Миколай Містик
| Миколай I Містик | ||
 | ||
| Миколай Містик; зображення роботи художника Ніколая Павловича (1835—1894), XIX століття | ||
| ||
|---|---|---|
| 1 березня 901 — 1 лютого 907 | ||
| Попередник: | Антоній II Кавлея | |
| Наступник: | Євфимій І | |
| ||
| 15 травня 912 — 15 травня 925 | ||
| Попередник: | Євфимій І | |
| Наступник: | Стефан II Амасійський | |
| Діяльність: | церковний діяч, письменник, дипломат | |
| Народження: | 852 | |
| Смерть: | 15 травня 925 Константинополь | |
Микола I Містик (грец. Νικόλαος ὁ Μυστικός; 852 — 15 травня 925, Константинополь) — патріарх Константинопольський у 901—907 і 912—925 роках, візантійський церковний письменник, дипломат і регент. Його перше усунення було пов'язане із суперечкою про четвертий шлюб Лева VI, а друге патріаршество — з регентством при Костянтині VII та війною з Болгарією. Прізвисько походить від придворної посади містика, яку він обіймав до патріаршества. Вшановується як святий; день пам'яті — 16 травня.[1]
Біографія
Походження та державна служба
Миколай походив із родини, пов'язаної з Італією; точне місце народження непевне. Він належав до учнів і близького оточення Фотія I. Твердження про його кровну спорідненість із Фотієм не є безсумнівним: джерельні вислови про «домашніх» і духовну спорідненість допускають інші тлумачення.[1]
Після усунення Фотія Миколай прийняв чернецтво в монастирі святого Трифона біля Халкедона. Згодом Лев VI повернув його до двору та призначив містиком — особистим секретарем. 1 березня 901 року він став патріархом після смерті Антонія II Кавлеї.[1][2]
Перше патріаршество та четвертий шлюб Лева VI
Перші роки служіння припали на воєнні невдачі імперії: 902 року араби взяли Таорміну на Сицилії, а 904 року було пограбовано Фессалоніку. Після втрати Таорміни Миколай клопотався про помилування засуджених вельмож. Політичні звинувачення проти самого патріарха згодом переплелися зі шлюбним конфліктом.[1]
Лев VI, тричі овдовівши, прагнув узаконити зв'язок із Зоєю Карбонопсиною, яка 905 року народила майбутнього Костянтина VII. 6 січня 906 року Миколай охрестив дитину за умови припинення зв'язку імператора із Зоєю. Лев натомість одружився з нею; патріарх позбавив сану священника Фому, який здійснив вінчання, та обмежив участь імператора в церковному житті.[1]
Суперечка стосувалася одночасно церковної дисципліни й законності престолонаслідування. «Псамафійська хроніка» описує, як на Різдво 906 року та Богоявлення 907 року патріарх не дозволив імператорові увійти до Святої Софії звичайним урочистим шляхом. Її автор підтримував наступника Миколая — Євфимія, тому наведені промови й мотиви учасників є частиною тенденційного оповідання.[3][1]
У лютому 907 року Миколая відправили до його монастиря в Галакринах і домоглися зречення. Поряд із церковною суперечкою використали звинувачення в підтримці заколоту Андроніка Дуки; справжність інкримінованого листування викликала сумніви. Патріархом став Євфимій I, за якого четвертий шлюб імператора допустили як виняток, не роблячи його загальною нормою.[1][3]
Друге патріаршество та регентство
Після смерті Лева VI його брат Олександр у травні 912 року усунув Євфимія й повернув Миколая. Це спричинило переслідування частини духовенства та поглиблення поділу на прихильників двох патріархів. Самі колишні суперники згодом примирилися, але церковний конфлікт пережив Євфимія.[1][3]
Після смерті Олександра в червні 913 року Миколай очолив регентську раду при малолітньому Костянтині VII. У серпні до Константинополя підійшов болгарський правитель Симеон I. Патріарх провів переговори та церемонію, яку історики пов'язують із визнанням імператорських претензій Симеона; точний зміст і юридичне значення цієї «коронації» залишаються предметом дискусії. Домовленість дозволила відвернути безпосередній напад на столицю.[1]
914 року Зоя Карбонопсина усунула Миколая від керівництва регентством, хоча він зберіг патріаршу кафедру. Після нових воєнних невдач, зокрема поразки 917 року, посилилися суперники її уряду. У 919—920 роках владу здобув Роман Лакапін, який одружив свою дочку з Костянтином VII й сам став імператором.[1]
За сприяння Романа I 920 року було прийнято Томос єднання: четвертий шлюб заборонявся, а церковні групи отримали основу для примирення. Миколай продовжував дипломатичне листування, зокрема з Болгарією. Помер 15 травня 925 року й був похований у монастирі в Галакринах.[1]
Писемна спадщина та джерела
Збереглося 163 листи Миколая. Серед адресатів — болгарський правитель, арабський халіф, кавказькі володарі та візантійські урядовці. Листування висвітлює дипломатію, становище церковних громад і діяльність місій, зокрема в Аланії. Миколаю належать також сповідання віри, біблійні тлумачення, проповідь про взяття Фессалоніки 904 року та канонічні постанови.[1]
Поряд із власними листами патріарха головним оповідним джерелом є «Псамафійська хроніка», написана в середовищі його опонентів. Історик-візантиніст XX століття Олександр Каждан, перекладач і дослідник пам'ятки, пояснював умовність назви «Житіє Євфимія» та її значення для політичної історії. Тому взаємні звинувачення патріархів і відтворені промови потребують зіставлення з листуванням та іншими свідченнями.[4][3]
Примітки
- ↑ а б в г д е ж и к л м н Д. Е. Афиногенов (29 листопада 2022). Николай I Мистик. Православная энциклопедия. Процитовано 17 жовтня 2026.
- ↑ Хронологическая таблица. Процитовано 17 жовтня 2026. Хроника анонимного монаха Псамафийского монастыря в Константинополе. Переклад і коментарі А. П. Каждана; хронологічна таблиця до видання.
- ↑ а б в г Псамафийская хроника. Главы 12–23. Процитовано 17 жовтня 2026. Переклад А. П. Каждана. Гл. 12–14 — усунення Миколая; 18–20 — усунення Євфимія; 22 — примирення; 23 — останні дні Євфимія.
- ↑ А. П. Каждан. Псамафийская хроника. Предисловие. Процитовано 17 жовтня 2026. Початок передмови: відкриття рукопису, умовність назви та характер пам’ятки.
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).