YaChudo

Лейма Гбові

Переглядів: 0. Оновлено 10.10.2026.

Лейма Гбові
Народилася1 лютого 1972[1][2][3] (54 роки) Редагувати інформацію у Вікіданих
Монровія, Ліберія[4][5][…] Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Ліберія[7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьполітична діячка, підприємиця, економістка, антивоєнна активістка, активістка, активістка громадянських прав Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьправа людини, владнання спорівd і права жінок[8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Alma materEastern Mennonite Universityd[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Знання мованглійська Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладКолумбійський університет Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоNobel Women's Initiatived[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
Magnum opusМасовий рух ліберійських жінок за мир і Pray the Devil Back to Helld Редагувати інформацію у Вікіданих
Конфесіялютеранство Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиThelmad, Amberd, Nicole, Arthur і Joshuad Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
Нобелівська премія миру

Gruber Prize for Women's Rightsd (2009)

премія «Профіль в хоробрості»d (2009)

Міжконфесійна нагорода Джеймса Паркса Мортонаd

Bonn International Democracy Prized (16 листопада 2018)

IMDbID 3091658 Редагувати інформацію у Вікіданих

Лейма Роберта Гбові (англ. Leymah Roberta Gbowee; нар. 1 лютого 1972, центральна Ліберія) — ліберійська антивоєнна активістка, феміністка, підприємиця, економістка. Лауреатка Нобелівської премії миру за 2011 рік спільно з Тавакуль Карман і Елен Джонсон-Серліф «за ненасильницьку боротьбу за безпеку жінок і за права жінок на повноправну участь у побудові миру». Лауреатка Премії Грубера за права жінок (2009).

Біографія

Народилася у 1 лютого 1972 року у центральній Ліберії у сім'ї середнього класу. Батько працював з урядом, з Агентством Національної Безпеки, а мати була старшою фармацевткою в аптеці національного госпіталю.[11] У 1989, коли Лейма щойно закінчила школу та збиралася вивчати медицину в університеті, щоб стати педіатром, розгорнулася перша громадянська війна у Ліберії. У 17 років з батьками та двома сестрами з трьох переїхала до столиці — Монровії.

«В одну хвилину я була підлітком, а у наступну хвилину вже дорослою, піклуючись про 20 людей, які прийшли до нас».[11]

У 1995—1996 роках Лейма Гбові працювала радницею в справах біженців у притулку для переміщених осіб при Міністерстві охорони здоров'я Ліберії.[12]

З 1998—2002 роки працювала в програмі Trauma Healing and Reconciliation Program of the Lutheran Church in Liberia як соціальна працівниця та тренерка. ЇЇ обов'язки включали роботу з пораненими колишніми дітьми-солдатами. Будучи єдиною жінкою-тренеркою, яка навчала військових, поліцейських та інші служби безпеки про травму, її наслідки і способи поводження з нею[13], Гбові дійшла висновку, що саме жінки мусять зупинити війну, у якій готові брати участь чоловіки.[14]

Згодом, у 2002 році, Гбові організувала жіночий ліберійський рух за мир «Women of Liberia Mass Action for Peace».[12] Рух розпочався попри надзвичайно обмежені в Ліберії цивільні права. Тисячі жінок різного віросповідання та соціальних класів мобілізували свої зусилля, влаштовували мовчазні ненасильницькі протести, які включали сексуальний страйк, а також погрози прокляттям. Жінки одягали білі футболки як символ миру та виходили на вулиці з плакатами кілька тижнів поспіль. Вони закликали президента та повстанців сісти за стіл переговорів.[12]

У 2003 році під час Другої громадянської війни в Ліберії активістки руху примусили зустрітися з ними президента Чарлза Тейлора. Про це Леймі Гбові як лідерці руху повідомив Спікер парламенту.[11] Активістки взяли з президента обіцянку відвідати мирні переговори в Акрі в Гані для домовленостей з повстанцями з Liberians United for Reconciliation and Democracy and Movement for Democracy in Liberia. Аналогічної обіцянки рух домігся від повстанців. Гбові очолила делегацію ліберійок у поїздці до Гани, з метою продовжувати чинити тиск на ворогуючі фракції під час мирного процесу та з метою участі у переговорах. У критичний момент, коли переговори здавалися зупиненими, Гбові і майже 200 жінок сформували людську барикаду, щоб перешкодити представникам Тейлора і повстанських воєначальників покинути зал для їжі або будь-якої іншої причини, поки вони не дійшли домовленості про мир.[15]

Коли сили безпеки намагалися заарештувати Гбові, вона пригрозила повністю оголитися — акт, який за традиційними африканськими переконаннями приніс би прокляття та страшні нещастя чоловікам. Загроза спрацювала, і це виявилося вирішальним поворотним пунктом для мирного процесу.[15]

З 2001 до 2005 року Лейма Гбові була програмною координаторкою у миротворчій організації «Жінки у створенні миру» (Women in Peacebuilding, WANEP).[12]

У 2006 році Гбові співзаснувала Women Peace and Security Network Africa (WIPSEN-A) в Аккрі та продовжувала виконувати обов'язки її виконавчої директорки протягом шести років. WIPSEN-A — це пан-африканська неприбуткова організація, орієнтована на підтримку стратегічної участі та лідерства жінок в встановленні миру та безпеки на континенті.

У лютому 2012 року Гбові запустила нову громадську організацію, Gbowee Peace Foundation Africa [Архівовано 30 червня 2019 у Wayback Machine.] у Монровії та у Ліберії, яка надає освітні та лідерські можливості для розвитку жінок, дівчат і молоді.

На даний момент Лейма Гбові є членкинею ради директорів Нобелівської Жіночої Ініціативи, Фонду Gbowee Peace [Архівовано 30 червня 2019 у Wayback Machine.], Фонду Peace Jam [Архівовано 21 червня 2019 у Wayback Machine.], Мережі Лідерів Африканських Жінок [Архівовано 30 червня 2019 у Wayback Machine.] для репродуктивного здоров'я та планування сім'ї.

У 2009 році історію Лейми Гбові та її руху екранізовано у фільмі «Відправити молитвою диявола назад у пекло» (Pray the Devil Back to Hell).

У 2011 році вийшли її мемуари «Могутніми хай будуть наші сили: як сестринство, молитва та секс змінили націю війни» (Mighty Be Our Powers: How Sisterhood, Prayer and Sex Changed a Nation at War).

Нагороди

За свою миротворчу та активістську діяльність Лейма отримала низку нагород:

Примітки

  1. ↑ http://www.infoplease.com/biography/var/leymahgbowee.html
  2. ↑ http://www.nndb.com/lists/499/000063310/
  3. ↑ http://www.bbc.co.uk/news/world-africa-15215312
  4. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #1017068275 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  5. ↑ http://www.factmonster.com/biography/var/leymahgbowee.html
  6. ↑ http://www.ucc.org/black-history/test/profiles-iframe.html?page=13
  7. ↑ http://www.nytimes.com/2011/10/10/world/africa/on-the-campaign-trail-liberias-sirleaf-plays-down-nobel-win.html
  8. ↑ https://meta.wikimedia.org/wiki/Event:Breaking_the_Silence-_African_Women_Against_Gender-Based_Violence
  9. ↑ https://emu.edu/now/news/2011/emu-alum-wins-nobel-peace-prize/
  10. ↑ https://nobelwomensinitiative.org/laureate/
  11. ↑ а б в Leymah Gbowee. Academy of Achievement (амер.). Архів оригіналу за 30 листопада 2018. Процитовано 30 червня 2019.
  12. ↑ а б в г 💃󾆶 Лейма Гбови: остановить войну молитвой. She-Win (рос.). 5 червня 2018. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  13. ↑ GBOWEE BIOGRAPHY – Gbowee Peace Foundation Africa (амер.). Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  14. ↑ Ла Страда - Україна -. la-strada.org.ua. Архів оригіналу за 30 червня 2019. Процитовано 30 червня 2019.
  15. ↑ а б The Nobel Peace Prize 2011. NobelPrize.org (амер.). Архів оригіналу за 19 липня 2019. Процитовано 30 червня 2019.

Посилання

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).