Ногайська орда

Ногайська орда
1440 – 1557
Столиця	Сарайчик
Мови	кипчацькі мови
Форма правління	монархія
Історичний період	ренесанс
• Засновано	1440
• Поглинення Московським царством	1557
Населення
Попередник Наступник Золота Орда Московське царство
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ногайська орда

Нога́йська орда́ (Мангитський юрт) — тюркське державне утворення, що виникло наприкінці XIV — поч. XV ст. внаслідок розпаду Золотої Орди і займало територію від Північного Прикаспію та Приуралля до Ками і від Волги до Іртиша.

У 1557 бей Ногайської Орди визнав себе васалом московського царя Івана Грозного. Потому Ногайська Орда розпалася на Велику Ногайську Орду (на схід від Волги) і Казиєву Орду (Малу Ногайську орду; між Кабардою та Азовом; захід Північного Кавказу) та Алтиульську Орду (в басейні річки Емба). У др. пол. XVI ст. Мала Ногайська орда перекочувала в південно-українські степи, де зустрілась з місцевим жителями, україномовним козацьким населенням степових хуторів і сіл, спробувала їх знищити, але наштовхнулася на відчайдушний опір, що поклало початок кількавіковому конфлікту на цих землях.

У 1620-х роках (кін. XVI — поч. XVII) Мала Ногайська орда розпалась на — Білгородську, Джамбуйлуцьку, Єдичкульську, Кубанську та Єдисанську орди. Ці ногайські орди, бувши васалами Кримського ханства, брали участь у грабіжницьких нападах на українські землі.

Після входження у 1770 Південної України до складу Російської імперії, ногайців переселили у Приазов'я та в степи між Доном і Кубанню, а згодом — у прикаспійські та бесарабські степи.

У 1782—1783 роках, після російсько-турецької війни, над ногаями було проведено каральну операцію з переселення з Кубані у заволзькі степи під керівництвом Олександра Суворова.

Після Кримської війни 1853—1856 років ногайці з надчорноморських степів переселилися до Османської імперії.

• 1299 — смерть хана Ногая, ординський правитель за іменем якого ногайці були названі.
• 1406—1419 — Єдигей, засновує ногайську династію
• 1440 — оформлення Ногайської Орди при Нураддіні — сині Єдигея.
• 1496 — сибіро-ногайський похід на Казань.
• 1520 — казахи хана Касима захоплюють Сарайчик — столицю Ногайської Орди.
• 1555 — смута в Орді: на Ембі утворилася окрема Атаульська орда.
• 1556 — голод.
• 1557 — ногайський Ісмаїл-бей визнав себе васалом Івана Грозного. Частина ногаїв мігрують на захід і під керівництвом Казі-мірзи засновують на Кубані Малу Ногайську Орду.

На чолі держави стояв бій з династії Мангит, який з основною частиною орди кочував переважно на лівобережжі Волги, маючи своєю зимовою ставкою місто Сарайчик. Адміністративно традиційно поділялося на праве, ліве крило і центр. Правим крилом (правобережжя Волги) керував спадкоємець бія — нурадин (назва цього титулу утворився від імені сина Єдигея — Нур-ад Дина). Завдання нурадина полягало в охороні ногайських кочовищ на заході, насамперед від кримських татар. На чолі лівого крила (межиріччя Емби та Уралу (Яїку) і решту земель, розташованих на схід) стояв третій за значенням дигнитарій (другий спадкоємець) — кейковат. (титул утворено від імені сина Єдигея — Кей-Кобада). Завдання кейковата полягало в охороні ногайських кочовищ на сході, насамперед від казахів, потім калмиків. Чітка градація ногайських рангів — бій, нурадин, кейковат — була запроваджена 1537 року на так званому «з'їзді примирення». Ускладнення політичної організації Ногайської Орди в другій половині XVI ст. призвело до появи четвертого за значенням дигнитарія — тайбуги.^[1]

Бій Ногайської Орди вважався володарем її населення та території, одноосібно представляв свою державу на міжнародній арені, оголошував війну та мир. Влада бія була обмежена родовою знаттю, яка формувала уяд (кара-дуван) на чолі із кара-дуваном. Взаємодія бійської влади з очільниками родів забезпечувалася дорадчим органом — Радою та з'їздами степової аристократії, на яких, власне, і вирішувалися питання війни та миру з сусідніми народами, так само як і управління власним народом, здійснювався розподіл кочовищ

Взаємодія бійської влади з очільниками родів забезпечувалася з'їздами степової аристократії, на яких вирішувалися зовнішньо- і внутрішньополітичні питання, здійснювався розподіл кочовищ. Родова знать мала титул мурз.

Поділялося на родову знать, нукерів та рабів. Родові групи (клани) перебували в системі ієрархічного підпорядкування чільному родові — Мангит. Родова знать мала титул мурз, очільники найвпливовіших родів звалися карачеями.

Практики утримання постійного війська не існувало. При оголошенні походу, кожен підрозділ ногайців комплектувалися з чоловіків одного племені (елю), мав прапори тощо з зображенням родо-племінних знаків — тамги (загальним було зображення степового вовка, якому ногайці завдячували своїм етнонімом «ногай» — пес), а також окремий бойовий клич. Охорону кордонів у мирний час (передусім стад худоби, що становила головне багатство кочовиків) здійснювали караули. Втім вони діяли не на постійній основі, а створювалися у випадках, коли надходили повідомлення про появу в степу ворогів. Караули споряджалися окремими мурзами з власного улусного населення, згідно з рішеннями з'їздів родової аристократії. В разі виникнення загрози вторгнення ворожої армії, на з'їзді ухвалювалося рішення про спорядження авангардного війська — чардаулу (яртаулу), а згодом здійснювалася загальна або часткова мобілізація. Військо поділялося на сотні, десятки й п'ятірки чи табунні голови (табан).

Під час військової кампанії відбувався поділ на два крила та центр і передбачалося застосування основного тактичного прийому: праве крило (барун гар) та ліве крило (зун гар) брали мали виконати головну тактичну задачу бою — здійснювали охоплення ворога з двох флангів з метою оточення; центр (ордо), в якому розташовувалася ставка керівника і містився резерв, здійснював вирішальний виступ; коли каркасні крила замикалися в кільце, починався круговий обстріл оточених, а синхронізований з цим виступ центру спільно з резервами завершував справу.

Озброєння складав широкий лук (кен ай) та стріли, що мали булатний наконечник (булат ок). Воїн носив стріли у колчані (калшан, калдавир, карамсок), лук — в сагайдаку (садак). Стріли були кількох різновидів, з різним призначенням, причому для певного виду стріл використовувався певний вид луків. Джерела згадують лук ядринський (складений лук, кибіть якого виготовлялася з рогу буйволу) та лук кримський (цільнодерев'яний); фольклорні дані вказують ще на використання великого кедрового луку. Оперення стріл виготовлялося з пір'я орла. Зброя ближнього бою представлена списами із залізними наконечниками, гаки для скидання з коня ворожого вершника, місяцеподібні топірці, чекани, також різного виду шаблі й криві мечі.

Захисний обладунок складався з шолому (тувилга), різноманітних кольчуг з металевим руків'ям (темір кон, кюбе), наплічників (куявке), щитів, повстяних сорочок, що вдягалися під кольчуги (тегелі, тегелі кобенек), були також панцирі.

Незаможні ногайці користувалися звичайними луками зі стрілами та списами; волосяним арканом, шкіряним поясом для в'язання ясирів і нагайкою (камши).

Відомо, що Ісмаїл-бей (сер. XVI ст.) мав невеликий загін «пищальників», тобто підрозділ озброєний вогнепальною зброєю.

У сухостеповій та аридній зонах переважало меридіональне кочове скотарство з частими маршрутними перекочуваннями; у сприятливіших ареалах передгірної зони Північного Кавказу та долинах великих водних басейнів — напівкочова форма із зимовими стаціонарами. Хоча ногайці розводили овець, велику рогату худобу та верблюдів, у деяких регіонах переважало конярство. Незначна частина населення у XV ст. під впливом економічних та політичних обставин стала осілою, вирощуючи просо, ячмінь, пшеницю, а також городні культури.

• Ногаї

• Ногайська орда // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 483. — ISBN 978-966-00-1061-1. (автор статті Олена Бачинська)
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Рад. енциклопедія історії України. — К., 1971. — т.3.

• Ногайская Орда(рос.)
• Эпиграфика Ногайской степи. Рамазан Керейтов, Светлана Червонная(рос.)
• Заговорили камни времен Ногайской Орды. Г. Хисамиева(рос.)
• Ногайский информационный сервер(рос.)