YaChudo

Мермен

Переглядів: 0. Оновлено 09.11.2026.

Мермен (мн. мермени; також мерлад або мербой у молодому віці) — чоловічий відповідник міфічної русалки, легендарна істота, яка є людиною з талії вище та рибоподібною з талії нижче, але може набувати звичайної людської форми. Іноді мерменів описують як потворних, а іноді — як вродливих.

Античність

Можливо, першим задокументованим мерменом був ассирійсько-вавилонський морський бог Еа (якого шумери називали Енкі), пов'язаний з постаттю, відомою грекам як Оаннес.[1] Однак, хоча деякі популярні автори ототожнювали грецького Оаннеса з богом Еа,[2][3] Оаннес був радше одним із апкаллу — слуг Еа.[4]

Апкаллу описувалися в клинописних текстах як «людино-риби», і якщо вірити Беросу, Оаннес справді був істотою з риб'ячою головою та людською головою під нею, а також мав і риб'ячий хвіст, і людиноподібні ноги.[a][1][4] Але Берос писав значно пізніше, за грецького панування, і фактично «конструював» минуле.[4] Тож навіть попри те, що знайдені статуетки нібито підтверджують цю рибоголову іконографію, сучасні дослідники схильні вважати їх зображеннями «людських постатей, вбраних у риб'ячі плащі»,[4] а не істот із риб'ячою головою над людською. Так само й бога Еа сучасні науковці нині трактують як зображеного в риб'ячому плащі.[5]

Греко-римська міфологія

Тритон із німфою, двір палацу Мірбах, Братислава, Словаччина

Тритон грецької міфології зображувався в давньогрецькому мистецтві напівлюдиною-напіврибою — мерменом. Тритон був сином морського бога Посейдона та морської богині Амфітріти. Ні Посейдон, ні Амфітріта самі не були мерфолком, хоча обоє могли жити під водою так само вільно, як і на суходолі.

Згодом тритони стали узагальненою назвою для мерменів загалом, тож у мистецтві їх почали зображувати одразу в множині.[6][7]

Тритонів пізніше, за елліністичної доби, також почали асоціювати з мушлею-трубою.[8] У XVI столітті Тритона називали «сурмачем Нептуна» (Neptuni tubicen) у праці «Thesaurus» (1551) Маріуса Нізоліуса,[9][b] і цей вираз згодом використовувався і в сучасних коментарях.[10] Поет єлизаветинської доби Едмунд Спенсер також згадував «сурму» Тритона.[11]

Ще одним відомим мерменом грецької міфології був Главк. Він народився людиною і в юності був рибалкою. Одного разу під час риболовлі він побачив, що спіймана риба вистрибує з трави назад у море. Він з'їв частину цієї трави, вважаючи, що вона має магічні властивості, і відчув непереборне бажання опинитися в морі. Він стрибнув в океан і відмовився повертатися на суходіл. Морські боги неподалік почули його молитви й перетворили його на морського бога. Овідій описує перетворення Главка в «Метаморфозах», зображуючи його синьо-зеленою людиною з риб'ячим тілом там, де раніше були ноги.

Середньовіччя

Marmennill

Мермен давньоскандинавською зветься marmennill,[12] засвідчено в «Ланднамабок».[13][15] Один із перших поселенців Ісландії (приблизно XI століття)[c] нібито впіймав мермена під час риболовлі, і істота напророкувала одне: син цього чоловіка отримає у володіння ту ділянку землі, де кобила Скальм вирішить «лягти під своїм вантажем». Під час наступної риболовної подорожі чоловік потонув, а хлопчик, що лишився вдома, вижив.[d][13][12][16][17]

Hafstrambr

Hafstrambr — мермен, якого описують як відповідника потворної русалки margýgr у творі «Королівське дзеркало» («King's mirror», близько 1250 року). Кажуть, що верхня половина його тіла загалом відповідає її антропоморфному вигляду, тоді як нижню половину, за переказами, ніхто ніколи не бачив.[18][19] Насправді це, ймовірно, був просто морський ссавець (тюлень-хохлач, Cystophora cristata),[20][21] або ж явище, коли якась морська істота здається збільшеною через міраж середньої дальності.[18]

Середньовічні скандинави могли вважати hafstrambr найбільшим різновидом мермена, що пояснювало б, чому слово marmennill («маленький мер-чоловік») вживається у зменшувальній формі.[22]

Інші дослідники розглядають hafstrambr лише як уявне морське чудовисько.[23][24]

Рання картографія

Двохвостий мермен зображений на карті Б'янко (1436).[25][26][e] Мермен і русалка зображені на глобусі Бегайма (близько 1490–1493).[27]

Доба Відродження

Морський сатир Геснера

Морський Пан, або морський сатир
Морське чудовисько (monstrum marinum), з праці Геснера (1558) Historiae animalium
Морське чудовисько (monstrum marinum)
―Геснер (1558), Historiae animalium.
Тритон, у праці Шотта Physica-Curiosa (видання 1697)
Тритон
―Шотт, Physica Curiosa (1697).

Конрад Геснер у своєму розділі про Тритона в «Historia animalium IV» (1558) дав ім'я «морський Пан» або «морський сатир» (лат. Pan- vel satyrus marinus) зображенню, яке він отримав від художника і яке, за його словами, було зображенням «іхтіокентавра» або «морського диявола».[28][f][29][30]

Морський диявол Геснера (нім. Meerteufel) сучасний коментатор описав як істоту, що має «нижню частину тіла риб'ячу, а верхню — людську, голову та роги козла чи диявола, і жіночі груди»,[31] і в якої немає кінських ніг, притаманних типовому кентавру. Геснер посилався на уривок, де Еліан пише про сатирів, що населяють моря Тапробани,[28] зараховуючи їх до риб і кетів (д.-грец. κήτη, трансліт. kḗtē, «морські чудовиська»).[32][33]

Ця ілюстрація, судячи з усього, зрештою ґрунтувалася на скелетному зразку та муміях.[30][g] Геснер пояснював, що таку істоту виставляли напоказ у Римі 3 листопада 1523 року.[33][28] В іншому місці книги Геснера зазначено, що «морське чудовисько» (monstrum marinum), яке спостерігали цього самого дня, було завбільшки з п'ятирічну дитину.[34][h] З цього приводу один іхтіолог зауважив, що мерменів, створених поєднанням верхньої частини тіла мавпи з нижньою частиною тіла риби, у Китаї виготовляли впродовж століть;[33] і такий товар, ймовірно, завозили до Європи, зокрема через Голландську Ост-Індську компанію, уже на той час[37] (пор. сирена Бартоліна). Мумії (фіджійські русалки) точно виготовлялися в Японії у певній кількості вже до XIX століття або й раніше[38] (пор. §Містифікації та ярмаркові атракціони).

«Морський сатир» з'являється в поемі Едмунда Спенсера «Королева фей» (1590) і його тлумачив Френсіс Джеймс Чайлд як тип «іхтіокентавра», спираючись на авторитет Геснера.[39]

Скандинавський фольклор

Marbendill

Ісландський фольклор оповідає про морських людей (гуманоїдів), відомих як marbendlar (одн. marbendill),[40] — це пізніша давньоскандинавська[41][14] і сучасна ісландська форма слова marmennill.[42][43]

У працях Йоуна Вченого Ґвюдмюндссона («Вченого», пом. 1658) про ельфів[i] мермен, або marbendill, згадується як «водяний ельф». Цього мермена описують як схожого на тюленя нижче пояса.[44][45] Йоун Вчений також записав коротку казку про нього,[46] яку перекладали під назвами «The Merman»[47] та «Of Marbendill».[48]

Йоун Аурнасон, спираючись на цю класифікацію, поділив водяних ельфів на дві групи: самець-marbendill проти самиці, яку по-різному називають hafgýgur, haffrú, margýgur або meyfiskur.[49] Але в наш час загальновживаною назвою русалки є hafmey.[50] Утім цей гендерний поділ не узгоджується із середньовічним джерелом, описаним вище, де margýgr виступає парою до (hafstrambr).

Havmand

За норвезьким фольклором, що сягає XVIII століття, havmand бере собі за дружину русалку (havfrue), а їхнє потомство називають marmæler (одн. marmæle).[51][52]

Пізніше норвезьким мерменам (havmænd) приписали загальну рису: вони мають «тьмяний відтінок шкіри, довгу бороду, чорне волосся, і зверху від талії схожі на людину, а знизу — на рибу».[54][j]

Хоча marmæler буквально означає «морський балакун»,[57] вважається, що це слово є спотвореною формою marmenill — вищезгаданого давньоскандинавського терміна для мермена.[22]

Пророкування

Про те, як нібито marmennill напророкував майбутнє одному з перших ісландських поселенців, уже згадувалося (див. §Середньовіччя). У казці «The Merman» спійманий marbendill тричі сміється, а коли його розпитують, розкриває селянину свої одкровення (заховане золото, невірність дружини, вірність пса) в обмін на обіцянку звільнення. Селянин знаходить чудових сірих дійних корів біля своєї садиби, які, як він припускає, були дарунком мермена; норовливих корів вдалося приборкати, проколовши дивний міхур чи мішечок на їхній морді (палицею, яку він ніс із собою).[46][47][48]

Викрадення

«Мермен» (1911), Джон Бауер

У Швеції задокументовано повір'я про мермена (швед. hafsman), який викрадає людську дівчину, щоб зробити її своєю дружиною (Гельсінгланд, початок XIX століття); подругу мермена, за переказами, часом можна побачити на невеликому острівці (хольмі) — вона пере білизну або розчісує волосся.[58]

Існує шведська балада (швед. visa) під назвою «Hafsmannen» про мермена, який викрадає дівчину; данська балада «Rosmer Havmand» — споріднена балада, заснована на тому самому сюжеті.[59][60]

«Agnete og Havmanden» — ще один скандинавський баладний твір на цю тему, хоч і пізнішого походження (кінець XVIII століття). У ньому йдеться про мермена, одруженого з людською жінкою на ім'я Агнете; мермен марно благав її повернутися до нього та їхніх дітей у морі.[61]

Англійський фольклор

Англійська фольклористка Жаклін Сімпсон припускає, що, як і в скандинавських (нордичних) країнах, первісні людиноподібні водяні мешканці Англії, ймовірно, не мали риб'ячих хвостів.[62] «Дикун», якого впіймали рибальською сіткою і якого описав Ральф із Коґґесголла (близько 1210 року), був цілком людиноподібним, хоча полюбляв їсти сиру рибу і зрештою повернувся до моря.[62] Катаріна Мері Бріггз вважала, що мермени «на Британських островах часто потворніші й грубіші».[63][k]

Мермени, які рідко трапляються в американському фольклорі, зображуються як менш вродливі за русалок.[65]

Кельтський фольклор

Ірландська фейклорна (штучно створена) історія «The Soul Cages» розповідає про мермена-меро на ім'я Кумара — потворну істоту із зеленим волоссям, зубами й шкірою, вузькими очима та червоним носом. Цю історію вигадав Томас Кайтлі, який запозичив сюжет з однієї з казок братів Ґрімм («Deutsche Sagen» № 25, «Der Wassermann und der Bauer», або «Водяник і селянин»).[64]

У корнському фольклорі аж до ранньомодерної доби Букка — самотній, скорботний персонаж зі шкірою морського вугра та волоссям з водоростей — усе ще вмиротворяли, залишаючи рибалками на березі жертовну рибу.[66] Подібні мстиві водяні духи трапляються і в бретонському та гельському фольклорі, що, можливо, пов'язано з дохристиянськими божествами на кшталт Нехтана.

Китай і Японія

У Китаї та Японії існують різні перекази про «людино-риб» (人魚, кит. rényú, яп. нінґьо), і вони, ймовірно, траплялися й у чоловічих формах.

Однак китайських людино-риб описували (і зображували) як подібних радше до сома,[67] не таких людиноподібних (пор. Мерфолк).[67]

Ілюстровані зображення чоловічих нінґьо справді існують з періоду Едо (пор. Нінґьо). Один приклад — малюнок «чоловічої людино-риби» (яп. 男人魚, отоко нінґьо), скопійований від руки молодим володарем володіння Хіросакі.[68] Інший приклад — ілюстрований аркуш газети каварабан із новиною про «нінґьо з Голландії» (яп. 阿蘭陀渡り人魚),[69][70] з обличчям старого чоловіка.[71][73]

Хайрен, або кайдзін

У Китаї та Японії також є перекази про «морську людину» (海人, кит. hairen, яп. kaijin), деякі з цих переказів мають європейське походження.

Відомий опис hairen міститься в китайськомовній праці «Zhifang waiji» (職方外紀), яку насправді написав європеєць.[74] Тут Ай Жулюе (Джуліо Алені) стверджував, що існує два види hairen. Перший вид мав бороду.[l][75][74]

Другий тип hairen, описаний Алені, насправді був жінкою,[m] ототожнюваною з «Русалкою з Едама», спійманою 1403 року, зі звислою шкірою, ніби вбраною в [одяг типу pao 袍].[n][74][75]

Пізніше японське джерело («Nagasaki bunkenroku») описало kaijin, поєднуючи риси обох типів: у нього було волосся на підборідді[o], а також шкірна складка навколо талії, подібна до хакама.[76][77] Такі штаноподібні хакама носили чоловіки, а подекуди й жінки.

Старіший (хоча, можливо, менш відомий) опис hairen трапляється в праці Шао-цзи, або Шао Юна, під назвою «Caomuzi» (草木子), де істоту описано як таку, що має форму (буддійського) священника, хоча й мініатюрну на зріст.[78][79] Її ототожнюють з умібодзу («морський священник», «морський послушник») — йокаєм Японії.[79]

Фольклор інших народів

У фінській міфології vetehinen — різновид «шийного духа» (neck), який іноді зображують як магічного, могутнього бородатого чоловіка з риб'ячим хвостом. Він здатний лікувати хвороби, знімати прокляття й варити зілля, але може й ненавмисно завдавати шкоди, виявляючи надмірну цікавість до людського життя.

У фольклорі інуїтів Гренландії та північної Канади Авекоеджак — це волохатий мермен.[80]

В італійській народній казці із середньовічним корінням Кола Песке (Ніколас Риба) був звичайним хлопчиком, доки мати не прокляла його, перетворивши частково на рибу. Ставши мерменом, він час від часу допомагав рибалкам, але одного разу його викликав король, який наказав дослідити морське дно й принести звідти предмети. Кола Песке неохоче виконував доручення короля, аж поки не зник назавжди.[81]

Боту (річкові дельфіни) з районів річки Амазонки на півночі Бразилії, за місцевими переказами, здатні набувати вигляду людини чи мермена, також відомого як encantado («зачарований» португальською), і мають звичку спокушати людських жінок та запліднювати їх.[82]

У фольклорі народу догон з Малі духи предків, звані Номмо, мали людиноподібні тулуб, ноги й стопи, а нижню частину тулуба й хвіст — риб'ячі.[83]

У геральдиці

Мермен на гербі Вьорі, Фінляндія

Мермени, або «тритони», рідко трапляються в британській геральдиці, де їх зображують із тулубом, головою та руками чоловіка на риб'ячому хвості. Зазвичай їх використовують як щитотримачів і рідко — як гербові фігури.[84]

Містифікації та ярмаркові атракціони

«Мермен з Банфа» на виставці в Indian Trading Post, Банф, Альберта
Висушений скат у вертикальному положенні
Крупний план висушеного ската
Висушений скат, або Дженні Ганівер, на виставці в музеї Мешхеда, Іран

Опудало «мерфолка» виставляли в Лондоні 1822 року, а пізніше П. Т. Барнум назвав його «фіджійською русалкою» і виставив у Музеї Барнума в Нью-Йорку 1842 року.[85] Хоча його рекламували як «русалку», в одній журналістській публікації цей експонат прямо назвали «мерменом Барнума».[86] Цей зразок був прикладом фальшивих русалок, зображених у позі «Крику» — за назвою картини Едварда Мунка; русалок у такій позі часто виготовляли в Японії наприкінці XVIII — на початку XIX століття.[38]

Подібну підроблену «русалку» з Музею Хорнімана[87] інший куратор перепідписав як «мермена»,[88] адже терміни «мермени» чи «фіджійські русалки» вживають як загальні назви для таких сфабрикованих мумій.[89] ДНК-тест не дав однозначної відповіді щодо виду (а про стать взагалі нічого не повідомили), але попри те, що експонат класифікували як «японську мавпо-рибу», з'ясувалося, що мавп'ячих частин у ньому немає — лише зуби, луска тощо від риб.[88][90]

Ще один «зразок мермена», нібито знайдений у Банфі, Альберта, виставлено в Indian Trading Post.[91] Інших таких «мерменів», які можуть бути складені з різьблення по дереву та частин мавп і риб, можна знайти в музеях по всьому світу — наприклад, у Музеї Бута в Брайтоні.[92]

Такі фальшиві русалки, зроблені вручну з мавп і риб, виготовляли в Китаї та на Малайському архіпелазі й завозили голландці ще з середини XVI століття, за словами іхтіолога Е. В. Гаджера.[37][неякісне джерело] У кількох працях з природничої історії, опублікованих приблизно того часу (близько 1550-х), є статті про схожу на русалку рибу-монаха (морський монах) та рибу-єпископа (морський єпископ), і Гаджер припускав, що це дезінформація, заснована на згаданих вище підроблених русалках зі Сходу.[p][93]

Гаджер також зазначав, що подібну до русалки рибу-єпископа цілком міг імітувати висушений зразок ската. Висушений скат має доволі антропоморфну форму, яку можна додатково доопрацювати, щоб посилити бажаний потворний вигляд. Такі фігури, зроблені з акул і скатів, зрештою стали відомі у Великій Британії як Дженні Ганівери.[94]

Література та популярна культура

Метью Арнольд написав поему «Покинутий мермен» про мермена, якого людська дружина покинула разом з дітьми.[95][96] Мермени трапляються в науковій фантастиці та фентезі. «The Merman's Children» американського письменника Пола Андерсона натхненні баладою «Agnete og Havmanden». Письменник-фантаст Джо Гелдмен написав дві книги про «Attar the Merman», у яких генетично вдосконалені мермени здатні телепатично спілкуватися з дельфінами. Семюел Дилейні написав оповідання «Driftglass» («Дрейфуюче скло»), у якому мерменів навмисно створюють хірургічним шляхом як земноводних людей із зябрами,[97] тоді як у серії Джоан Роулінг про Гаррі Поттера раса водяного народу мешкає в озері біля Гоґвортсу.[98]

Мермени іноді трапляються в сучасних коміксах, іграх, телесеріалах і фільмах. Хоча раніше в деяких традиціях, описаних у попередніх розділах, їх зображували здебільшого непривабливими, у деяких сучасних творах мерменів зображують вродливими, сильними й хоробрими. У телесеріалі 1977–1978 років «Людина з Атлантиди» мермена, якого зіграв Патрік Дафф, описано як вцілілого мешканця Атлантиди.[97] У міфології DC Comics мермени — звичний елемент циклу про Аквамена, часто протиставлені йому в дусі місцевого суперництва з гуманоїдними мешканцями, здатними дихати під водою. У коміксах про Супергьорл 1960-х років у Супергьорл був роман з мерменом на ім'я Джерро — подібно до стосунків Супермена з русалкою Лорі Лемаріс. Мермени, або мерфолк, також з'являються в грі «Dungeons & Dragons».[99] Три мермени фігурують у відеокліпі на пісню Мадонни 1989 року «Cherish».[100]

Австралійський телесеріал «Mako: Island of Secrets» (2013–2016), спін-офф серіалу «H₂O: Just Add Water», розповідає про підлітка на ім'я Зак (у виконанні Чая Гансена), який перетворюється на мермена. Анімаційний CG-фільм 2006 року «Barbie: Mermaidia» містить персонажа-мермена на ім'я принц Налу.

Чудовисько, відоме як Ґілл-мен з фільму «Тварина з Чорної лагуни», можна вважати сучасною адаптацією міфу про мермена.[101]

Див. також

Виноски

  1. ↑ Берос, у переказі Александра Полігістора.
  2. ↑ Цей вислів також трапляється у Gesner, (1558).
  3. ↑ Цим поселенцем був Ґрімр Інгʼялдссон, чия родина походить із Гаддінгьядальру (Галлінгдал, Норвегія).[12]
  4. ↑ Цього хлопчика ототожнюють із Торіром[16] (в англізованій формі — Торе[13]).
  5. ↑ Це зображення відтворено на мапі Вінченцо Формалеоні 1783 року "Planisferio antico di Andrea Bianco Che si conserva in Venezia nella Biblioteca di S. Marc", LUNA, JCB Map Collection. Постать розташована у правому куті.
  6. ↑ а б Translation of Gesner's Latin passage given in: Benito Cereno. Burgeoning Lads of Science.
  7. ↑ Художник Геснера розповів йому, що «отримав малюнок скелета такої тварини в Антверпені. А ще один чоловік привіз цю висушену потвору з Норвегії до Нижньої Німеччини, самця й самку».[28][f]
  8. ↑ Ілюстрацію, подібну до monstrum marinum Геснера, пізніше надрукував Каспар Шотт у «Physica-Curiosa», підписавши її як «Тритон».[35] Ллевелін Джуїтт також відтворив доволі схожу на шоттівську ілюстрацію, стверджуючи, що вона походить від Рондоле.[36]
  9. ↑ Гальдор уточнює «Tíðfordríf» та коментарі до Молодшої Едди
  10. ↑ Понтоппідан додав розділ про найновіші спостереження. Один havmand, нібито побачений 1719 року, був особливо великих розмірів — близько 5,5 метра — і темно-сірого кольору; мав лапи, як у тюленя-белька, але коментатор припускав, що його варто зараховувати радше до китоподібних.[55] Іншого, побаченого 1723 року (за записами Андреаса Буссеуса, 1679–1735), описували як старого чоловіка з кучерявим чорним волоссям і чорною бородою, грубошкірого, але кошлатого. Один свідок помітив, що його тіло звужувалося на кінці, як у риби.[56]
  11. ↑ Втім, варто пам'ятати, що до фольклору «Британських островів» зазвичай зараховують і ірландський фольклор, а історія про мермена-меро на ім'я Кумара була вигадкою Томаса Кайтлі.[64]
  12. ↑ кит.: 須/鬚 — «борода». Але його довелося відпустити назад у море, після чого бачили, як він «плескав у долоні й голосно сміявся».
  13. ↑ кит.: 女人
  14. ↑ У тексті сказано paofu 袍服 — доволі специфічний тип офіційного вбрання, хоча Маньяні переклав це як «незнімна тканина».
  15. ↑ А також брови й перетинки шкіри між пальцями рук і ніг.
  16. ↑ Як підтвердний непрямий доказ Гаджер зазначає, що джерело Ронделе отримало опис риби-єпископа від якогось інформанта в Амстердамі (а саме голландці й завозили муміфікованих русалок).

Джерела

Цитування
  1. ↑ а б Waugh, (1960), pp. 73—74.
  2. ↑ Spence, Lewis (1920) [1916]. Myths & Legends of Babylonia & Assyria. G. Harrap. с. 87, 93, 111, 216217.
  3. ↑ Waugh, (1960), p. 73: "the first merman in recorded history is the sea-god Ea, or in Greek, Oannes"
  4. ↑ а б в г Breucker, Geert de (2021), Berossos and the Construction off a Near Eastern Cultural History in Response to the Greeks, у Hokwerda, Hero (ред.), Constructions of Greek Past: Identity and Historical Consciousness from Antiquity to the Present, BRILL, с. 28—29, ISBN 9789004495463
  5. ↑ Worthington, Martin (2019). Chapter 8 The fish:puzur nūnī. Ea's Duplicity in the Gilgamesh Flood Story. Routledge. ISBN 9780429754500. The earliest example is probably an unpublished “tutelary figure of Ea” made of lead and wearing a fish cloak, excavated at Nineveh
  6. ↑ Hansen, William F. (2004). Deities, Themes and Concepts: Waters. ABC-CLIO. ISBN 9-781-5760-7226-4. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  7. ↑ Lattimore, Steven (1976). The Marine Thiasos in Greek Sculpture. Institute of Archaeology, University of California, Los Angeles. с. 30. ISBN 9780917956027.
  8. ↑ Arafat, Karim (KWA) (2012). Triton. The Oxford Classical Dictionary. Princeton University Press. с. 236. ISBN 978-0-199-54556-8.
  9. ↑ Nizolius, Marius (1551) [1535], Triton, Dictionarium Seu Thesaurus Latinae Linguae, Ex Sirenis Officina, с. 507
  10. ↑ For example, Brooks, Nathan Covington, ред. (1860). The Metamorphoses of Publius Ovidius Naso. с. 79, n94.
  11. ↑ "Triton his trompet shirll", Faerie Queene, 3.11.12
  12. ↑ а б в Craigie, W. A. (Червень 1893). The Oldest Icelandic Folk-Lore. Folklore. 4 (2): 228, 232. JSTOR 1253453.; —— (1924). 46 Grím and the Merman. Easy Readings in Old Icelandic (ісл.). Edinburgh: I. B. Hutchen. с. 73—74.
  13. ↑ а б в Vigfússon, Guðbrandur; Powell, Frederick York, ред. (1905). Landnáma-bóc II. 5. 2.. Origines Islandicae: A Collection of the More Important Sagas and Other Native Writings Relating to the Settlement and Early History of Iceland (ісл.). Т. 1. Clarendon Press, 1905. с. 53—54.
  14. ↑ а б Cochrane, Jamie A. (2008). McKinnell, John; Ashurst, David; Kick, Donata (ред.). Land-Spirits and Iceland's Fantastic Pre-Conversion Landscape. Walter de Gruyter. с. 188—190. ISBN 9780955333507. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  15. ↑ У версії «Стурлубок» подається форма marmennill, тоді як «Гауксбок» дає форму margmelli.[14]
  16. ↑ а б Mitchell, Stephen A. (1987). Foley, John Miles (ред.). The Sagaman and Oral Literature: The Icelandic Traditions of Hjorleifr inn kvensami and Geirmundr heljarskinn. Slavica Publishers. с. 418. ISBN 9780893571733. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  17. ↑ Pálsson, Hermann (1988). A Foundation Myth in Landnámabók. Mediaeval Scandinavia. 12: 25—26.
  18. ↑ а б Lehn, Waldemar H.; Zierau, Wolfgang (2004). The hafstramb and margygr of the King's Mirror: an analysis (PDF). Polar Record. 40 (213): 228, 121—134. Bibcode:2004PoRec..40..121L. doi:10.1017/S0032247403003255. S2CID 55448486.
  19. ↑ Nansen, Fridtjof (2014). In Northern Mists. Переклад: Chater, Arthur G. Cambridge University Press. с. 244. ISBN 9781108071697.
  20. ↑ Nizolius, Marius [норвезькою] (1916), Triton, Festskrift til professor Amund Helland paahans 70 aars fødselsdag, 11. oktober 1916, Kristiania: Aschehoug, с. 217, 221
  21. ↑ Finnur Jónsson ed. (1920) Konungs skuggsjá: Speculum regale, p. 115
  22. ↑ а б Magnussen, Finn; Rafn, C. C., ред. (1845). Ch. XXIX. §10. Udtog af Konúngs skuggsjó angaaende Grönlands Beliggenhed og physiske Mærkværdigheder. Grönlands historiske Mindesmaerker, udgivne af det kongelige nordiske oldskrift-selskab. Т. 3. Kjøbenhavn: Brünnich. с. 373.
  23. ↑ Gundersen, Dag (2008). Bandle, Oscar; Braunmüller, Kurt; Jahr, Ernst Håkon; Karker, Allan; Naumann, Hans-Peter; Telemann, Ulf; Elmevik, Lennart; Widmark, Gun (ред.). Nordic language history and natural and technical sciences. Т. 1. Kjartan Gudjónsson (illustr.). Walter de Gruyter. с. 436. ISBN 9783110197051. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка), citing KLNM= Kulturhistorisk lexikon för nordisk medeltid/for nordisk middelalder.
  24. ↑ Cleasby & Vigfusson (1874), An Icelandic-English Dictionary, s.v. "haf", viz. haf-strambr ".
  25. ↑ Watts, Linda (2006). The World Map, 1300-1492: The Persistence of Tradition and Transformation. JHU Press. с. 266. ISBN 0-801-88589-2.
  26. ↑ Siebold, Jim (2015). #241 Andrea Bianco World Map. myoldmaps.com.; pdf text gives close-up of siren.
  27. ↑ Terkla, David P. (2013), Behaim, Martin (c. 1459–1507), у Friedman, John Block Friedman; Figg, Kristen Mossler (ред.), Trade, Travel, and Exploration in the Middle Ages: An Encyclopedia, Routledge, с. 55—56, ISBN 978-1-135-59094-9
  28. ↑ а б в г Gesner, (1558), с. 1197; (1604 ed.) p. 1001.
  29. ↑ Hendrikx, Sophia (2018). Monstrosities from the Sea. Taxonomy and tradition in Conrad Gessner's (1516-1565) discussion of cetaceans and sea-monsters. Anthropozoologica. 53 (11): 132—135. doi:10.5252/anthropozoologica2018v53a11. hdl:1887/67726.
  30. ↑ а б Wehner, Ursula; Zierau, Wolfgang; Arditti, Joseph (2013). Germanicus and Plinius Indicus: Sixteenth and Seventeenth Century Descriptions and Illustrations of Orchid "Trash Baskets", Resupination, Seeds, Floral Segments and Flower Senescence in the European Botanical Literature in Orchid Biology: Reviews and Perspectives. Springer Science & Business Media. с. 42—44. ISBN 978-9-401-72500-2. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  31. ↑ Suutala, Maria (1990), Tier und Mensch im Denken der deutschen Renaissance, Studia Historica 36 (нім.), Helsinki: Societas Historica Finlandiae, с. 262, ISBN 9789518915341, ..der Meerteufel, Daemon marinus, der den Unterkörper eines Fisch und den Oberkörper eines Menschen hat, der Kopf und Hörner hat wie ein Bock oder wie der Teufel und die Brust ist wie bei einer Frau
  32. ↑ Aelian, De Natura Animalium 16.18
  33. ↑ а б в Holder, Charles Frederick. Fish Stories Alleged and Experienced: With a Little History Natural and Unnatural. American nature series. Group V. Diversions from nature. David Starr Jordan. 1909. с. 7.
  34. ↑ Gesner, (1558), с. 522; (1604 ed.) p. 441.
  35. ↑ Grace Constantino (31 жовтня 2014). The Beautiful Monster: Mermaids. Biodiversity Heritage Library.
  36. ↑ Jewitt, Llewellyn (1880), The Mermaid, and the Symbolism of the Fish, in Art, Literature, and Legendary Lore, The Reliquary and Illustrated Archaeologist, 20: 9—16
  37. ↑ а б Gudger, (1934), p. 512.
  38. ↑ а б Viscardi та ін., (2014), p. 101.
  39. ↑ Spenser (1866), Francis J. Child, Faerie Queene, 2.12.27, British Poets 2, Boston: Little, Brown & Company, с. 134
  40. ↑ Ármann Jakobsson, (2002).
  41. ↑ marbendil засвідчено в «Hálfs saga ok Hálfsrekka» (початок XIV ст.).
  42. ↑ Webster, Hugh Alexander (1891). Mermaids and Mermen. The Encyclopædia Britannica: A Dictionary of Arts, Sciences, and General Literature. Encyclopedia Britannica. Т. 16 (вид. 9). с. 44—45.
  43. ↑ MacCulloch, John Arnott (1930). Eddic Mythlogyo. The Mythology of All Races 2. Boston: Marshall Jones Company. с. 210.
  44. ↑ Halldór Hermannsson [ісландською] (1924), Jón Guðmundsson and his natural history of Iceland, Islandica, 15: xix, архів оригіналу за 13 серпня 2017
  45. ↑ Jón Árnason (1866). Icelandic Legends. Т. 2. Переклад: George E. J. Powell; Eiríkr Magnússon. London: Longman, Green, and Co. с. lvi—lvii.
  46. ↑ а б Jón Árnason (1862). Þá hló marbendill. Т. I. Leipzig: J. C. Hinrichs. с. 132—133. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка) (baekur.is) (ісл.)
  47. ↑ а б Jón Árnason (1864). The Merman. Icelandic Legends. Переклад: George E. J. Powell; Eiríkr Magnússon. London: Richard Bentley. с. 103—105.
  48. ↑ а б Jón Árnason (1987). Of Marbendill. У May Hallmundsson; Eiríkr Magnússon (ред.). Icelandic Folk and Fairy Tales. Kjartan Gudjónsson (illustr.) (вид. 2). Iceland Review. с. lvi—lvii. ISBN 9789979510444.
  49. ↑ Jón Árnason, 1862 "Saebúar og vatna", p. 131.
  50. ↑ Ólína Þorvarðardóttir [англійською] (1987). Sæbúar, vatnaverur og dísir. Íslenskar þjóðsögur: álfar og tröll (ісл.). Bóka- og blaðaútgáfan. с. 17. ISBN 9789979921004.
  51. ↑ Pontoppidan, Erich (1753a). Kap. 8. §2. Havmand –§4. Meer-minne – §5. Marmæte. Det første Forsøg paa Norges naturlige Historie (дан.). Т. 2. Copenhagen: Berlingske Arvingers Bogtrykkerie. с. 302—317. digital copy@National Library Norway
  52. ↑ Pontoppidan, Erich (1755). Ch. 8. Sect. 3. Hav-Mand, Mer-man – Sect. 4. Meerminne – Sect. 5. Marmæte. The Natural History of Norway...: Translated from the Danish Original. Т. 2. London: A. Linde. с. 186—195.
  53. ↑ Thorpe, Benjamin (1851). I. Norwegian Traditions: §The Merman (Marmennill) and Mermaid (Margygr). Northern Mythology, Comprising the Principal Popular Traditions and Superstitions of Scandinavia, North Germany and the Netherlands: Compiled from Original and Other Sources. Т. 2. London: Edward Lumley. с. 27.
  54. ↑ Торп[53], який посилається на Фає як на основне джерело (с. 9, прим. 2), і перекладає данський опис Faye, (1833): «mørkladne, have langt Skiæg, sort Haar og ligne oventil et Menneste; men nedentil en Fisk» (с. 58–59). Фає посилається на Понтоппідана як на джерело (с. 62).
  55. ↑ Pontoppidan, (1755), pp. 190—191.
  56. ↑ Pontoppidan, (1755), pp. 194—195.
  57. ↑ Bassett, Fletcher S. (1892) [1885]. Chapter IV. Water-Sprites and Mermaids. Sea Phantoms: Or, Legends and Superstitions of the Sea and of Sailors in All Lands and at All Times (вид. Rev.). Chicago: Rinehart & Company, Inc. с. 148—201.
  58. ↑ Grafström, Anders (text); Forssell, Christian (ed.) Forssell, Christian [шведською] (1827). Helsingland. Ett år i Sverge: Taflor af Svenska almogens Klädedrägt, lefnadssätt och hemseder, samt de för Landets Historia märkvärdigaste Orter (швед.). Johan Gustaf Sandberg (illustr.). J. Hörberg. с. 52.; J. Y. (27 грудня 1873). Swedish Anitquities: translated and abridged from Forssell's Année en Suede. The Antiquary. IV (95): 315.
  59. ↑ Gödecke, P. A. [шведською] (1871). Studier öfver våra folkvisor från medeltiden. Framtiden: Tidskrift för fosterländsk odling (швед.). 5: 325—326.
  60. ↑ Child, Francis James, ред. (1884). Rosmer Havmand, or The Mer-man Rosmer. The English and Scottish Popular Ballads. Т. 1, Part2. Boston: Houghton, Mifflin and Company. с. 253—257. Архів оригіналу за 20 жовтня 2022. Процитовано 20 жовтня 2022.{{cite book}}: Обслуговування CS1: bot: Сторінки з посиланнями на джерела, де статус оригінального URL невідомий (посилання)
  61. ↑ Kramer, Nathaniel (2014). Nun, Katalin; Stewart, Jon (ред.). Agnes and the Merman: Abraham as Monster. Ashgate. с. 16—17. ISBN 978-1-472-44136-2. {{cite book}}: Проігноровано |work= (довідка)
  62. ↑ а б Simpson, Jacqueline; Roud, Stephen (2000), mermaid, merman, A Dictionary of English Folklore, Oxford University Press, с. 639—640, ISBN 0-192-10019-X
  63. ↑ Briggs, Katharine Mary (1978). The vanishing people: a study of traditional fairy beliefs. Batsford. с. 266. ISBN 0-801-88589-2.
  64. ↑ а б Markey, Anne (2006). The Discovery of Irish Folklore. New Hibernia Review / Iris Éireannach Nua. 10 (4): 27—28. JSTOR 20558106
  65. ↑ Watts, Linda (2006). Encyclopedia of American Folklore. Infobase Publishing. с. 266. ISBN 1438129793. Процитовано 25 липня 2015. Mermen do appear within folklore, but are relatively uncommon in American lore. They are also said to be much less visually appealing than mermaids.
  66. ↑ Traditional Cornish Stories and Rhymes, Lodenek Press, 1972
  67. ↑ а б Strassberg, Richard E., ред. (2018). 125. Human-fish (Renyu) 人魚. A Chinese Bestiary: Strange Creatures from the Guideways Through Mountains and Seas. University of California Press. с. 129. ISBN 978-0-52029-851-4.
  68. ↑ Aomori Prefectural Museum [японською] (2009), Introduction by Oyama, Takahide, 58 Onga otokoningyo kinsei 58 御画 男人魚（おんが おとこにんぎょ）近世 (PDF), Yōkaiten: Kami, mononoke, inori 妖怪展：神・もののけ・祈り (яп.), To-o Nippo Press, с. 41
  69. ↑ Nishimaki, Kōzaburō, ред. (1978). Kawaraban shinbun: Ōsaka natsu no jin kara gōshō Zeniya Gohei no saigo かわら版新聞: 大阪夏の陣から豪商銭屋五兵衛の最期 (яп.). Heibonsha. с. 23, 85. 面光女のごとく頭紅毛有両手猿にて又水かき有其形蛇の如く四尺五寸あり
  70. ↑ Awai no kuni, ayakashi no kuni あはひのくに あやかしのくに, Najona, Fukushima Museum, 7, Липень–серпень 2021
  71. ↑ Kushida, Kimizō 櫛田公造. Shi wa shinbun shinshi no shi “し”は新聞・新志のシ. Tokyo ningyō manhitsu club: akasatana manpitsu. Процитовано 28 березня 2023.
  72. ↑ Abe, Masamichi; Chiba, Mikio [японською] (1996). にっぽん妖怪地図. 角川書店. ISBN 4048511149.
  73. ↑ Цю газетну ілюстрацію також використано в манзі «Hōzuki no Reitetsu», том 12, с. 101, з факсимільною копією гравюри, поданою як приклад чоловічого нінґьо. У коміксі процитовано Abe та Chiba, (1996),[72] без вказівки сторінки.
  74. ↑ а б в Magnani, (2022), p. 97.
  75. ↑ а б Ai Rulüe 艾儒略 (1843) [1623], Sihai zonghuo: haizu 四海総説: 海族 [General theory of the Four Seas: mer-folk], Zhifang waiji 職方外紀, т. 5
  76. ↑ Hirokawa Kai (1797). Kaijin, kaijo 海人・海女. Nagasaki kenbunroku nukigaki 長崎見聞録抜書（ぬきがき）. doi:10.11501/2536412.
  77. ↑ Fujisawa, Morihiko [японською] (1922–1925). Ningyo densetsu kō 人魚傳説考. Nihon densetsu kenkyū 2 日本伝説研究二. Daitōkaku. p. 30, Fig. 8, Fig. 14.
  78. ↑ [[:zh:葉子奇 (明朝)|Ye Ziqi 叶子奇 (葉子奇)]] [китайською]. Juan 1, second part, Guanwu piān 卷之一下「观物篇」. Caomuzi 草木子 — через Вікіджерела. 邵子曰。...尝闻海贾云。南海时有海人出。形如僧。人颇小。登舟而坐。至则戒舟人寂然不动。少顷复沈水。否则大风翻舟。
  79. ↑ а б Ikeda, Shirōjirō (1913). Kaijin 海人（カイジン）. Koji jukugo daijiten 故事熟語大辭典. Hōbunkan. с. 197.
  80. ↑ Covey, Jacob, ред. (2007). Pictorial Schedule of Traditional Hidden Creatures from the Interest of 90 Modern Artisans. Beasts! Book 1. Fantagraphics Books. с. 36. ISBN 978-1-5609-7768-1.
  81. ↑ Calvino, Italo (1980). Italian Folktales. Harcourt Brace Jovanovich, Inc. с. 746.
  82. ↑ Wood, Juliette (2018). Fantastic Creatures in Mythology and Folklore: From Medieval Times to the Present Day. Bloomsbury. с. 62. ISBN 978-1-4411-3060-0.
  83. ↑ Crowley, Vivianne; Crowley, Christopher (2001). Ancient Wisdom. Carlton Books. с. 195. ISBN 9781858689876.
  84. ↑ Fox-Davies, Arthur (1909). A Complete Guide to Heraldry. London: T.C. and E.C. Jack. с. 227—228.
  85. ↑ Bondeson, Jan (1999). The Feejee mermaid. The Feejee mermaid and other essays in natural and unnatural history. Ithaca, NY: Cornell University Press. с. x, 38—40. ISBN 0-801-43609-5.
  86. ↑ Babin, Tom (28 вересня 2012). Up close and personal with the Banff Merman at the Banff Indian Trading Post. Calgary Herald. Архів оригіналу за 8 вересня 2019. Процитовано 23 серпня 2019.
  87. ↑ Bondeson, (1999), pp. 58—59.
  88. ↑ а б Viscardi, Paolo (16 квітня 2014). Mysterious mermaid stripped naked. The Guardian.;
  89. ↑ Viscardi та ін., (2014), p. 98.
  90. ↑ Viscardi та ін., (2014), p. 103.
  91. ↑ Babin, Tom (22 січня 2007). Banff's oldest celebrity resident. Calgary Herald. Архів оригіналу за 13 жовтня 2007. Процитовано 8 серпня 2007.
  92. ↑ Imms, Adrian (24 березня 2016). Could this be the most gruesome creature in Brighton?. The Argus.
  93. ↑ Gudger, (1934), pp. 512—515.
  94. ↑ Gudger, (1934), pp. 514—515.
  95. ↑ The Forsaken Merman. The Poetry Foundation. Березень 2022.
  96. ↑ The Forsaken Merman: Poem by Arnold. Encyclopaedia Britannica.
  97. ↑ а б S. T. Joshi, ред. (2007). Icons of Horror and the Supernatural: An Encyclopedia of Our Worst Nightmares, Volume 2. Greenwood Press. с. 452—455. ISBN 978-0313337826.
  98. ↑ Jeffrey Andrew Weinstock, ред. (Квітень 2016). The Ashgate Encyclopedia of Literary and Cinematic Monsters. Routledge. с. 413. ISBN 9781317044260.
  99. ↑ Gygax, Gary, and Dave Arneson. Dungeons & Dragons (3-Volume Set) (TSR, 1974)
  100. ↑ Vernallis, Carol (Травень 1998). The Aesthetics of Music Video: An Analysis of Madonna's 'Cherish'. Popular Music. 17 (2): 153—185. doi:10.1017/S0261143000000581. JSTOR 853454. S2CID 54547848.
  101. ↑ A.W. (1 травня 1954). Movie Review – The Creature From the Black Lagoon. The New York Times. Процитовано 19 травня 2009.
Бібліографія

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).