Метявичі
| село Метявичі | |
|---|---|
|
| |
 | |
| Основні дані | |
| Транслітерація назви | Miaciavičy  |
| 52°48′17″ пн. ш. 27°35′11″ сх. д. / 52.80472° пн. ш. 27.58639° сх. д. | |
| Країна |  Білорусь |
| Область | Мінська |
| Район | Солігорський |
| Засновано | до XVI століття |
| Перша згадка | у XVI столітті |
| Населення | 204 (2009)[1] |
| Часовий пояс | +3 |
| Поштовий індекс | 202155 |
| Телефонний код | +375-174 |
| Водний об'єкт | Случ |
| Транспорт, відстані | |
До Мінська | |
| - фізична | 122 км |
  Метявичі | |
 | |
 Метявичі у Вікісховищі | |
Метявичі (пол. Mieciewicze, Miaciewicze, Mitiawicze, біл. Мяця́вічы, рос. Метявичи) — село в Солігорському районі Мінської області, біля автошляху Н9645, що входить до складу Чижевицької сільської ради[2]. На річці Случ, біля 4 км на півнійний схід від Солігорську.
Історія
У XVI столітті Метявичі були власністю князів Олельковичів. Після смерті останньої з родини в 1612 р. святої Софія, дружини Януша Радзивіла (1579—1620), віленського каштеляна, стали частиною статка Радзивіла. Пізніше їх отримали Лещинські. У першій половині XIX століття належали родині Корсаків. Урбан Крупський придбав у них Метявичі у 1850 році. Його син Боніфацій Крупський (1822—1903) успадкував його маєток, а його син Зигмунт Крупський (1883—1940) був останнім власником села. У другій половині ХІХ століття їхня власність налічувала близько 120 волок[3][4].
Після Другого поділу Польщі 1793 року Метявичі, що раніше належали до князівства Копильсько-Слуцького та повіту Слуцького Новогрудської Речі Посполитої, опинилися у складі Слуцького повіту (рос. уезд), що входив до Мінського намісництва Російської імперії. Після стабілізації польсько-радянського кордону в 1921 році це село увійшло до складу Білоруської Радянської Соціалістичної Республіки (СРСР), з 1991 року — у Республіку Білорусь. У 1924—1964 рр. Метявичі — центр Метявицької сільської ради. До 30 жовтня 2009 року село входило до Погостської сільської ради[5]. Після 2009 р. входить до складу Чижевицької сільської ради.
У другій половині XIX століття тут стояла католицька каплиця до Жовтневого перевороту[4]. Будівля спиртового заводу, що існувала з XIX століття, була знесена на межі XX та XXI століття[6].
У 2009 р. в селі проживало 204 особи[1].
Відомі особи
- Леонід Адамович Маринич (*1960) — посол Білорусі в Узбекистані.
- Боніфацій Урбанович Крупський (1822—1903) — власник Метявичів[7][4].
Примітки
- ↑ а б (рос.) Населення Мінської області за даними перепису населення 14 жовтня 2009 р. [Архівовано 29 червня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ (біл.) Назвы населеных пунктаў Рэспублікі Беларусь: Мінская вобласць: нарматыўны даведнік / І. А. Гапоненка, І. Л. Капылоў, В. П. Лемцюгова і інш.; пад рэд. В. П. Лемцюговай. — Мн.: Тэхналогія, 2003. — 604 с. ISBN 985-458-054-7. (DJVU [Архівовано 21 червня 2020 у Wayback Machine.])
- ↑ (пол.) «Mieciewicze [Архівовано 20 квітня 2020 у Wayback Machine.]» // Roman Aftanazy, Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej, wyd. drugie przejrzane i uzupełnione, t. 2: Województwa brzesko-litewskie, nowogrodzkie [Архівовано 20 квітня 2020 у Wayback Machine.], Wrocław: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1993, s. 258, ISBN 83-04-03784-X, ISBN 83-04-03701-7
- ↑ а б в (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. «Miaciewicze [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.]» — T.VI — S.282.
- ↑ (рос.) Решение Минского областного Совета депутатов от 30 октября 2009 г. № 219 «Об изменении административно-территориального деления Минской области» [Архівовано 11 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.) Метявичи: усадьба Крупских [Архівовано 8 червня 2020 у Wayback Machine.]
- ↑ (рос.) Бонифаций Урбанович Крупский [Архівовано 2020-06-08 у Wayback Machine.] // «Наследие слуцкого края»
Джерела
- (пол.) Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. «Miaciewicze [Архівовано 28 жовтня 2020 у Wayback Machine.]» — T.VI — S.282.
Посилання
- Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Метявичі
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).