Марк Ферро

Марк Ферро
фр. Marc Ferro
Ім'я при народженні	фр. Marc Roger Ferro[1]
Народився	24 грудня 1924[2][3][1]  VIII округ Парижа, Париж, Іль-де-Франс, Франція[4][1]
Помер	21 квітня 2021[5][1][6] (96 років)  Мезон-Лаффітт, Івлін, Іль-де-Франс, Франція[1]  ·коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19)
Поховання	Ле-Мюро
Країна	Франція[7]
Діяльність	історик, учасник французького Руху Опору, кінорежисер, викладач університету, сценарист, автор
Alma mater	Гренобльський університет Практична школа вищих досліджень Ліцей Карно
Галузь	Пізній Новий час, історія[8] і історія кіно[8]
Заклад	Вища школа соціальних наук Політехнічна школа Annales : Histoire, Sciences Socialesd Національний центр наукових досліджень Практична школа вищих досліджень Ліцей Монтеняd Lycée Rodind Cahiers du monde russe et soviétiqued Institut national de l'audiovisueld
Посада	director of studiesd
Науковий ступінь	докторський ступінь (1967)
Аспіранти, докторанти	Claudie Weilld Béatrice Fleuryd[9] Annie Goldmannd[10] Bernard Sucheckyd[11] Thierry Cazalsd[12] Alain Blumd[13] Hormuz Kéyd[14] Dorena Carolid[15] Marie-Karine Schaubd[16] Natacha Laurentd[17] Kristian Feigelsond[18][19]
Членство	Європейська академія[20]
Війна	Друга світова війна
Нагороди	Почесний доктор Університету Бордо IIId (2003) Saint-Simon Awardd (2011) почесний доктор Московського державного університетуd
Висловлювання у Вікіцитатах  Марк Ферро у Вікісховищі

Марк Ферро (фр. Marc Ferro; 24 грудня 1924, Париж — 21 квітня 2021) — французький історик, фахівець з історії Європи початку XX століття, а також історії кіно. Вчений секретар журналу «Аннали» (1964—1969).

Юність майбутнього історика припала на нацистську окупацію. У 1941 році сімнадцятирічного випускника школи, єврея по матері, переправили у «вільну зону», де він продовжив освіту, закінчивши університет Гренобля. Його мати, що залишилася в Парижі, загинула. Під час війни брав участь в русі Опору, входив в партизанський загін на південному сході Франції. Після війни деякий час викладав в Алжирі.

Ферро є керівником досліджень з історії та кіно у французькій Вищій школі соціальних наук. Ферро знімав документальне кіно про тоталітарних диктаторів — Леніна та Гітлера. Вів історичну передачу на французькому телебаченні.

Підписав у 2005 році відому петицію французьких істориків за свободу історії, так звану «Відозву з Блуа».

Зайнявшись серйозною науковою діяльністю, Ферро став професором і в 1960-х роках спеціалізувався на радянській історії (докторська дисертація на тему російської революції 1917 року).

У методологічному відношенні Ферро належить до прославленої історіографічної школи «Анналів», будучи співредактором журналу, який дав ім'я напрямку, з 1970 року. Анналіст і роблять головний упор на історичну психологію, тобто на вивчення свідомості людей різних епох, їх колективних уявлень (так званих ментальностях).

Хоча Ферро є автором двох десятків книг та монографій, у тому числі про Першу світову війну «Велика Війна 1914—1918», про історію більшовицької та націонал-соціалістичної революцій і про історію кіно, масовому читачеві він відомий за книгою «Як розповідають історію дітям у різних країнах світу» (1981). Її переклади вийшли в Англії, США, Японії, Бразилії, Італії, Португалії, Нідерландах, Німеччині та Іспанії. 

Написана в популярній формі книга «Як розповідають історію дітям у різних країнах світу» піднімає питання викладання історії, пропаганди історичних знань, фальсифікації історії і ставлення до історичної спадщини.

Особливе місце у творчості Ферро займає однотомна «Історія Франції», що вперше вийшла в світ у 2001 р. і витримала кілька перевидань. 

• La Révolution de 1917, Paris, Aubier, 1967 (reprinted in 1976, then in 1997 at Albin Michel) [English translation: October 1917 : a social history of the Russian revolution , translated by Norman Stone, 1980]
• La Grande Guerre, 1914—1918, Paris, Gallimard, 1968 (reprinted 1987) [English translation: The Great War, 1914—1918, 1972]^[21]
• Cinéma et Histoire, Paris, Denoël, 1976 (réédité chez Gallimard en 1993) [English translation: Cinema and history, translated by Naomi Greene, 1988]
• L'Occident devant la révolution soviétique, Brussels, Complexe, 1980
• Suez, Brussels, Complexe, 1981
• Comment on raconte l'histoire aux enfants à travers le monde, Paris, Payot, 1983^[22]
• L'Histoire sous surveillance: science et conscience de l'histoire, Paris, Calmann-Lévy, 1985 (reedited in 1987 by Gallimard)
• Pétain, Paris, Fayard, 1987 (reedited in 1993 et 1994)
• Questions sur la Deuxième Guerre mondiale, Paris, Casterman, 1993
• Histoire des colonisations, des conquêtes aux indépendances (XIIIe-XXe siècle), Paris, Le Seuil, 1994
• L'internationale, Paris, Noesis, 1996
• Les sociétés malades du progrès, Paris, Plon, 1999
• Que transmettre à nos enfants (with Philippe Jammet), Paris, Le Seuil, 2000
• Les Tabous de l'histoire, Paris, Nil, 2002
• Le Livre noir du colonialisme (director), Paris, Robert Laffont, 2003.^[23]
• Histoire de France, France Loisirs, 2002 (ISBN 978-2744151897)
• Le choc de l'Islam, Paris, Odile Jacob, 2003
• Le Cinéma, une vision de l'histoire, Paris, Le Chêne, 2003
• Les Tabous de L'Histoire, Pocket vol. 11949, NiL Éditions, Paris, 2004
• Les individus face aux crises du XXe siècle-L'Histoire anonyme, Paris, Odile Jacob, 2005
• Le ressentiment dans l' histoire. Odile Jacob, 2007. English (2010): Resentment in History, ISBN 978-0745646879 (paperback)

• Марк Блок
• Люсьєн Лют