Неменчин

Місто
Неменчин Неменчине
Прапор Герб
Координати 54°51′00″ пн. ш. 25°28′00″ сх. д. / 54.85° пн. ш. 25.466666666667° сх. д.
Країна	Литва
Регіон	Вільнюський повіт
Район	Вільнюський район
Перша згадка	1338
Площа	4,78 км²
Висота центру	122  м
Офіційна мова	литовська
Населення	4567 осіб (1 січня 2026)
Міста-побратими	Дессау-Росслау (1995), Сувалки, Венгожево, Елк
Телефонний код	5 (Вільнюське районне самоврядування)
Поштовий індекс	LT-15019
GeoNames	596664
OSM	↑977316 ·R (Вільнюське районне самоврядування)
Офіційний сайт	vrsa.lt  (лит.)
Неменчин Неменчин (Литва)
Неменчин у Вікісховищі

Неменчин, Неменчине (лит. Nemenčinė, біл. тарашк. Немянчын, пол. Niemenczyn, рос. Неме́нчин) — місто у Вільнюському районному самоврядуванні Литви, адміністративний центр Неменчинського староства і Неменчинського міського староства. Розташоване на річці Вілії (переважно на правому березі), при гирлі річки Неменчі, на північний схід від міста Вільнюса (21 км фізична відстань, 24 км автошляхами) на шосе «Вільнюс — Швенчіоніс»^[1] та за 6 км від залізничної станції Бездоніс на лінії «Вільнюс — Даугавпілс». оточене Неменчинськими лісами^[2]. Населення станом на 1 січня 2026 року становить 4567 осіб^[1].

У джерелах зустрічаються два варіанти назви (Неменчина й Неменчин): Nyemenczyna (1486), Nemyenczyna (1501), Неменчинь (1567), Неменчинъ (1672). Назва міста походить від річки Неменчі (правої притоки Вілії), яка протікає через Неменчин та впадає у Вілію на заході міста^[1].

Вперше згадується у 1338 році. За недіючим єврейським цвинтарем, на вулиці Пілякалньо, збереглися залишки старого поселення містечка. Воно стояло в місці, де в потік Неменчі впадає безіменна притока. Археологічні розкопки показали, що в X—XI століттях на цьому місці були укріплення, стояв великий дерев'яний замок^[1].

У XVI столітті містечко було центром волості^[3]. В ньому діяв ринок, працювало 5 корчм, був міст через річку Вілію (яку розмивало під час повеней). З 1611 року через річку курсував пором. У 1613 році Неменчин було позначено на карті Великого князівства Литовського^[2].

Поселення постраждало під час Північної війни 1700—1721 років. У 1746 році воно відійшло до Вільнюського університету, а наприкінці XVIII століття — до Вільнюської капітули. У 1766 році було утворено Неменчинське староство. У 1777 році згадується парафіяльна школа. Під час повстання 1794 року повстанці на чолі з Якубом Ясинським та іншими програли битву під Неменчином військам Російської імперії^[2].

В ході Листопадевого повстання у квітні-травні 1831 року місто було окуповано повстанцями. У 1833 році тут було 12 будинків (2 з них цегляні), поштове відділення для тракту Вільнюс — Швенчоніс та дві корчми. У 1865 році було відкрито державну школу, а в 1895 році — аптеку. У 1897 році тут вже було близько 220 будинків, у яких проживало 639 євреїв (у 1908 році діяли три синагоги)^[2].

З кінця XIX століття до литовської парафії Неменчіне були призначені польські священики для сприяння денаціоналізації міста та його околиць. У 1905 році було збудовано костел. У першій половині 20 століття Неменчин був центром сільської волості^[2].

У період між Першою і Другою світовими війнами містечко у 1920—1922 роках було у складі Серединної Литви, потім у складі [[Польська Республіка (1918—1939) |Польської Республіки]]. 1940 року окуповане Радянським Союзом.

У червні 1941 року містечко окуповане нацистською Німеччиною. 20 вересня 1941 року в лісі поблизу нього було розстріляно близько 403 євреї — жителів Неменчина. Після війни на місці розстрілу було встановлено меморіал. У 1943—1945 роках у цьому в районі населеного пункту діяли підрозділи Армії Крайової. Після війни з Неменчина та околиць до Польщі було репатрійовано 6110 жителів. У 1940—1941 та 1944—1953 роках радянська влада депортувала 29 жителів Неменчина^[2].

У 1950—1962 роках Неменчин було центром району, а в 1955 році став містом. З 1950 року розпочалося будівництво типових багатоквартирних будинків. З 1971 року планувалося розширення Неменчіна як одного з центрів зони відпочинку Вільнюса, тому промисловість не розвивалася^[2]. У 1974 році у Неменчині споруджений новий міст через річку Вілію.

У 1986 році у місті налічувалося 5,7 тисячі мешканців; станом на 2005 рік — 5885, станом на 2010 рік — 5816, станом на 2023 рік — 4582^[2], станом на 2026 рік — 4567. Національний склад на 2001 рік: поляки — 56,3 %, литовці — 24,2 %, росіяни — 12,1 %, білоруси — 7,2 %, інші — 0,2 %.

Декретом президента Литовської Республіки Артураса Паулаускаса № 22 від 26 липня 2004 року було затверджено герб Неменчина^[1]. Герб являє собою червоне поле, на якому зображений покровитель міста — срібний Архангел Михаїл із золотим волоссям, з піднятим у правиці срібним мечем із золотим ефесом і синім щитом з подвійним золотим хрестом у лівій руці; внизу зображено чорного дракона, розтоптаного ногами. Автор герба — художник Роландас Рімкунас^[4].

У 1387 році у містечку збудовано перший костел. Це був один з семи костелів, заснованих у Литві литовським князем і королем Польщі Владиславом II Ягайлом^[1]. У 1774—1790 роках його настоятелем був польський поет й історик Адам Станіслав Нарушевич; у 1807—1824 роках настоятелем був вчений-натураліст і педагог, професор Віленського університету Станіслав Боніфацій Юндзіл; потім у 1824—1840 роках — Ф. Бобровський, що випустив в 1882 році у Вільні польсько-латинський словник.

У 1842 році костел згорів. Нинішня кам'яна будівля костелу Святого Архангела Михаїла споруджена в 1848—1855 роках. У XIX столітті богослужіння відбувалися тільки польською мовою. Литовська мова почала використовуватися в проповідях і службах лише в 1939 році, коли Віленський край був переданий Радянським Союзом Литовській РСР. У 1950 році костел ремонтувався.

В місті діють дві гімназії — Константаса Парчевського та Гедимінаса, дитяча музична школа, державний заклад «Соціальний центр для дітей та підлітків», Центр денної зайнятості для інвалідів, педагогічно-психологічна служба Вільнюського району, поліклініка, лікарня, культурний центр, спортивні школи, Вільнюський регіональний етнографічний музей, дві бібліотеки, ринок, поштове відділення, кафе, магазини, аптеки, нотаріальна контора, ветеринарна клініка тощо^[1].

У 1997—1999 роках місто брало участь у проєкті ECOS-Quverture. Завдяки ньому воно стало першим містом у Литовській Республіці, яке замінило 100 % мереж вуличного освітлення міста на мережі з енергозберігаючими лампами^[1].

Найперспективнішими галузями промисловості у місті є: виробництво меблів; обслуговування клієнтів; туризм^[1]. Також у місті виробляють молочну продукцію, шкіргалантерею.