Леон Бонна

Леон Бонна
Léon Bonnat
фотопортрет
При народженні	Leon Joseph Florentin Bonnat
Народження	20 червня 1833 Байонна
Смерть	8 вересня 1922 (89 років)
	Монші-Сент-Елуа, Уаза
Поховання	Saint Étienne Cemeteryd[1]
Національність	француз
Країна	Франція
Жанр	біблійні і жанрові картини, портрети
Навчання	Париж
Вчитель	Хосе Мадрасо, Федеріко де Мадрасо і Кунцd і Леон Коньє
Діяльність	художник, художник-гравер, колекціонер мистецтва
Напрямок	академізм, реалізм, натуралізм
Роки творчості	1854—1920
Відомі учні	Henri Paillerd, Педер Северін Креєр, Robert Barnekowd, Hans Ole Brasend, Othon Frieszd, Hans Nikolaj Hansend, Jens Hansen-Aarslevd, Carlo Hornung-Jensend, Густав Олаф Цедерстрьом, H.C. Koefoedd, Agnes Lunnd, Peter Tom-Petersend, Louis Busièred, Vilhelm Rosenstandd, Henry Siddons Mowbrayd, Herman N. Hynemand, Gaston Thysd, Médéric Bottind, Edmond Pennequind, Paul Antoine Hallezd, Abel Bertramd, Julie Delance-Feurgardd, Joaquín Araujod, Henri Adrien Tanouxd, Raymond Allègred, Auguste Matissed, Lucien-Paul Pouzarguesd, Gunnar Gunnarsson Wennerbergd, Анрі Тулуз-Лотрек, Marguerite Jacquelind, Julie Buchetd, Georges Charbonneaud, Paul Michel Dupuyd, Гелена Шерфбек[2], Adolf von Beckerd[2], Helena Westermarckd[2] і Berndt Lindholmd[2]
Працівник	Національна вища школа красних мистецтв
Член	Королівська академія мистецтв, Американська академія мистецтв і наук і Академія красних мистецтв Франції
Твори	Interior of the Sixtine chapeld, Victor Hugod і Q134426663?
Роботи в колекції	Музей Прадо, Національна галерея мистецтв, Музей мистецтва Метрополітен[3], Рейксмузей, Національні галереї Шотландіїd, Saint-Germain-en-Laye Civic Museumd, Версальський палац, Нью-Йоркське історичне товариствоd, Художній музей Волтерс, Художній інститут Чикаго, Ермітаж, Національний музей образотворчого мистецтва[4], Музей Бонна-Елльоd, Галерея мистецтв Коркоран, Національна портретна галерея США, Goya Museumd, Клівлендський музей мистецтв, Музей Конде, Музей витончених мистецтв Поd, Музей образотворчих мистецтв, Ernest-Renan Museumd, Музей д'Орсе, Ackland Art Museumd[5], Національна художня галерея, Бостонський музей образотворчих мистецтв, musée des Beaux-Arts de Valenced, Mildred Lane Kemper Art Museumd, Будинок-музей Віктора Гюго, Музей Чернускі, Карнавале, Музей образотворчих мистецтв Канаd, Музей витончених мистецтв Парижаd, Смітсонівський музей американського мистецтва[6], Державний музей образотворчих мистецтв імені О. С. Пушкіна, Musée Pierre-Noël de Saint-Dié-des-Vosgesd, Musée d'art et d'histoire de Langresd, Музей образотворчих мистецтв, Museum of the City of New Yorkd, Musée départemental Georges de La Tourd, Гарвардський художній музей, Munson-Williams-Proctor Arts Instituted, Dahesh Museum of Artd, Cantor Arts Center at Stanford Universityd, Strasbourg Museum of Modern and Contemporary Artd, Musée des Ursulinesd, Collection of Musée Denys-Puechd, Musée-trésor de Notre-Dame-de-l'Abbaye de Carcassonned, Art Gallery of Hamiltond, Національна галерея, Musée des Beaux-Arts de Valenciennesd, Балтиморський музей мистецтв, Musée Le Vergeurd, Реннський музей образотворчого мистецтва, Королівський музей витончених мистецтв[7], Musée de l’Histoire de Franced, Musée des Beaux-Arts et d'Archéologie de Besançond, Діжонський музей образотворчого мистецтва, Musée des Beaux-Arts de Toursd, Пінакотека штату Сан-Паулу, Музей мистецтва та історії юдаїзму, Musée départemental de l'Oised, Музей ван Гога[8], Музей образотворчих мистецтв Марселя і Raclin Murphy Museum of Artd
Нагороди	Римська премія (1857)
Леон Бонна у Вікісховищі

Леон Жозеф Флорентин Бонна (фр. Leon Joseph Florentin Bonnat; 20 червня 1833, Байонна — 8 вересня 1922, Монші-Сент-Елуа, Уаза) — французький академічний художник і портретист.

З 1846 до 1853 він жив у Мадриді, де його батько продавав книжки. Тут він навчався в Федерико де Мадрасо в Кунтца. У 21-річному віці він переїхав до студії Леона Коньє в Парижі.

Його історичні картини, потужне, золотисте забарвлення й гармонійні кольори показують впливи іспанського художника Дієго Веласкеса та іспанських реалістів. Картини кокетливі, але активно модельовані, відкриті, різко освітлені й великі складом. Вони повністю ґрунтовані на манері гладкого академічного малярства, але цілком виразні й натуралістичні. Картини часто виявляють теми, що походять з Біблії та античної міфології, а також жанрових сцен Італії та Сходу.

У 1869 році в Парижі його картини привернули увагу. У 1874 році він створив полотно розп'ятого Христа, що оголошено натуралістичним, і постійні глядачі та мистецтвознавці майже несприйняли цю картину. У Парижі в цей час говорили, що художник намалював розп'ятий відповідно до факту труп, що прибито до хреста.

З 1875 року він присвятив себе головним чином портретному малярству, чим зажив у Парижі великої слави (намалював близько 200 портретів). Серед його майстерних творів є портрети Луї Пастера, Олександра Дюма молодшого, Адольфа Тієра, Віктора Гюґо, Домініка Енгра, а також офіційні портрети Жюля Греві, Жюля Феррі, Арманда Фалереса, Адольфа Тієра та Еміля Лубе.

У своїй студії він мав багато учнів. З 1880 він став професором у Найвищій національній школі образотворчих мистецтв. Його учнями були Гюстав Кайботт, Рауль Дюфі, Томас Ікінс, Едвін Лорд Вікз, Олександр Форбс, Чарльз Лаваль, Раймонд Лекор, Адольф Фредерик-Лежен, Огюст Леру, Альфонс Осбер, Жорж Брак, П'єр-Гастон Риго, Генрі Сидонс Мовбрей, Анрі де Тулуз-Лотрек, Артур Гакер, Густав Вентцель і Анрі Акілле Зо.

До сучасного малярства він, одначе, ставився явно негативно й твори багатьох зі своїх колишніх студентів цілком відкидав. У віці 89 років помер у Монші-Сент-Елуа у департаменті Уаза.

• Адам і Єва виявили тіло Авеля (1860)
• Мучеництво святого Андрія
• Антигона веде сліпого батька Едипа (1865)
• Прочани перед статуєю Св. Петра в церкві Св. Петра (1864)
• Неаполітанці перед Палаццо Фарнезе в Римі (1866)
• Успіння Пресвятої Діви Марії (1869)
• Вулиці Єрусалиму
• Турецький цилюрник (1872)
• Гумористичні Скерцо (1873)
• Розп'ятий Христос (1874)
• Робота (1880)

• Французьке мистецтво
• Академізм

• [1] [Архівовано 1 жовтня 2009 у Portugese Web Archive]
• Galerie de la Base Joconde [Архівовано 1 липня 2020 у Wayback Machine.]