Марлон Брандо
| Марлон Брандо | |
|---|---|
| англ. Marlon Brando | |
 | |
| Ім'я при народженні | Марлон Брандо-молодший (Marlon Brando, Jr.) |
| Народився | 3 квітня 1924[1][2][…]  Омаха, Небраска, США[4] |
| Помер | 1 липня 2004[1][2][…] (80 років) Лос-Анджелес, Каліфорнія, США[4] |
| Поховання | Таїті[5] і Долина Смерті[5] |
| Громадянство |  США |
| Діяльність | кіноактор, актор театру, телеактор, режисер, актор, активіст, директор театру, письменник |
| Alma mater | Акторська студіяd, Шаттак Сент-Меріd[6], Нова школа[6], Акторська студія Стелли Адлерd і старша школа Лібертівіллаd |
| Вчителі | Ервін Піскаторd, Стелла Адлерd, Лі Страсберг і Robert Lewisd |
| Роки діяльності | 1949—2001 |
| У шлюбі з | Анна Кашфіd[6], Мовіта Кастанедаd[6] і Таріта Терііпаяd |
| Діти | Стефен Блекгартd, Cheyenne Brandod, Christian Brandod, Simon Teihotu Brandod, Rebecca Brandod і Miko Castaneda Brandod |
| Батьки | Марлон Брандо Доді Брандоd |
| Брати / сестри | Жослін Брандоd |
| IMDb | ID 0000008 |
| Автограф |  |
| Нагороди та премії | |
премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль — драма (1973) премія «Золота малина» за найгіршу чоловічу роль другого плануd (1996) Премія «Еммі» за кращу чоловічу роль другого плану в міні-серіалі або фільмі (1979) премія Дональдсонаd премія «Золотий глобус» за найкращу чоловічу роль — драма (1955) | |
 Марлон Брандо у Вікісховищі | |
Марло́н Брандо́ (англ. Marlon Brando; нар. 3 квітня 1924, Омаха, Небраска — пом. 1 липня 2004, Лос-Анджелес, Каліфорнія) — американський актор театру і кіно. Двічі лауреат премії «Оскар», на яку був номінований вісім разів.
Кінознавцями вважається одним з найвидатніших кіноакторів XX століття. Він довів техніку акторської майстерності до найвищого рівня в фільмах «Трамвай „Бажання“» та «У порту» (вийшли у 1950-их), які режисував Еліа Казан. Нову хвилю популярності Марлону Брандо принесла гангстерська драма «Хрещений батько», в якій він зіграв роль дона Віто Корлеоне.
Його акторський стиль, поєднаний з його іміджем байдужого аутсайдера в Голлівуді початку 1950-х, мав величезний вплив на покоління акторів, які прийшли після нього. Брандо був також активістом багатьох громадських рухів, зокрема Руху американських індіанців.
Біографія
Марлон Брандо народився близько 11 години вечора 3 квітня 1924 року в Материнському госпіталі міста Омаха, штат Небраска. Батько — Марлон Брандо-старший, власник бізнесу з виробництва пестицидів та кормових добавок, мати — Дороті (Доді) Пеннібейкер, актриса. В одному домі з Марлоном росли його старші сестри — Джослін (1919—2005) та Френсіс (1922—1994).
Прихильник методу Станіславського, Брандо своїми першими ж кінороботами змінив акторську майстерність в американському кіномистецтві і став еталоном для таких членів наступного покоління акторів, як Омар Шаріф, Воррен Бітті, Ален Делон і Роберт де Ніро. Однак він відмовився розробляти амплуа бунтівника і кожною наступною роллю намагався відкрити нові межі свого таланту.
Був активним радіоаматором з позивними KE6PZH і FO5GJ (останній з його власного острова). Ім'я було внесене в записи Федеральної комісії зі зв'язку США (FCC) як Мартін Брандо заради збереження конфіденційності.
1972 року відмовився від нагороди Оскар, протестуючи проти расистського зображення корінних американців у Голлівуді. Замість того, щоб з'явитися на нагородження, він відправив замість себе активістку і акторку Сашин Літтлфезер, яка від його імені відмовилася від нагороди[7].
Скандал зі зйомками «Останнього танго в Парижі»
Однією з найтемніших сторінок у творчій біографії Марлона Брандо стала його участь у фільмі «Останнє танго в Парижі» (1972), знятому режисером Бернардо Бертолуччі. У стрічці є сцена сексуального насильства, яка стала предметом гучного скандалу багато років по тому.
У 2007 році партнерка Брандо у фільмі — 19-річна французька акторка Марія Шнайдер — в інтерв’ю Daily Mail[8] заявила, що сцена анального зґвалтування з використанням вершкового масла була не узгоджена з нею заздалегідь, і що Бертолуччі та Брандо змовилися зняти її несподівану реакцію на реальну агресію з боку актора. Шнайдер назвала цей досвід «емоційним зґвалтуванням» і зазначила, що плакала на зйомках не як акторка, а як принижена молода дівчина. Її цитата: «Я почувалася приниженою, чесно кажучи, я трохи почувалася зґвалтованою – як Марлоном, так і Бертолуччі. Після цього я ніколи більше не погоджувалась зніматися оголеною».
У 2013 році Бертолуччі підтвердив[9] ці слова в інтерв’ю, сказавши, що не попередив Шнайдер про сцену навмисно: «Я хотів, щоб її реакція була справжньою, а не акторською. Я хотів її приниження, її сльози». Він додав, що відчуває себе винним, але не шкодує про своє рішення. Ці слова викликали масове обурення у суспільстві, хвилю критики з боку акторської спільноти та переосмислення як самого фільму, так і творчої спадщини його творців.
Хоча Шнайдер у подальших інтерв’ю підкреслювала, що статевий акт у фільмі був імітованим, сам досвід став для неї глибоко травматичним. Вона пережила депресію, наркотичну залежність, кілька спроб самогубства, і публічно говорила, що фільм зруйнував її життя. Унаслідок скандалу вона отримувала пропозиції на ролі лише сексуалізованого характеру, які їй були ненависні. Суспільна реакція після виходу фільму була подекуди ворожою – ЗМІ та глядачі нерідко звинувачували саму акторку в аморальності, що лише посилило її ізоляцію та психологічні страждання.
Роль Марлона Брандо в цій ситуації донині залишається предметом серйозної критики. Хоча актор в інтерв’ю ніколи прямо не визнавав своєї провини, сам факт його участі у сцені насильства без інформованої згоди партнерки викликає обурення і сприймається як зловживання акторською владою на знімальному майданчику. Після 2016 року, коли інтерв’ю Бертолуччі стало вірусним у медіа, цю сцену почали відкрито називати прикладом етичного злочину в кіноіндустрії, а ім’я Брандо – не лише символом акторської майстерності, але й причетності до реального насильства.
Особисте життя
Сексуальність Марлона Брандо — добре задокументована тема, і є докази, що вказують на його бісексуальність. Він відкрито розповідав про свої стосунки як з чоловіками, так і з жінками та не соромився обговорювати свій досвід з французькими журналістами у 1976 році.[10] Його бісексуальність не була секретом у Голлівуді, і ходило багато чуток про його коханців-чоловіків, зокрема про Річарда Прайора та друга дитинства Воллі Кокса.[11]
Вшанування пам'яті
У музиці
Його ім'я згадується в піснях Slipknot «Eyeless», Елтона Джона «Goodbye Marlon Brando», Robbie Williams - Advertising Space.
У літературі
Головний злодій японської серії манга JoJo's Bizarre Adventure зветься Діо Брандо на честь Марлона Брандо і Ронні Джеймса Діо.
Вибіркова фільмографія
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1949 | с | Акторська студія | Actor's Studio | |
| 1950 | тф | Виходь на бій | Come Out Fighting | Джиммі Бренд |
| 1950 | ф | Чоловіки | The Men | Кен |
| 1951 | ф | Трамвай «Бажання» | A Streetcar Named Desire | Стенлі |
| 1952 | ф | Віва Сапата! | Viva Zapata! | Еміліано Сапата |
| 1953 | ф | Юлій Цезар | Julius Caesar | Марк Антоній |
| 1953 | ф | Дикун | The Wild One | Джонні Страблер |
| 1954 | ф | У порту | On the Waterfront | Террі Маллой |
| 1954 | ф | Любов імператора Франції | Desire | Наполеон Бонапарт |
| 1955 | с | Збірник | Omnibus | Стенлі Ковальські |
| 1955 | ф | Хлопці та ляльки | Guys and Dolls | Скай Мастерсон |
| 1956 | ф | Чайна церемонія | The Teahouse of the August Moon | Сакіні |
| 1957 | ф | Сайонара | Sayonara | майор Грувер |
| 1958 | ф | Молоді леви | The Young Lions | лейтенант Крістіан Дістл |
| 1960 | ф | Схильний до втечі | The Fugitive Kind | Валентайн «Зміїна шкіра» Ксавьє |
| 1961 | ф | Одноокі валети | One-Eyed Jacks | Ріо |
| 1962 | ф | Заколот на Баунті | Mutiny on the Bounty | лейтенант Флетчер Крістіан |
| 1963 | ф | Гидкий американець | The Ugly American | посол Гаррісон Картер Маквайт |
| 1964 | ф | Казка на ніч | The Bedtime Story | Фредді Бенсон |
| 1965 | ф | Морітурі | Morituri | Роберт Крейн |
| 1966 | ф | Погоня | The Chase | шериф Колдер |
| 1966 | ф | Аппалуза | The Appaloosa | Метт |
| 1967 | ф | Графиня з Гонконгу | A Countess from Hong Kong | Огден Мірс |
| 1967 | ф | Відблиски у золотому оці | Reflections in a Golden Eye | майор Велдон Пендертон |
| 1968 | ф | Ласун | Candy | Гріндл |
| 1968 | ф | Ніч наступного дня | The Night of the Following Day | шофер |
| 1971 | ф | Нічні прибульці | The Nightcomers | Пітер Квінт |
| 1972 | ф | Хрещений батько | The Godfather | дон Віто Корлеоне |
| 1972 | ф | Останнє танго в Парижі | Ultimo tango a Parigi | Поль |
| 1976 | ф | Закрути Міссурі | The Missouri Breaks | Лі Клейтон |
| 1977 | тф | Хрещений батько: Новела для телебачення | The Godfather: A Novel for Television | дон Віто Корлеоне |
| 1978 | ф | Супермен | Superman | Джор-Ел |
| 1979 | тф | Коріння: Наступні покоління | Roots: The Next Generations | Джордж Лінкольн Рокуелл |
| 1979 | ф | Апокаліпсис сьогодні | Apocalypse Now | полковник Вальтер Курц |
| 1980 | ф | Формула | The Formula | Адам Стейффел |
| 1989 | ф | Сухий білий сезон | A Dry White Season | Ян Маккензі |
| 1990 | ф | Першокурсник | The Freshman | Кармін Сабатіні |
| 1992 | ф | Христофор Колумб: Завоювання Америки | Christopher Columbus: The Discovery | Томас Торквемада |
| 1994 | ф | Дон Жуан де Марко | Don Juan DeMarco | доктор Джек Міклер |
| 1996 | ф | Острів доктора Моро | The Island of Dr. Moreau | доктор Моро |
| 1997 | ф | Хоробрий | The Brave | Маккарті |
| 1998 | ф | Легкі гроші | Free Money | Свен Соренсон |
| 2001 | ф | Ведмежатник | The Score | Макс |
| 2001 | кф | You Rock My World | You Rock My World | бос |
Примітки
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Encyclopædia Britannica
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #118514377 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г Freebase — 2007.
- ↑ https://www.rbc.ua/rus/styler/chomu-voni-tse-zrobili-peremozhtsi-oskara-1738771327.html
- ↑ Das, Lina. I felt raped by Brando. Mail Online. Процитовано 12 липня 2025.
- ↑ Lee, Benjamin (5 грудня 2016). Bernardo Bertolucci: Last Tango controversy is 'ridiculous'. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 12 липня 2025.
- ↑ Marlon Brando thrived in Hollywood despite risqué photo, sexuality rumors: author
- ↑ Marlon Brando
Бібліографія
англійською мовою
- Brando, Marlon; Lindsey, Robert (1994). Songs My Mother Taught Me. New York: Random House, 575 pages. ISBN 978-0-6794-1013-3
- Brando, Marlon and Cammell, Donald (2006). Fan-Tan. Thorndike Press, 424 pages. ISBN 978-0-7862-8217-3
французькою мовою
- Brando, Marlon; Cammell, Donald et Rouard, Philippe, Les tigres de la mer de Chine, DENOEL, 2006, 272 pages, ISBN 978-2-2072-5801-9
Література
англійською мовою
- Englund, George (2004). The Way It's Never Been Done Before: My Friendship With Marlon Brando. New York: Harper Entertainment, 320 pages. ISBN 978-0-0607-8630-4
- Grobel, Lawrence (2009). Conversations with Marlon Brando: Lawrence Grobel. Rat Press, 195 pages. ISBN 978-09818-0562-7
- Kanfer, Stefan (2008). Somebody, The Reckless life and Remarkable Career of Marlon Brando. Alfred A. Knopf, 350 pages, ill. ISBN 978-0-5712-4412-6
- Manso, Peter (1994). Brando: The Biography. Hyperion, 1118 pages. ISBN 978-0-7868-6063-0
- Marchak, Alice (2008). Me and Marlon. A memoir. Marchak, 449 pages. ISBN 978-0-6152-2235-6
- Mizruchi, Susan L. (2014). Brando's Smile: His Life, Thought and Work. New York: W. W. Norton & Company, 512 pages, ill. ISBN 978-0-3933-5120-0
- Porter, Darwin (2006). Brando Unzipped. New York: Blood Moon Productions Ltd., 625 pages. ISBN 978-0-9748-1182-6
- Tanitch, Robert (2004). Brando. New York: Barnes & Noble Books, 200 pages. ISBN 978-0-7607-6909-6
- Judge, Bernard (2011). Waltzing With Brando: Planning a Paradise in Tahiti. New York: ORO Editions, 289 pages. ISBN 978-0-9826-2264-3
німецькою мовою
- Thomas, Tony; Hembus, Joe: Marlon Brando und seine Filme, Goldmann, München, 1981, 227 Seiten, ISBN 978-3-4421-0209-9
- Verlhac, Pierre-Henri: Marlon Brando. Bilder eines Lebens, Henschel Verlag, Leipzig, 2010, 192 Seiten, ISBN 978-3-8948-7676-0
французькою мовою
- Teriipaia, Tarita, Marlon, mon amour, ma déchirure, XO édition, 2005, 298 pages. ISBN 978-2-8456-3217-2
- Yves, Mourousi, Brando, le destin, Lafon, Paris, 1991, 229 pages. ISBN 978-2-8639-1434-2
Посилання
- Брандо // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Теза, 2006.
- Марлон Брандо на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who» [Архівовано 16 червня 2007 у Wayback Machine.]
- Марлон Брандо на сайті IMDb (англ.)
Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).