Ларрі Міллер

Лоуренс Джон Міллер
англ. Larry Miller
Народилася	15 жовтня 1953 (73 роки) Веллі-Стрім, Нассау, Нью-Йорк, США
Громадянство	США
Діяльність	характерний актор, телеактор, подкастер, кіноактор, сценарист, актор озвучування
Alma mater	Емгерстський коледж, Valley Stream Central High Schoold і Valley Stream South High Schoold
Роки діяльності	1982 — тепер. час
У шлюбі з	Eileen Connd
IMDb	nm0588777
Нагороди та премії
honorary doctorate of the University of the Mediterranean - Aix Marseille IId (19 червня 2000)
larrymillerhumor.com
Лоуренс Джон Міллер у Вікісховищі

Лоуренс Джон Міллер (англ. Lawrence John Miller; народився 15 жовтня 1953 року)^[1] — американський комік, актор, актор озвучування, подкастер і колумнист. Його вважають передусім видатним характерним актором. Відоме профільне видання зазначало, що на Міллера «завжди можна розраховувати, адже він покращує кожен фільм або телевізійне шоу, у якому з'являється».

Серед його найвідоміших ролей: Лу Бонапарте у серіалі «Шаленію від тебе», Бос із гострим волоссям у мультсеріалі «Ділберт», Едвін Пул у судовій драмі «Юристи Бостона», містер Голлістер у культовій «Красуні», декан Річмонд у комедіях «Чокнутий професор» та «Чокнутий професор 2: Родина Клампів», Волтер Стратфорд у підлітковій класиці «10 речей, які я в тобі ненавиджу», директор Елліот Джиндрейк у комедії «Велика гра Макса Кібла» та стиліст Паоло Путтанеска у дилогії «Щоденники принцеси». Він також повернувся до ролі Волтера Стратфорда в однойменному телесеріалі-адаптації.

Окрім цього, Міллер є одним із постійних акторів у псевдодокументальних фільмах режисера Крістофера Ґеста.

Міллер народився в Брукліні в єврейській родині, а виріс у місті Веллі-Стрім на Лонг-Айленді, штат Нью-Йорк^[1][2]. Він серйозно вивчав музику — зокрема вокал, віолончель, фортепіано та ударні — в Емгерстському коледжі^[3].

Першою акторською роботою Міллера була роль ведучого в телесеріалі «Слава». Проте справжню увагу широкої публіки він привернув після появи у популярних сценах фільму «Красуня», де зіграв послужливого продавця розкішного магазину одягу для головних героїв^[4].

Його фільмографія включає роль Волтера Стратфорда у стрічці «10 речей, які я в тобі ненавиджу», а також роботу над кількома проектами Крістофера Ґеста. Він виконував помітні другорядні ролі у таких фільмах, як «Тягни далі, Колумбе», «Убивства на радіо», «Чокнутий професор», «Чокнутий професор 2» та «Велика гра Макса Кібла». Загалом на його рахунку понад 50 появ у повнометражних фільмах.

На телебаченні Міллер входив до основного акторського складу проектів «Життєва справа», «У гонитві за щастям» та «Купідон з вищої школи». Він також є частим гостем у різноманітних серіалах, і одна з найяскравіших таких появ — роль неприємного швейцара в епізоді «Швейцар» ситкому «Сайнфелд». У драматичній комедії «Юристи Бостона» він зіграв ексцентричного адвоката Едвіна Пула. Також він двічі з'явився у серіалі «Закон і порядок» у ролі власника нічного клубу Майкла Добсона, а в третьому епізоді зіграв самого себе. У ситкомі «8 простих правил» Міллер втілив образ Томмі — нестерпного батька Кайла та колеги головного героя^[5].

Відомо, що Ларрі Міллер товаришує з Джеррі Сайнфелдом і свого часу навіть проходив прослуховування на роль Джорджа Костанзи у «Сайнфелді»^[6][7].

Як стендап-комік Міллер найбільше відомий своїм коронним монологом «П'ять рівнів алкогольного сп'яніння», який критики називали майстерним, чудово написаним та таким, що сильно вплинув на жанр^[8].

З 2002 по 2004 рік Міллер писав регулярну колонку для журналу «The Weekly Standard»^[9]. Після закриття видання він продовжив періодично дописувати для газети «Washington Examiner»^[10]. У своїх матеріалах він зазвичай торкався тем політики, ділився спогадами про колег по цеху та розповідав кумедні історії з власного життя^[10].

Цікаво, що два його тексти за 2002 рік стали вірусними у популярних на той час електронних розсилках, але в обох випадках авторство помилково приписали іншим людям. Його першу статтю, де висміювалися пацифістські штампи, приписали відставному генералу Військово-повітряних сил Річарду Гоулі^[11]. Другу колонку на захист Ізраїлю в конфлікті розтиражували під іменем його колеги — коміка Денніса Міллера^[12]. Крім того, знаменитий вірусний лист про погляди Джорджа Карліна на старіння частково складався з матеріалу, який Ларрі Міллер виконував у своїх стендап-виступах у дев'яностих^[13].

Міллер також запустив успішний щотижневий подкаст під назвою «Цей тиждень з Ларрі Міллером». У квітні 2012 року шоу довелося поставити на паузу, оскільки актор невдало впав і зазнав важкої травми голови. Після госпіталізації та перебування в комі він пройшов тривалу реабілітацію і повернувся до мікрофона у січні 2013 року^[14]. Згодом проект перейменували на «Шоу Ларрі Міллера». Подкаст офіційно завершився у грудні 2020 року, а фінальний випуск Міллер назвав грандіозним фіналом, пояснивши закриття складнощами безпечного виробництва під час пандемії COVID-19^[15].

У 1993 році Міллер одружився з телевізійною сценаристкою Ейлін Конн. Пара має двох дітей^[16].