YaChudo

Ле Лой

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Назва цієї статті — в'єтнамське ім'я, в якому прізвище Ле стоїть перед особовим іменем, Лой — основе ім'я.
Ле Тхай То
в'єт. Lê Thái Tổ
тьи-ном 黎太祖
Лê Лợi
в'єт. Lê Lợi
тьи-ном 黎利
Ле Тхай То в'єт. Lê Thái Tổ тьи-ном 黎太祖
Ле Тхай То
в'єт. Lê Thái Tổ
тьи-ном 黎太祖
Пам'ятник Ле Лою перед муніципальною радою провінції Тханьхоа (місце його народження)
Імператор Дайв'єту
29 квітня 1428 — 5 жовтня 1433
ПопередникДинастію засновано
НаступникЛе Тхай Тонг
Народився10 вересня 1385
Ламшон, Тханьхоа, провінція Тханьхоа
Помер5 жовтня 1433 (48 років)
Донгкінь, Дайв'єт
Похованийгробниця Вінь, Ламшон
Відомий як

(посмертне ім'я) —
Тхонг Тх'єн Кхай Ван Тхань Дик Тхан Конг Зуе Ван Ань Ву Кхоан Мінь Зунг Чі Хоанг Нгіа Ті Мінь Дай Х'єу Као Хоанг де

в'єт. Thống Thiên Khải Vận Thánh Đức Thần Công Duệ Văn Anh Vũ Khoan Minh Dũng Trí Hoàng Nghĩa Chí Minh Đại Hiếu Cao Hoàng đế

тьи-ном 統天啟運聖德神功睿文英武寬明勇智弘義至明大孝高皇帝
КраїнаLater Lê dynastyd Редагувати інформацію у Вікіданих
Династія Ле
БатькоЛе Кхоанг (Lê Khoáng)
МатиЧінь Тхі Нгок Тхионг (Trịnh Thị Ngọc Thương)
У шлюбі зЧінь Тхі Нгок Ли (Trịnh Thị Ngọc Lữ)
Фам Тхі Нгок Чан (Phạm Thị Ngọc Trần)
ДітиЛе Ти Те
Ле Тхай Тонг
 Медіафайли у Вікісховищі
Ле Лой
Тьином 黎利
Куокнги Lê Lợi
Ле Тхай То
Тьином 黎太祖
Куокнги Lê Thái Tổ
Бінь Дінь вионг
Тьином 平定王
Куокнги Bình Định vương


Ле Лой (в'єт. Lê Lợi, тьи-ном 黎利; 10 вересня 1385 — 5 жовтня 1433), також відомий за своїм храмовим ім'ям Ле Тхай То (黎太祖) та титулом Бінь Дінь вионг (тьи-ном 平定王, «король умиротворення»), був в'єтнамським повстанським лідером, який заснував династію пізню Ле та став першим імператором відновленої держави Дайв'єт після Завоювання держави Дайнгу династією Мін. У 1418 році Ле Лой разом зі своїми прихильниками підняв Ламшонське повстання проти влади Мін. Він був відомий ефективною партизанською тактикою, зокрема постійним переміщенням таборів та використанням невеликих загонів для засідок проти більших сил армії Мін. У 1427 році його рух опору успішно вигнав війська Мін із В'єтнаму та відновив незалежність країни.

Ле Лой належить до найвідоміших постатей в'єтнамської історії та часто вважається одним із найбільших національних героїв.[1]

Передумови

  • Докладніше: Четверте китайське панування у В'єтнамі

Із середини XIV століття держава Дайв'єт переживала серйозні труднощі, що завдали значної шкоди королівству. Криза XIV століття призвела до соціальних потрясінь і послаблення правлячої династії Чан[2]. Навіть у столиці Тханглонг у 1369–1370 роках відбулися заворушення, які спричинили князівський переворот і коротку, але криваву громадянську війну[3].

Із півдня держава Тямпа під проводом Тє Бонг Нга неодноразово нападала на Дайв'єт і навіть захопила Тханглонг у 1371 році. У 1377 році війська Чампи розгромили та вбили імператора Дайв'єту Чан Зуе Тонга у битві поблизу Віджаї, після чого неодноразово спустошували столицю між 1378 і 1383 роками[3].

Ці події сприяли приходу до влади радикального реформатора Хо Куй Лі (~1336–1408). У 1399 році він усунув династію Чан і проголосив себе правителем Дайв'єту. Це викликало реакцію династії Мін, яка вторглася до В'єтнаму під приводом відновлення династії Чан[4][5].

У 1406 році приблизно 215 000 китайських солдатів під командуванням генералів Жан Фу та Му Шен перейшли кордон, швидко розгромили армію Хо Куй Лі, завоювали В'єтнам і перейменували країну на провінцію Цзяочжи[6].

Китайці династії Мін почали розбудовувати свою колоніальну адміністрацію в провінції Цзяочжі, заохочуючи серед місцевого населення конфуціанську ідеологію Мін, бюрократичну систему та вивчення класичної китайської мови. Вони змушували в'єтнамців носити китайський одяг і приймати китайську культуру[7]. Уряд Мін користувався певною підтримкою серед в'єтнамців, принаймні у столиці Тханглонг, проте його спроби утвердити контроль у навколишній сільській місцевості зустріли сильний опір. Загальне народне невдоволення колоніальним устроєм видавалося очевидним[8]. Між 1415 і 1424 роками відбулося 31 повстання та заколот проти влади Мін у Лангзянгу, Нгеані, Ханої, Лангшоні, при Туйдонг та інших префектурних центрах, де були розміщені війська Мін[9].

Раннє життя

Ле Лой народився 10 вересня 1385 року в селі Ламзянг, Ламшон, провінція Тханьхоа, у знатній родині й був наймолодшим із трьох братів. Його батько, Ле Кхоанг, був заможним аристократом-землевласником. Існували припущення, що родина могла мати походження від народу Мионгів[10] і, Ле Лой, можливо, був їхнім воєнним ватажком; проте сучасні генеалогічні дослідження роду Ле показали, що предком Ле Лоя був дехто Ле Мой (Lê Mỗi) з місцевості Байдо (Bái Đô) (нині громада Суанбай (Xuân Bái), повіт Тхосуан (Thọ Xuân))[11]. Місцевість Байдо історично ніколи не була заселена мионгами, тож Ле Лой вважається представником в'єтського етносу.

У часи молодості Ле Лоя відбулися вторгнення військ Мін. Під час повстань двох принців династії Чан проти китайського панування (1408–1414) він приєднався до боротьби, формально очолюючи королівську гвардію. Після поразки принців Чан він був заарештований китайською владою та ув'язнений (1413–1415)[8], тоді як інші повстання були придушені у 1411 та 1420 роках[12].

Після звільнення він працював наставником і перекладачем у колоніальній адміністрації Мін у повіті Нгалак, провінції Лангшон (нині повіт Бінзя, провінція Лангшон)[8][13]. Згодом він втягнувся у конфлікт із місцевим впливовим діячем, який доніс на нього владі Мін як на заколотника. Після цього, втікаючи від переслідування, він був змушений повернутися до свого рідного села[14]. Відомо, що коли доньці Ле Лоя було дев'ять років, китайський євнух Ма Цзі (1410–1427) відібрав її у батьків і відправив до гарему імператора Юнле[15].

Китайські джерела також повідомляють, що Ле Лою декілька разів довелося утікати до Лаосу та Камбоджі[15]. На початку 1418 року Ле Лой підняв прапор повстання у своєму селі Ламшон, проголосивши себе Бінь Дінь вионгом (король умиротворення)[12].

Повстання проти правління Мін

Ламшонське повстання (1418-1423)

  • Докладніше: Ламшонське повстання
Монети, випущені Національно-визвольною армією Ламшон

Ле Лой розпочав своє повстання проти китайців наступного дня після Тета (в'єтнамського Нового року) у лютому 1418 року. Його підтримали кілька впливових родин із рідної провінції Тханьхоа, найвідомішими серед яких були роди Чінь і Нгуєн. Спочатку Ле Лой виступав під гаслом відновлення влади династії Чан. Родича імператора Чан було обрано номінальним керівником повстання, однак протягом кількох років цього претендента усунули, і беззаперечним лідером повстання став сам Ле Лой[16].

Провінція Цзяочжи (північний В'єтнам), коли вона перебувала під окупацією Мін (1407–1427)

Із самого початку влада Мін намагалася не допустити, щоб місцеві сили опору отримали нові військові технології, зокрема китайський мушкет, відомий як «чарівна ручна гармата». Імператор Юнле наказав провести облік усієї вогнепальної зброї та тримати її під суворою охороною[12]. Окупаційна армія Мін у Цзяочжи налічувала близько 87 000 регулярних солдатів, розміщених у 39 фортецях і містах Північного В'єтнаму, хоча основні сили були зосереджені в районі дельти Червоної річки[17]. Вони також використовували значну кількість допоміжних військ з числа місцевих.

Китайські армії застосовували вогнепальну зброю ще до XV століття, але під час в'єтнамських кампаній початку XV ст вони отримали з Аннаму ще досконалішу зброю[18]. Китайці також захопили одного з провідних в'єтнамських фахівців із вогнепальної зброї — винахідника Хо Нгуєн Чинга (1374-1446), старшого сина Хо Куй Лі, якому доручили виготовлення вдосконалених мушкетів і вибухової зброї. Таким чином було створено Артилерійський Табір, сформований навколо цих в'єтнамських спеціалістів із вогнепальної зброї, які навчали солдатів Мін під наглядом палацових євнухів[18].

Перша відома згадка про використання вогнепальної зброї у Дайв'єті датується 1390 роком, коли в'єтнамські солдати застосували гармати та вбили правителя Тямпи Тє Бонг Нга[19]. Ламшонські повстанці під проводом Ле Лоя також використовували вогнепальну зброю, яку виготовляли у власних арсеналах за зразком мінської зброї, застосованої проти армії Хо Куй Лі десятьма роками раніше[8].

Коли розпочалося Ламшонське повстання, командувачем військ Мін був маркіз Li Bin. Його суворе ставлення до аннамців з Цзяочжі та зневага до їхніх почуттів і політичних прагнень лише посилювали їхню ненависть до китайців[13].

На початку 1418 року Ле Лой разом зі своїми людьми успішно влаштував засідку на патрульну колону Мін у верхній течії річки Тю, поблизу Ламшона, однак згодом його зрадив перебіжчик, який показав військам Мін шлях для раптового нападу з тилу[14]. Повстанський загін розпорошився, і Ле Лою ще деякий час довелося переховувався, перш ніж знову зібрати достатні сили, щоб влаштувати засідку на мінський патруль і змусити його відступити[14].

У квітні 1418 року Ле Лай, підлеглий командир Ле Лоя, став відомий тим, що пожертвував собою, допомігши Ле Лою та його армії вирватися зі смертельної мінської блокади у Тілінь, вдягнувши на себе лати Ле Лоя і атакувавши мінську армію з невеликою кількістю воїнів, в той час як Ле Лой отримав можливість вийти з оточення живим і продовжувати боротьбу. Самого Ле Лая захопили і стратили. Ця історія пізніше стала відомою як в'єт. Lê Lai cứu chúa, досл. «Ле Лай рятує свого імператора» тьином 黎來救主.

У 1419 році Ле Лой атакував і захопив мінський опорний пункт поблизу Ламшона, який утримував місцевий аристократ, що служив китайцям, і обезголовив 300 ворогів, захоплених там[14]. Наступного року Ле Лой провів деякий час у походах західними гірськими районами, набираючи нових людей до свого війська. Наприкінці 1420 року його сили знову влаштували засідку на патруль Мін[14]. Китайський маркіз Лі Бін у відповідь мобілізував мінські та місцеві військові сили проти нього, але Ле Лой розгромив їх і встановив контроль над повітом Куанхоа (Quan Hoa) у верхній течії річки Ма[14].

Наприкінці 1421 року велика армія Мін рушила до долини річки Ма, щоб атакувати Ле Лоя та в'єтнамських повстанців. Водночас із протилежного напрямку долиною наближалася лаоська армія з 30 000 воїнів і 100 слонами з держави Лансанг[20]. Ле Лой помилково вважав, що лаосці є його союзниками[14]. Однак вони стали на бік Мін і разом із китайцями взяли Ле Лоя в облогу[21]. До кінця 1422 року Ле Лой зазнав повної поразки й був змушений просити миру[14]. У 1423 році він був змушений повернутися до Ламшона. Війська Мін запропонували мирний договір, за яким Ле Лой мав сплатити контрибуцію в невизначених кількостях золота й срібла[14] в обмін на продовольство, сіль, рис і сільськогосподарські знаряддя[14]. Однак мінська влада заарештувала посланця Ле Лоя, що викликало підозру у Ле Лоя, і він скасував мирну угоду.

Захоплення Нгеану

Протягом місяця після сходження на престол імператор Чжу Гаочі (1424-1425), син і наступник Чжу Ді, видав прокламацію, яка свідчила про різку зміну політики династії Мін у Цзяочжи[14]. Закликаючи до «реформ», він скасував збирання товарних податків. Серед інших ініціатив він також почав згортати морські експедиції Чжен Хе та зменшив роль військових. Імператор прагнув зміцнити основні здобутки, досягнуті його батьком і дідом, але не мав схильності до дорогих авантюр[22]. Він відкликав Хуан Фу з Цзяочжі та знизив пріоритет утримання цієї віддаленої території. Після лише одного року правління Чжу Гаочі раптово помер від серцевого нападу, проте його син і наступник, Чжу Чжанцзі (1425–1435), продовжив політику свого батька[22].

Наприкінці 1424 року звістка про проголошення нового імператора та відкликання Хуан Фу спонукала Ле Лоя розпочати новий етап боротьби[22], і він знову організував спротив у гірських районах Тханьхоа. Ле Лой відбудував свою партизанську армію та, дотримуючись поради свого соратника Нгуєна Тітя, рушив на південь через гори до Нгеану, де влаштував засідку на війська мінські війська у повіті Куйтяу (Quỳ Châu). Загони ламшонців просунулися до повіту Конкуонг у верхів'ях річки Ка[23].

До кінця 1424 року повстанці Ле Лоя змусили мінські війська зосередитися у Віні, адміністративному центрі провінції Нгеан. Ле Лой завербував тисячі воїнів з етнічних меншин у гірських районах на заході дельти річки Ка. Його сили згодом розгромили військо з представників тих самих гірських народів, які приєдналися до мінської сторони. Після цього повстанці рушили на схід до прибережних низовин Нгеану. Ле Лой намагався здобути підтримку районів, заселених переважно народністю кінь у Нгеані, демонструючи дисципліну та утримуючись від примусових поборів[24].

У 1425 році, коли двір Мін був зайнятий смертю одного імператора та сходженням на престол іншого, Ле Лой повів свої війська як на південь, так і на північ. На півдні його воїни під проводом Чан Нгуєн Хана розгромили мінську армію на території сучасної провінції Куангбінь, після чого пройшли через сучасні провінції Куангчі та Хюе, встановивши контроль над південними землями[23].

На півночі люди Ле Лоя захопили мінський флот постачання у північному Нгеані, після чого переслідували мінські сили в Тханьхоа та обложили їх у Тайдо[23]. Нгуєн Чаї, конфуціанський учений і соратник Ле Лоя, допомагав йому розробляти стратегію та тактику армії[8].

До кінця 1425 року повстанці Ле Лоя звільнили всі землі від Тханьхоа на південь і взяли в облогу всі мінські війська в цьому регіоні.

Просування на північ

  • Докладніше: Битва при Тотдонг — Тюкдонг
Ілюстрація примітивного танка з китайської книги Уцзін Цзун'яо

У 1425 році імператор Чжу Чжанцзі з династії Мін висловив думку, що було б краще відновити династію Чан і повернутися до попередніх васальних відносин[22].

Наступного року китайський генерал Жан Фу попросив дозволу знову очолити мінську армію в Цзяочжи, щоб впоратися з погіршенням ситуації там, але імператор відмовив йому. У 1426 році Чжу Чжанцзі проголосив загальну амністію та скасував усі податки в Цзяочжі, окрім земельного податку, який мав сплачуватися рисом для забезпечення мінських гарнізонів[22].

У 1426 році Ле Лой відправив свої війська під проводом генералів Чінь Кха, Лі Ч'єн, До Бі, Лиу Нян Тю, Буї Бі, Дінь Ле та Нгуєн Сі через гори на північ від Тайдо, щоб вийти до верхньої частини дельти Червоної річки, загрожуючи Донгкуану та відрізаючи його від дороги до Юньнаню. Коли мінські війська були відкликані з Віня для підсилення Донгкуана, Ле Лой, залишивши частину сил для облоги Віня, рушив слідом за мінськими військами на північ, по дорозі залучаючи тисячі людей із Тханьхоа.

Просуваючись у дельту Червоної річки, він проголосив королем певного Чан Као, начебто князя з династії Чан[23]. Чоловіки з дельти Червоної річки почали приєднуватися до його війська, а тих, хто підтримував Мін і відмовлявся, він заарештовував.

Китайський генерал Ван Тун, який перебував у Донгкуані як заміна Хуан Фу, був готовий здатися, однак місцеві жителі, що залишалися вірними Мін, переконали його чинити опір[23]. Цивільне населення дельти Червоної річки вітало та підтримувало ламшонську армію там, де вона з'являлася[25].

На початку грудня 1426 року 3 000 в'єтнамських повстанців під проводом Лі Ч'єн та Дінь Ле здобули раптову перемогу над мінською армією під командуванням Ван Туна: близько 30 000 китайських солдатів було вбито або взято в полон у Битві при Тотдонзі (приблизно 32 км на південний захід від Ханоя). При цьому незліченна кількість коней, припасів, зброї та іншого військового майна потрапила до рук в'єтнамців.

Серед мінських військ було 510 солдатів, озброєних вогнепальною зброєю, під командуванням регіонального військового командира Батальйону вогнепальної зброї Сє Жуна (Xie Rong). Його було відправлено 8 травня 1426 року імператором Мін для приєднання до військ Ван Туна[10][26].

До 1427 року захоплені полонені з півночі та мусульмани також забезпечили в'єтнамців знаннями облогових технологій — зокрема використанням примітивних танків, «летючих кінних возів», «мусульманських требушетів» (кит. 回回砲, трансліт. huihui pao, досл. «мусульманський требушет»), а також іншого артилерійського знаряддя, яке китайці називали «громовою гарматою тисячі куль» [24][27].

На початку 1427 року п'ять основних мінських укріплень перебували в облозі. Це були Донгкуан і Тайдо; Колонг (Cổ Long) — фортеця, збудована для охорони південного входу до дельти Червоної річки в повіті Ієн, поблизу Вубан у провінції Намдінь, на дорозі між Донгкуаном і Тайдо; фортеця в Тілінь, що контролювала східну частину дельти Червоної річки; а також Сионгзянг (Xương Giang)  — цитадель на місці сучасного міста Бакзянг, яка охороняла шлях із дельти Червоної річки до північного кордону.

Усі мінські гарнізони на південь від Тайдо вже здалися. Ле Лой розташував свою ставку в Квартал Боде у повіті Зялам (повіт), безпосередньо навпроти Донгкуана через Червону річку[28].

Остаточні перемоги

Наприкінці березня 1427 року близько 120 000 чоловік китайського підкріплення під проводом Лю Шена та Му Шена увійшли до Цзяочжи з Юньнаню та Гуансі. Серед них було 10 000 елітних воїнів, які раніше супроводжували Чжен Хе у його морських експедиціях[29].

Спочатку Ле Лой наказав переселити населення до районів Лангзянг у провінції Бакзянг, Куїхоа (Quy Hóa?) та Туєнкуанг, щоб ізолювати мінські війська. Він знав, що Лю Шен командує головними силами, тому відправив Ле Сата, Лиу Нян Тю Ле Лань (Lê Lãnh), (Đinh Liệt), (Lê Thụ) чекати на нього на перевалі Тіланг. Одночасно він наказав Ле Ван Ану та Ле Лі (Lê Lý) вести допоміжні сили для підтримки.

Щодо військ Му Шена, Ле Лой знав, що це досвідчений генерал, який чекатиме результатів дій Лю Шена перед тим, як розпочати наступ. Тому він наказав Фам Ван Сао та Чінь Кха укріпитися на своїх позиціях. У вересні 1427 року 90-тисячна армія Лю Шена була розгромлена у Тіланзі, а сам Лю Шен був страчений[30].

Коли Му Шен почув, що Лю Шен був убитий і обезголовлений, він злякався та відступив. Фам Ван Сао і Чінь Кха переслідували його війська, убивши 10 000 солдатів і взявши в полон 1 000 людей та коней[31].

Ле Лой зрозумів, що влада Мін у Цзяочжи фактично добігає кінця. Мінська держава навряд чи могла здійснити серйозну спробу відновити свій контроль над цією територією. Проголосивши Чан Као королем, Ле Лой досяг мети — формально відновити династію Чан, що нібито і було причиною початкового мінського втручання, і яке тепер імператор Чжу Чжанцзі прагнув якнайшвидше закінчити.

Однак, поки імперські війська перебували в облозі, Мін не могли залишатися бездіяльними. Підтримання вигляду імперської влади вимагало спроб або підсилити, або врятувати обложені залишки мінських сил у Цзяочжі[28].

Після шестимісячної облоги мінської цитаделі Сионгзянг вона дісталася Ле Лою у жовтні 1427 року, що фактично поклало край війні[24]. Імператор Чжу Чжанцзі з династії Мін вирішив вивести свою армію з Північного В'єтнаму[32].

Після цієї остаточної перемоги в'єтнамці вигнали до Китаю 86 640 мінських полонених і конфіскували всю їхню зброю. Поразка розглядається істориком Беном Кірнаном як найбільша політична катастрофа, якої зазнала рання імперія Мін. Після цього Китай протягом 360 (!) років більше не вторгався до свого південного сусіда[33].

Згідно з мінськими хроніками, Ле Бі (黎秘), головний євнух Ле Лоя, і 10 000 в'єтнамців були вбиті після того, як мінські війська розгромили їхній напад у 1427 році на китайське місто в Гуансі[34].

Відновлення Дайв'єту

Черепахова стела Віньланг (Vĩnh Lăng) із мавзолею Ле Лоя, встановлена на 6-му році ери Тхуантх'єн (1433)
Монети, випущені імператором Ле Лоєм

У 1427 році, після десяти років війни, Дайв'єт відновив свою незалежність, а імперія Мін офіційно визнала Дайв'єт незалежною державою Аннам. 15 квітня 1428 року Ле Лой зійшов на престол і проголосив себе імператором відновленого королівства Дайв'єт. Він обрав собі девіз правління — Тхуантх'єн (тьином 順天), що буквально означає «коритися Небу»[35].

Проголошення незалежності Ле Лоя відображало китайсько-в'єтнамське напруження, а також в'єтнамську гордість і патріотизм:

Наш великий В'єт — це країна достатку,
де панує цивілізація.
Гори, ріки та кордони визначені;
бо звичаї Півночі й Півдня різні.

Ч'єу, Дінь, Лі і Чан
збудували нашу державу,
тоді як Хань, Тан, Сун і Юань
правили своєю.

Протягом століть
ми інколи були сильними, а інколи слабкими,
але ніколи не бракувало героїв.
Нехай наша історія буде цьому доказом.[36]

Правління

Ле Лой формально відновив Дайв'єт після того, як Чжу Чжанцзі з імперії Мін офіційно визнав Ле Лоя королем Дайв'єту у 1431 році[37]. У відповідь Ле Лой надіслав дипломатичні ноти до мінського імператорського двору, пообіцявши лояльність як васальної Китаю держави та співпрацю, а також сплатив 50 000 лян золота за отримання інвеститури[38]. Мінський імператорський двір прийняв цю домовленість так само, як визнавав васальний статус Кореї під владою династії Чосон.

Ле Лой також ненадовго встановив добрі відносини з королем Тямпи — Індраварманом VI[39].

Ле Лой перейменував столицю Тханлонг на Донгкінь, яка пізніше стала відома під європейською назвою Тонкін[33]. Він розпочав значну реорганізацію в'єтнамського уряду, спираючись на стару систему управління, сформовану наприкінці XIV століття[40].

Також він підвищив до високих посадових рангів своїх давніх соратників і генералів, зокрема Нгуєн Чаї, Чан Нгуєн Хана, Ле Сата, Фам Ван Сао та Чінь Кха.

Уряд Ле відбудував інфраструктуру країни: дороги, мости та канали. Землю розподіляли серед солдатів, які брали участь у війні проти Мін. Було відновлено систему класичних державних іспитів та запроваджено ефективні адміністративні закони[38].

Після відновлення миру чоловіків, звільнених із військової служби — включно з нев'єтнамськими солдатами — заохочували переселятися в малозаселені райони країни. Зростання виробництва рису сприяло розширенню населення під час його правління, особливо в прибережних регіонах[40].

У 1430–1432 роках імператор Ле Лой разом зі своєю армією провів низку військових кампаній у гірських районах на заході від прибережних територій.

У 1433 році він захворів, і його стан здоров'я різко погіршився. На смертному ложі він призначив свого воєначальника Ле Сата регентом при своєму другому синові, який після нього правив як Ле Тхай Тонг. Після смерті Ле Лой отримав своє храмове ім'я Тхай То.

Внутрішні придворні інтриги швидко знищили коло найближчих радників Ле Лоя. Чан Нгуєн Хан покінчив життя самогубством, коли його везли до столиці для розслідування підозри у зраді. Фам Ван Сао був страчений у 1432 році, а Ле Сата, який правив як регент протягом п'яти років, був страчений у 1438 році.

Нгуєн Чаї був убитий у 1442 році (його звинуватили в причетності або відповідальності за смерть Ле Тхай Тонга). Лише Чінь Кха дожив до похилого віку, але і його було страчено у 1451 році.

Міфи та легенди

  • Докладніше: Тхуантх'єн (меч)

Про Ле Лоя існує багато легенд і переказів (зокрема про чарівний меч, втечу від смерті завдяки лисиці тощо). В одній історії про допомогу лисиці розповідається, що під час одного з епізодів боротьби Ле Лоя проти династії Мін за незалежність В'єтнаму він зазнав поразки й був змушений тікати. Дорогою він побачив тіло жінки. Ле Лой викопав яму і поховав її належним чином, сказавши, що якщо вона захистить його від полону, він віддячить їй. Коли мінські солдати наблизилися, він сховався в кущах. Китайські солдати послали собак, щоб вистежити його, але в кущах вони помітили лисицю з людським обличчям. Лисиця втекла, і собаки кинулися за нею, однак мінські солдати вбили собак за те, що ті не виконали свого обов'язку. Після цього солдати пішли, а Ле Лой уникнув полону.

Коли він став імператором, то повернувся до цього місця, спорудив там святилище і надав тій жінці титул в'єт. Hộ Quốc Phu Nhân, досл. «Пані-захисниця держави». Дух лисиці згодом став місцевим божеством цього краю.

Найвідоміша з легенд стосується його чарівного меча. Подібно до того, як Король Артур мав свій меч Екскалібур, Ле Лой нібито володів магічним мечем надзвичайної сили. За однією з легенд, він отримав меч із написом «Воля Неба» (в'єт. Thuận Thiên, досл. «Воля Неба») від Короля Драконів (Long Vương) — напівбожественної істоти в місцевих віруваннях, який вирішив позичити Ле Лою свій меч. Але була одна умова: меч не дістався йому одразу цілим. Він був розділений на дві частини: клинок і руків’я.

Спочатку в провінції Тханьхоа жив рибалка на ім'я Ле Тхан (Lê Thận), який ніяк не був пов'язаний із Ле Лоєм. Однієї ночі його рибальська сітка зачепила щось важке. Думаючи про те, скільки грошей він зможе отримати за таку велику рибу, він дуже зрадів. Проте радість швидко змінилася розчаруванням, коли він побачив, що його здобич — це довгий тонкий шматок металу, який якимось чином заплутався в сітці. Він кинув його назад у воду і закинув сітку в іншому місці. Коли ж витягнув її знову, той самий металевий предмет знову опинився в сітці. Він підняв його і щосили далеко жбурнув. Але втретє, коли він витягнув сітку, сталося те саме: металевий предмет знову заплутався в ній. Здивований, він підніс лампу ближче і уважно роздивився дивний предмет. Лише тоді він помітив, що це загублений клинок меча. Він приніс клинок додому і, не знаючи, що з ним робити, поставив його в кутку своєї хати. Через кілька років Ле Тхен приєднався до повстанської армії Ле Лоя і швидко піднявся в її лавах. Одного разу сам Полководець відвідав дім Ле Тхена. У хаті було темно, бо там майже не було освітлення. Але, ніби відчувши присутність Ле Лоя, клинок у кутку раптом засяяв яскравим світлом. Ле Лой підняв його і побачив, як перед його очима з'явилися два слова: Thuận Thiên («Воля Неба»).

Зі схвалення Ле Тхена Ле Лой забрав клинок із собою.

Одного дня, тікаючи від ворогів, Ле Лой побачив дивне світло, що виходило з гілок баньяна. Він виліз на дерево і там знайшов руків'я меча, інкрустоване дорогоцінним камінням. Згадавши про клинок, знайдений раніше, він дістав його і вставив у руків'я. Вони ідеально підійшли одне до одного. Вірячи, що Небо доручило йому велику справу — визволення країни, Ле Лой узявся за зброю і почав збирати людей під свої знамена. Протягом наступних років чарівний меч приносив йому перемогу за перемогою. Його воїнам більше не доводилося лише ховатися в лісах — вони почали сміливо проникати до ворожих таборів, захоплювати їх і заволодівати запасами зерна. Меч допоміг відтіснити ворога, доки В'єтнам знову не звільнився від китайського панування. У 1428 році Ле Лой зійшов на престол, завершивши свою десятирічну боротьбу і відновивши незалежність країни. За легендами, коли він користувався мечем, його зріст значно збільшувався, а сила ставала рівною силі багатьох людей. Інші версії оповіді стверджують, що клинок і руків'я меча були знайдені в різних місцях: клинок — витягнутий із озера, а руків'я — знайдене самим Ле Лоєм.

Більшість легенд сходяться в описі того, що сталося з мечем згодом. Одного дня, невдовзі після того як китайці визнали незалежність В'єтнаму, Ле Лой плавав човном на озері в Ханої. З води випливла золота черепаха — Кім Куй. Вона підпливла до човна і людським голосом попросила короля повернути чарівний меч його господарю — Лонг Вионгу (Королю Драконів), який жив під водою. Тоді Ле Лой зрозумів, що меч був лише позичений йому для виконання його місії, а тепер має бути повернений законному власникові, щоб не спокусити його владою. Він витяг меч із піхов і кинув його до черепахи. Черепаха швидко відкрила пащу і схопила меч у повітрі зубами, після чого занурилася назад у воду з блискучим лезом у роті. Після цього Ле Лой визнав, що меч повернувся до Короля Драконів, і наказав назвати це місце «Озеро Поверненого Меча», яке розташоване в сучасному Ханої.

Незліченну кількість віршів і пісень було написано про Ле Лоя як за його життя, так і в наступні століття. Ле Лой розглядається як ідеальне втілення справедливого, мудрого й здібного правителя. Усі наступні в'єтнамські монархи оцінювалися за стандартом, встановленим Ле Лоєм, і більшість із них вважалися такими, що не досягли цього рівня[41][42].

Майже в кожному місті В'єтнаму є одна з головних вулиць, названа на честь Ле Лоя. У Ханої ж ця вулиця має назву «Ле Тхай То»[43].

У популярній культурі

У відеоіграх

У відеогрі Age of Empires II HD: Rise of the Rajas є кампанія з шести розділів, присвячена Ле Лою.

У японській відеогрі Hero * Senki WW присутня жіноча ігрова версія Ле Лоя.

Назва в'єтнамської MMORPG-гри Thuận Thiên kiếm походить від міфічного меча Ле Лоя.

У грі Sid Meier's Civilization V від компанії Firaxis Games Ле Лой представлений як імператор В’єтнамської імперії.

В аніме

Японське аніме Fate/Grand Order x Himuro's Universe: Seven Most Powerful Great Figures Chapter також містить образ Ле Лоя[44].

Родовід

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ле Хой (?–1320)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ле Дінь
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нгуєн Тхі Нгок Зуєн
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ле Кхоанг (1350–1402)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Нгуєн Куать
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ле Лой (1385–1433)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Чінь Нгок Тхионг
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Див. також

Примітки

Посилання

  1. ↑ Lê, Lợi King of Vietnam 1385-1433. worldcat.
  2. ↑ Kiernan, 2019, p. 182.
  3. ↑ а б Kiernan, 2019, p. 183.
  4. ↑ Reid, 2015, p. 177.
  5. ↑ Anderson, 2020, p. 98.
  6. ↑ Anderson, 2020, p. 101.
  7. ↑ Kiernan, 2019, p. 194.
  8. ↑ а б в г д Anderson, 2020, p. 103.
  9. ↑ Tsai, 2011, p. 183.
  10. ↑ а б Andaya та Andaya, 2015, p. 123.
  11. ↑ Phạm, Tấn (16 лютого 2008). Lê Lợi có phải là người Mường?. Báo Tiền Phong (в'єтн.).
  12. ↑ а б в Kiernan, 2019, p. 195.
  13. ↑ а б Tsai, 2011, p. 184.
  14. ↑ а б в г д е ж и к л м Taylor, 2013, p. 182.
  15. ↑ а б Tsai, 2011, p. 185.
  16. ↑ Le Loi. The Encycloaedia Britannica. Micropedia, Volume VI, 15th Edition. ISBN 0-85229-339-9
  17. ↑ Anderson, 2020, p. 102.
  18. ↑ а б Chan, 2008, p. 248.
  19. ↑ Baldanza, 2016, p. 65.
  20. ↑ Simms, 1999, p. 47-48.
  21. ↑ Stuart-Fox, 2006, p. 20-21.
  22. ↑ а б в г д Taylor, 2013, p. 183.
  23. ↑ а б в г д Taylor, 2013, p. 184.
  24. ↑ а б в Kiernan, 2019, p. 196.
  25. ↑ Lieberman, 2003, p. 337.
  26. ↑ Sun, 2006, p. 85.
  27. ↑ Sun, 2006, p. 87.
  28. ↑ а б Taylor, 2013, p. 185.
  29. ↑ Sun, 2006, p. 88-89.
  30. ↑ Sun, 2006, p. 88.
  31. ↑ Li, 2011, p. 15.
  32. ↑ Wang, 1998, p. 322.
  33. ↑ а б Kiernan, 2019, p. 197.
  34. ↑ Tsai, 1996, p. 15.
  35. ↑ Baldanza, 2016, p. 83.
  36. ↑ Quoted in Ralph Smith, Viet-Nam and the West (London: Heinemann, 1968), p.9.
  37. ↑ Kang та ін., 2019, p. 915.
  38. ↑ а б Toda, 1882, p. 92.
  39. ↑ Kiernan, 2019, p. 202.
  40. ↑ а б Andaya та Andaya, 2015, p. 124.
  41. ↑ Vickers, 2010, p. 147.
  42. ↑ Van Dao Hoang Viet Nam Quoc Dan Dang: A Contemporary History of a National ... Page 7 2008 "... expression of the traditional attitude against foreign invasion derived from such heroes as Trưng Sisters Queens, Ngô Quyền, Lê Lợi, Hưng Đạo, and Quang Trung."
  43. ↑ Vietnam Country Map. Periplus Travel Maps. 2002. ISBN 0-7946-0070-0.
  44. ↑ [1]

Література

  • Chan, Hok-lam (2008), The Chien-wen, Yung-lo, Hung-hsi, and Hsiian-te reigns, 1399 - 1435, у Twitchett, Denis Crispin; Fairbank, John K. (ред.), The Cambridge History of China: Volume 7, The Ming Dynasty, Cambridge: Cambridge University Press, с. 182—284
  • Wang, Gungwu (1998), Ming foreign relations: Southeast Asia, у Twitchett, Denis Crispin; Fairbank, John K. (ред.), The Cambridge History of China: Volume 8, The Ming Dynasty, Cambridge: Cambridge University Press, с. 301—332, ISBN 0-521-24333-5
  • Sun, Laichen (2006), Chinese Gunpowder Technology and Đại Việt, ca. 1390–1497, у Reid, Anthony; Tran, Nhung Tuyet (ред.), Viet Nam: Borderless Histories, Cambridge: Cambridge University Press, с. 72—120, ISBN 978-1-316-44504-4
  • Anderson, James A. (2020), The Ming invasion of Vietnam, 1407-1427, у Kang, David C.; Haggard, Stephan (ред.), East Asia in the World: Twelve Events That Shaped the Modern International Order, Cambridge: Cambridge University Press, с. 87—107, ISBN 978-1-108-47987-5
  • Li, Tana (2011), A Geopolitical Overview, у Li, Tana; Anderson, James A. (ред.), The Tongking Gulf Through History, Pennsylvania: University of Pennsylvania Press, с. 1—25, ISBN 978-0-812-20502-2
  • Kiernan, Ben (2019). Việt Nam: a history from earliest time to the present. Oxford University Press. ISBN 978-0-190-05379-6.
  • Tsai, Shih-shan Henry (2011). Perpetual Happiness: The Ming Emperor Yongle. University of Washington Press. ISBN 978-0-295-80022-6.
  • Tsai, Shih-shan Henry (1996). The Eunuchs in the Ming Dynasty. SUNY Press. ISBN 0-791-42687-4.
  • Simms, Peter and Sanda (1999). The Kingdoms of Laos: Six Hundred Years of History. Curzon Press. ISBN 978-0-7007-1531-2.
  • Stuart-Fox, Martin (2006). Naga Cities of the Mekong: A Guide to the Temples, Legends, and History of Laos. Media Masters. ISBN 978-981-05-5923-6.
  • Kang, David C.; Nguyen, Dat X.; Fu, Ronan Tse-min; Shaw, Meredith (2019). War, Rebellion, and Intervention under Hierarchy: Vietnam–China Relations, 1365 to 1841. Journal of Conflict Resolution. Los Angeles, CA, USA: University of Southern California. 63 (4): 896—922. doi:10.1177/0022002718772345. S2CID 158733115.
  • Andaya, Barbara Watson; Andaya, Leonard Y. (2015). A History of Early Modern Southeast Asia, 1400-1830. Cambridge University Press.
  • Lieberman, Victor (2003). Strange Parallels: Volume 1, Integration on the Mainland: Southeast Asia in Global Context, c.800–1830. Cambridge University Press. ISBN 978-1-139-43762-2.
  • Taylor, Keith W. (2013). A History of the Vietnamese. Cambridge University Press. ISBN 978-1-107-24435-1.
  • Reid, Anthony (2015). A History of Southeast Asia: Critical Crossroads. Wiley. ISBN 978-1-118-51295-1.
  • Toda, Ed (1882). Annam and its minor currency. Noronha & Sons.
  • Baldanza, Kathlene (2016). Ming China and Vietnam: Negotiating Borders in Early Modern Asia. Cambridge University Press. ISBN 978-1-316-53131-0.
  • Vickers, Edward (2010). Education As a Political Tool in Asia. Routledge. ISBN 978-0-415-59536-0.

Подальше читання

  • Cordier, Henri; Yule, Henry, ред. (1993). The Travels of Marco Polo: The Complete Yule-Cordier Edition : Including the Unabridged Third Edition (1903) of Henry Yule's Annotated Translation, as Revised by Henri Cordier, Together with Cordier's Later Volume of Notes and Addenda (1920). Courier Corporation. ISBN 978-0-486-27587-1.
  • Yu, Insun (2006), Lê Văn Hưu and Ngô Sĩ Liên: A Comparison of Their Perception of Vietnamese History, у Reid, Anthony; Tran, Nhung Tuyet (ред.), Viet Nam: Borderless Histories, Cambridge: Cambridge University Press, с. 45—71

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ле Лой


Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).