Храмове ім'я

Храмове ім'я
Тьином	廟號
Куокнги	miếu hiệu

Храмове ім'я

Китайською мовою

Написання Путунхуа (мандаринське)
Традиційне:	廟號
Новітнє:	庙号
Транслітерація
Піньїнь:	miào hào
Транскрипція:	[mǐːuhōu]
Картка:Китайською мовою

Храмове ім'я (кит.: 庙号, піньїнь miàohào) — в синосфері ім'я правителя, яке він отримував після своєї смерті з метою вшанування нащадками^[1]. Під цим іменем його, зазвичай, і пам'ятають в історії. За своєю суттю це було ім'я-титул, воно обов'язково мало у своєму складі компоненти «ді» (для прикладу, «Хуан-ді»), «цзу» або «цзун». Подібна традиція існувала також у Кореї та В'єтнамі, за помітним винятком Японії. Храмові імена не слід плутати з назвами китайських ер (年號), тронними іменами (尊號) або посмертними іменами (謚號).

На відміну від посмертного імені (ши хао), храмове ім'я часто мало стандартний характер. Так, засновник династії зазвичай мав титул Тайцзу 太祖, а другий імператор династії — Гаоцзу 高祖.

У сучасній академічній практиці наступних правителів зазвичай означують за їхніми храмовими іменами: китайських монархів від династії Тан до династії Юань; корейських володарів династій Корьо (до 1274 року) та Чосон; а також в'єтнамських правителів династій Лі, Чан і Пізня Ле (за винятком династій Хо та Пізня Чан.

Численні особи, які за життя не правили як монархи, були посмертно піднесені до монаршого становища своїми нащадками та вшановані храмовими іменами. Наприклад, Цао Цао був посмертно вшанований як імператор і дістав храмове ім'я Тайцзу від Цао Пі з династії Цао Вей.

Водночас відомі випадки, коли особам, яким спершу було надано храмові імена, згодом ці титули скасовувалися. Так сталося з імператором Хуанєм, чиє храмове ім'я Вей-цзун було скасоване імператором Сянем зі Східної династії Хань.

В інших випадках окремі особи отримували більше ніж одне храмове ім'я — або внаслідок навмисної зміни, або тому, що різні особи надавали їм різні титули. Так, Імператор Юнле з династії Мін спочатку був ушанований храмовим ім'ям Тайцзун від імператора Хунсі, однак згодом це ім'я було змінене на Ченцзу за правління імператора Цзяцзіна.

Траплялися й випадки, коли особа правила як володар певної держави, але храмове ім'я їй надавала інша держава. Саме так сталося з Мунке, володарем Монгольської імперії, якого пізніше було вшановано храмовим ім'ям Сянь-цзун імператором Шицзу з династії Юань.

Етимологія

«Храм» у словосполученні «храмове ім'я» (廟號) означає великі родові храми (太廟), які кожна династія споруджувала з метою вшанування предків. Храмове ім'я кожного монарха заносилося на відповідну предкову табличку, розміщену в такому родовому храмі.

Історія

Храмові імена ведуть своє походження від династії Шан у Китаї. У давніші часи храмові імена надавалися виключно здібним правителям після їхньої смерті.

Система храмових імен, сформована в період Шан, використовувала лише чотири прикметники:

кит. 太, трансліт. tài, досл. «великий» — надавалося засновникам династій;
кит. 高, трансліт. gāo, досл. «високий» — надавалося монархам із визначними досягненнями;
кит. 世, трансліт. shì, досл. «вічний» — надавалося правителям, визнаним гідними вічної пам'яті;
кит. 中, трансліт. zhōng, досл. «відновлений» — надавалося володарям, які відродили державу після періоду занепаду.

Китайські монархи династії Чжоу отримували посмертні імена, але не храмові. За правління династії Цінь практику надання храмових імен (як і посмертних) було скасовано. Династія Хань відновила обидва титули, проте храмові імена надавалися нерегулярно й залишалися більш винятковими, ніж посмертні. Саме в ханьську добу в храмових іменах почали з'являтися й інші прикметники, окрім чотирьох, зазначених вище. Численним імператорам Хань їхні храмові імена були скасовані імператором Лю Сє, у 190 році н. е.

Спочатку, вирішуючи, чи слід ушанувати монарха титулом кит. 祖, трансліт. zǔ, досл. «пращур» чи кит. 宗, трансліт. zōng, досл. «предок», суворо дотримувалися принципу: «祖» надавалося видатним правителям, тоді як «宗» призначалося чеснотливим володарям. Однак цей принцип фактично було занедбано в епоху Шістнадцяти держав через повсюдне використання «祖» різними не-ханьськими режимами.

Храмові імена набули широкого вжитку, починаючи з династії Тан. За винятком останнього правителя династії, монархів, які померли передчасно, або тих, що були усунені від влади, більшість китайських володарів отримували храмові імена від своїх нащадків.

Згодом практика вшанування правителів храмовими іменами була запозичена іншими династійними режимами в межах східноазійського культурного простору, зокрема на Корейському півострові та у В'єтнамі. Японія, попри запозичення з Китаю як посмертних імен, так і назв епох, не надавала храмових імен своїм монархам.

Структура

Більшість храмових імен складаються з двох китайських ієрогліфів, на відміну від розлогіших посмертних імен. У вкрай рідкісних випадках храмові імена могли складатися з трьох ієрогліфів.

Перший ієрогліф є прикметниковим означенням, обраним для відображення обставин правління монарха. Вокабуляр цих означень може перетинатися з прикметниками посмертних імен; однак для одного й того самого володаря прикметниковий ієрогліф храмового імені зазвичай не повторюється серед численних прикметникових ієрогліфів його посмертного імені.

Останній ієрогліф є або «祖», або «宗»^[2]:

кит. 祖, трансліт. zǔ, досл. «пращур» — зазвичай уживається для засновників, як династії, так і нової лінії в межах уже існуючої. Храмові імена з цим ієрогліфом також надавалися монархам із визначними досягненнями. Відповідником у корейській мові є jo (조), а у в'єтнамській — tổ;
кит. 宗, трансліт. zōng, досл. «предок» — уживається для всіх інших монархів. У корейській передається як jong (종), а у в'єтнамській — tông.

Див. також

Список правителів Китаю
Список монархів Кореї
Список правителів В'єтнаму
Тронне ім'я
Назва китайської ери
Назва японської ери
Назва корейської ери
Назва в'єтнамської ери
Посмертне ім'я

Примітки

↑ Keightley, David N. (1996). Art, Ancestors, and the Origins of Writing in China. Representations (56): 68—95. doi:10.2307/2928708. ISSN 0734-6018. JSTOR 2928708. Once a Shang king died he was awarded a posthumous "temple-name" employing one of the ten "heavenly stems" (tian gan, a later term) that were also used to name the ten days of the Shang week. Thus, we find ancestors being worshipped as Dajia (jia being the name of the first day of the week), Da Yi (yi being the name of the second day of the week), and Wai Bing (bing being the third day of the week).
↑ Knapp, Keith N. (1 січня 2009), Borrowing Legitimacy from the Dead: The Confucianization of Ancestral Worship, Early Chinese Religion, Part Two: The Period of Division (220–589 AD) (2 vols.) (англ.), Brill, с. 143—192, doi:10.1163/ej.9789004175853.i-1564.18, ISBN 978-90-474-2929-6, процитовано 30 вересня 2024, This was because nearly every emperor was given a posthumous temple name that either included the character zu 祖 or zong 宗, which were meritorious designations that entitled the bearer to receive offerings for the dynasty's duration (according to tradition, each dynasty was only supposed to have one ruler with the posthumous name of zǔ and two with that of zōng).{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром work з ISBN (посилання)

Додаткова література

ChinaKnowledge.de — Енциклопедія китайської історії, літератури та мистецтва.

Це незавершена стаття про імена та ономастику.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Keightley, David N. (1996). Art, Ancestors, and the Origins of Writing in China. Representations (56): 68—95. doi:10.2307/2928708. ISSN 0734-6018. JSTOR 2928708. Once a Shang king died he was awarded a posthumous "temple-name" employing one of the ten "heavenly stems" (tian gan, a later term) that were also used to name the ten days of the Shang week. Thus, we find ancestors being worshipped as Dajia (jia being the name of the first day of the week), Da Yi (yi being the name of the second day of the week), and Wai Bing (bing being the third day of the week).

[2] Knapp, Keith N. (1 січня 2009), Borrowing Legitimacy from the Dead: The Confucianization of Ancestral Worship, Early Chinese Religion, Part Two: The Period of Division (220–589 AD) (2 vols.) (англ.), Brill, с. 143—192, doi:10.1163/ej.9789004175853.i-1564.18, ISBN 978-90-474-2929-6, процитовано 30 вересня 2024, This was because nearly every emperor was given a posthumous temple name that either included the character zu 祖 or zong 宗, which were meritorious designations that entitled the bearer to receive offerings for the dynasty's duration (according to tradition, each dynasty was only supposed to have one ruler with the posthumous name of zǔ and two with that of zōng).{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром work з ISBN (посилання)

[1]

[2]