YaChudo

Маус

Переглядів: 0. Оновлено 11.10.2026.

Маус. Сповідь уцілілого
англ. Maus: A Survivor's Tale
Обкладинка українського видання
Загальні дані про видання
ВидавецьPantheon Books
КраїнаСША
Моваанглійська
Типграфічний роман
Дата публікації1980—1991
Творча команда
Сценарист(и)Арт Шпіґельман
Технічні дані про видання
Віковий рейтинг12+
Зібрані видання
Maus I: A Survivor's Tale: My Father Bleeds HistoryISBN 978-0394747231 (1986, 159 стор.)
Maus II. A Survivor's Tale: And Here My Troubles BeganISBN 978-0394556550 (1991, 135 стор.)
Переклад українською
Видавець укр.«Видавництво»
Публікація укр.2020
Перекладач(і)Ярослава Стріха
Маус. Сповідь уцілілогоISBN 978-617-7818-05-1 (2020, 296 стор.)
CMNS: Маус у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

«Маус. Сповідь уцілілого» (англ. Maus: A Survivor's Tale), більш відомий як просто «Маус» (Maus) — графічний роман американського творця коміксів Арта Шпіґельмана. Роман побудований як бесіда Шпіґельмана з власним батьком, який розповідає про своє життя та життя польських євреїв, до кого він належав за походженням, напередодні та під час Другої світової війни та Голокосту. Характерною рисою твору є те, що Шпіґельман вдався до постмодерніських прийомів, змальовуючи всіх персонажів у вигляді тварин відповідно до їхніх національностей: євреї — миші, німці та поляки — коти та свині.

Роман публікувався уривками у Шпігельмановому журналі Raw протягом 1980—1991 років. 1986 року видавництво Pantheon Books видало перші 6 глав окремою книгою, а 1991 року побачив світ другий том Мауса. 1992 року Артові Шпіґельману за Мауса було присуджено Пулітцерівську премію, ставши першим графічним романом, який отримував цю премію.

Сюжет

Більша частина книги побудована навколо двох часових ліній. У рамковій оповіді теперішнього часу Шпіґельман у 1978—1979 роках бере інтерв’ю у свого батька Владека в районі Ріго-Парк у Квінзі, Нью-Йорк.[1][2][3] Історія, яку розповідає Владек, розгортається в минулому: вона починається в середині 1930-х років і триває до завершення Голокосту в 1945 році.[2][4]

У 1958 році в Ріго-Парку[3] малий Арт Шпіґельман катається на ковзанах із друзями, падає і забивається, але друзі їдуть далі. Коли він повертається додому, батько запитує, чому він засмучений, і Арт відповідає, що друзі його покинули. Батько ламаною англійською каже: «Друзі? Твої друзі? Замкни їх разом у кімнаті без їжі на тиждень — тоді побачиш, що таке друзі!»[5]

У дорослому віці Арт відвідує батька, з яким у нього склалися відчужені стосунки.[6] Після самогубства матері Арта, Ані, у 1968 році Владек одружився вдруге — з жінкою на ім’я Мала.[7] Арт просить Владека розповісти про його досвід переживання Голокосту.[6] Владек розповідає про своє життя в польському місті Ченстохова[8], про те, як у 1937 році одружився з Анею, яка походила із заможної родини, і переїхав до Сосновця, де став фабрикантом. Владек благає Арта не включати цей епізод до книжки, і Арт неохоче погоджується.[9] Після народження їхнього першого сина Ришо[a] в Ані стається нервовий зрив через післяпологову депресію, і подружжя їде до санаторію в окупованій нацистами Чехословаччині, щоб вона могла відновитися. Після їхнього повернення політична напруга та антисемітизм посилюються, аж поки Владека не призивають до війська незадовго перед нацистським вторгненням до Польщі. На фронті Владек потрапляє в полон і змушений працювати як військовополонений. Після звільнення він дізнається, що Німеччина анексувала Сосновець, а самого його висаджують по інший бік кордону — в німецькому протектораті. Він нелегально переходить кордон і возз’єднується з родиною.[12]

Під час одного з візитів Арт дізнається, що подруга Мали надіслала подружжю один із журналів підпільних коміксів, у якому публікувався Арт. Мала намагається його сховати, але Владек знаходить і читає журнал. У «Prisoner on the Hell Planet» Арт травмований самогубством матері, яке сталося через три місяці після його виписки з психіатричної лікарні; наприкінці він зображує себе за ґратами і каже: «Ти вбила мене, мамо, і залишила тут відповідати за це!»[13][14] Хоч це повертає болісні спогади, Владек визнає, що такий спосіб осмислення цієї теми був найкращим.[15]

У 1943 році нацисти переселяють євреїв із Сосновецького гетто до Сродулі і водять їх назад до Сосновця на роботу. Родина розділяється: Владек і Аня відправляють Ришо до Заверця, щоб він перебув у безпеці в тітки. Коли дедалі більше євреїв відправляють із гетто до Аушвіцу, тітка отруює себе, своїх дітей і Ришо, щоб не потрапити до Гестапо і не загинути в газовій камері. У Сродулі багато євреїв будують бункери, щоб ховатися від німців. Бункер Владека знаходять, і його поміщають до «гетто всередині гетто», оточеного колючим дротом. Решту родини Владека й Ані забирають.[12] Сродулю очищують від євреїв, за винятком групи, з якою Владек переховується в іншому бункері. Коли німці відходять, група розділяється і залишає гетто.[16]

У Сосновці Владек і Аня переходять з одного сховку до іншого, час від часу підтримуючи зв’язок з іншими євреями, які переховуються. Владек маскується під етнічного поляка і роздобуває припаси. Подружжя домовляється з контрабандистами про втечу до Угорщини, але це виявляється пасткою: Гестапо арештовує їх у поїзді — саме тоді, коли Угорщину окуповують, — і відправляє до Аушвіцу, де їх розлучають до завершення війни.[16]

Арт запитує про щоденники Ані. Владек розповідає, що в них вона описала свій досвід переживання Голокосту; це був єдиний запис того, що сталося з нею після розлуки з Владеком в Аушвіці, і, за словами Владека, Аня хотіла, щоб Арт їх прочитав. Зрештою Владек зізнається, що спалив щоденники після її самогубства. Арт розлючений і називає Владека «вбивцею».[17]

Після перших шести розділів Maus, виданих окремою книжкою, дія переноситься у 1986 рік. Неочікувана увага до книжки пригнічує Арта[4], і він відчуває, що «повністю заблокований». Арт обговорює книжку зі своїм психіатром Полом Павелом, чеським євреєм, який пережив Голокост.[18] Павел припускає: оскільки ті, хто загинув у таборах, уже ніколи не зможуть розповісти свої історії, «можливо, краще, щоб більше не було жодних історій». Арт відповідає цитатою з Семюела Бекета: «Кожне слово — це зайва пляма на тиші й небутті», але потім усвідомлює: «з іншого боку, він же це сказав».[19]

Владек розповідає про страждання в таборах: голод, знущання, власну винахідливість і спроби уникнути selektionen — відборів, під час яких в’язнів визначали або для подальшої праці, або для страти.[20] Попри небезпеку, Аня і Владек час від часу обмінюються повідомленнями. Коли перебіг війни змінюється і німецький фронт відступає, в’язнів женуть з Аушвіцу в окупованій Польщі до Гросс-Розена на території Рейху, а потім до Дахау, де умови стають ще тяжчими, і Владек захворює на висипний тиф.[21]

Війна завершується, в’язнів таборів звільняють, і Владек з Анею знову зустрічаються. Книжка завершується тим, що Владек, закінчивши свою розповідь, повертається в ліжку і каже Артові: «Я втомився говорити, Ришо, і досить уже історій на сьогодні».[22] Останнє зображення — надгробок Владека й Ані[23]: Владек помер у 1982 році, ще до завершення книжки.[24]

Персонажі

Історія публікації

Нагороди та номінації

Переклади українською

  • Арт Шпіґельман. Маус. Сповідь уцілілого : літературно-художнє видання / Переклад з англ. Ярослави Стріхи. — Київ : «Видавництво», 2020. — 296 с. — ISBN 978-617-7818-05-1.

Коментарі

  1. ↑ Польською — «Rysio». «Richieu» — помилкове написання Шпіґельмана, оскільки раніше він не бачив імені свого брата написаним.[10][11]

Примітки

  1. ↑ Witek, 1989, p. 98; LaCapra, 1998, p. 154.
  2. ↑ а б Fathers, 2007, p. 122.
  3. ↑ а б Gordon, 2004.
  4. ↑ а б Kannenberg, 1999, pp. 100—101.
  5. ↑ Liss, 1998, p. 55.
  6. ↑ а б Levine, 2006, p. 29.
  7. ↑ Young, 2006, p. 250; Fathers, 2007, p. 123.
  8. ↑ Merino, 2010.
  9. ↑ Pekar, 1986, p. 54.
  10. ↑ Reibmann, 2001, p. 26.
  11. ↑ Spiegelman, 2011, p. 18.
  12. ↑ а б Wood, 1997, p. 83.
  13. ↑ Levine, 2006, p. 36.
  14. ↑ Witek, 1989, p. 100; Levine, 2006, p. 38.
  15. ↑ Kaplan, 2006, p. 114.
  16. ↑ а б Wood, 1997, p. 84.
  17. ↑ Levine, 2006, p. 34; Rothberg, 2000, p. 211.
  18. ↑ Weine, 2006, p. 29.
  19. ↑ Rothberg, 2000, p. 217.
  20. ↑ McGlothlin, 2003, p. 177.
  21. ↑ McGlothlin, 2006, p. 85; Adams, 2008, p. 172.
  22. ↑ Kois, 2011; Wood, 1997, p. 88.
  23. ↑ Mandel, 2006, p. 118.
  24. ↑ Wood, 1997, p. 85.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).