Наїрі Зарян
| Наїрі Зарян | |
|---|---|
| вірм. Նաիրի Զարյան зах.-вірм. Նայիրի Զարեան  | |
 | |
| Ім'я при народженні | зах.-вірм. Հայաստան Եղիազարեան |
| Народився | 31 грудня 1900[1][2] Karagündüzd, Туреччина[1][2] |
| Помер | 11 липня 1969[1][2] (68 років) Єреван, Вірменська РСР, СРСР[3][1][2] |
| Поховання | Тохмахський цвинтарd |
| Країна |  СРСР |
| Національність | вірмени[1] |
| Діяльність | письменник, публіцист, громадський діяч, перекладач, редактор |
| Alma mater | Yerevan Diocesan Schoold (1921)[1], Історичний факультет Єреванського державного університетуd (1927)[1] і Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1933)[1] |
| Знання мов | вірменська[4] |
| Заклад | Anastvatsd[1], Q21656992?[1], Q21657007?[1] і Спілка письменників Вірменіїd[1][2] |
| Роки активності | з 1918[1] |
| Партія | ВКП(б)[1] |
| Діти | Romik Zaryand |
| Нагороди |      |
Наїрі Заря́н (Նաիրի Զարյան, справжні ім'я та прізвище — Айастан Єгіазарян[5]; 31 грудня 1900 (13 січня 1901), село Хараконіс Ванського вілайєта Османської імперії, нині Туреччина — 12 липня 1969, Єреван) — вірменський прозаїк та поет.
1915 року, втративши батьків внаслідок геноциду, разом з тисячами біженців дістався до Східної Вірмении (яка тоді входила до складу Російської імперії) і був розміщеній у притулку для дітей-сиріт.
1928 року закінчив Єреванський державний університет. Його твори були вперше опубліковані 1921 року. Автор Автор збірок поезій «У синій країні Канала» (1926), «Чекаю тебе» (1968), романів «Ацаван» (1937—1947) та «Пан Петрос і його міністри» (1958), трагедій «Ара Прекрасний» (1946), «Артавазд і Клеопатра» (1968), комедій «Біля джерела» (1948) та «Дослідне поле» (1950). Твори переважно історичної і гостросоціальної тематики, у центрі подій — вірменський народ[5].
Опрацювавши вірменські національні сказання про Давида Сасунського, створив прозаїчну поему «Давид Сасунський» (1968). Перекладав твори А. Пушкіна, В. Маяковського (останній значно вплинув на його ранню творчість), Е. Багрицького, Янки Купали (був знайомий з білоруським класиком, залишив спогади про нього), С. Вургуна, деякі твори Т. Шевченка («Заповіт», 1936), П. Тичини, М. Рильського. Присвятив Україні й українським поетам низку віршів і статей, зокрема Т. Шевченкові («Український Прометей», 1964). Деякі твори Н. Заряна переклали українською мовою П. Тичина, В. Кочевський, О. Новицький, М. Артеменко, В. Маміконян[5].
Нагороди
- орден Леніна
- орден «Знак Пошани» (31.01.1939)
- орден Трудового Червоного Прапора (04.02.1961)
- орден Вітчизняної війни 2 ступеня
- Державна премія Вірменської РСР (1972, посмертно)[5].
- медалі
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с Հայկական սովետական հանրագիտարան / за ред. Վ. Համբարձումյան, Կ. Խուդավերդյան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 2000.
- ↑ а б в г д е Հայկական համառոտ հանրագիտարան — Հայկական հանրագիտարան հրատարակչություն, 1990. — Т. 1.
- ↑ Зарьян Наири // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б в г О. І. Божко, О. Айвазян. ЗАРЯ́Н Наїрі. esu.com.ua. Процитовано 6 грудня 2016.
Джерела
- Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2026. — ISBN 966-02-2074-X.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).