YaChudo

Муратов Дмитро Андрійович

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Муратов Дмитро Андрійович
рос. Дмитрий Андреевич Муратов[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Народився29 жовтня 1961[2][3][4] (64 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Куйбишев, РРФСР, СРСР[5] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Росія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьжурналіст, телеведучий Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materСамарський державний університет (1983)[6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мовросійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладНовая газета[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоCommittee 2008d Редагувати інформацію у Вікіданих
Роки активності1987 — тепер. час
Посадаголовний редактор[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
ПартіяЯблуко[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
орден Пошани (Російська Федерація) орден Дружби Кавалер ордена Почесного легіону орден Хреста землі Марії

Міжнародна премія Комітету захисту журналістів за свободу пресиd (2007)

World Association of Newspapers' Golden Pen of Freedom Awardd (2016)

 Нобелівська премія миру

Time 100 (2022)

IMDbID 4899049 Редагувати інформацію у Вікіданих
У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Муратов; Муратов Дмитро.


Дмитро Андрійович Муратов (нар. 30 жовтня 1961, Куйбишев (нині Самара), РСФСР) — російський журналіст, телеведучий. Головний редактор «Нової газети» (1995–2017 і з 2019 року), її співзасновник.

Лауреат Нобелівської премії миру 2021 року[9] (третій росіянин після Андрія Сахарова і Михайла Горбачова, відзначеним цією нагородою[10]). Фінансову частину премії передали у російський фонд «Коло добра», заснований Путіним[11].

Біографія

Народився 30 жовтня 1961 року в Куйбишеві (нині Самара). У 1983 році закінчив філологічний факультет Куйбишевського державного університету.

У 1983—1985 роках служив у Радянській армії.

Після військової служби працював в газеті «Волзький комсомолець». У 1987 році став завідувачем відділу комсомольського життя газети «Комсомольская правда». У 1990 році він став редактором відділу інформації видання.

У листопаді 1992 року пішов з «КП» і одночасно виступив співзасновником товариства журналістів «6-й поверх», до якого увійшли журналісти, незгодні з новою редакційною політикою газети. Наступного року товариство стало засновником «Нової щоденної газети», перший номер якої вийшов 1 квітня 1993 року. Муратов увійшов в її редколегію і став заступником головного редактора.

У грудні 1994 — січні 1995 року був спеціальним кореспондентом газети в зоні бойових дій на території Чечні. У лютому 1995 року став головним редактором видання, яке до того моменту перейменували з «Нової щоденної газети» на «Новая газета».

Якийсь час Муратов поєднував роботу в газеті й на телебаченні. Так, у 1997 році він був ведучим програми «Прес-клуб» (ATV — ОРТВ), у 1998—2000 роках — ведучим щотижневої програми «Суд іде» на телеканалі «НТВ»[12].

У 2004 році був одним із засновників Комітету «2008: Вільний вибір». У 2005 році вийшов із Комітету, заявивши, що він «абсолютно розчарований тим, як намагалися об'єднатися демократи»[13].

У 2004 році вступив у Російську демократичну партію «Яблуко».

У 2005 році став одним зі співвласників журналу «Крокодил»[14], але у 2008-му видавати оновлений журнал припинили[15].

У 2009 році увійшов до Громадської ради на підтримку виборчого списку партії «Яблуко» на виборах до Московської міської думи V скликання.

У березні 2014 року підписав звернення проти анексії Криму[16].

У вересні 2020 року підписав лист на підтримку протестних акцій у Білорусії[17].

У листопаді 2017 року залишив посаду головного редактора «Новая газета»[18], але у 2019 році знову посів її[19].

Нагороди й премії

Нобелівська премія миру (2021)

У жовтні 2021 року спільно з американо-філіппінською журналісткою Марією Рессою отримав Нобелівську премію миру за «їхні зусилля із захисту свободи слова, яка є необхідною умовою демократії та тривалого миру»[24][25][9][26]. Заявив, що фінансову частину премії передав до фонду «Коло добра», заснованого Путіним[27].

У червні 2022 року Муратов продав медаль премії миру на аукціоні Heritage в США за 103,5 млн дол. при початковій ціні в 550 тис. дол. Гроші пообіцяв перерахувати ЮНІСЕФ, що має відправити їх до країн, де є біженці з України: Польщі, Росії, Німеччини, Молдови, Словенії та Угорщини[28].

Сім'я

Донька — радниця Ельвіри Набіулліної[11], голови Центрального банку РФ[29].

Примітки

  1. ↑ ㍺
  2. ↑ https://ria.ru/20211008/muratov-1753662577.html
  3. ↑ Энциклопедия ТАСС
  4. ↑ https://web.archive.org/web/20210615100752/https://xn--n1ag.xn--b1aew.xn--p1ai/Sostav_Obshhestvennogo_soveta/sostav2020/item/19752274/
  5. ↑ Muratov and Novaya Gazeta: Russia's independent media stalwarts
  6. ↑ https://lenta.ru/lib/14160484/
  7. ↑ а б https://www.themoscowtimes.com/2021/10/08/russian-journalist-dmitry-muratov-wins-nobel-peace-prize-a75250
  8. ↑ https://www.yabloko.ru/cat-news/2021/10/08
  9. ↑ а б Главред «Новой газеты» Муратов стал лауреатом Нобелевской премии. РБК (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  10. ↑ BFM.ru. Муратов и Ресса удостоены Нобелевской премии мира. BFM.ru - деловой портал (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  11. ↑ а б Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  12. ↑ Авторское бесправие. Закон, защищающий интеллектуальную собственность, суров, но беспробуден. Итоги. 30 березня 2000. Архів оригіналу за 17 лютого 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
  13. ↑ Дмитрий Муратов на сайте Lenta.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2011. Процитовано 5 листопада 2011.
  14. ↑ Атлас контентменеджеров. Муратов Дмитрий. — Медиа Атлас. (рос.)
  15. ↑ Виктория Буравченко. «Крокодил» без денег не кусается [Архівовано 7 жовтня 2008 у Wayback Machine.]. — Газета. Ru, 13.08.2008
  16. ↑ Обращение инициативной группы по проведению Конгресса интеллигенции «Против войны, против самоизоляции России, против реставрации тоталитаризма» и письмо деятелей культуры в поддержку позиции Владимира Путина по Украине и Крыму (рос.). Новая газета. 13 березня 2014. Архів оригіналу за 30 липня 2017. Процитовано 30 липня 2017.
  17. ↑ «Мы глубоко возмущены, что диалогу с обществом власть предпочитает насилие». Архів оригіналу за 26 жовтня 2020. Процитовано 17 вересня 2020.
  18. ↑ Главред «Новой газеты» покидает пост. РБК (рос.). 13 ноября 2017. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  19. ↑ Муратов вернулся на должность главного редактора "Новой газеты". Интерфакс (рос.). 15 ноября 2019. Архів оригіналу за 17 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  20. ↑ Главный редактор "Новой газеты" получит премию свободы прессы. lenta.ru. Архів оригіналу за 22 травня 2016. Процитовано 12 квітня 2021.
  21. ↑ Dmitry Muratov, Editor of Novaya Gazeta, Russia. Committee to Protect Journalists (амер.). Архів оригіналу за 12 квітня 2021. Процитовано 12 квітня 2021.
  22. ↑ Главред «Новой газеты» получил в Эстонии орден за защиту свободы слова. Архів оригіналу за 24 лютого 2013. Процитовано 24 лютого 2013.
  23. ↑ Golden Pen of Freedom Awarded to Novaya Gazeta Editor, Dmitry Muratov - WAN-IFRA. WAN-IFRA. Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 13 грудня 2019.
  24. ↑ Оголошено лауреатів Нобелівської премії миру. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  25. ↑ @nobelprize (8 жовтня 2021). https://twitter.com/nobelprize/status/1446400172125302784 (Твіт) (укр.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021 — через Твіттер.
  26. ↑ Главный редактор «Новой газеты» Дмитрий Муратов получил Нобелевскую премию мира. Meduza (рос.). Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  27. ↑ Бабченко А. Росіянин — завжди шовініст, без винятків. Я сам таким був [Архівовано 11 жовтня 2021 у Wayback Machine.] // ZAHID.net. — 2021. — 11 жовтня.
  28. ↑ Нобелівську медаль російського журналіста продали на аукціоні для допомоги Україні. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 21 червня 2022. Процитовано 21 червня 2022.
  29. ↑ Эльвира Набиуллина утверждена новым председателем Центробанка [Архівовано 2 березня 2018 у Wayback Machine.]. (рос.)

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).