YaChudo

Лоїс Джонс

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Джонс.
Лоїс Джонс
Народилася1935 Редагувати інформацію у Вікіданих
Берія, Каягога, Огайо, США Редагувати інформацію у Вікіданих
Померла13 березня 2000 Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна США Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьгеохімікиня, геологиня Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materУніверситет штату Огайо Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьгеохімія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладУніверситет штату Канзас
Університет Джорджії Редагувати інформацію у Вікіданих

Лоїс М. Джонс (6 вересня 1934 — 13 березня 2000) — американська геохімікиня, яка очолила першу в історії повністю жіночу наукову команду, що вирушила до Антарктиди в 1969 році. Вони також стали першими жінками, які досягли Південного полюса. Джонс високо цінували за її внесок у геологічні дослідження в Сухих долинах Мак-Мердо — одній з небагатьох безльодовикових районів Антарктиди. Також вона опублікувала багато наукових статей та тез.

Ранні роки та освіта

Джонс народилася 6 вересня 1934 року в місті Берія, штат Огайо. У 1955 році здобула ступінь бакалавра наук та ступінь магістра наук з хімії у 1959 році в Університеті штату Огайо. У 1966 році вона повернулася до цього ж університету для роботи над докторською дисертацією з геології, де в 1969 році захистила її та здобула ступінь доктора геології.[1]

Використовуючи геологічні зразки з Сухих долин Антарктиди для своєї докторської дисертації «Застосування ізотопів стронцію як природних трасерів: походження солей в озерах і ґрунтах Південної Землі Вікторії, Антарктида», Джонс досліджувала, як спільноти морського дна Південного океану реагували на зміни клімату та вивітрювання[1][2]. Хоча зразки для її дисертації надали колеги-чоловіки, які зібрали їх в Антарктиді для Інституту полярних досліджень (нині Центр полярних і кліматичних досліджень Берда), Джонс хотіла провести власну польову роботу в Антарктиді та самостійно зібрати більше зразків корінних порід та гірських порід, щоб оцінити вміст солі в річці, що впадає в озеро Ванда — одне з озер Сухих долин.

Кар'єра та вплив

Перші жінки на Південному полюсі Памела Янг, Джин Пірсон, Лоїс Джонс, Ейлін Максавені, Кей Ліндсей та Террі Тікхілл. Контрадмірал Девід Ф. Велч посередині.

У сезоні 1969—1970 років Джонс очолила першу жіночу команду до Антарктиди в межах Програми антарктичних досліджень США[3][4].

На момент подання Джонс до Національного наукового фонду пропозиції щодо дослідження Антарктики, ВМС США все ще забороняли жінкам відвідувати континент за американською програмою[4][5]. Колін Булл, тодішній керівник Інституту полярних досліджень, протягом кількох років намагався переконати ВМС США дозволити жінкам-вченим поїхати до Антарктиди. Він підтримав пропозицію Джонс.[4] Зрештою, ВМС США також погодилися підтримати цю першу жіночу дослідницьку групу, яка досягла Антарктиди. Дослідницьку пропозицію Джонс прийняли за умови, що її дослідницька група буде повністю складатися з жінок, і вони здебільшого не проживатимуть на станції Мак-Мердо, а проводитимуть польові дослідження в долині Райта.

До складу команди Університету штату Огайо на чолі з Джонс входили геологиня Ейлін Максавені, ентомологиня Кей Ліндсі та студентка-хімікиня Террі Лі Тікгілл, яка не мала геологічної освіти, але добре працювала з технікою та розбиралася в ній.[6] Вони провели чотири місяці в Антарктиді в Сухих долинах Мак-Мердо, збираючи дані та зразки гірських порід. Команда також ненадовго відвідала Південний полюс[4]. Перші жінки в історії досягли Південного полюса завдяки проханню Джонс, яке вона отримала, коли перебувала на станції Мак-Мердо. Джонс хотіла зробити аерофотознімки геології місця, де працюватиме її команда, і попросила приєднатися до рейсу з постачанням на полюс. ВМС США запросили всіх сімох жінок, які на той час перебували в Антарктиді, здійснити цей політ. Жінками, які на той час перебували на континенті, були Джонс та її команда, новозеландська біологиня Памела Янг, репортерка Detroit Free Press Джин Пірсон та американська дослідниця Крістін Мюллер-Шварце. Усі, окрім Мюллер-Шварце, яка відмовилася від рейсу на Південний полюс, оскільки не хотіла переривати свою польову роботу на мисі Крозьє, вивчаючи пінгвінів,[7][8] стали першими жінками, які досягли Південного полюса 12 листопада 1969 року.[9][7] Після їхньої експедиції ВМС США офіційно дозволили жінок приймати та їм працювати на станції Мак-Мердо.[6]

Після успішного сезону Джонс та її команда повернулися до Інституту полярних досліджень, провели аналіз зібраних зразків гірських порід та опублікували численні публікації про свої знахідки.[9][7][8] Зібрані ними зразки допомогли розкрити розуміння джерел та значення ізотопів стронцію в долині Тейлор.[6] Джонс згодом стала доцентом кафедри геології в Університеті Джорджії, старшим науковим співробітником з геології нафти. Потім працювала доцентом кафедри геології в Університеті штату Канзас. Також пропрацювала 16 років у компанії Conoco[7]. Після виходу на пенсію Джонс займалася волонтерською діяльністю, викладаючи англійську як другу мову в Колумбусі, штат Огайо[10].

Документи та архів Лоїс М. Джонс передано її спадкоємцями до Архівної програми Центру полярних і кліматичних досліджень Берда при Університеті штату Огайо. Ця колекція містить 18 275 слайдів формату 35 мм, що документують наукові дослідження Джонс в Інституті полярних досліджень та жіночу антарктичну наукову експедицію, яку вона очолювала в 1969 році[11].

Спадщина

Джонс заснувала Фонд стипендій Лоїс М. Джонс у галузі геологічних наук та Фонд Лоїс М. Джонс для стипендій з дослідження раку в Університеті штату Огайо[10]. Її ім'ям також названо терасу Джонс у гірському хребті Олімпу в Антарктиді[12].

Посилання

  1. ↑ а б Jones, Lois Marilyn (1969). The Application of Strontium Isotopes as Natural Tracers: The Origin of the Salts in the Lakes and Soils of Southern Victoria Land, Antarctica (Дипломна робота Ph.D.). OCLC 53341905.
  2. ↑ First Women to the South Pole. www.osu.edu. Ohio State University. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 26 червня 2016.
  3. ↑ Breaking the Ice. antarcticsun.usap.gov. The Antarctic Sun. 2009. Процитовано 29 червня 2016.
  4. ↑ а б в г Cimons, Marlene (2009). Forty Years of Women Researchers in Antarctica. usnews.com. U.S. News. Процитовано 26 червня 2016.Cimons, Marlene (2009). «Forty Years of Women Researchers in Antarctica». usnews.com. U.S. News. Retrieved 2016-06-26.
  5. ↑ Allister, Mark Christopher (2004). Eco-man: New Perspectives on Masculinity and Nature. University of Virginia Press. ISBN 9780813923055.
  6. ↑ а б в Peggau, Karina (5 вересня 2019). Overcoming Ice and Stereotypes at the Bottom of the World. Eos. Архів оригіналу за 14 лютого 2020. Процитовано 6 червня 2023.
  7. ↑ а б в г Jones, Lois M.; Faure, Gunter (1 червня 1969). The Isotope Composition of Strontium and Cation Concentrations of Lake Vanda and Lake Bonney in Southern Victoria Land, Antarctica. Institute of Polar Studies Miscellaneous Series M-88; Laboratory for Isotope Geology and Geochemistry. Research Foundation, The Ohio State University (Report 4).
  8. ↑ а б Hunt, Spencer (4 квітня 2010). 50 years at the bottom of the world. The Columbus Dispatch. Columbus, Ohio. Архів оригіналу за 17 вересня 2021. Процитовано 3 липня 2016.
  9. ↑ а б Kissel, Laura; Lay, Lynn. How did the first all-woman scientific team from the United States come to work in Antarctica?. Byrd Polar and Climate Research Center. first sentence of the "Career and impact". Архів оригіналу за 23 жовтня 2018. Процитовано 26 червня 2016.
  10. ↑ а б Lois M. Jones and the University of Georgia Department of Geology. www.gly.uga.edu. University of Georgia. Архів оригіналу за 21 лютого 2020. Процитовано 26 червня 2016.
  11. ↑ Guide to the Lois M. Jones Papers. ead.ohiolink.edu. BPRCAP.2013.7. Byrd Polar and Climate Research Center Archival Program, Ohio State University. Процитовано 26 червня 2016.
  12. ↑ Jones Terrace. Інформаційна система географічних назв, Геологічна служба США (USGS). Процитовано 5 квітня 2013.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).