Лексикографія

Лексикографія (від грец. λεξικογραφία та грец. λεξικόν — словник і грец. γράφω — пишу), словникарство — розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних задач. Відповідно до цього виділяють практичну й теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на берегах і в тексті рукописів книг.

Витоки лексикографії простежуються ще наприкінці IV тисячоліття до н. е. Найдавнішими відомими прикладами є шумерські клинописні тексти, виявлені в місті Урук. У давнину лексикографічні праці зазвичай мали форму списків слів, у яких фіксувався словниковий склад певної мови. Інші ранні списки слів виявили єгипетською, аккадською, санскритсьою та еблаїтською мовами. Вони укладалися як одномовні або двомовні переліки слів. Їхня структура могла ґрунтуватися на різних принципах, зокрема на тематичному поділі або розподілі слів за частинами мови. Перші розлогі глоси, списки слів з супровідними визначеннями, почали з'являтися близько 300 року до н. е., після чого лексикографія почала розвиватися більш послідовно. Об'ємніші глоси виникали в літературних культурах античності й інших тогочасних цивілізацій, зокрема в Греції, Римі, Китаї, Індії, Сасанідській Персії та на Близькому Сході. 636 року Ісидор Севільський уклав першу систематизовану етимологічну працю. Наприкінці XIV століття для позначення такого типу текстів уперше почали використовувати слово dictionarium^[1][2][3].

З винайденням та поширенням друкарського верстата Йоганна Гутенберга у XV столітті лексикографія набула значного розвитку. Словники ставали дедалі поширенішими, а їхнє призначення поступово змінювалося: від засобу збереження лексичних знань до способу поширення лексичної інформації. Основи сучасної лексикографічної практики сформувалися протягом XVIII—XIX століть завдяки діяльності таких відомих лексикографів, як Семюел Джонсон, Володимир Даль, брати Ґрімм, Ной Вебстер, Джеймс Мюррей, Пітер Марк Роджет, Джозеф Емерсон Вустер й інші^[1][2][3].

У XX столітті винайдення комп'ютерів зумовило чергові зміни в лексикографії. Завдяки доступу до великих баз даних пошук лексичних свідчень став значно швидшим і простішим. Корпусні дослідження також дали змогу лексикографам розрізняти окремі значення багатозначних слів на підставі відповідних мовних даних. Крім того, лексикографи отримали можливість працювати нелінійно, не дотримуючись традиційного лексикографічного порядку, зокрема алфавітного^[4].

На початку XXI століття дедалі ширше застосування штучного інтелекту почало впливати на лексикографію, яка традиційно вимагала значних витрат часу та ретельного опрацювання деталей. Появу штучного інтелекту деякі дослідники схарактеризували як «кінець лексикографії»^[5]. Інші, однак, скептично ставляться до думки, що людські лексикографи втратять свою роль у галузі, яка досліджує мову — явище, тісно пов'язане з людською природою^[6].

Незалежно від того, наскільки корисною може бути праця людей-лексикографів для розвитку лексикографії, фінансування таких посад поступово скорочується. Поширення інтернету з 1990-х років призвело до різкого зниження продажів друкованих словників. Чимало колись відомих видавничих брендів припинили випускати нові видання та почали надавати ліцензії на використання останніх підготовлених ними редакцій словників. Упродовж 2000-х і 2010-х років доходи від реклами допомагали підтримувати онлайн-версії словників, зокрема Merriam-Webster і Dictionary.com. Ці компанії й надалі наймали лексикографів для актуалізації словникового вмісту. Однак зміни в роботі пошукової системи Google, яка була основним джерелом трафіку на ці сайти, спричинили скорочення відвідуваності починаючи з 2016 року. Унаслідок цього ці компанії також значною мірою скоротили персонал, який займався укладанням словників, тоді як цю роботу продовжили ентузіасти, науковці та залучені на контрактній основі фахівці. За оцінкою Стефана Фатсіса 2025 року кількість лексикографів, які працювали повний робочий день у комерційному секторі, скоротилася до менш ніж чверті від рівня 2000 року^[7].

Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів, див. словник мови письменника), чи в частинах близько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та спорідненості з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

Енциклопедичні словники фіксують і пояснюють не слова, а пов'язані з тими чи іншими словами (як назвами відповідних явищ) відомості з різноманітних ділянок знання, мистецтв, виробництв, політичного життя тощо. Тому в енциклопедичних словниках зовсім не мають місця слова таких граматичних категорій, як займенники, вигуки, сполучники, частки; прислівники, дієслова та прикметники подаються у цих словниках лише тоді, коли вони термінологізувались, тобто вживаються для точного вираження спеціальних понять і означення спеціальних предметів.

Є енциклопедичні словники загальні, або універсальні (тритомний «Український радянський енциклопедичний словник», 1986—1987 рр.) і галузеві, або спеціальні («Українська літературна енциклопедія», Т.1, 1988 р.).

Філологічні словники мають кілька основних типів і багато різновидів, але об'єктом описування в них завжди є саме слово. Залежно від типу й характеру філологічного словника, конкретне слово в ньому може розглядатися в одному чи в кількох аспектах, скажімо, з погляду походження чи функціонування протягом певного історичного періоду, правописання, вимови і т. д.

Філологічні словники можуть бути одномовні, двомовні і багатомовні.

Серед одномовних словників найважливішим типом є словник тлумачний. В ньому засобами рідної мови розкривається (витлумачується) значення слова, характеризуються його граматичні й стилістичні властивості, подаються типові словосполучення (речення) і фразеологічні звороти, де вживається слово у відповідному значенні («Словник української мови», Т 1-11, 1970—1980); Словник української мови в 20 томах).

Словник етимологічний — лексикографічна праця, в якій з'ясовується походження слова: розкривається первісне значення, реконструюється найдавніша форма слова, вказується, чи слово запозичене, чи власне українське («Етимологічний словник української мови» у 7 томах).

Словник асоціативний — словник, у якому представлені результати асоціативного експерименту. Статті в А. С. розташовують за алфавітом. Назвою статті в асоціативних словниках служать слова-стимули, після яких наводять викликані ними реакції в алфавітному порядку; реакції з однаковою частотністю упорядковують за алфавітом у межах відповідної групи (Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; Бутенко Н. П. Словник асоціативних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989; Мартінек С. В. Український асоціативний словник: У 2 т. — Львів, 2007).

Словник іншомовних слів — словник, у якому розкривається значення іншомовних слів, що ввійшли до лексичного складу рідної мови, і вказується, з якої мови вони засвоєні («Словник іншомовних слів», Довіра, 2000).

Словник історичний — один з різновидів тлумачного словника, в якому подаються слова певної історичної епохи за даними писемних пам'яток, з'ясовується їх значення, наводяться ілюстрації («Словник староукраїнської мови XIV—XV ст.», Т 1-2, 1977—1978).

Словник орфографічний — словник, який подає перелік слів у їх нормативному написанні.

Словник орфоепічний — служить довідником правильної нормативної вимови і нормативного наголосу.

Словник перекладний — словник, у якому реєстрове слово в різних його значеннях перекладається відповідниками іншої мови.

Словник синонімів — у ньому подані ряди синонімів, що групуються навколо стрижневих слів, розташованих в алфавітному порядку.

Словник термінологічний — словник, у якому подана система термінів певної галузі науки, виробництва, мистецтва.

• Нарис історії української лексикографії / А. Москаленко. — К. : Рад. шк. 1961. — 162 с.
• Сидні І. Лендау. Словники: мистецтво та ремесло лексикографії / Пер. з англ. Ольга Кочерга. — К.: К. І. С., 2012. — 480 с. (коротко про видання [Архівовано 19 березня 2013 у Wayback Machine.])
• Українська лексикографія: історія, сучасність та комп'ютерні технології: навч. посіб. / В. В. Дубічинський — Х. : НТУ «ХПІ», 2004. — 203 с.
• Українська лексикографія 1917 — поч. ХХІ ст. // Українська мова: енциклопедія. — К. : Вид-во «Укр. енц. ім. М. П. Бажана», 2004. — С. 300—304.

• Лексикографія // Енциклопедичний словник класичних мов / Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 296. — ISBN 978-966-439-921-7.
• Лексикографія [Архівовано 18 грудня 2004 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
• Лексикографія // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 549-550.
• Лексикографія музична // Українська музична енциклопедія / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2011. — Т. 3 : [Л – М]. — С. 70-72.