Мхітарян Нвєр Мнацаканович
| Мхітарян Нвєр Мнацаканович | |
|---|---|
| Народився | 16 червня 1960 (66 років) Єреван, Вірменська РСР, СРСР |
| Країна | |
| Національність | вірмен |
| Діяльність | політик, підприємець |
| Alma mater | Вірменський державний інженерний університет (1982) |
| Посада | народний депутат України[1], народний депутат України[2] і народний депутат України[3] |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук (1996) |
| Членство | НАНУ Академія наук Вірменської РСР[4] |
| Партія | Партія регіонів |
| Батько | Мнацакан Тарян |
| Брати, сестри | Anahit Taryand |
| Діти | Мхітарян Артур Нвєрович |
| Нагороди | |
Нвєр Мнацаканович Мхітарян (нар. 16 червня 1960, Єреван, Вірменська РСР) — український політик, підприємець, науковець, колишній член фракції Партії регіонів (з 11.2007 по 22.02.2014[5]). Доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, директор Інституту відновлюваної енергетики НАН України. Засновник будівельної компанії «Познякижилбуд» і міжнародної девелоперської компанії Emerald Palace Group (ОАЕ). Народний депутат України IV, VI и VII скликань. Лауреат Державної премії України у галузі науки та техніки.
Життєпис
Народився 16 червня 1960 року в Єревані в родині письменника Мнацакана Таряна. У 1982 році закінчив Єреванський політехнічний інститут, архітектурно-будівельний факультет, спеціальність «Виробництво будівельних виробів і конструкцій»[6].
Трудову діяльність розпочав у 1982 році, пройшовши шлях від майстра до керівника. У 1982—1988 роках працював майстром, виконробом, старшим виконробом у СБО «Вірменводбуд», з 1988 року — головний інженер заводу залізобетонних виробів тресту «Вірменводбуд».
Наукова діяльність
У 1988—1990 роках — старший викладач у Єреванському архітектурно-будівельному інституті. 1989 року у Київському інженерно-будівельному інституті захистив кандидатську дисертацію «Геліотермообробка тонкостінних армованих бетонних плит при виробництві пакетним способом»[7].
У 1996 році захистив докторську дисертацію «Основи геліотермообробки лужних бетонів» (Єреванський інженерно-будівельний інститут, 1996; нострифікована Одеська державна академія будівництва і архітектури, 1997).
З 2003 — член-кореспондент Національної академії наук України (Відділення фізико-технічних проблем енергетики). Академік АІНУ, Академії будівництва України. Член Вірменського відділення Міжнародної асоціації інженерів-енергетиків, Міжнародної технічної академії, Американського товариства цивільних інженерів. Професор кафедри будівельних матеріалів і виробів Аерокосмічної академії України (1997).
Ім'я занесено в Світову залу слави «Хто є хто», що об'єднує 500 видатних особистостей сучасності (Міжнародний біографічний центр, Кембридж). Заступник керівника дослідницької асоціації Американського біографічного центру (США), заступник генерального директора Міжнародного біографічного центру (Кембридж, Англія). «Людина року — 98» (Американський біографічний інститут).
Автор монографій: «Гелиотермообработка тонкостенных железобетонных конструкций в пакетах», «Основи геліотермообробки залізобетонних конструкцій» (вірмен.), «Физико-химические основы гелиотехнологии щелочных бетонов».
Автор понад 300 наукових праць і 21 патенту, з яких 11 — в галузі будівництва, 10 — у сфері нетрадиційної енергетики та енергозбереження[8].
Підприємницька діяльність
У 1996 році створив будівельну компанію «Познякижитлобуд», що застосувала монолітно-каркасну технологію у житловому будівництві. 1998 року представила «теплий будинок» (Київ, вул. Драгоманова, 17) з покращеною теплоізоляцією, запровадила поквартирні системи опалення та індивідуальні лічильники тепла.
В грудні 2015 року «Познякижилбуд» увійшла до компанії Taryan Group, якою володіє Артур Мхітарян.
Нвер Мхітарян зосередив бізнес-інтереси в Дубаї (ОАЕ), започаткувавши компанію Emerald Palace Group. Група спеціалізується на девелопменті готелів та резиденцій класу люкс[9]. Ключові проекти: Raffles The Palm Dubai — курортний готель на штучному острові Пальма Джумейра[10].
Політична і громадська діяльність
У 2000—2005 роках був президентом Спілки вірменів України.
Народний депутат України IV скликання, обраний від Блоку «За єдину Україну!» (№ 31 у виборчому списку). Упродовж каденції був членом фракції «Єдина Україна», партій ППУ, «Трудова Україна», позафракційним, членом депутатської групи «Демократична Україна», фракції політичної партії «Вперед, Україно!», а з листопада 2005 року — групи Народного блоку Литвина[7]. Був заступником голови Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин. У межах роботи в комітеті виступав за лібералізацію та гуманізацію умов утримання осіб у місцях позбавлення волі, забезпечення медичної допомоги ув'язненим і профілактику туберкульозу в пенітенціарних установах[11].
У березні 2006 року був кандидатом у народні депутати України від Народного блоку Литвина (№ 19 у виборчому списку), член Народної партії[12].
Народний депутат України VI скликання, обраний від Партії регіонів (№ 95 у виборчому списку). Член фракції Партії регіонів. Входив до Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики.
Народний депутат України VII скликання (грудень 2012 — лютий 2014), обраний від Партії регіонів (№ 32 у виборчому списку). Член фракції Партії регіонів з грудня 2012 року до 22 лютого 2014 року. Член Комітету з питань будівництва, містобудування і житлово-комунального господарства та регіональної політики.
Почесний консул Республіки Колумбія в Україні[7].
Критика
- Був одним зі 148-ми народних депутатів України, хто в червні 2013 року підписав Звернення депутатів від Партії регіонів і КПУ до польського Сейму з проханням «визнати Волинську трагедію геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів».
- Також голосував за Закон Ківалова-Колесніченка, який пізніше Конституційний Суд визнав неконституційним і таким, що втратив чинність.
Державні нагороди
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (27 червня 2013)[13]
- Орден «За заслуги» I ст.[14][15]
- Орден «За заслуги» II ст.[14][15]
- Орден «За заслуги» III ст.[16]
- Орден Данила Галицького (16 червня 2010)[17]
- Заслужений будівельник України (25 лютого 1999)[18]
- Державна премія України в галузі науки і техніки 2003 року — за цикл праць «Наукові дослідження, розробка та впровадження низькоенергоємних технологій і техніки у будівництві»[19]
- Орден Святого князя Володимира Великого IV, III, II ст. (УПЦ МП).
Родина
- Батько — Мнацакан Тарян (1920—1999), вірменський дитячий письменник, ветеран II-й Світової війни[20].
- Син — Артур Мхітарян (нар. 1982), підприємець, власник інвестиційно-девелоперської компанії «Taryan Group».
- Дочка — Астхік Мхітарян (нар. 1980), директор та власник салона меблів «Provasi», магазинів «Valentino», «Hermes», «Saint Louis», «Puiforcat», «Agent Provocateur».
Примітки
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
- ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=7
- ↑ https://www.sci.am/membersview.php?id=351&langid=1
- ↑ Із фракції Партії Регіонів вийшли ще 6 депутатів. Архів оригіналу за 28 лютого 2014. Процитовано 22 лютого 2014.
- ↑ Кудря, С. О.; Рєзцов, В. Ф. (12 грудня 2020). Мхітарян Нвер Мнацаканович. Енциклопедія Сучасної України (укр.). Т. 22. Інститут енциклопедичних досліджень НАН України. ISBN 978-966-02-2074-4.
- ↑ а б в Мхітарян Нвєр Мнацаканович. https://dovidka.com.ua (укр.). Офіційна Україна сьогодні.
{{cite web}}: Зовнішнє посилання в(довідка)|website= - ↑ Мхітарян Нвер Мнацаканович — Автор. uapatents.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
- ↑ Мхитарян Нвер. LIGA.net (рос.). Процитовано 4 січня 2026.
- ↑ Forbes 2019| Nver Mkhitaryan Forbes Article. epghotelsresorts.com (англ.). 15 травня 2021. Процитовано 4 січня 2026.
- ↑ Народный депутат Нвер Мхитарян: "Равнодушие, с которым бывшим заключенным не дают права вернуться в общество, — не менее страшная болезнь, чем чахотка" (интервью Инны Тарасовой). Харківська правозахисна група. Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
- ↑ Постанова Центральної виборчої комісії від 27 грудня 2005 року № 275 «Про реєстрацію кандидатів у народні депутати України, включених до виборчого списку кандидатів у народні депутати України виборчого блоку політичних партій "Народний блок Литвина" (Народна Партія, партія Всеукраїнського об'єднання лівих "Справедливість", Українська селянська демократична партія)"»
- ↑ Указ Президента України № 355/2013 від 27 червня 2013 року «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Конституції України». Архів оригіналу за 31 липня 2017. Процитовано 16 листопада 2016.
- ↑ а б Мхітарян Нвер Мнацананович // Сайт АО «ПознякиЖилСтрой». Архів оригіналу за 2 травня 2014. Процитовано 29 червня 2013.
- ↑ а б Мхітарян Нвєр Мнацаканович // Сайт Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Архів оригіналу за 17 серпня 2013. Процитовано 29 червня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 867/2000 від 8 липня 2000 року «Про нагородження орденом „За заслуги“». Архів оригіналу за 2 березня 2022. Процитовано 28 червня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 695/2010 від 16 червня 2010 року «Про нагородження Н. Мхітаряна орденом Данила Галицького». Архів оригіналу за 5 липня 2019. Процитовано 28 червня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 214/99 від 25 лютого 1999 року «Про відзначення нагородами України». Архів оригіналу за 6 серпня 2021. Процитовано 28 червня 2013.
- ↑ Указ Президента України № 1480/2003 від 23 грудня 2003 року «Про присудження Державних премій України в галузі науки і техніки 2003 року». Архів оригіналу за 29 грудня 2019. Процитовано 28 червня 2013.
- ↑ Реалізовуючи мрії. Інтерв ю з девелопером Артуром Мхітаряном. ua.korrespondent.net (рос.). Архів оригіналу за 4 листопада 2021. Процитовано 4 листопада 2021.
Посилання
- сайт ВРУ
- Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 28 червня 2020 у Wayback Machine.]
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).





