Лижія Кларк

Лижія Кларк
При народженні	Лінс Лижія
Народження	23 жовтня 1920[1][2][…] або 23 вересня 1920[4]  Белу-Оризонті, Бразилія[5]
Смерть	25 квітня 1988[6][7][…] (67 років) або 26 квітня 1988[4][9] (67 років)
	Ріо-де-Жанейро, Бразилія[10]  (інфаркт міокарда )
Країна	Бразилія[11][12]
Жанр	живопис, скульптура
Вчитель	Роберту Бурле Маркс[13], Árpád Szenesd[13], Ісаак Добринський[13], Фернан Леже[13] і Zélia Salgadod[14]
Діяльність	художниця, скульпторка, викладачка університету, перформерка, художниця інсталяцій, мисткиня, візуальна мисткиня
Напрямок	Antropophagiad[15]
Працівник	Паризький університет[13]
Член	Grupo Frented[10] і neo-concrete movementd[16][10]
Роботи в колекції	Національний музей «Центр мистецтв імені королеви Софії», Музей сучасного мистецтва, Тейт, Музей сучасного мистецтва Сан-Франциско[17][18] і Музей образотворчих мистецтв
Лижія Кларк у Вікісховищі

Лижія Піментел Лінс (Lygia Pimentel Lins), у шлюбі Кларк (порт. Lygia Clark; 1920—1988) — бразильська художниця і скульпторка, широко відома своїми живописними й інсталяційними роботами. Разом з Ґертрудою Ґольдшмідт і Мірою Шендель є найвідомішою американською художницею другої половини XX століття.

Народилася 23 жовтня 1920 року в Белу-Оризонті в родині юристів: її батько — Джейр Перейра Лінс (Jair Pereira Lins) був адвокатом і сином міністра Верховного суду, а мати — Рут Мендес Піментел (Ruth Mendes Pimentel) була донькою адвоката. Лижія була третьою дитиною в родині, де ще росли Марія Беатріс, Соня і Франциско.^[19]

У 1947 переїхала в Ріо-де-Жанейро, аби вчитися у бразильського ландшафтного архітектора Роберту Бурле Маркса і скульптора Зелії Салгаду. Тоді ж вирішила стати художницею.

У 1950 Лижія вирушила в Париж, де навчалася у Арпада Сенеша, Ісаака Добринського та Фернана Леже. Після своєї першої персональної виставки в Інституті ендопластики (Institut Endoplastique) в Парижі в 1952, художниця повернулася в Ріо-де-Жанейро і експонувалася в Міністерстві освіти і культури Бразилії.

Лижія Кларк була серед засновників гурту Grupo Frente, створеного у 1954. Присвятивши себе вивченню простору, вона приєдналася до художників: Еліо Ойтісіки, Дешіо Вієйре, Авраама Палатника, Жоао Хосе да Косте [pt], Івана Серпе та інших.

У 1957 взяла участь у першій виставці «National Concrete Art Exhibition» в Ріо-де-Жанейро.

Була учасницею «Superfícies Moduladas, 1952—57» і «Planos em Superfície Modulada, 1956—58». Брала також участь зі своєю роботою «Composições» у Венеційській бієнале в 1954 і повторно в 1968.

У 1961 отримала нагороду «найкращий скульптор» на міжнародній бієнале мистецтва в Сан-Паулу^[19]. Створювала інсталяції і працювала з боді-артом.

У 1959 приєдналася до експозиції «I Exposição de Arte Neoconcreta», підписавшись під маніфестом «Manifesto Neoconcreto»^[20] разом з Амилкаром де Кастро, Феррейра Гулларом, Францем Вайсманном, Лижією Папе, Рейнальдо Жардимом і Теоном Спанудісом (Theon Spanudis^[21][22]).

Присвятивши себе в перше десятиліття своєї кар'єри живопису і скульптурі, після 1966 Лижія Кларк заявила, що відмовилася від мистецтва^[23]. На початку 1970-х викладала мистецтво в Сорбонні.

Кларк також досліджувала ідею сенсорного сприйняття через її мистецтво.

З 1979 по 1988 вона дедалі більше рухалася в бік арт-терапії, ніж створювала нові роботи, використовуючи свою арт-терапію для лікування пацієнтів з психотичними розладами (психоз).

З початку 1980-х років Лижія Кларк поступово уповільнює темпи своєї діяльності.

У 1983 обмеженим тиражем була видана її книга «Livro Obra»^[24], в якій розповідається про еволюцію робіт художниці від її найбільш ранніх творінь до кінцевої неоконкретної фази. У 1977 Кларк повернулася в Ріо-де-Жанейро, де померла від серцевого нападу у своєму будинку 25 квітня 1988.

У 1986 в Імператорському палаці Ріо-де-Жанейро була проведена виставка «IX Salão de Artes Plásticas» зі спеціальною експозицією, присвяченою Еліо Ойтісіка і Лижії Кларк. Виставка стала єдиною великою ретроспективою, присвяченою Лижії Кларк за її життя.

23 жовтня 2015 Google запустив дудл на честь святкування 95-річчя художниці, на якому логотип Google був стилізований під її роботу «Bichos».

У квітні 2018 на каналі «Радіокультура» спільно з Музеєм сучасного мистецтва «Гараж» вийшла програма «Лижія Кларк. Мобільні конструкції»^[25].

Лижія Кларк у 18 років одружилася з інженером Алуісіо Кларкос Рібейрою (Aluísio Clark Ribeiro)^[26].

У них було троє дітей — Альваро, Едуардо і Елізабет^[19].

У травні 2013 робота Лижії Кларк «Contra Relevo» була продана за 4,5 мільйона реалів на аукціоні в Нью-Йорку, ставши найдорожчою бразильською роботою, проданою на аукціоні^[27].

У серпні цього ж року її роботу «Superfície Modulada nº 4» продали на аукціоні «Bolsa de Arte de São Paulo» за 5,3 мільйона реалів — це найдорожчий твір мистецтва, будь-коли проданий у Бразилії на той час^[27][28].

У 2015 Кларк втратила пальму першості після продажу картини «Vaso de Flores» Альберто да Вейга Гіньяра за 5,7 мільйона реалів^[19].

На аукціоні Sotheby's в 2014 алюмінієва складна скульптура Кларк «Bicho-Em-Si-Md (No. IV)» (1960) була продана за 1,2 мільйона доларів, що вдвічі перевищило її стартову ціну.

• Guy Brett. «The Proposal of Lygia Clark». In: Catherine de Zegher (ed.), Inside the Visible. The Institute of Contemporary Art, Boston & MIT Press, 1996.

• Персональний сайт [Архівовано 28 серпня 2019 у Wayback Machine.]
• Lygia Clark
• MoMA tem primeira grande retrospectiva de Lygia Clark [Архівовано 12 вересня 2019 у Wayback Machine.] nos EUA
• Бразильське мистецтво сподівається на закордонних поціновувачів [Архівовано 28 серпня 2019 у Wayback Machine.]