Михалков Микита Сергійович

Михалков Микита Сергійович
рос. Никита Сергеевич Михалков
Дата народження	21 жовтня 1945[1][2][3] (80 років)
Місце народження	Москва, СРСР
Громадянство	Росія[4]
Релігія	православна церква
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії (1971), Театральний інститут імені Бориса Щукіна, Центральна музична школа (1959) і Московська школа № 1239d
Професія	актор, кінорежисер, сценарист, кінопродюсер, кіноактор, викладач, підприємець, співак, ведучий, телеведучий, блогер, кіносценарист, письменник, режисер, ютубер, театральний режисер
Заклад	Вищі курси сценаристів і режисерівd
Членство	Російський фонд культуриd і Спілка кінематографістів Росії
Нагороди	Орден Святого благовірного князя Данила Московськогоd (2015) Ґран-прі Каннського кінофестивалю (1994) ТЕФІ (2006) Золотий орел (2015) Viareggio-Versilia International Prized (1988) Європейський кіноприз за найкращий фільм (1993) Golden Shelld (1977) Ніка (1993) Премія «Золотий лев» за кар'єруd (2007) Order of the Holy Passion Bearer Saint Nicholas IId Russian Award “The best books, publishing houses, projects”d премія «Фенікс»d (2024) Aleksandar Lifka Awardd Почесний громадянин Республіки Кримd
IMDb	ID 0586482
besogontv.ru
Михалков Микита Сергійович у Вікісховищі

Мики́та Сергі́йович Михалко́в (рос. Никита Сергеевич Михалков; нар. 21 жовтня 1945, Москва, Росія) — радянський і російський кіноактор, кінорежисер, сценарист, продюсер, телеведучий, блогер, пропагандист. Народний артист РРФСР (1984). Голова Союзу кінематографістів РФ (з 1997), президент Російського фонду культури з 1993 року. Дійсний член Академії гуманітарних наук. З 1998 року — президент Московського міжнародного кінофестивалю.

Внесений до Переліку осіб, які створюють загрозу нацбезпеці України^[5]. Фігурант центру бази «Миротворець»^[6]. Підтримує путінський режим та російську збройну агресію проти України.

З 7 січня 2023 року перебуває під санкціями РНБО за антиукраїнську діяльність.^[7]

Володар «Золотого лева» Венеціанського кінофестивалю (1991) і номінант на премію «Оскар» (1993) в категорії «Кращий фільм іноземною мовою» за фільм «Урга — територія любові». Лауреат премії «Оскар» (1995) в категорії «Кращий фільм іноземною мовою» і Гран-прі Каннського кінофестивалю (1994) за фільм «Стомлені сонцем». Володар «Спеціального лева» Венеціанського кінофестивалю (2007) за внесок в кіномистецтво і номінант на премію «Оскар» (2008) в категорії «Кращий фільм іноземною мовою» за фільм «12».

Народився 21 жовтня 1945 року в Москві. Батько — дитячий письменник та комуністичний діяч Сергій Володимирович Михалков, мати — Наталя Петрівна Кончаловська, донька Петра Кончаловського. Має рідного брата — Андрія Кончаловського, який взяв прізвище своєї матері.

1958—1962 роки був учнем і актором середньої школи при Театрі ім. Станіславського. Навчався на акторському факультеті театрального училища ім. Щукіна (майстерня Л. Шахматова). Закінчив режисерський факультет ВДІК. Дебют у кіно як актора відбувся 1959 року.

• 1963–1966 — навчався на акторському відділенні в театральному училищі імені Щукіна.
• 1971 — закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії (майстерня М. І. Ромма).
• У 1980–1991 вів майстерню ігрового кіно.
• З 1988 року — президент студії ТриТе.

Влітку 2011 року, напередодні виборів президента Російської Федерації 2012, Микита Михалков заявив про бажання балотуватися на посаду президента. Він сказав, що «…втомився бути маріонеткою й хоче спробувати повести Росію за собою».^[8] Потім поміняв рішення й виступив представником кандидата в президенти В. В. Путіна і навіть замість Путіна взяв участь у публічних теледебатах проти іншого кандидата в президенти — Ірини Прохорової, сестри підприємця та політика Михайла Прохорова. На думку багатьох аналітиків, ці дебати виграла Ірина Прохорова. Сам Михалков після цього визнав, що сам би проголосував за Прохорову^[9].

Під час Євромайдану та російської інтервенції до Криму і на Донбасі зайняв різко проросійську позицію, виступив з кількома відозвами по телебаченню. В них, зокрема, передрікав Україні загибель у разі її зближення з Євросоюзом; нарікав на недостатньо масовий сепаратизм серед одеситів, через який, нібито, Росія не має достатніх підстав для введення військ^[10][11]; з пієтетом цитував військового злочинця Слободана Мілошевича і загалом розхвалював агресивну путінську політику^[12][13]. Міхалков також називав Україну «фашистською державою», а Революцію Гідності — військовим переворотом^[14].

31 серпня 2015 року Служба безпеки України заборонила в'їзд Микиті Михалкову в Україну. В'їзд російському режисерові заборонено на 5 років як діячеві культури, що створює загрозу національній безпеці України. Крім того, заборонено в'їзд ще 10 російським діячам культури^[15].

Закликав звільнити українського режисера Олега Сенцова, незаконно ув'язненого у Росії, зі сцени Московського Кінофестиваля, однак відмовився підписувати будь-які звернення чи ще якось брати в цьому участь^[16].

24 лютого 2022 року Микита Михалков виступив за визнання ДНР і ЛНР Росією і підтримав вторгнення Росії в Україну, заявивши, що війна «повинна, за ідеєю, встановити мир хоча б на Донбасі».

• Найбільш відомим скандалом, пов'язаним з Микитою Михалковим, є рейдерське захоплення Союзу Кінематографістів Росії в 1997 році, суд з цього приводу та довічне головування М. Михалкова в «союзі» з того часу.
• У жовтні 2007 Михалков випустив документально-публіцистичний фільм «55», присвячений 55-річчю президента Росії Володимира Путіна. Фільм викликав гостру критику. У той же період в «Російській газеті» було опубліковано вірнопідданський лист представників творчих професій президенту РФ Путіну з проханням не залишати посаду. Серед безлічі підписів під цим документом значився і автограф Михалкова^[17].
• У 2016 році Михалков виступив за повернення смертної кари в Росії, а Горбачова та Єльцина визнати «злочинцями»^[18]. Потім Горбачов повідомив, що Михалков пізніше вибачився перед ним і порадив йому не лізти у політику, а займатися кіно^[19].
• Микита Михалков проігнорував звернення предстоятеля Білоруської православної церкви Філарета^[20], громадських діячів^[21] з проханнями допомогти відновити Церкву святого Михайла Архангела в містечку Зембин (Білорусь), яка отримала значні пошкодження під час зйомок одного з військових епізодів радянського фільму 1965 р. «Перекличка» (у фільмі М. Михалков зіграв роль танкіста і в'їхав на танку Т-34 в вівтарну частину храму, а також випрасував танком місця поховань священнослужителів за вівтарем храму)^[21].

Помістя Кастело ді Касоле (Castello Di Casole), Провінція Сієна, регіон Тоскана — люкс-готель з 2 ресторанами і басейном, бутік^[22] та виноробне підприємство з площею виноградників 40 га (100 акрів), яке втім не носить ім'я Микити Михалкова . Виноробне підприємство Михалкова в 2009 виробило близько 16.000 пляшок вина^[23], в першу червоного сорту Каберне Совіньйон, яке було експортоване до Росії. Разом із своїм російським партнером Костянтином Тувикіним Михалков також спробує виробляти вино білих сортів. В 2009 фірма Михалкова випустила вино під назвою «12», присвячене однойменному фільму Михалкова.^[24][25]

Микита Михалков має чотирьох дітей — Степан, Ганна, Артем і Надія.

Рік	Фільм
		Режисер	Сценарист	Продюсер	Актор	Роль	Примітки
1959	Сонце світить всім					школяр	акторський дебют
1960	Хмари над Борськом					Петя
1961	Пригоди Кроша					Вадим
1963	Я крокую по Москві					Микола
1965	Рік як життя					Жюль
1966	Жарт					наречений
1966	Перекличка					Сергій Бородін
1966	Не найвдаліший день					Микита
1967	Зірки і солдати					прапорщик Глазунов
1967	Дівчинка і речі						короткометражний, курсова работа
1967	І ці губи, і очі зелені ...						курсова работа
1968	А я їду додому						курсова работа
1969	Дворянське гніздо					князь Нелідов
1969	Пісня про Маншук					Єжов
1969	Червоний намет					Чухновський
1970	Спорт, спорт, спорт					Кирибеєвич
1970	Ризик
1970	Спокійний день наприкінці війни						короткометражний, дипломна робота
1971	Тримайся за хмари					співробітник ЧК
1972	Станційний наглядач					Мінський, гусар
1972	Шоколад
1974	Свій серед чужих, чужий серед своїх					осавул Брилов	режисерський дебют
1975	Раба любові					підпільник Іван
1977	Незакінчена п'єса для механічного піаніно					Микола Іванович Трилецький
1977	Транссибірський експрес
1977	Ненависть
1978	Сибіріада					Олексій Утюжанін
1979	П'ять вечорів
1979	Кілька днів з життя Обломова					пан в Петербурзі
1981	Рідня					офіціант
1981	Два голоси					Сергій Миколайович Баклажанов
1981	Портрет дружини художника					Борис Петрович
1981	Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона: Собака Баскервілів					Генрі Баскервиль
1982	Вокзал для двох					провідник Андрій
1982	Інспектор ДАІ					Валентин Павлович Трунов
1982	Польоти уві сні та наяву					кінорежисер
1983	Без свідків
1984	Жорстокий романс					Сергій Сергійович Паратов
1986	Мій улюблений клоун
1987	Очі чорні
1989	Самотній мисливець
1990	Автостоп						Фільм знятий за гроші з рекламного контракту із концерном Fiat.
1990	Під північним сяйвом					Регіньов
1991	Принижені і ображені					князь Валковський
1991	Урга — територія кохання					велосипедист
1992	Прекрасна незнайомка					полковник
1993	Згадуючи Чехова
1993	Анна: від 6 до 18					камео
1994	Стомлені сонцем					комдив Сергій Котов
1995	Сентиментальна подорож на мою Батьківщину. Музика російського живопису
1996	Ревізор					городничий
1998	Сибірський цирюльник					Александр III
2000	Віра, надія, любов
2000	Ніжний вік
2003	Росіяни без Росії
2003	Батько
2003	Мама
2004	72 метри
2005	Піжмурки					криминальний авторитет Сергій Михайлович («Міхалич»)
2005	Персона нон грата					Олег
2005	Статський радник					генерал Гліб Георгийович Пожарський
2006	Мені не боляче					Сергій Сергійович
2007	Тупий жирний заєць					Микита Сергійович
2007	55
2007	12					старшина присяжних
2010	Стомлені сонцем 2: Передстояння					комдив Сергій Котов
2011	Стомлені сонцем 2: Цитадель					комдив Сергій Котов
2013	Чужа земля
2014	Своя земля
2013	Легенда № 17
2014	Сонячний удар
2016	На віки вічні					Санін
2017	Рух вгору
2018	Шоколадный револьвер

• Головний приз Міжнародного кінофестивалю в Сан-Себастьяні (1977)
• Лауреат Всесоюзного кінофестивалю в номінації Приз за режисуру (1984).
• Головний приз Венеціанського кінофестивалю (1991) (Урга — територія кохання).
• Кавалер ордена Почесного легіону (1992)
• Премія Кінотавр у номінації Головна премія (1992).
• Премія Ніка у номінації Найкраща режисура (1992)
• Премія Фелікс у номінації Найкращий фільм (1993)
• Премія Оскар у номінації Найкращий іноземний фільм (1994)
• Командор Почесного легіону За внесок у світову культуру (1994, Франція),
• Кавалер ордена За заслуги перед Вітчизною III ступеня (1995), ордена Сергія Радонежського I ступеня Російської Православної Церкви (1997)
• Медаль ім. Ханжонкова у номінації Кіноподія року за організацію XXI Московського міжнародного кінофестивалю (1999).
• Державна премія РФ у галузі літератури і мистецтва (2000),
• Приз XVI ОРК Кінотавр За особистий внесок у розвиток кінематографії.
• Премія Золотий Орел за найкращу чоловічу роль 2006

Зовнішні відеофайли
	БесогонТВ «Размышления оккупанта» на YouTube

9 березня 2011 року Микита Михалков зареєстрував в Живому Журналі акаунт nikitabesogon. За словами Михалкова, нік вибраний на ім'я його небесного покровителя Микити Бісогона (Микита, що виганяє бісів). Форматом спілкування був вибраний відеоблог. Одночасно на Youtube був зареєстрований канал «БесогонТВ». Після того, як акаунт був прорекламований відомими блогерами, його журнал отримав популярність — за один місяць його додали в друзі більше 6 тисяч користувачів, а по кількості переглядів його журнал знаходився в першій десятці рейтингу. У своїх відеороликах Міхалков відповідає на питання користувачів і спростовує різну, на його думку, неправдиву інформацію в інтернеті.

Надалі з цього виникла програма «БесогонТВ», яку телеканал Росія 24 транслював без авторської і фінансової винагороди творців. У грудні ЗМІ не випустив 38 випуск програми через етичні міркування, що стало причиною скандалу і громадської уваги. У лютому 2016 року конфлікт був улагоджений.

18 січня 2024 року YouTube заблокував канал М. Михалкова «Бесогон ТВ».^[26][27]

Микита Михалков має свою сторінку в соціальній мережі «Вконтакті».

У 1987 році Микита Михалков разом з акторкою Оленою Сафоновою брав участь у телепередачі італійського співака Адріано Челентано «Fantastico 8».^[28]

• Бойкот російського кіно
• 14349 Нікітаміхалков — астероїд, названий на честь цієї людини.

• Липков А. Никита Михалков. М., 1981;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.270—271;
• Никита Михалков. М., 1989;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.503;
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.861;
• Иллюстрированный Энциклопедический словарь. М., 2000. — С.787;
• Великие кинозвезды XX века. М., 2001. — С.294-299;
• Кинословарь. Т.2. СПб., 2001. — С.282-285.

• Михалков Микита Сергійович на сайті IMDb (англ.)
• Андрей Мальгин. Oci ciornie. [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] — «Каспаров.ру», 09-05-2014