YaChudo

Лі Денхуей

Переглядів: 0. Оновлено 25.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Лі.
Лі Денхуей
кит. 李登輝 Редагувати інформацію у Вікіданих
Попередник:Цзян Цзін-го
Наступник:Чень Шуйбянь
 
Народження:15 січня 1923[1][2][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Sanshi villaged, Tansui-gund, Taihoku Prefectured, Taiwand, Японська імперія, Японія Редагувати інформацію у Вікіданих
Смерть:30 липня 2020[4][5][6] (97 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Бейтоу, Тайбей, Тайвань[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Причина смерті:септичний шок[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна: Японська імперія
 Республіка Китай (1912—1949)
 Тайвань Редагувати інформацію у Вікіданих
Релігія:християнство[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Освіта:Національний університет Тайваню (1949), Корнелльський університет (1968)[8], Кіотський університет (1946), Університет штату Айова (1953), 臺北市立大同高級中學d, 新北市私立淡江高級中學d і Taihoku Higher Schoold (1943) Редагувати інформацію у Вікіданих
Партія:Гоміндан (21 вересня 2001), КПК (1948), незалежний політик (30 липня 2020) і Союз солідарності Тайваню Редагувати інформацію у Вікіданих
Батько:李金龍d Редагувати інформацію у Вікіданих
Мати:Jiang Jind Редагувати інформацію у Вікіданих
Шлюб:Tseng Wen-huid Редагувати інформацію у Вікіданих
Діти:Енні Ліd, Li Xianwend і Anna Leed Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди:

премія Ямамотоd (1999)

CMNS: Лі Денхуей у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Лі Денхуей (кит. трад. 李登輝, піньїнь: Lǐ Dēnghuī; 15 січня 1923 — 30 липня 2020)[9] — тайванський політик, президент Республіки Китай та голова Гоміньдану з 1988 по 2000 рік, мер Тайбею (1978 — 1981), губернатор провінції Тайвань (1981 — 1988), аграрний економіст за стажем. Перший президент народжений на Тайвані, перший якого обрали демократично та останній, кого обрали непрямим шляхом.[10]

Президентство Лі позначене продовженням курсу демократичних реформ, який був започаткований його попередником Цзян Цзін-го. Був прихильником незалежного руху на Тайвані та проводив активну зовнішню політику по здобуттю союзників у світі. Його часто критикували за бажання оголосити незалежність острова, що йшло у розріз із політикою Гоміндану, партії яку він очолював. Після закінчення президентства Лі продовжував бути «духовним лідером» Союзу солідарності Тайваню активістів руху за незалежність Тайваню.

Під час японського правління Тайваню використовував власне японське ім'я Івасато Масао (яп. 岩里 政男、いわさと まさお).[11] Заявляв, що знає японську краще за китайську, та вважав себе японцем до 22 років. Під час візитів до Японії завжди використовував японську, не користуючись перекладачами.[12]

Життєпис

Лі народився в префектурі Тайхоку, під час японського правління Тайваню.

Він був студентом Імператорського університету Кіото протягом 14 місяців між 1943 і 1944 роками, перш ніж війна та масова мобілізація студентів в Японії перервали його навчання. Лі покинув навчання щоби добровільно вступити на службу в Імператорську армію Японії як один із 36 тайванських добровольців з Кансайського регіону. У грудні 1944 року його відправили назад на Тайвань, щоб розміститися в зенітному підрозділі в Гаосюні, після чого йому було наказано знову повернутися до Японії в січні 1945 року для навчання в військовій академії зенітної оборони. Потрапивши до Японії, він вивчав роботу радіолокаційних станцій та тренувався разом з пілотами-камікадзе як другий лейтенант.[13] Лі був назначений у Нагої та став свідком бомбардувань міста. За словами біографа Ши-шань Цая: «замість того, щоб збивати ворожі літаки, все, що він міг і робив, це доставляти поранених до лікарні, допомагати дітям та людям похилого віку евакуюватися з Нагої, навчати цивільних добровольців бою з бамбуковими списами та копати доти вздовж затоки Ісе, готуючись до американського вторгнення».[14] Після оголошення капітуляції Японії Лі був звільнений з Нагої та повернувся до навчання у Імперському університеті в Кіото, закінчивши його в 1946 році.[15]

Після випуску з Кіото Лі поступив до Національного Тайванського університету. Потім в 1968 році отримав докторський ступінь сільськогосподарських економік в Корнелльському університеті Сполучених Штатів, розпочавши кар'єру професора економіки. Як член Гоміньдану, він був призначений мером Тайбея в 1978 році та став губернатором провінції Тайвань у 1981 році за президента Чан Чінго.[16]

Президентство

У 1989 році був прийнятий Закон про Громадські Організації, який легалізував інші політичні партії. Рух демократизації Тайваню започаткував Цзян Цзін-го, який скасував воєнний стан у 1987 році. Після смерті Цзяна Лі був непрямо обраний президентом Тайваню.[17] Лі змінив Чанґа на посаді президента після його смерті в 1988 році.[16]

На початку свого президентства Лі намагався створити основу для мирних відносин між Тайванем та Материковим Китаєм, відмовившись від політики Чан Кайші щодо протидії комунізму та відновлення єдиної держави і також скасував визнання Комуністичної партії Китаю як повстанської організації.[18]

31 березня 1994 року на озері Цяньдао стався напад на тайванських туристів з боку влади материкового Китаю, після чого Лі порівняв дії КПК з бандитизмом. Його різка критика та використання терміну «бандити» викликала ажіотаж у Тайвані, однак прем’єр-міністр Китаю Лі Пен пізніше вибачився та висловив співчуття.[19][20]

Під час перебування на посаді проводив політику «прагматичної дипломатії» (кит. 務實外交), відмовившись від традиційної позиції Китайської Республіки як уряду, що представляє весь Китай, фактично погоджуючись на участь Китайської Народної Республіки в міжнародних заходах і відходячи від принципу «ханці й зрадники не можуть співіснувати». Лі активно установлював та відновлював дипломатичні відносини з низкою держав та здійснював президентські візити до країн, зокрема до Сінгапуру, Філіппін, Таїланду, Індонезії, Йорданії, Об’єднаних Арабських Еміратів і США. Він також зміцнював відносини з Японією, просував «південну політику», спрямовану на поглиблення дружніх зв’язків із країнами Південно-Східної Азії, розширюючи міжнародний простір Республіки Китай.[21] У 1993 році було дозволено прямі інвестиції на материк, які до того здійснювалися лише через Гонконг і Макао.[22]

Уже в 1996 році відбулися перші прямі демократичні президентські вибори, на яких перемогу знову добув Лі Денхуей.[17] 14 вересня 1996 року на з’їзді тайванських підприємців Лі запропонував політику «стримування поспіху і зберігання витримки» (кит. 戒急用忍), що стосувалася інвестицій тайванського бізнесу в материковий Китай, продовжуючи підхід запропонований ще у 1987 році тодішнім прем’єр-міністром Сунь Юньсюанем. У 1998 році прем’єр-міністр Сяо Ваньчан наголосив, що перегляд цієї політики можливий лише за умови усунення Китаєм ворожого ставлення щодо Тайваню та поваги до рівноправного поділу управління між обома берегами.[23]

Смерть

8 лютого 2020 року Лі був госпіталізований після того, як захлинувся над склянкою молока, і залишався в лікарні під наглядом через побоювання щодо легеневої інфекції. Пізніше йому поставили діагноз аспіраційної пневмонії, спричиненої легеневою інфільтрацією, і згодом його інтубували.[24] Лі помер від поліорганної недостатності та септичного шоку у лікарні для ветеранів Тайбею о 19:24 30 липня 2020 року у віці 97 років.[25]

Примітки

  1. ↑ SNAC — 2010.
  2. ↑ Brockhaus Enzyklopädie — F.A. Brockhaus, 1796.
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ а б https://www.cna.com.tw/news/firstnews/202007305007.aspx
  5. ↑ https://today.line.me/tw/v2/article/27eOpX
  6. ↑ Store norske leksikon — 1978. — ISSN 2464-1480
  7. ↑ https://tw.news.yahoo.com/98%E6%AD%B2%E5%89%8D%E7%B8%BD%E7%B5%B1%E6%9D%8E%E7%99%BB%E8%BC%9D%E5%8E%BB%E4%B8%96-%E5%8C%97%E6%A6%AE%E7%99%BC%E8%81%B2%E6%98%8E%E6%9B%9D%E6%AD%BB%E5%9B%A0-121900900.html
  8. ↑ а б Immanuel C.Y. Hsü The Rise of Modern China — 6 — USA: OUP, 2000. — P. 913. — 1136 p. — ISBN 978-0-19-512504-7
  9. ↑ 中央通訊社 (30 липня 2020). 李登輝辭世享耆壽98歲 住院174天告別人世 | 政治. 中央社 CNA (zh-Hant-TW) . Процитовано 5 грудня 2025.
  10. ↑ Помер перший всенародно обраний президент Тайваню. Архів оригіналу за 19 листопада 2020. Процитовано 5 грудня 2025.
  11. ↑ なぜ台湾は中国に占領されず生き残れているのか…台湾民主化の父･李登輝が選んだ｢親日｣というカード 李登輝を｢生粋の親日家｣と考えるのは無邪気に過ぎる (3ページ目). PRESIDENT Online（プレジデントオンライン） (яп.). 15 серпня 2022. Процитовано 5 грудня 2025.
  12. ↑ 産経新聞 (31 липня 2020). 【李登輝氏死去】戦後台湾の象徴 「２２歳までは日本人だった」（1/2ページ）. 産経新聞：産経ニュース (яп.). Процитовано 5 грудня 2025.
  13. ↑ Jacobs, J. Bruce; Liu, I.-Hao Ben (2007–06). Lee Teng-hui and the Idea of “Taiwan”. The China Quarterly (англ.). 190: 375—393. doi:10.1017/S0305741007001245. ISSN 1468-2648.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  14. ↑ Tsai, Shih-shan Henry (2005). Lee Teng-hui and Taiwan’s Quest for Identity. SpringerLink (англ.). doi:10.1057/9781403977175.
  15. ↑ Copper, John F. (5 серпня 2024). Taiwan's Presidents: Profiles of the Majestic Six (англ.). Taylor & Francis. ISBN 978-1-040-04292-2.
  16. ↑ а б Chin, Ko-lin (2004). 黑金: 台灣政治與經濟實況揭密 (кит.). 商周出版. ISBN 978-986-124-207-1.
  17. ↑ а б Президентські вибори в Тайвані та їхній вплив на Україну. DeepState UA (укр.). 13 січня 2024. Процитовано 5 грудня 2025.
  18. ↑ Кіянка, Ірина; Катеринчук, Павло (30 червня 2025). Позиція влади Тайваню стосовно «тайванського питання»: ретроспективний аналіз. Медіафорум : аналітика, прогнози, інформаційний менеджмент (укр.). 16: 195—204. doi:10.31861/mediaforum.2025.16.195-204. ISSN 3083-6808.
  19. ↑ 李登輝さん「中共の行為は強盗と同じだ」と強い言葉で…戦略家の一面も. AERA DIGITAL（アエラデジタル） (яп.). 21 грудня 2020. Процитовано 23 грудня 2025.
  20. ↑ 政大機構典藏-National Chengchi University Institutional Repository(NCCUR) (PDF). nccur.lib.nccu.edu.tw. Архів (PDF) оригіналу за 24 червня 2025. Процитовано 23 грудня 2025.
  21. ↑ Hickey, Dennis V. (5 грудня 2006). Foreign Policy Making in Taiwan: From Principle to Pragmatism (англ.). Routledge. ISBN 978-1-134-00305-1.
  22. ↑ 備考 | 台湾 - アジア - 国・地域別に見る - ジェトロ. www.jetro.go.jp. Процитовано 23 грудня 2025.
  23. ↑ 戒急用忍. 1 квітня 2006. doi:10.52926/jpmjpr06m1. {{cite journal}}: Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  24. ↑ Lee Teng-hui in dire condition: hospital source - Taipei Times. www.taipeitimes.com. 30 липня 2020. Процитовано 25 грудня 2025.
  25. ↑ 【李登輝辭世】病榻前30分鐘臨終禮拜　葉啟祥牧師領唱三首詩歌祈禱｜蘋果新聞網｜蘋果日報. AppleDaily (zh-TW) . 31 липня 2020. Архів оригіналу за 3 вересня 2022. Процитовано 25 грудня 2025.

Джерела

Література

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).