YaChudo

Леонард Скерський

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Леонард Скерський
Народження26 квітня 1866 Редагувати інформацію у Вікіданих
Стопниця, Буський повіт, Свентокшиське воєводство, Польща Редагувати інформацію у Вікіданих
Смертьквітень 1940 Редагувати інформацію у Вікіданих
Харків, Українська РСР, СРСР Редагувати інформацію у Вікіданих
розстріл Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняМеморіал жертв тоталітаризму Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Польська Республіка Редагувати інформацію у Вікіданих
ОсвітаМихайлівське артилерійське училище Редагувати інформацію у Вікіданих
Званнядивізійний генерал Редагувати інформацію у Вікіданих
Війни / битвиПерша світова війна і Польсько-радянська війна 1920 Редагувати інформацію у Вікіданих
РідQ63531796? Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Order of St. Vladimir 2nd class with swords орден Святого Володимира III ступеня з мечами орден Святої Анни II ступеня орден Святого Станіслава I ступеня з мечами орден Святого Станіслава II ступеня великий офіцер ордена Почесного легіону командор ордена Почесного легіону Grand Officer of the Order of the White Lion Commander of the Order of Military Virtue срібний хрест ордена Virtuti Militari Великий Хрест ордена Відродження Польщі Командорський Хрест із зіркою ордена Відродження Польщі Командорський хрест ордена Відродження Польщі Хрест Хоробрих золотий хрест Заслуги
Commemorative Badge of the Inspector General of the Armed Forces
Пам'ятна медаль за війну 1918-1921

Honorary Medal of the Polish Red Crossd

 Commemorative Badge of the Inspector General of the Armed Forces
CMNS: Леонард Скерський у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
Конференція армійських інспекторів у Варшаві, початок 1926 року. Перший ряд зліва: ген. Мечислав Норвід-Нойгебауер, ген. Ян Ромер, ген. Люціан Желіговський, ген. Едвард Шмігли-Ридз, ген. Олександр Осінський . Другий ряд зліва: Н.Н., майор Олександр Пристор, генерал Юзеф Рибак, ген. Леонард Скірський, ген. Тадеуш Піскор, полковник Тадеуш Каспшицький

Леонард Казімєж [1] Скірський (пол. Leonard Kazimierz Skierski, нар.. 26 квітня 1866 р. Стопниця, Царство Польське, Російська Імперія пом. весна 1940 р. Харків, УРСР, СРСР ) — генерал-майор Армії Російської імперії та генерал-майор Війська Польського, жертва Катинського розстрілу .

Біографія

Леонард Казімєж Скерський народився 26 квітня 1866 року в місті Стопниця в старовинній дворянській родині гербу Пухала , кальвіністської (євангельської реформи) конфесії, в сім'ї Генрика Скерського та Гелени, уродженої Хассман. Його молодший брат Стефан Скерський (1873—1948) був пастором і багаторічним суперінтендантом (єпископом) Євангельської реформатської церкви.

Відвідував чоловічу урядову гімназію в місті Кельці[2]. У зв'язку з євангельською релігією на нього не поширювалося імперське обмеження служби в царській армії поляків католицького віросповідання, вступив до армії добровільно. Закінчив Воронезький кадетський корпус і Михайлівське артилерійське училище в Санкт-Петербурзі в 1887 році. Звання офіцера отримав у 1888 році в 3-й гвардійській артилерійській бригаді. У 1906 році отримав звання полковника артилерії.

ген. Леонард Скірський, ген. Пол Генріс і маршал Юзеф Пілсудський, серпень 1920 року

На початку Першої світової війни командував 2-м ескадроном 3-ї гвардійської артилерійської бригади. 11 лютого 1915 року присвоєно звання генерал-майора зі старшинством 29 вересня 1914 року. З 10 березня 1915 командував 7-ю артилерійською бригадою. Потім був начальником штабу 21-го армійського корпусу. 28 квітня 1917 року став інспектором артилерії п'ятого армійського корпусу. На початку Лютневої революції 1917 р. організував Асоціацію польських вояків у 5-му корпусі з наміром створити 4-й польський корпус у Росії. Був заарештований більшовиками, але зумів втекти в Україну, де приєднався до Другого польського корпусу в Росії, під керівництвом генерала Евгеніуша де Хенінг-Міхаеліса. Після роззброєння корпусу австро-угорською армією, Скерський уникав арешту і воював на боці «білого руху».

15 травня 1919 р. призначений командиром сьомої піхотної дивізії[3], а 20 травня 1919 р. офіційно прийнятий до Війська Польського із затвердженням звання генерал-лейтенанта та старшинства 29 вересня 1914 р.[4] 25 липня 1919 р. звільнений з дійсної служби і зарахований до 1-го запасу. 26 серпня 1919 року був відкликаний на діючу службу до Війська Польського і призначений до армії генерала Галлера[5]. Випускник 4 курсу Центру артилерійських досліджень у Варшаві.

У 1920 році, під польсько-радянської війни, під час переслідувань, які розпочалися біля столиці після Варшавської битви, командував четвертою армією. Очолюване ним оперативне з'єднання та 2-а армія ген. Едварда Ридз-Смігли, 25 вересня вони захопили Гродно і розгромили більшовицькі війська в його районі. Це закріпило успіх операції на Німані[6].

20 вересня 1920 року було затверджено звання 1 квітня 1920 р. генерал-лейтенанта «в артилерії з групи б. Східний корпус і колишня російська армія»[7].

28 лютого 1921 було затверджено звання 1 квітня 1920 року у званням генерал-лейтенанта «в артилерії з групи б. Східний корпус і колишня російська армія»[8]. 3 травня 1922 р. завірений у званні генерал-майора зі старшинством 1 червня 1919 р. в генеральському корпусі[9].

Під час Травневого перевороту перейшов на бік Юзефа Пілсудського, заарештованого прихильниками уряду. Звільнений, а потім облюбований командою Пілсудського. Серед іншого він був:

  • командиром сьомої піхотної дивізії V—VII 1919 р. у Сілезькому повстанні,
  • командиром 1- ї польської стрілецької дивізії VII—IX армії Галлера 1919 р., воював на Волині,
  • командиром 13-ї піхотної дивізії, вересень-грудень 1919 р.
  • командиром 4-ї стрілецької дивізії, грудень 1919 — травень 1920, участь у Київській операції,
  • Командувачем Оперативної групи V—VII 1920 р. у польсько-більшовицькій війні ,
  • Командувачем VII армією 4 1920 — лютий 1921, участь у Варшавській битві та контратаці Війська Польського у польсько-радянській війні, 4-а армія в боях досягла обл. Случ на Волині. Він був нагороджений Virtuti Militari другого класу.
  • Армійським інспектором № ІІІ у Торуні, лютий 1921 — жовтень 1926 р.
  • армійським інспектором у Варшаві, жовтень 1926 — грудень 1931.

31.12.1931 вийшов у відставку[10].

Після виходу на пенсію оселився у Варшаві. Був активним в об'єднаннях Євангельської реформатської церкви в Польщі. У 1936 р. обраний головою церковного Синоду. Під час агресії СРСР проти Польщі 17 вересня 1939 р. гостював із дружиною Наталією та полковником. Раймунд Бжозовський з генералом Станіславом Соллогубом-Довойно в маєтку Зіолово Кобринського повіту[11][12]. 20 вересня ген. Соллогуб-Довойно був розстріляний співробітником НКВС на очах у родини, а ген. Скірський був заарештований, як він стояв, не дозволяючи забрати пальто, а потім ув'язнений у в'язниці НКВС у Кобрині[13][14]. 15 жовтня 1939 р. його перевезли до табору в Старобельську, а потім, у 1940 р., вбили в штабі НКВС у Харкові.

Ймовірно, генерал Леонард Скерський був найстарішим польським військовополоненим, убитим під час Катинської різанини.

Похований на Польському військовому кладовищі в Харкові[15].

Вшанування пам'яті

Дошка пам’яті офіцерів Війська Польського, замордованих у Катині та Харкові. Серед них і Генерал Леонард Скерский. Євангельсько-реформатський цвинтар у Варшаві

Указом Леха Качинського, президента Республіки Польща від 5 жовтня 2007 р. № 112-48-07 Леонарду Скерському було посмертно присвоєно звання генерал-лейтенанта [16] . Акція була оголошена уВаршаві 9 листопада 2007 року під час церемонії «Пам’ятаємо Катинь – вшануймо пам’ять Героїв».

15 серпня 2014 року, до 94-ї річниці чуда на Віслі, на кладовищі полеглих у Варшавській битві в Оссуві було відкрито меморіальну дошку в пам’ять восьми командирів польських частин, які брали участь у бойових діях, які у 1940 році стали жертвами бойових дій. Катинська різанина; генерал-майор Станіслав Галлер, генерал-майор Генрик Мінкевич, генерал-майор. Леонард Скірський, бригадний генерал Броніслав Богатеревич, бригадний генерал Казімєж Орлик-Лукоский, бригадний генерал Мечислав Сморавінський, кол. Стефан Косецький, підполковник Вільгельм Каспшикевич [17] [18] .

Особисте життя

З 1908 р. був одружений з Наталією Горинь православного віросповідання. У них не було дітей, однак Леонард усиновив її сина від першого шлюбу Валеріана (1909 р.н.) [19]

Нагороди

Бібліографія

Примітки

  1. ↑ W źródle rosyjskim wskazanym w sekcji "Linki zewnętrzne" jako drugie imię jest podany "Wilhelm".
  2. ↑ A. Massalski, J. Szczepański, Słownik biograficzny zasłużonych nauczycieli i wychowanków. I Liceum Ogólnokształcące im. Stefana Żeromskiego w Kielcach, Kielce 2010, s. 112.
  3. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 60 z 31 maja 1919 roku, poz. 1905.
  4. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych Nr 59 z 29 maja 1919 roku, poz. 1869.
  5. ↑ Dziennik Rozkazów Wojskowych nr 90 z 25 września 1919 roku, poz. 3297.
  6. ↑ Operacja niemeńska. 26 września 2013. Архів оригіналу за 14 травня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  7. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 37 z 29 września 1920 roku, poz. 858.
  8. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych nr 11 z 19 marca 1921 roku, poz. 317.
  9. ↑ Spis oficerów służących czynnie w dniu 1.6.1921 r. Dodatek do Dziennika Personalnego M.S.Wojsk. nr 37 z 24 września 1921 roku, s. 3, 870.
  10. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych nr 5 z 3 sierpnia 1931 roku, s. 247.
  11. ↑ Archiwum Andrzeja Słowickiego, pasierbowanego wnuka gen. Stanisława Dowoyno-Sołłohuba. Frankfurt nad Menem
  12. ↑ Generałowie Odrodzonej Rzeczypospolitej. Tom II. Toruń: Oficyna Wydawnicza Turpress. с. 130. ISBN 83-86781-08-4.
  13. ↑ Archiwum Andrzeja Słowickiego, pasierbowanego wnuka generała Stanisława Dowoyno-Sołłohuba. Frankfurt nad Menem.
  14. ↑ Generałowie Odrodzonej Rzeczypospolitej. Tom II. Toruń: Oficyna Wydawnicza – Turpress. с. 130. ISBN 83-86781-08-4.
  15. ↑ Charków. Księga Cmentarna Polskiego Cmentarza Wojennego. Warszawa 2003, s. 488.
  16. ↑ M.P. z 2007 r. nr 85, poz. 885
  17. ↑ Odsłonięcie w Ossowie popiersi gen. Andrzeja Błasika i abp. Mirona Chodakowskiego. 18 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 2 лютого 2020. Процитовано 20 березня 2022.
  18. ↑ Piotr Czartoryski-Sziler. 16 sierpnia 2015. Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  19. ↑ а б в г д е Polak (red.), 1991.
  20. ↑ а б в г д е ж и Czy wiesz kto to jest? (вид. II popr). Warszawa: Główna Księgarnia Wojskowa. 1938. с. 670.
  21. ↑ Dekret Wodza Naczelnego L. 2763 z 15 marca 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. Nr 13 poz. 409) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  22. ↑ M.P. z 1938 r. nr 258, poz. 592 „za wybitne zasługi na polu pracy społecznej” .
  23. ↑ Dziennik Personalny Ministerstwa Spraw Wojskowych Nr 123 z 20 listopada 1925 roku, s. 661.
  24. ↑ Order Odrodzenia Polski. Trzechlecie pierwszej kapituły 1921–1924. Warszawa: Prezydium Rady Ministrów. 1926. с. 20. Архів оригіналу за 31 жовтня 2021. Процитовано 20 березня 2022.
  25. ↑ „Za męstwo okazane w walce z nieprzyjacielem w obronie Ojczyzny”; Rozkaz Ministra Spraw Wojskowych L. 1863 z 28 lipca 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. nr 31, poz. 1298) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  26. ↑ M.P. z 1930 r. nr 98, poz. 143 „za zasługi na polu organizacji i wyszkolenia wojska”.
  27. ↑ Święto 37 P. P. Ziemi Łęczyckiej w Kutnie. Nr 40. Wojskowy Instytut Naukowo-Wydawniczy. 4 października 1931: 863. {{cite journal}}: |volume= має зайвий текст (довідка); Cite journal вимагає |journal= (довідка)
  28. ↑ Rozkaz Ministra Spraw Wojskowych L. 1717 z 28 maja 1921 r. (Dziennik Personalny z 1921 r. nr 29, poz. 1208) [Архівовано 4 квітня 2019 у Wayback Machine.]
  29. ↑ Zarządzenie Prezydenta RP G.M.I.L. 6094/1926 z 23 marca 1926 Dziennik Personalny z 1926 r. nr 16, s. 106 [Архівовано 1 липня 2017 у Wayback Machine.]
  30. ↑ Zarządzenie Prezydenta RP G.M.I.L. 3149/1926 z 30 stycznia 1926 Dziennik Personalny z 1926 r. nr 12, s. 70 [Архівовано 3 жовтня 2018 у Wayback Machine.]

Зовнішні посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).