YaChudo

Марко Фоскаріні

Переглядів: 0. Оновлено 04.11.2026.

Марко Фоскаріні
італ. Marco Foscarini
Марко Фоскаріні
Марко Фоскаріні
117-й дож
Початок правління:1762 рік
Кінець правління:1763 рік
Попередник:Франческо Лоредан
Наступник:Альвізе IV Джованні Моченіго
Дата народження:4 лютого 1696
Місце народження:Венеція[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна:Венеційська республіка
Дата смерті:31 березня 1763 (67 років)
Місце смерті:Понтелонго Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняSan Staed Редагувати інформацію у Вікіданих
Династія:Фоскаріні
Батько:Ніколо Фоскаріні
Мати:Елеонора Лоредан

Марко Фоскаріні (італ. Marco Foscarini) — 117-й венеційський дож у 1762—1763 роках. Мав прізвисько «Гран Кан'єско», бо він завжди був дуже серйозним і не терпів критики на адресу Республіки.

Біографія

Належав до роду з «новітніх патриціїв». Другий син Ніколо Фоскаріні з гілки Сан-Стае, прокуратора Святого Марка, та Елеонори Лоредан з гілки Сан-Маркуола. Оскільки його старшому братові Альвізе було доручено продовжувати рід шляхом відповідного шлюбу та розпоряджатися майном, то Марко був призначений для політичного життя. 1715 року поступив до єзуїтського коледжу Сан-Франческо Саверіо» в Болоньї. Серед іншого, тут він вивчив французьку та іспанську мови. Після повернення до Венеції він готувався до своєї політичної діяльності, організувавши традиційну Академію. Ці зібрання інтелігентних людей відбувалися в бібліотеці батька. З нагоди однієї з таких зустрічей він написав промову про необхідність вивчення історії та вміння добре її розповідати. Фоскаріні звернувся до риторики в іншій праці під назвою «Della improvisa eloquenza»[2]. Він став відомим своєю ерудицією, одним із його головних інтересів були корали. Сам Фоскаріні розмовляв венеційською мовою публічно та у своїх промовах, хоча ця мова, на відміну від тосканської, залишалася нестандартизованою[3].

1721 року розпочав політичну кар'єру при Великій раді. Тоді ж склав опус «Della perfezione della Repubblica Veneziana»[4]. З 1725 до 1731 року з піврічними перервами входив до складу колегії мудрих зі справ материку (відповідав за став речей в північноіталійських володіннях Республіки). Водночас в цей час він склав низку творів, присвячених посольській діяльності, стосункам Республіки з Римською курією, складав вірші латиною, зокрема «Коралія».

У 1732—1735 роках був послом при дворі імператора Карла VI. У 1735 році Рада десяти призначила його державним істориком. Фоскаріні виступав за історіографію більшого соціального впливу, складену венеційською мовою та у стилі викладу, знайомому більшості читачів. З 1737 до 1740 рік був послом у Папській державі. В цей період склав праці «Роздуми про відродження та занепад якісних досліджень в Італії, зокрема щодо літератури венеціанської знаті» та «Оповідання шести венеційських шляхтичів»[5]. Ближче до кінця свого перебування на посаді в Римі йому вдалося прокласти шлях для відновлення дипломатичних відносин між Венеціанською республікою та Сардинським королівством. Він сам скріпив ці стосунки як спеціальний посол у Турині в 1741 році.

1742 року увійшов до ради старійшин та став прокуратором Святого Марка. У 1745 році П'єтро Фоскаріні з гілки Карміні заповів Марко величезний спадок в 1 млн. дукатів[6]. Також його коханкою стала Єлизабетта Корнеро — удова П'єтро Фоскаріні. У 1750—1752 роках не обіймаючи якихось посад присвятив себе створенню працю «Венеційська література», перший тому якої вийшов у Падуї 1752 року. 7 вересня 1754 року Фоскаріні був членом Академії делла Круска у Флоренції.

З 1755 року очолив консервативну групу у Сенату, якій протистояли прихильники реформ на чолі із Анджело Кверіні. У 1758 року брав участь у врегулюванні конфлікту з Римською курією стосовно податків та виконання папських булл. 1759 року став Членом Лондонського королівського товариства. 1762 року здобув політичну перемогу над прихильниками реформ, обравши до Ради десяти.

5 цехінів Марко Фоскаріні

31 травня 1762 року одноголосно обирається дожем[7]. Вже наприкінці літа його вразила важка хвороба, яка тримала його подалі від політичних зобов'язань, аж поки не призвела до його смерті 31 березня 1763 року. Його поховали у родинній гробниці в церкві Сан-Стае.

У 1867 році після приєднання Венеції до Італійського королівства на його честь було названо Ліцей Святої Катерини, заснований у 1807 році за заповітом Наполеона I.

Примітки

  1. ↑ Dr. Constant v. Wurzbach Foscarini, Marcus // Biographisches Lexikon des Kaiserthums Oesterreich: enthaltend die Lebensskizzen der denkwürdigen Personen, welche seit 1750 in den österreichischen Kronländern geboren wurden oder darin gelebt und gewirkt haben — Wien: 1856. — Vol. 4. — S. 299.
  2. ↑ Archivio Storico Italiano, App. V [1847] 201–25
  3. ↑ Rita Franceschini, Rainer Stillers, Maria Moog-Grünewald, Franz Penzenstadler, Norbert Becker, Hannelore Martin (Hrsg.): Retorica: Ordnungen und Brüche. Beiträge des Tübinger Italianistentags, Gunter Narr, Tübingen 2006, S. 39–53
  4. ↑ Luisa Ricaldone (Hrsg.): Necessita della storia e della perfezione della Repubblica veneziana / Marco Foscarini, Franco Angeli, Mailand 1983.
  5. ↑ Irene Tani (Hrsg.): Le rime di Bernardo Cappello, Edizioni Ca' Foscari, Venedig 2018, S. 130
  6. ↑ Giovanni L. Fontana, Antonio Lazzarini: Veneto e Lombardia tra rivoluzione giacobina ed età napoleonica. Economia, territorio, istituzioni, Cariplo, 1992, S. 127.
  7. ↑ Piero Del Negro, FOSCARINI, Marco, in Dizionario biografico degli italiani, vol. 49, Roma, Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 1997

Посилання

Джерела

Попередник: Венеційський дож
1762 — 1763 		Наступник:
Франческо Лоредан
Альвізе IV Джованні Моченіго

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).