поширив вплив нізаритів у 20 країнах.

• Кармати

• Дмитрий Таевский. Низариты (Асасины, Неоисмаилиты, Хашишийюн, Ходжа)
• Исмаилиты. Исламский энциклопедический словарь