YaChudo

Якимчук Любов Василівна

Переглядів: 0. Оновлено 03.11.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Якимчук.
Любов Якимчук
Любов Якимчук
Народилася19 листопада 1985
Первомайськ, Луганська область, Українська РСР
ГромадянствоУкраїна Україна
Діяльністьпоетка, сценаристка, драматургиня, лібретистка, авторка документальної прози, перформерка
Сфера роботилітература[1], поезія[1], проза[1] і кіносценаристикаd[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materЛуганський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія»
Знання мовукраїнська і англійська[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Мова творівукраїнська
Жанрпоезія, есеїстика, драматургія, кіносценарій, лібрето
Magnum opus«Абрикоси Донбасу»
ПреміїМіжнародна поетична премія Фонду Ковалевих (2017), «Золота дзиґа» за найкращий сценарій (2025)
CMNS: Якимчук Любов Василівна у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Q: Висловлювання у Вікіцитатах

Любо́в Васи́лівна Якимчу́к (нар. 19 листопада 1985, Первомайськ, Луганська область) — українська поетка, сценаристка, драматургиня, лібретистка, авторка документальної прози та перформерка. Авторка поетичних книжок «, як МОДА» (2009) і «Абрикоси Донбасу» (2015), п’єс «Стіна» та «Кіт Шредінгера»; співавторка сценаріїв документального фільму «Будинок „Слово“» і художнього фільму «Будинок „Слово“. Нескінчений роман».[2][3] Твори Якимчук перекладено приблизно 30 мовами.[4] 2022 року вона прочитала англійською вірш «Молитва» під час виконання пісні Free Джоном Леджендом на 64-й церемонії Grammy Awards. Інститут Гаррімана Колумбійського університету назвав Якимчук першою поеткою, яка виступила на цій церемонії.[5][6] 2025 року Якимчук і Тарас Томенко отримали кінопремію «Золота дзиґа» за сценарій фільму «Будинок „Слово“. Нескінчений роман».[7]

Життєпис

Народилася й виросла в Первомайську Луганської області в шахтарській родині.[2] Навчалася в Луганському обласному ліцеї при Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, згодом закінчила факультет української філології цього університету. Магістерський ступінь здобула за програмою «Теорія, історія літератури і компаративістика» в Національному університеті «Києво-Могилянська академія».[8]

У 2003—2008 роках належала до луганського літературного угруповання СТАН.

Під час навчання в Києві у 2008—2010 роках працювала ведучою на каналі «Культура» Українського радіо, де вела програми «Літературне кафе» та «Слова і речі».[9][10]

Надалі працювала переважно як незалежна авторка, співпрацюючи з медіа як культурна журналістка. Від 2011 року дописувала до газети «День», від 2014-го — до видання «Українська правда. Життя»; також публікувалася в газеті «Культура і життя», празькому часописі "Український журнал" та польському виданні Culture.pl.[9][8]

Після окупації Первомайська внаслідок російсько-української війни родина Якимчук втратила дім. У лютому 2015 року її батьки та бабуся були змушені виїхати на Полтавщину.[11][2]

Під час пандемії у 2020—2022 роках Якимчук працювала в науково-популярному медіа «Куншт» продюсеркою подкастів.[12][13]

Літературна творчість

«, як МОДА»

Після самвидавного артбука «У чотирьох стінах» (2007), Якимчук опублікувала збірку поезій з незвичною назвою «, як МОДА» у львівському видавництві «Каменяр» (2009). До неї ввійшли традиційні й візуальні вірші, фотопоезія та дві поеми. Книжка була відзначена літературною премією імені Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» та літературною премією імені Василя Симоненка. У «Словнику футуризму» (2013) літературознавець Юрій Садловський зарахував творчість Якимчук до сучасного продовження футуристичної традиції, зазначивши, що авторка книжки «,як МОДА» «демонструє невичерпність футуристичної ефектності».[14]

«Абрикоси Донбасу»

Поетична збірка «Абрикоси Донбасу» вийшла у Видавництві Старого Лева 2015 року.[15] Вона поєднала тексти про довоєнне життя шахтарського Донбасу з поезіями, написаними після початку російсько-української війни 2014 року. У книзі описаний початок війни та її вплив на мову, яка змінюється, “розкладається” разом з територіями, а також зображено родинну пам'ять, шахтарську працю, приватне життя людей у абрикосових краях та досвід переселення.[16]

Одним із наскрізних образів збірки є абрикосове дерево. У розмові з програмою IDEAS Канадської телерадіомовної корпорації CBC Якимчук пояснювала, що в околицях її рідного Первомайська абрикосові посадки створювали природний кордон: вони росли з українського боку й зникали після кордону з Росією, і наголошувала, що окупація цього не змінила, природа маркує цей кордон і надалі.[17]

Найвиразніше мовний експеримент представлено в циклі «Розкладання»: назви міст, людські тіла та ім'я ліричної героїні розпадаються на частини одночасно з руйнуванням навколишнього світу. Оглядачі Poetry Foundation та Europe Now розглядали цей прийом як спробу передати засобами самої мови досвід насильства, втрати дому й дезінтеграції звичного життя.[18][16] У рецензії академічного журналу Slavic & East European Information Resources книжку також розглянуто в контексті сучасної української воєнної літератури.[19]

У міжнародній рецепції значення збірки пов'язують із представленням Донбасу як українського культурного й особистого простору, а не лише як території воєнного конфлікту. Український науковий інститут Гарвардського університету відніс «Абрикоси Донбасу» до перших поетичних книжок, що осмислили й артикулювали російську гібридну війну проти України, що розпочалась 2014 року.[20] Марія Ревакович у Los Angeles Review of Books характеризувала Якимчук і Сергія Жадана як авторів, що стали довіреними представниками Донбасу поза межами регіону.[21] У рецензії чеського культурного медіа ČT art наголошено, що Якимчук належить до небагатьох українських поеток, які виросли на сході України й від початку війни писали українською про війну та її наслідки для звичайних людей.[22]

2017 року «Абрикоси Донбасу» відзначили Міжнародною поетичною премією Фонду Ковалевих у Нью-Йорку.[23] У 2023 році Видавництво Старого Лева випустило друге, перероблене й доповнене українське видання, наклад якого регулярно додруковують.[24]

Перекладні видання

Станом на 2026 рік український оригінал та перекладні книжкові видання збірки були представлені дев'ятьма мовами. Французьке видання потрапило до першого добору премії Prix Mallarmé étranger 2024 року.[25] У 2024 році воно вийшло також як аудіокнижка: французькі тексти прочитала Катрін Денев, а частину віршів українською — Якимчук.[26] Латиське видання Donbasa aprikozes було номіноване на національну премію Latvijas Literatūras gada balva 2026 року в категорії найкращого поетичного перекладу латиською мовою.[27]

Інші поетичні видання

2023 року польське видавництво Pogranicze опублікувало двомовну українсько-польську збірку Produkcja czułości / Виробництво ніжності у перекладі Анети Камінської.[28]

Документальна проза та есеїстика

У документальній прозі Якимчук поєднує особисте й родинне свідчення з репортажем та есеїстичним осмисленням війни. Наскрізними темами цих текстів є російська окупація Донбасу, вимушене переселення, повномасштабне вторгнення, мовні зміни в часи війни та пошук дому в тілі та мові.

У січні 2022 року журнал Reporters опублікував репортаж Якимчук «Щоденник маячні» з фотографіями Катерини Клочко — історію мешканця окупованої Жданівки, який вів щоденник.[29] Після початку повномасштабного російського вторгнення Якимчук опублікувала низку особистих свідчень та есеїв про життя у воєнному Києві й трансформацію української мови. У тексті Letter from Kyiv: to keep from weeping, we start cursing для New Statesman вона описала перші тижні вторгнення та зміни повсякденної мови під впливом війни.[30] Радіоесе Ruination of Cities & Words прозвучало у програмі The Essay: Words for War на BBC Radio 3.[31] Щоденникові нотатки The War in Kyiv були надруковані в норвезькому журналі Syn og Segn з фотографією авторки на обкладинці журналу.[32]

В есе The Invasion of the Ukrainian Language, опублікованому британською Poetry School, Якимчук простежила появу нових слів і зміну значень звичної лексики під час війни. Видання назвало її «голосом окупованого Донбасу в українській поезії», пов'язавши творчість авторки з досвідом внутрішнього переміщення її родини та спротивом розпачу.[33]

Тексти Якимчук увійшли також до міжнародних колективних видань. Есе Улюблене місце – дім було опубліковане у французькій книжці Hommage à l'Ukraine видавництва Stock, що об'єднала твори українських письменників про країну, дім і війну.[34] Есе The Ukrainian Language as a Place of Safety зосереджене на українській мові як просторі безпеки й належності; його опублікували у збірці матеріалів міжнародного симпозіуму Home/Land/s International Writing Program Університету Айови.[35][36]

До документальної прози належать також тексти Якимчук про війну та життя на окупованому Донбасі для фотокнижки Марка Невілла Stop Tanks With Books, виданої каліфорнійським видавництвом Nazraeli Press 2022 року.[37]

2023 року у французькому журналі Kometa, присвяченому імперіалізму, вийшло чотиричастинне есе Якимчук Un soldat russe dort dans ma maison («Російський солдат спить у моєму домі»). Через історії власної родини, військових і мешканців окупованих територій авторка описала механізми російської окупації та досвід втрати дому.[38][39] Оглядач Le Monde Ніколя Трюон назвав цей текст «вражаючою оповіддю», що наближає до читача біль вимушеного від'їзду і страх перед російськими танками.[40]

У лютому 2024 року французький журнал L'Obs опублікував есе Якимчук «La langue ukrainienne est devenue notre maison, notre seul refuge», у якому вона простежила власний перехід від російськомовного дитинства на Луганщині до сприйняття української мови як дому й прихистку під час війни.[41]

Кіно

Фільми про будинок «Слово»

У співавторстві з режисером Тарасом Томенком Якимчук написала сценарій документального фільму «Будинок Слово» (2017), присвяченого мешканцям харківського будинку літераторів і знищенню покоління Розстріляного відродження. Стрічку побудовано на документальних матеріалах — архівних фотографіях і кінозаписах, свідченнях мешканців будинку, а також цитатах письменників, представників радянської влади та таємних інформаторів. Світова прем’єра відбулася 2017 року в основному конкурсі 33-го Варшавського міжнародного кінофестивалю. 2018 року стрічка здобула національну кінопремію «Золота дзиґа» як найкращий документальний фільм.[3]

Опрацьовані під час дослідження архівні матеріали були використані під час написання сценарію художнього фільму «Будинок „Слово“. Нескінчений роман», авторами якого також стали Якимчук і Томенко. Ігрова стрічка поєднує реальні події та історичних осіб із вигаданими персонажами. Зокрема, Володимир Акімов є збірним образом представника радянської репресивної системи.[42][43] Світова прем’єра ігрового фільму «Будинок Слово“ Нескінчений роман» відбулася 2021 року на 37-му Варшавському міжнародному кінофестивалі, українська — 17 червня 2022 року на фестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях. У широкий український прокат фільм вийшов 9 травня 2024 року та тримався у прокаті майже два роки.[44] Стрічка стала предметом помітного публічного обговорення. Критик Олег Коцарев в «Українському тижні» пов’язував її резонанс із паралелями між сталінським знищенням української культури та сучасною російською війною; серед художніх особливостей він виокремив чорно-білу стилізацію, відтворення побуту 1930-х років і музику Алли Загайкевич.[45]

2025 року «Будинок „Слово“. Нескінчений роман» отримав Національну кінопремію «Золота дзиґа» як найкращий фільм, а Якимчук і Томенко були окремо відзначені цією премією в номінації «Найкращий сценарій».[7]

Інші кінопроєкти

Тексти Якимчук використано у швейцарському фільмі Томаса Меттлера Some Men Must Die, присвяченому війні на Донбасі. Кінопроєкт виріс із вистави фізичного театру, вперше представленої 2015 року на фестивалі ГогольFest. До фільму увійшли як раніше написані твори Якимчук, так і тексти, створені нею спеціально для проєкту. [46] Стрічку завершено 2023 року; того самого року відбулася її світова прем’єра.[47]

Театр

П'єсу «Стіна», написану Якимчук за участі швейцарського режисера Томаса Меттлера, поставили на камерній сцені Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Прем'єрні покази відбулися у грудні 2019 року, режисером-постановником виступив Меттлер, відомий своїми роботами в жанрі фізичного театру.[48]

Після повномасштабного російського вторгнення Якимчук написала п'єсу Кіт Шредінгера про зустріч українки й російського військового в підвалі будинку в Бучі. Текст створено в межах програми Documenting Ukraine Інституту гуманітарних наук у Відні та він був представлений в рамках фестивалю у віденському театрі Volkstheater.[49]

Музичні й перформативні проєкти

З 2009 по 2016 року Якимчук виступала в музично-поетичному дуеті з джазовим контрабасистом Марком Токарем. Їхній перший спільний проєкт «Жінка, дим і небезпечні предмети» представили на Міжнародному літературному фестивалі у Львові; згодом дует створив програми «Дзеркала», «Донбас і контрабас» та «Абрикоси Донбасу». У цих роботах авторське читання й вокальні експерименти Якимчук поєднано з імпровізаційною музикою Токаря.[50]

2015 року Якимчук і Токар випустили музично-поетичний альбом «Абрикоси Донбасу», до якого ввійшли 17 композицій на тексти однойменної збірки та циклу «Розкладання».[51]

2014 року поезії Любові Якимчук і Сергія Жадана стали літературною основою музичного проєкту Мар’яни Садовської та Марка Токаря під назвою «2014», написаного для чотирьох жіночих голосів і чотирьох контрабасів. У композиції поетичні тексти про Донбас поєднано з фрагментами українських традиційних пісень.[52][53]

2021 року Якимчук долучилася як вокалістка до альбому та сценічного перформансу Fokstroty: Жадан / Гуржи — експериментального проєкту Літературної лабораторії Мистецького арсеналу, створеного в межах виставки про український футуризм «Футуромарення». У проєкті архівні записи голосів і тексти українських письменників 1910—1930-х років поєднали із сучасною електронною, популярною та імпровізаційною музикою. Якимчук виконала вокальні партії в композиціях «Семенко. Хелло», «Троянкер. Тайгер ліліес» і «Бажан. Невер (еґейн!)». Прем’єра відбулася 28 жовтня 2021 року в Мистецькому арсеналі за сценічної участі Любові Якимчук, Сергія Жадана та музичного продюсера Юрія Гуржи.[54][55]

3 квітня 2022 року на 64-й церемонії Grammy Awards у Лас-Вегасі Якимчук прочитала англійською вірш «Молитва» під час виконання Джоном Леджендом композиції Free. Номер, присвячений Україні, відбувся після відеозвернення президента Володимира Зеленського; після виступу на екрані зʼявилися рахунки для донатів на українську армію та гуманітарні потреби. У номері також взяли участь українська співачка Міка Ньютон і бандуристка Сюзанна Іглідан, що на той час уже мешкали в США.[6]

Того самого року Якимчук стала однією з авторок текстів і виконавиць альбому Ukrainian Songs of Love and Hate, створеного спільно з Юрієм Гуржи, Іреною Карпою та Григорієм Семенчуком. Темами композицій стали втрата дому, ракетні обстріли, життя в укриттях і досвід повномасштабного російського вторгнення. Музику і аранжування і альбому створив Гуржи; проєкт курувала Оксана Щур. Прем’єра відбулася 11 жовтня 2022 року на Cheltenham Literature Festival у межах британсько-українського сезону культури.[56][57]

У 2023 році Якимчук та ірландська поетка Мері Бренлі написали лібрето музично-поетичного твору Freedom Letters композиторки Олесі Здоровецької. Твір побудовано як уявне листування української письменниці й громадської діячки Валерії О’Коннор-Вілінської та ірландської революціонерки Констанції Маркевич, чиї біографії пов’язані з визвольними рухами України й Ірландії початку XX століття. Якимчук написала частину лібрето від імені українки з ірландським корінням О’Коннор-Вілінської, а Бренлі — від імені ірландки з українськими родичами Маркевич; обидві авторки також виступили як оповідачки під час музичної вистави.[58] Проєкт отримав премію Markievicz Award Ради мистецтв Ірландії. Його світова прем’єра відбулася 7 липня 2023 року в мистецькому центрі The Model на фестивалі Cairde Sligo Arts Festival; прем’єрне виконання присвятили пам’яті письменниці Вікторії Амеліної.[59]

Міждисциплінарні та виставкові проєкти

2008 — Луганськ, Україна: взяла участь як поетка й модель у синтетичному проєкті «Дівчата знімають дівчат», що поєднував виставку робіт фотографок із Луганська, Донецька та Києва, поетичний перформанс і бодіарт. Фотографкою портрета Якимчук була Катя Мотильова.[60]

2015 — Київ, Україна: взяла участь у відео- та фотопроєкті Girls Write Poems («Дівчата пишуть вірші») бренду Ksenia Schnaider. Учасниці читали власні поезії в одязі з колекції бренду; фотографкою й операторкою проєкту була Євгенія Павленко.[61]

2016—2022 — Україна: співпрацювала з британським фотографом Марком Невіллом над проєктом і фотокнижкою Stop Tanks with Books. Поряд із фотографіями повсякденного життя та війни в Україні у виданні вміщено короткі прозові тексти Якимчук про життя на окупованій частині Донбасу.[62] Vogue охарактеризував книжку як поєднання мистецького й активістського проєкту, адресованого міжнародним політикам, дипломатам і медіа; 750 примірників видання безоплатно надіслали представникам інституцій та особам, здатним впливати на підтримку України.[63]

2022–2023 — США: вірш Якимчук I Have a Crisis for You («У мене для тебе криза») став основою кураторської концепції та дав назву виставці “I Have a Crisis for You”: Women Artists of Ukraine Respond to War у Мічиганському університеті. Виставку, присвячену особистим, суспільним і політичним вимірам війни у творчості українських мисткинь, кураторки — Грейс Махоні та Джессіка Зихович.[64]

2023 — Нідерланди: вірш Якимчук Mother Tongue («Материнська мова») став текстовою частиною однойменного фотографічного проєкту Каті Мотильової. Проєкт, присвячений зв’язкам між їжею, мовою, материнством та міжпоколіннєвою пам’яттю, увійшов до фотокнижки In Pieces видавничої ініціативи Growing Pains.[65]

2023 — Україна: український бренд Etnodim створив жіночу й чоловічу вишиті сорочки за мотивами збірки «Абрикоси Донбасу». В орнаменті використали образи абрикосів, троянд і териконів.[66][67][68]

2025 — Київ, Україна: написала один із есеїв спеціально для ретроспективної виставки фотографа Олександра Глядєлова «І побачив я» в Українському Домі. Есеї Якимчук та інших авторів супроводжували тематичні частини експозиції, яка охоплювала 35 років історії незалежної України.[69][70]

Культурні та кураторські проєкти

У 2012 році Якимчук разом з Олегом Коцаревим ініціювала «Рік Семенка» — серію подій, присвячених поетові-футуристу Михайлю Семенку.[71]

Наприкінці 2015 року Якимчук разом із культурною менеджеркою і поеткою Галиною Танай започаткувала культурний проєкт «Метро до Кибинець», який упродовж 2016—2017 років діяв у селі Кибинці на Полтавщині — батьківщині Михайля Семенка. Назву проєкту взято з вірша поета «Підземка», у якій згадано сполучення метром Кибинців із Парижем, Берліном і Нью-Йорком.[72][73] Проєкт розпочався 31 грудня 2015 року поширенням у Кибинцях листівок із віршами Семенка, після чого в селі проводили одноденні культурні й освітні події для дітей і дорослих. 6 серпня 2016 року відбувся літературно-мистецький фестиваль «Метро до Кибинець», у програмі якого були літературно-краєзнавчий маршрут «Слідами Михайля Семенка по Кибинцях», поетичні читання, дитячий мистецький майстер-клас та вистава «Як повстав світ і загинув Михайль Семенко». До підготовки й участі в подіях залучали місцевих мешканців.[74][75]

Одним із результатів проєкту стало створення в Кибинцях футуристичної альтанки, присвяченої Михайлю Семенку та встановленої біля палацу культури.[74][75][76]

Якимчук також була кураторкою літературних програм культурних форумів «ДонКульт» у Львові (2015) та «ПогранКульт: ГаліціяКульт» у Харкові (2016).[77]

Участь у журі та експертних органах

2025 року Якимчук увійшла до міжнародного журі 54-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».[78]

6 липня 2026 року указом Президента України Якимчук включили до складу Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.[79]

Міжнародна діяльність

Публічні читання й літературні тури

Саме з книжкою «Абрикоси Донбасу» та окремими віршами з неї повʼязані численні літературні запрошення авторки за кордон та її літературні тури. З 2016 року міжнародні презентації поезій Якимчук охопили університети, літературні інституції й фестивалі Європи, Північної Америки. Університетські події були присвячені не лише читанню поезії, а й осмисленню досвіду Донбасу, впливу війни на мову, українській культурній ідентичності та російському культурному імперіалізму.[80][20][81]

З 2021 року після виходу книжки англійською мовою географія презентацій текстів Якимчук в Європі та Північній Америці тільки розширилася, а також сягнула Азії.[82] Про це свідчить участь авторки у найбільших фестивалях, книжкових ярмарках та в окремих подіях.

Вибрані фестивалі та книжкові ярмарки

2015 — Познань, Великопольське воєводство, Польща: фестиваль Poznań Poetów, присвячений сучасній польській та світовій поезії.[83]

2022 — Челтнем, Глостершир, Велика Британія: Cheltenham Literature Festival, прем'єра Ukrainian Songs of Love and Hate.[56]

2022 — Франкфурт-на-Майні, Гессен, Німеччина: Франкфуртський книжковий ярмарок, де Якимчук взяла участь у програмі, присвяченій українській літературі, зокрема у перформансі Fokstroty разом із Сергієм Жаданом та Юрієм Гуржи, та дискусії про літературу в умовах війни.[84][85]

2023 — Сен-Мало, Бретань, Франція: міжнародний фестиваль книжки й кіно Étonnants Voyageurs.[86]

2023 — Сен-Мало, Бретань, Франція: міжнародний фестиваль книжки й кіно Étonnants Voyageurs.[87]

2023 — Слайго, Ірландія: Cairde Sligo Arts Festival, світова прем'єра Freedom Letters.[58]

2023 — Прага, Чехія: Prague Microfestival.[88]

2023 — Гетеборг, лен Вестра-Йоталанд, Швеція: Гетеборзький книжковий ярмарок.[89]

2024 — Гданськ, Поморське воєводство, Польща: фестиваль Europejski Poeta Wolności; у межах програми Versopolis Якимчук виступила на поетичній зустрічі разом зі шведською поеткою Перніллою Берглунд.[90]

2024 — Айова-Сіті, штат Айова, США: Infinite Dream Festival.[91]

2025 — Тируванантапурам, Керала, Індія: шостий Mathrubhumi International Festival of Letters (MBIFL), де Якимчук взяла участь у сесіях Languages of War та Voices of Resistance.[92][93]

2025 — Роттердам, провінція Південна Голландія, Нідерланди: 55-й Poetry International Festival Rotterdam.[94]

2026 — Монреаль, провінція Квебек, Канада: Blue Metropolis International Literary Festival.[4]

Університетські читання й лекції

2016 — Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США: вечір Contemporary Ukrainian Literature Series: “Decomposition” у Колумбійському університеті. Співорганізаторами були Українська студійна програма Інституту Гаррімана та Інститут Кеннана при Wilson Center.[77]

2016 — Торонто, провінція Онтаріо, Канада: читання Decomposition / Розкладання: Poetry in a Time of War у Торонтському університеті в межах Struk Program Writers' Series.[95]

2022 — Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США: зустріч False Friends and Beloved в Інституті Гаррімана Колумбійського університету.[5]

2022 — Лоренс, штат Канзас, США: Palij Lecture в Університеті Канзасу.[96]

2024 — Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, США: читання й дискусія Ukrainian Poetry in a Time of War у University of California, Los Angeles (UCLA).[80]

2024 — Кембридж, штат Массачусетс, США: розмова й читання Ukrainian Poetry at War у Гарвардському університеті.[20]

2025 —Museum of International Folk Art у Санта-Фе, штат Нью-Мексико, США. Читання відбулося під час завершальної програми виставки українського мистецтва Amidst Cries from the Rubble: Art of Loss and Resilience from Ukraine.[97]

2026 — Торонто, провінція Онтаріо, Канада: розмова й читання Life, Love, and Poetry at the Time of War у Торонтському університеті.[2]

Бібліографія

Поетичні книжки українською

Якимчук, Любов. , як МОДА. — Львів: Каменяр, 2009. — 76 с.

Якимчук, Любов. Абрикоси Донбасу. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.[15]

Якимчук, Любов. Абрикоси Донбасу. — Переробл. і допов. вид. — Львів: Видавництво Старого Лева, 2023.[98]

Інші поетичні видання

Jakymczuk, Lubow. Produkcja czułości / Виробництво ніжності / tłum. Aneta Kamińska. — Sejny: Fundacja Pogranicze, 2023. — Двомовне українсько-польське видання.[99]

Видання «Абрикосів Донбасу» іншими мовами

Польською: Jakymczuk, Lubow. Morele Donbasu / tłum. Aneta Kamińska. — Poznań: Wojewódzka Biblioteka Publiczna i Centrum Animacji Kultury w Poznaniu; Bydgoszcz: Miejskie Centrum Kultury w Bydgoszczy, 2018.[100]

Естонською: Jakõmtšuk, Ljubov. Donbassi aprikoosid ja teisi luuletusi / tõlkinud Mathura. — Allikaäärne, 2019.[101][102]

Англійською: Yakimchuk, Lyuba. Apricots of Donbas / translated by Oksana Maksymchuk, Max Rosochinsky and Svetlana Lavochkina. — Lost Horse Press, 2021. — Двомовне українсько-англійське видання.[103]

Шведською: Jakymtjuk, Ljuba. Aprikoser i Donbas / översättning Ida Börjel och Nils Håkanson. — Stockholm: Nirstedt/litteratur, 2023.[104]

Французькою: Yakymtchouk, Luba. Les Abricots du Donbas / traduit de l’ukrainien par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin. — Paris: Éditions des femmes — Antoinette Fouque, 2023. — Двомовне українсько-французьке видання.[105]

Латиською: Jakimčuka, Ļuba. Donbasa aprikozes / atdzejojuši Ingmāra Balode, Māra Poļakova un Māris Salējs. — Rīga: Orbīta, 2025.[27]

Чеською: Jakymčuk, Ljuba. Meruňky Donbasu / uspořádal a přeložil Alexej Sevruk. — Praha: Fra, 2025.[106]

Угорською: Jakimcsuk, Ljuba. Donbaszi sárgabarackok / fordította Vonnák Diána. — Budapest: Prae Kiadó, 2026.[107]

Аудіовидання

Yakymtchouk, Luba. Les Abricots du Donbas [аудіокнижка] / traduit par Iryna Dmytrychyn et Agathe Bonin; lu par Catherine Deneuve et Luba Yakymtchouk. — Paris: Éditions des femmes — Antoinette Fouque, 2024.[26]

Переклади Любові Якимчук

Вірші Ефрат Мішорі / пер. Л. Якимчук // І покоління приходить…: антологія сучасної ізраїльської поезії / упоряд. Ю. Морозюк, А. Дубинська. — Київ: Дух і літера, 2012.

Вірші Філіпа Б. Вільямса, Олени Дженнінґс, Алексіс Поуп, Каміли Ранкін, Емілі Тодер і Сари В. Швайг / пер. Л. Якимчук // Антологія молодої поезії США / упоряд. Т. Малкович. — Київ: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. — 260 с.

Бурокас, М. «Я би їхав автобусом полум’я» / пер. Л. Якимчук // ШО. — 2016. — № 1. — С. 41—44.

Примітки

  1. ↑ а б в г д Чеська національна авторитетна база даних
  2. ↑ а б в г Life, Love, and Poetry at the Time of War: A Conversation with Ukrainian Writer Lyuba Yakimchuk. Munk School of Global Affairs & Public Policy (англ.). 1 травня 2026. Процитовано 4 вересня 2026.
  3. ↑ а б У вільний доступ виклали документальний фільм «Будинок “Слово”». Читомо (укр.). 25 липня 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  4. ↑ а б From Kyiv, the Ukrainian Poet Lyuba Yakimchuk and the Apricots of Donbas. Blue Metropolis (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  5. ↑ а б False Friends and Beloved. The Harriman Institute, Columbia University (англ.). 25 жовтня 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  6. ↑ а б Corcoran, Nina (3 квітня 2022). Zelenskyy Introduces John Legend–Led Ukraine Tribute Performance at 2022 Grammys: Watch. Pitchfork (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  7. ↑ а б Фільм «Будинок “Слово”. Нескінчений роман» — переможець премії «Золота дзиґа». Читомо (укр.). 14 вересня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
  8. ↑ а б Якимчук Любов Василівна. Коронація слова (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  9. ↑ а б Любов Якимчук: голос Донбасу, що лунає на весь світ. Східний Варіант (укр.). 10 травня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
  10. ↑ Чиста, Оксана (15 липня 2009). Про літературу з Любов’ю. Голос України (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  11. ↑ Перевиховати Жадана. Українська правда. Життя (укр.). 15 грудня 2015. Процитовано 4 вересня 2026.
  12. ↑ Перерва на обід: що таке фудтех. Інтерв’ю з Ярославом Циганенком. Куншт (укр.). 28 вересня 2021. Процитовано 4 вересня 2026.
  13. ↑ UKCSJ22 — Delegate Pack (PDF) (англ.). Association of British Science Writers. 27 вересня 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  14. ↑ Садловський, Юрій Іванович (2013). Словник футуризму (укр.). Тернопіль: Навчальна книга — Богдан. с. 92. ISBN 978-966-10-3590-3.
  15. ↑ а б Абрикоси Донбасу Любов Якимчук купити у ВСЛ. Видавництво Старого Лева (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  16. ↑ а б Jones, Elizabeth B. (21 лютого 2023). Apricots of Donbas by Lyuba Yakimchuk (translated by Oksana Maksymchuk, Max Rosochinsky, and Svetlana Lavochkina). EuropeNow (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  17. ↑ Holdsworth, Pauline (25 лютого 2022). Ukrainian poet Lyuba Yakimchuk reflects on war and the burden of a motherland. CBC Radio (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  18. ↑ Benitez-James, Layla (2021–12). Apricots of Donbas. Poetry Foundation (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  19. ↑ Reznowski, Gabriella (2022). Apricots of Donbas. Slavic & East European Information Resources (англ.). 23 (4): 474—475. doi:10.1080/15228886.2022.2152527.
  20. ↑ а б в Ukrainian Poetry at War: A Conversation and Reading with Lyuba Yakimchuk. Ukrainian Research Institute, Harvard University (англ.). 7 листопада 2024. Процитовано 4 вересня 2026.
  21. ↑ Rewakowicz, Maria G. (22 лютого 2022). War Poetry in Ukraine: Serhiy Zhadan and Lyuba Yakimchuk. Los Angeles Review of Books (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  22. ↑ Rubilina, Radka (29 серпня 2025). Tam, kde nerostou meruňky, začíná Rusko. Syrová poezie Ljuby Jakymčuk. ČT art — Česká televize (чес.). Процитовано 4 вересня 2026.
  23. ↑ Оголошено лауреатів Фонду Ковалевих. ЛітАкцент (укр.). 13 жовтня 2017. Процитовано 4 вересня 2026.
  24. ↑ Абрикоси Донбасу Любов Якимчук купити у ВСЛ. Видавництво Старого Лева (укр.). 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  25. ↑ Les Prix Mallarmé 2024 dévoilent leurs premières sélections. ActuaLitté (фр.). 21 червня 2024. Процитовано 4 вересня 2026.
  26. ↑ а б Les Abricots du Donbas de Luba Yakymtchouk. Éditions des femmes — Antoinette Fouque (фр.). 2024–02. Процитовано 4 вересня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  27. ↑ а б Donbasa aprikozes. Latvijas Literatūras gada balva (латис.). Процитовано 4 вересня 2026.
  28. ↑ Produkcja czułości, Lubow Jakymczuk. Wydawnictwo Pogranicze (пол.). Процитовано 4 вересня 2026.
  29. ↑ Якимчук, Любов (7 січня 2022). Щоденник маячні. Reporters (укр.). Фото Катерини Клочко. Процитовано 4 вересня 2026.
  30. ↑ Yakimchuk, Lyuba (7 березня 2022). Letter from Kyiv: to keep from weeping, we start cursing. New Statesman (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  31. ↑ Lyuba Yakimchuk—Ruination of Cities & Words. BBC Radio 3. The Essay: Words for War (англ.). 20 квітня 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  32. ↑ Yakimchuk, Lyuba (2022). The War in Kyiv. Syn og Segn (nn) (2): 27—33.
  33. ↑ Yakimchuk, Lyuba (2022–06). Stanzas for Ukraine – The Invasion of the Ukrainian Language. The Poetry School (англ.). Translated from the Ukrainian by Stephen Komarnyckyj. Процитовано 4 вересня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  34. ↑ Hommage à l'Ukraine. Éditions Stock (фр.). 26 жовтня 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  35. ↑ Yakimchuk, Lyuba (2023). The Ukrainian Language as a Place of Safety. International Writing Program Collections (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  36. ↑ Home/Land/s: an International Symposium. International Writing Program, University of Iowa (англ.). 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  37. ↑ MARK NEVILLE — Stop Tanks With Books. Nazraeli Press (англ.). 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  38. ↑ Yakymtchouk, Luba (2023). Un soldat russe dort dans ma maison. Kometa (фр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  39. ↑ Yakymtchouk, Luba (2023). Un soldat russe dort dans ma maison. Kometa (фр.) (1: Impérialisme): 70—88.
  40. ↑ Truong, Nicolas (13 жовтня 2023). « Kometa », le trimestriel qui se lève à l’Est. Le Monde (фр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  41. ↑ Yakymtchouk, Luba (14 лютого 2024). « La langue ukrainienne est devenue notre maison, notre seul refuge ». L'Obs (фр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  42. ↑ Архіви КДБ та метелик Семенка: як знімали «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Читомо (укр.). 14 липня 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  43. ↑ Кушнірчук, Наталія (17 травня 2024). «Я ненавиджу свого персонажа» — Дмитро Олійник про роль у «Будинок “Слово”. Нескінчений роман». Читомо (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  44. ↑ Як творці стрічки "Будинок "Слово". Нескінченний роман" виховують нове покоління українців: інтерв'ю з режисером фільму Тарасом Томенком. Телеканал Дім (укр.). 7 травня 2024. Процитовано 4 вересня 2026.
  45. ↑ Коцарев, Олег (24 травня 2024). «Будинок “Слово”»: чорно-біле кіно для темних часів. Український тиждень (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  46. ↑ Some Men Must Die: a Swiss theatre director is directing a dance film on Donbas. Ukraine Crisis Media Center (англ.). 2 листопада 2018. Процитовано 4 вересня 2026.
  47. ↑ Some Men Must Die. SWISS FILMS (англ.). 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  48. ↑ Стіна болю й абсурду: пластика людських душ у новій виставі Театру імені Франка. Театр Франка (укр.). 14 січня 2020. Процитовано 3 вересня 2026.
  49. ↑ Lyuba Yakimchuk. Institute for Human Sciences (англ.). Процитовано 3 вересня 2026.
  50. ↑ Поетично-музичний вечір «Абрикоси Донбасу» у Бердянську. Бердянськ 24 (укр.). 12 жовтня 2015. Процитовано 4 вересня 2026.
  51. ↑ Абрикоси Донбасу, by Любов Якимчук, Марк Токар. Bandcamp (укр.). 10 вересня 2015. Процитовано 4 вересня 2026.
  52. ↑ У Києві презентували новий проект Садовської і Токара, присвячений Донбасу. Українська правда. Життя (укр.). 8 грудня 2014. Процитовано 4 вересня 2026.
  53. ↑ 2014 (Live in Lviv). ALBA Kultur (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  54. ↑ Фокстроти. Мистецький арсенал (укр.). 2021. Процитовано 4 вересня 2026.
  55. ↑ Котубей-Геруцька, Олеся (5 листопада 2021). «Фокстроти»: у мережу виклали музичний альбом Жадана і Гуржи з голосами українських поетів. Суспільне Культура (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  56. ↑ а б Ukrainian Songs Of Love And Hate. Мистецький арсенал (англ.). 2022. Процитовано 4 вересня 2026.
  57. ↑ Ukrainian authors and talent joined us for Ukraine Day at Cheltenham Literature Festival 2022. Cheltenham Festivals (англ.). 15 травня 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  58. ↑ а б Freedom Letters. Cairde Sligo Arts Festival (англ.). 3 липня 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  59. ↑ The musical Freedom Letters in memory of Amelina premiered in Ireland. Chytomo (англ.). 24 липня 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  60. ↑ В Луганске „Девочки снимают девочек”. Давление света (рос.). 24 квітня 2008. Архів оригіналу за 15 листопада 2018. Процитовано 4 вересня 2026.
  61. ↑ Я к вам пишу: поздравление Ksenia Schnaider Studio ко Дню всех влюбленных. L’Officiel (рос.). 13 лютого 2015. Процитовано 4 вересня 2026.
  62. ↑ Ebert, Grace (27 травня 2022). Containing 80 Portraits, 'Stop Tanks with Books' Pleas for Broad, Sweeping Action in Ukraine. Colossal (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  63. ↑ Cerbarano, Rica (22 березня 2022). Stop Tanks With Books? Mark Neville Thinks We Can, and He Tells Us Why. Vogue (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  64. ↑ “I Have a Crisis for You”: Women Artists of Ukraine Respond to War. Lane Hall Gallery, University of Michigan (англ.). Процитовано 5 вересня 2026.
  65. ↑ Wright, Sophie. In Pieces. LensCulture (англ.). Процитовано 4 вересня 2026.
  66. ↑ Нові сорочки, присвячені Донеччині та Луганщині. Etnodim (укр.). 29 листопада 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  67. ↑ Яковенко, Ірина (4 грудня 2023). «Абрикоси Донбасу» й орнамент із книги Олени Пчілки. Etnodim представив новий дроп вишиванок. The Village Україна (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  68. ↑ Український бренд етноодягу ETNODIM створив жіночу вишиту блузу за мотивами збірки Любові Якимчук «Абрикоси Донбасу». Видавництво Старого Лева (укр.). 7 грудня 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  69. ↑ В "Українському домі" відкривається виставка фотографій Олександра Глядєлова. Суспільне Культура (укр.). 21 серпня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
  70. ↑ Десятерик, Дмитро (6 вересня 2025). Точність і співчуття: виставка фотографа Олександра Глядєлова в Українському домі. LB.ua (укр.). Процитовано 4 вересня 2026.
  71. ↑ Рік Михайля Семенка розпочався (ФОТО). ЛітАкцент (укр.). 29 березня 2012. Процитовано 3 вересня 2026.
  72. ↑ Якимчук, Любов (9 лютого 2016). Про що пліткують у миргородських перукарнях, або «будуще тільки починається». Українська правда. Життя (укр.). Процитовано 5 вересня 2026.
  73. ↑ Додаток до Звіту про членів експертних рад Українського культурного фонду за 2020 рік (PDF). Український культурний фонд (укр.). 2020. Процитовано 5 вересня 2026.
  74. ↑ а б Котвіцька, Катерина (10 серпня 2016). Метро до Кибинець: футуристичний фестиваль у рідному селі Михайля Семенка. Читомо (укр.). Процитовано 5 вересня 2026.
  75. ↑ а б Фестиваль «Метро до Кибинець» — перший локальний захід, що об’єднає зусилля місцевих жителів села з відомими українськими митцями — організатори. Український кризовий медіа-центр (укр.). 25 липня 2016. Процитовано 5 вересня 2026.
  76. ↑ Місцевий розвиток — через освіту: розширення можливостей освітніх майданчиків Миргородського району. Полтавська філія Суспільної служби України (укр.). 29 червня 2018. Процитовано 5 вересня 2026.
  77. ↑ а б Contemporary Ukrainian Literature Series: “Decomposition” with Lyuba Yakimchuk. Ukrainian Institute of America (англ.). 25 жовтня 2016. Процитовано 4 вересня 2026.
  78. ↑ Kyiv IFF Molodist is proud to present the Juries. Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» (англ.). 25 жовтня 2025. Процитовано 5 вересня 2026.
  79. ↑ Питання Національної премії України імені Тараса Шевченка. Законодавство України (укр.). Верховна Рада України. 6 липня 2026. Процитовано 5 вересня 2026.
  80. ↑ а б Ukrainian Poetry in a Time of War: A Reading and Discussion with Olena Huseinova and Lyuba Yakimchuk. Department of Slavic, East European & Eurasian Languages & Cultures — UCLA (англ.). 17 жовтня 2024. Процитовано 4 вересня 2026.
  81. ↑ Ukrainian poet Lyuba Yakimchuk will give talk for KU Center for Russian, East European & Eurasian Studies. KU News (англ.). 2 листопада 2022. Процитовано 3 вересня 2026.
  82. ↑ Українська поезія звучала в Індії: Юлія Мусаковська про літературний фестиваль у Трівандрумі та інші у Бангалорі. Суспільне Культура (укр.). 2025. Процитовано 6 вересня 2026.
  83. ↑ Festiwal Poznań Poetów 2015. Lubimyczytać.pl (пол.). 16 травня 2015. Процитовано 4 вересня 2026.
  84. ↑ Schwerpunkt Ukraine „Zhadan/Gurzhy: Fokstroty Abend“. Frankfurter Buchmesse (нім.). 21 жовтня 2022. Процитовано 6 вересня 2026.
  85. ↑ Schwerpunkt Ukraine „Vielschichtige Narrationen – Schreiben und erzählen im Kriegszustand“. Frankfurter Buchmesse (нім.). 22 жовтня 2022. Процитовано 6 вересня 2026.
  86. ↑ YAKYMTCHOUK Luba. Étonnants Voyageurs (фр.). 2023. Процитовано 3 вересня 2026.
  87. ↑ YAKYMTCHOUK Luba. Étonnants Voyageurs (фр.). 2023. Процитовано 3 вересня 2026.
  88. ↑ Prague Microfestival 2023 (PDF). Versopolis (англ.). 2023. Процитовано 3 вересня 2026.
  89. ↑ Årets program. Bokmässan (швед.). 30 вересня 2023. Процитовано 3 вересня 2026.
  90. ↑ Versopolis w Gdańsku, czyli śniadanie z poezją ze Szwecji i Ukrainy. Instytut Kultury Miejskiej (пол.). 15 квітня 2024. Процитовано 4 вересня 2026.
  91. ↑ Infinite Dream: International Writing Program Panel. The University of Iowa (англ.). 2024. Процитовано 3 вересня 2026.
  92. ↑ Polish presence at the Mathrubhumi International Festival of Letters 2025. Polish Institute New Delhi (англ.). 5 лютого 2025. Процитовано 6 вересня 2026.
  93. ↑ The Mathrubhumi International Festival of Letters (MBIFL) 2025 concluded with great success for Polish writers. Polish Institute New Delhi (англ.). 12 лютого 2025. Процитовано 6 вересня 2026.
  94. ↑ Diana Anphimiadi (Georgia) and Lyuba Yakimchuk (Ukraine) are the Versopolis Poets at Poetry International Festival. Poetry International (англ.). 2025. Процитовано 3 вересня 2026.
  95. ↑ Struk Programme Events. 2016. Danylo Husar Struk Programme in Ukrainian Literature (англ.). 2016. Процитовано 3 вересня 2026.
  96. ↑ Ukrainian poet Lyuba Yakimchuk will give talk for KU Center for Russian, East European & Eurasian Studies. KU News (англ.). 2 листопада 2022. Процитовано 3 вересня 2026.
  97. ↑ Exhibition Closing - Amidst Cries from the Rubble: Art of Loss and Resilience from Ukraine. Museum of New Mexico Foundation (англ.). 27 квітня 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
  98. ↑ Абрикоси Донбасу. Видавництво Старого Лева (укр.). 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  99. ↑ Produkcja czułości, Lubow Jakymczuk. Wydawnictwo Pogranicze (пол.). 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  100. ↑ Jakymczuk Lubow — Morele Donbasu. Wojewódzka Biblioteka Publiczna i Centrum Animacji Kultury w Poznaniu (пол.). Процитовано 4 вересня 2026.
  101. ↑ Donbassi aprikoosid ja teisi luuletusi. Eesti Rahvusraamatukogu digitaalarhiiv DIGAR (ест.). 2019. Процитовано 4 вересня 2026.
  102. ↑ Donbassi sõja jalus. Sirp (ест.). 1 листопада 2019. Процитовано 4 вересня 2026.
  103. ↑ Apricots of Donbas. Lost Horse Press (англ.). 2021–09. Процитовано 4 вересня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  104. ↑ Ljuba Jakymtjuk • Aprikoser i Donbas. Nirstedt/litteratur (швед.). 2023. Процитовано 4 вересня 2026.
  105. ↑ Les Abricots du Donbas de Luba Yakymtchouk. Éditions des femmes — Antoinette Fouque (фр.). 2023–06. Процитовано 4 вересня 2026.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  106. ↑ Meruňky Donbasu — Ljuba Jakymčuk. Kosmas.cz (чес.). 2025. Процитовано 4 вересня 2026.
  107. ↑ Donbaszi sárgabarackok. Prae Kiadó (угор.). 2026. Процитовано 4 вересня 2026.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).