YaChudo

Матріки

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Матріки
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Ма́тріки (санскр. मातृका, mātṝkā IAST, буквально «той, що стосується матері»[1]) — в індуїзмі, узагальнене ім'я божественних матерів. Вони представлені дружинами богів, якими є Вішну, Шива, Брахма та інші божества. Хоча в індуїзмі зустрічається велика або взагалі невизначена кількість «матерів», найбільше шанується «саптаматріка» (санскр. सप्तमातृका, Saptamātr̥kā IAST) або сім божественних матерів.[2]

Слово «матріка» або «саптаматріка» загалом може означати культ богині-матері, який існував ще в період індської цивілізації, про що свідчить печатка із зображенням оголеної богині, яка стоїть між гілками смокви. Біля ніг богині розташовуються сім жінок-прислужниць. Вважають, що група богинь має неарійське походження. До постведійського періоду їх вважали безіменними. У народному повір'ї існує думка, що богині мають небезпечний і непередбачуваний характер, а також здатні насилати хвороби й нещастя. У середньовічному індуїзмі стають уособленням сили (шакті) різних божеств.[3]

В індуїзмі зазвичай згадуються й зображуються Брахмані, Махешварі, Каумарі, Вайшнаві, Варахі, Індрані (Аіндрі) та Камунді (Чамунда), хоча існують й інші імена богинь. Іноді згадується не сім, а вісім богинь («аштаматріка»), до них належать усі перелічені, а також Махалакшмі.[4] Поклоніння саптаматріці поширене в Південній Індії, тоді як аштаматріку вшановують у Непалі.[5] Їх часто зображують разом у зазначеному порядку разом із Вірабхадрою та Ґанешею, які виконують роль їхніх охоронців.[6] Під час поклоніння порядок перерахування матрік може змінюватись, залежно від мети ритуалу. Наприклад, щоб перемогти ворога, у центр поміщають Брахмані, а для збільшення потомства — Камунді.[7]

Перша згадка про саптаматріку зустрічається в Маркандея-пурані, датованій між 400 і 600 роками. Опис богинь наведено також в інших пуранах, як-от Вараха-пурана або Матс'я-пурана. Культ матрік набув популярності до VII століття і увійшов у життя храмів, присвячених богині (Дурзі) й Шиві, з IX століття.[8] В сучасному індуїзмі культ матрік відіграє першорядну роль у шактизмі й тантризмі.[9] Зокрема, в шактизмі їх характеризують як помічниць великої Шакті-деві в боротьбі з демонами. У «Деві Махатм'ям» їх описано як загін войовниць, створених богами для допомоги Деві в її боротьбі з асурами.[3]

Дружини богів[10]

Образ Ім'я Чоловік Дерево Вагана Опис
Брахмані (Brahmāṇī, Brāhmī) Брахма Бутея Хамса (лебідь) Чотири обличчя і тіло, що сяє, як золото, чотири або шість рук, у яких тримає малу, петлю, Камандалу, лотос, книгу, дзвіночок
Чамунда (Cāṃuṇḍā) Шива Калпаврікша Труп людини, сова або шакал

Втілення енергії шакті самої Деві, її ототожнюють із Калі або Бгайраві, чорного кольору, чотири руки і три ока, в руках тримає дамару, тришулу, меч, панапатру, схудле тіло, виснажене обличчя, зображується оголеною, прикрашена гірляндою черепів або чоловічих голів, пояс із відрізаних рук
Махешварі (Māheśvarī) Шива Калпаврікша Нанді Білого кольору з трьома очима, з чотирма або шістьма руками, тримає тришулу, дамару, акшамалу, панапатру (посудину з водою), сокиру або меч чи спис, антилопу або капалу, прикрашена зміями як браслетами, намистами і гірляндами, у волоссі півмісяць, волосся зібрано в Джата-мукуту
Каумарі (Kaumarī) Сканда Смоква Павич З чотирма, шістьма, дванадцятьма руками, тримає спис, сокиру, лук, тацю зі срібними монетами, на голові корона кірітамукута, як і Амбіка, може зображуватися на чолі армії матрік
Вайшнаві (Vaiṣṇavī) Вішну Раджаврикша Ґаруда Чорного або темно-синього кольору, з чотирма або шістьма руками, тримає атрибути Вішну (сударшану та шанкху, каумодакі, лотос, лук, меч), ​​руки можуть показувати мудру благословення та мудру безстрашність, зображується прикрашеною намистами, браслетами, на голові корона кірітамукута
Варахі (Vārāhī) Вараха (або Яма) Калпаврікша Слон або буйвол Обличчя вепра кольору грозової хмари, від чотирьох до восьми рук, тримає данду (посох), стрекало, ваджру, меч, плуг, панапатру, іноді дзвіночок, чакру, чамару та лук, на голові корона карандамукута
Нарасімгі (Nārasiṃhī) Нарасімга немає Лев Обличчя лева, тримає атрибути Вішну (сударшана та шанкха)
Індрані (Indrāṇī, Aindrī) Індра Калпаврікша Слон Айравата Темного кольору, має два, три або тисячу очей, з двома, чотирма або шістьма руками, тримає ваджру, гоуд або анкушу, петлю, лотос, прикрашена браслетами, намистами, на голові корона кірітамукута
Вінаякі (Vināyakī) Ґанеша немає Миша Обличчя слона, дві чи чотири руки, атрибути як у Ґанеші, тримає меч і петлю (або віну), руки показують мудру благословення і мудру безстрашності

Міфологія

Богиня Амбіка веде вісім матрік у бій проти демона Рактабіджі. Акварель XVIII століття, Непал. Із колекції Музею мистецтв округу Лос-Анджелес

Збереглися різні пуранічні історії, пов'язані з походженням матрік. Усі вони належать до традиції шиваїзму. За одним із міфів, матріки є втіленням енергій (шакті) Шиви, Індри та інших божеств. Спочатку вони були народжені для битви та перемоги над демонічними силами. Однак у скульптурних зображеннях вони представлені як доброзичливі, співчутливі та витончені богині. Вважається, що саптаматріка насамперед пов'язана з Шивою. Їхні імена вказують на те, що вони народжені з Брахми, Вішну та інших божеств. В одній з історій Шива та Вішну вирішили об'єднатися, щоб перемогти асура Андхаку. Однак той здавався непереможним: з кожної краплі його крові, що впала на землю, з'являвся новий демон. Тоді Шива та Вішну створили сім матерів, щоб вони їм допомогли. Богині випивали краплі крові, не даючи їм торкнутися землі, що дало змогу Шиві вбити Андгаку.[11]

«Матсья-пурана» викладає альтернативну версію тієї ж історії. Коли Шива влучив стрілою в демона Андгакасура, з його тіла ринула кров, від якої народилися тисячі андгакасурів. З їхніх ран з'являлися і множилися нові демони. Для боротьби з ними Шива створив божественних матерів, щоб вони випили їхню кров. Богині вселяли асурам жах і трепет, однак крові було так багато, що вони не могли з нею впоратися, і демони знову почали множитися. Шива звернувся по допомогу до Вішну, який створив богиню Сушку Реваті, яка в одну мить поглинула кров усіх асурів, унаслідок чого тих було повністю знищено.[12]

Зовнішні відеофайли
Аштаматріка: Дурга з матріками перемагає асура
відеозапис театрально-танцювальної постановки 2018 року

Іншу історію про народження саптаматріки викладено в «Вамана-пурані». Між богами та асурами точилася битва. Коли асурів Чанду та Мунду було вбито, на полі битви з'явився демон Рактабіджа разом із колісницями, слонами, кіннотою та піхотою. Побачивши армію демонів, Каушікі та Калі видали гучний звук і з їхніх ротів з'явилися Махешварі та Брахмані. З лева Махешварі вийшла Каумарі, яка сиділа на павичі й тримала спис. Вайшнаві народилася з руки Каумарі, вона сиділа на Ґаруді і стискала в руках раковину, диск, булаву, меч, лук і стріли. З неї вийшла Варахі верхи на Шеша-назі (змії), а з її серця з'явилася Нарасімгі з гострими кігтями. З її стоп, своєю чергою, виникла Чамунда.[12]

Олівцева замальовка саптаматріки з храмової печери Еллори (№ 14), 1876 рік

Символіка саптаматріки тісно пов'язана зі сакральним числом сім. У ведійські часи вважалося, що всесвіт складається зі семи світів, які мають сім охоронців. Колісницю сонячного бога Сур'ї також рухає упряжка зі семи коней. Число сім приймалося за основну одиницю виміру життя. Однак у «Вараха-пурані» говориться, що божественних матерів усього вісім і до них віднесено богиню Йоґешварі. Так звуть енергію Шиви, що виникла з полум'я, яке вийшло з його рота. Далі в пурані стверджується, що матріки уособлюють вісім негативних ментальних якостей. Зокрема, Йоґешварі — пристрасть, Махешварі — гнів, Вайшнаві — жадібність, Брахмані — гординю, Каумарі — невігластво, Індрані — прискіпливість, Чамунда — брехливість.[12]

Крім того, саптаматріка асоціюється з дружинами сімох ріші (саптаріші). У такому разі шість із них вважаються матір'ю Сканди і мають добрий характер. Однак «Магабгарата» містить історію про те, що богині-матріки (число їх невизначене) на місце народження Сканди послав Індра, щоб убити його. Але, коли вони побачили дитину, в них прокинулися материнські почуття, і вони попросили його прийняти їх як матерів. Подібні міфи відображають процес включення неарійських богинь до пантеону індуїзму та інтеграції аборигенних божеств, які стають захисниками дхарми.[13]

Іконографія матрік

Зовнішні відеофайли
Сім матерів або саптаматріка в давньоіндійській скульптурі
навчальна лекція англійською мовою

На зображеннях матріки мають схожі обличчя та тіла, але відрізняються їздовими тваринами. Вони сидять або стоять, часто в оточенні дітей, що є поруч із ними або сидять на колінах. Іноді поруч із матріками можна побачити зображення бога Ґанеші. Їздовою твариною Брахмані є лебідь, Махешварі — Нанді, Каумарі — павич, Вайшнаві — Ґаруда, Варахі — бик, Індрані — слон і Чамунди — мертве тіло чи сова. Їх зображують із кількома руками, кількість яких варіюється від двох до дванадцяти. Деякі богині мають три-п'ять образів із різним набором атрибутів у руках. Як правило, в руках вони тримають ті ж самі атрибути, що й їхні чоловічі іпостасі. Вайшнаві тримає сударшану, каумодакі, шанкху та квітку лотоса. Індрані несе з собою громову стрілу Індри і т. д. Канонічні зображення семи матерів можна побачити в храмах Галагнатха, Раванапхаді та Вірупакші в Айголе, а також у печері № 14 комплексу Еллора.[14]

Барельєф із трьома матріками, IX століття. З колекції Державного музею Матхури

Перші скульптурні зображення божественних матерів відносяться до ІІІ століття до нашої ери. Це поодинокі статуї, які зображають безіменну богиню. Надалі вони стають частиною пантеону індуїзму та інтегруються з популярними чоловічими божествами. На початку першого тисячоліття нашої ери матріки об'єднуються в груповий культ, представлений саптаматрікою або сімома богинями.[15]

У період Гандхара (з I до V століття) відбулося становлення іконографічного образу матріки. Скульптори максимально намагалися наблизити зображення божественних матерів до людського образу. Їх вигляд демонструє естетичну зрілість та божественну чарівність. Вважають, що в період Гандхара матріки стали зображувати разом з Ґанешою.[15]

На період Гуптів (з IV до VII століття) припадає «золота доба» скульптурного мистецтва. Зображення матрік досягає художнього розквіту. Їх відмінною рисою є кучеряве волосся, яке підкреслюють лінії одягу, що повторюють форму жіночого тіла. Обличчя матрік говорять про їхній безтурботний стан духу. У період Гуптів відбулися стилістичні зміни: жіночі обличчя стали овальнішими, тіла стрункішими, а драпування — прозорішими. Верхня повіка збільшилася, внаслідок чого великі очі стали подібними до лотосів. Обличчя стали чуттєвими завдяки повним губам.[15]

У періоди Гурджара-Пратіхара і Чандела (з VIII по XII століття) скульптури матрік стали ще виразнішими. Пік мистецтва Чандела припав на 950-ті роки. Найкращі образи матрік представлено в храмах Деві Джагадамба (Devi Jagadamba) в Каджураго (24°51′12″ пн. ш. 79°55′11″ сх. д. / 24.853389° пн. ш. 79.919667° сх. д.) на честь Парваті і там же Читрагупта Вамана (Chitragupta Vamana) на честь бога Сонця (24°51′16″ пн. ш. 79°55′12″ сх. д. / 24.854423° пн. ш. 79.920066° сх. д.). Хоча культ матрік сягає апогею, якість образотворчого мистецтва починає знижуватися. Художня глибина і виразність поступаються повноті релігійних атрибутів.[15]

Розвиток іконографії матрик

Шива, що танцює, з матріками, Скандою та Ґанешею.
Печерний храм в Айхолі, VI ст. 		Матріки в печерному храмі Еллори, VIII—X століття Саптаматріка, X ст.
З колекції Музею мистецтв Сходу (Турин) 		Саптаматріка, XI ст.
З колекції Музею мистецтв Сходу (Турин) 		Саптаматріка, Карнатака періоду Хойсала, XII—XIII століття.
З колекції Художньої галереї Нового Південного Уельсу

У період Чалук'я (з XI по XIII століття) образи матрік створювали майстри Гуджарату та західного Раджастхану. Божественні матері багато прикрашені: для періоду Чалук'я характерні дорогоцінні прикраси, широке намисто на шиї, священна нитка та сережки-диски для вух. У той же час матріки стали остаточно ототожнюватися з культом Шиви. Про це свідчить зображення саптаматріки в оточенні Шиви та Ґанеші у храмових печерах Еллори. Кожна матріка отримала власну їздову тварину (вахану).[16]

У періоди Паллавів, Чола та Пандья (з VII по XIII століття) образи матрік опинилися під сильним південноіндійським впливом. Вони набули струнких форм і витягнутих рельєфних облич. Одягу майстри стали приділяти мінімальну увагу. Фокус переноситься на зовнішні прикраси: висока мукута (корона) збільшила висоту зображення, а широкі браслети акцентують увагу на ногах і руках.[16]

Образи божественних матерів є безцінним скарбом індійського образотворчого мистецтва. Скульптури представляють матрік як дбайливих та уважних матерів, які контрастують зі страшними міфічними історіями. У деяких композиціях богинь показано з дітьми, які або стоять поряд, або сидять на їхніх колінах. Їхні обличчя випромінюють красу, умиротворення та благоговіння, хоча войовничі атрибути богинь зберігаються. Контраст є унікальною особливістю скульптурних зображень саптаматріки. Гнівні та войовничі форми в іконографічній традиції матрік зазнали радикальної трансформації. Індійські майстри ґрунтувалися на переконанні, що мистецтво має бути красивим і надихати, внаслідок чого жахливі образи перетворювалися на привабливі фігури. Крім того, майстри скульптур керувалися бажаннями своїх покровителів-замовників, раджів та місцевих правителів. Кожен із них бажав залишити про себе свідчення вишуканості та пишноти. Єдиним винятком були дві матріки, які завжди мали відтінок лютості та жаху, — кістлява Чамунда та Варахі з обличчям кабана.[16]

Матріки в храмі Ніліванешвара в Тераппайнжилі (Тамілнад)

Поклоніння матрікам

Фотографія 1895 року біля міста Патна: жінки розкопують стародавню статую матрік
Мандала семи божественних матерів

Про характер поклоніння матрікам збереглися уривчасті відомості. Професор кафедри релігієзнавства Університету Конкордія Леслі Орр вважає, що ритуали на честь саптаматріки вперше з'явилися в Південній Індії у VIII столітті. Їм було присвячено храми, проте потім роль богинь знизилася до «парівара-девата» (parivāra-devatās) Шиви чи його божественного оточення, тобто супутниць чи почту. Їхні зображення перемістилися зі святилищ до куточків і на стіни храмових комплексів. Починаючи з X століття матрік вважають хранителями та їх самостійний культ зберігся лише в невеликих сільських святинях. Нині[коли?] саптаматріці поклоняються як саптаканьякам (санскр. साप्तकन्यका, sāpta-kanyakā IAST, «сім дів») у південноіндійських храмах Шиви. Їхні образи наблизилися до небесних німф або апсар. Однак в окремих місцях культ матрік досі процвітає. Зокрема, у храмі Челліамман (Chelliamman Koil, Selliyamman temple) у селі Аламбаккам (Тіручирапаллі, Тамілнад, 10°55′42″ пн. ш. 78°57′42″ сх. д. / 10.9282034° пн. ш. 78.9617904° сх. д.). Колись храм було збудовано на честь саптаматріки, однак потім на його місці виник храм Дурги. Відомий храм Саптаматріка (Sapthamathruka Temple,12°19′18″ пн. ш. 76°36′15″ сх. д. / 12.321555° пн. ш. 76.604095° сх. д.) у Майсуру, присвячений семи божественним матерям.[17]

Зовнішні відеофайли
Відео підготовки до поклоніння матрікам
16 купок вареного рису з горіхами ототожюють із матріками

У сучасній Індії святилища на честь саптаматріки розташовані на ненаселених місцях. Зазвичай святилища облаштовують біля озер або річок. Дерев'яні образи матріки мають символічний характер, це можуть бути сім темних каменів, пофарбованих у червоний колір або загорнутих у червоне сарі. Народні перекази приписують матрікам нерівноваженний характер. Вважають, що вони можуть завдати шкоди вагітним і новонародженим, якщо жінки не задобрять їх весільним одягом і молитвами. Відомий автор книг з індійської міфології Девдатт Паттанаїк зазначає: «культ семи матерів виявлено по всій Індії… Їм поклоняються вагітні жінки і матері, що годують. Коли богини сердяться, вони безплідні й безпомічні, а в новонароджених виникають хвороби. Коли вони замирені, вони наділяють дітей здоров'ям і щастям»[18]. Сптаматріці поклоняються жінки, які мають проблеми з зачаттям, а також вагітні, які бояться викидня, і матері хворих дітей. Ритуали проводять у день нового місяця і присвячені, як правило, 64 йогиням. Богинь представлено символічними купками з рисового борошна або горіхами ареки (плодами пальми ареки). Богиням пропонують пожертви у вигляді фруктів і квітів, а також читання мантр.[19] Пуджа матрікам може бути складником великої пуджі на святкування Дівалі, яке символізує перемогу добра над злом.[20] Крім того, вшанування 16 матрік стало одним із елементів пуджі на честь богини Дурґи, оскільки матрік вважають її проявом.[21]

Ритуальне поклоніння матрікам

Сільське святилище семи матерів у Тамілнаді Мурті семи матерів у закутку храму Ратнагірішвара (Шиви), Тамілнад Вівтар семи богинь у храмі Саптаматріка, Майсуру Сучасна інсталяція: Дурґа та сім божественних матерів, Західний Бенгал

Архаїчні ритуали глибоко вкоренилися у традиції індуїзму. В ритуалах Ґанеші іноді поклоняються разом із двома матріками, а Сканді — з шістьма. Матріки сприймаються як нерозлучні супутниці Шиви та його допоміжні енергії. Загалом в індуїзмі жінки не мають незалежності від чоловіків. Групові культи, як-от матріки, махавідьї, йогині та дакіні є винятком. Вони посіли особливе місце в індійській традиції. Ортодоксальний індуїзм зазвичай дистанціюється від них, вважаючи жіночі культи тантричними.[22]

Примітки

  1. ↑ Monier, W. Sanskrit-English Dictionary, 1872. p. 765.
  2. ↑ Klostermaier, 2003, с. 116.
  3. ↑ а б Дубянский, 1996, с. 393.
  4. ↑ Мазурина, 1996, с. 203—206.
  5. ↑ Hoek B. van den. Kathmandu as a sacrificial arena / Nas P. (ed.). — Urban symbolism. — Leiden : E. J. Brill, 1993. — С. 362.
  6. ↑ Varma S. (3 вересня 2016). Gudimetta yields sculptures of Kakatiya era. The Hindu.
  7. ↑ Ульциферов, 2003, с. 439—440.
  8. ↑ Wangu, 2003, с. 187.
  9. ↑ Wangu, 2003, с. 41.
  10. ↑ Goswami, Gupta, Jha, 2005, с. 3—6.
  11. ↑ Goswami, Gupta, Jha, 2005, с. 1.
  12. ↑ а б в Goswami, Gupta, Jha, 2005, с. 2.
  13. ↑ Дубянский, 1996, с. 394.
  14. ↑ Ульциферов, 2005, с. 690.
  15. ↑ а б в г Goswami, Gupta, Jha, 2005, с. 6.
  16. ↑ а б в Goswami, Gupta, Jha, 2005, с. 7.
  17. ↑ Orr L. Gods and Worshippers on South Indian sacred ground // The world in the year 1000 / Heitzman J. and Schenkluhn W. (eds.). — Lanham : University Press of America, 2004. — P. 245. — ISBN 0-7618-2561-4.
  18. ↑ Pattanaik, 2000, p. 131.
  19. ↑ Underhill M. The Hindu religious year. — London, New York : H. Milford, Oxford University Press, 1921. — P. 110. — ISBN 81-206-0523-3.
  20. ↑ Diwali 2018: Laxmi Puja Vidhi, Muhurat, Time, Samagri, Mantra // The Indian Express. — 2018. — 11. Архівовано з джерела 31 березня 2019.
  21. ↑ Vardhan S. Devi Durga: The symbolism of feminine strength // The Indian Express. — 2018. — 4. Архівовано з джерела 31 березня 2019.
  22. ↑ Devdutt P. (22 січня 2017). How to spot a lesbian in sacred Indian art. Scroll. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 30 березня 2019.

Литература

  • Amazzone L., Singh R., Kinsley D. The Ashta Matrikas: mandalic mothers of Bhaktapur, Nepal // Planet Earth & cultural understanding. — New Delhi : Newcastle Cambridge Scholars, 2010. — P. 143—163.
  • Aryan K. C. The little goddesses (mātrikās). — New Delhi : Rekha Prokashan, 1980.
  • Chakravarty D. The Antiquity and The Evolution of The Saptamātrikā Worship in Bengal : [англ.] // Proceedings of the Indian History Congress. — 1968. — Vol. 30. — P. 129–138. — JSTOR 44141463.
  • Goswami M., Gupta I., Jha P. Sapta Matrikas in Indian art and their significance in Indian sculpture and ethos: a critical study // Anistoriton. — 2005. — Vol. 9.
  • Klostermaier K.. A Concise Encyclopedia of Hinduism. — Oxford : Oneworld Publications, 2003.
  • Mukherjee S. Folk deities and Matrika cult of South West Bengal. — Kolkata : R.N. Bhattacharya, 2004.
  • Pattanaik D.. The Goddess in India: The Five Faces of the Eternal Feminine. — Rochester, Vermont : Inner Traditions, 2000.
  • Wangu M. Images of Indian goddesses: myths, meanings, and models. — New Delhi : Abhinav Publications, 2003.
  • Дубянский А. М.. Саптаматрика // Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь / Под общ. ред. М. Ф. Альбедиль и А. М. Дубянского. — М. : Республика, 1996. — С. 393—394.
  • Мазурина В. Н. Индуизм в Непале / Под общ. ред. М. Ф. Альбедиль и А. М. Дубянского. — Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь. — М. : Республика, 1996. — С. 203—206.
  • Ульциферов О. Г.. Индия: Лингвострановедческий словарь. — М. : Рус. яз.-медиа, 2003. — 581 с. — ISBN 5957600105.
  • Ульциферов О. Г.. Культурное наследие Индии: мифология, религия, философия, литература, искусство, обряды и обычаи. — М. : Восток-Запад: АСТ, 2005. — 875 с. — ISBN 5-17-028863-8.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).