YaChudo

Косинери

Переглядів: 0. Оновлено 31.10.2026.

Косинери
Зображення
Участь у військовому конфліктіПовстання Костюшка, Листопадове повстання 1830—1831, Краківське повстання 1846, Великопольське повстання 1848 року і Польське повстання 1863–1864 Редагувати інформацію у Вікіданих
КраїнаРіч Посполита Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Косинери у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих
1. Офіцер косинерів, 2, 5, 6. — косинери, 3. Пікінер, 4. Прапороносець, що тримає прапор Краківського батальйону коринерів.
Косинери на картині Яна Матейка «Костюшко в Рацлавицях» 1888 року.
Міхал Стахович, Косинери селянського збору 1794 року

Косинери (пол. Kosynierzy — «косарі»)— піхотинці добровольчих та міліційних формувань, сформованих як форма масової мобілізації, озброєні бойовими косами.[1] Назва зазвичай стосується періоду повстання Костюшка, хоча подібні підрозділи також брали участь в інших військових кампаніях у Речі Посполитій. Через свій імпровізований характер ці підрозділи були характерні для партизанської та повстанської війни. Девізом косарів було «живити та боронити», що було зображено на їхньому прапорі.

Історія формування

Креслення з правил для косарів, написаних Пйотром Айгнером, «Короткий аналіз пік та кос», 1794.

Це формування вперше з'явилося в Польщі під час повстання Костюшка. Ідея формування таких підрозділів приписується Тадеушу Костюшку, на основі брошури Юзефа Павліковського «Чи можуть поляки досягти незалежності?»[2]. Вже в молодості той самий автор у своїй анонімній праці «Проєкт зміцнення національних сил» пропонував встановити закон, який зобов'язував би села сплачувати кошти на вогнепальну зброю, кування наконечників списів та перетворення сільськогосподарських кіс на бойові з «прямим полотном…»[3] вбачаючи в цьому можливість швидкого і відносно дешевого збільшення бойового потенціалу польських військ у боротьбі з загарбниками

Через нестачу особового складу в регулярній армії та нестачу вогнепальної зброї, громадян, набраних через посполите рушення, озброювали косами та формували в загони так званого «рухомої міліції»[4]. Ці підрозділи зазвичай виконували функції охорони порядку, працювали над зміцненням фортифікаційних споруд і підтримували регулярну армію під час оборони міста. Пізніше їх також використовували під час військових дій і як резерв під час битв. У цей період була навіть створена спеціальна інструкція з бойових дій для косинерських підрозділів під назвою «Короткий курс з пік і кос», написана польським архітектором і офіцером повстання Пйотром Айгнером[5][6].

Перші такі підрозділи були створені вербувальниками Тадеуша Костюшка, братами Яном та Анджеєм Сласькими, землевласниками з Краківської області. Вони зібрали селянські загони приблизно з 2000 піхотинців, озброєних переважно косами, піками та сокирами[7]. Членів цих підрозділів, які утворювали так зване «Краківське ополчення», тоді називали «косинерами». Спочатку ці підрозділи були лише допоміжними силами і не були включені до регулярної армії, але з часом деякі з них, зокрема унтер-офіцери, були включені до складу війська. Косинери, які здобули славу захопленням гармат у битві під Рацлавицями, утворили два формування в польській армії: 1-й Краківський гренадерський полк та 2-й Краківський гренадерський полк[8].

Всупереч поширеній думці, під час Костюшківського повстання косинери не були домінуючим видом військ і використовувалися лише як допоміжні та доповнювальні сили. Незважаючи на певні недоліки вогнепальної зброї, більшою проблемою були рекрути без військової підготовки, які не вміли нею користуватися. Королівські піхотні полки були забезпечені вогнепальною зброєю на рівні 75,4 %, а стрілецькі батальйони та міліція — на рівні 68,9 %. Решті солдатів були видані піки та коси, головним чином через невміння користуватися рушницями.[9] Лише в одному полку, 7-му Коронному піхотному полку, у 1794 році косинери становили більшість вояків.

Косинер, 9-й лінійний піхотний полк — 1830
Участь косинерів у війську повстання Костюшка[10]
Полк Рушниці Коси та піки
1-й Королівський піхотний полк 73 % 23 %
2-й Королівський піхотний полк 65 % 35 %
3-й піхотний полк Чапського 70 % 30 %
4-й піхотний полк Великої коронної булави 84 % 16 %
5-й фузилерський полк 85 % 15 %
6-й піхотний ланівський полк 72 % 28 %
7-й Королівський піхотний полк 32 % 68 %
8-й піхотний полк Коронної польової булави 66 % 34 %
9-й полк піхоти Рачинського 66 % 34 %
10-й піхотний полк Ридзинської ординації 100 % –
13-й піхотний полк Острозької ординації 82 % 18 %
14-й піхотний полк ім. Потоцьких 53 % 47 %
16-й колишній піхотний полк Скарбниці 93 % 7 %
17-й Королівський піхотний полк 93 % 7 %
18-й Королівський піхотний полк 100 % –
19-й Королівський стрілецький полк 72 % 28 %
20-й Королівський піхотний полк 63 % 27 %

Загони косинерів також брали участь у Листопадовому повстанні 1830—1831 років у складі повстанських загонів. Добровольчі загони косинерів спонтанно формувалися різними повстанськими командирами, зокрема Емілією Плятер, яка в Литві очолила партизанський загін з 280 стрільців, 60 кавалеристів та кількох сотень селян-косинерів. Деякі формування косинерів мали партизанський характер, а деякі були включені до складу регулярної польської армії, як-от підрозділи косинерів 9-го лінійного піхотного полку Конгресового королівства. Загони косинерів на той час були дуже численними. Під час цього повстання, за словами Генрика Дембінського, тільки одне Краківське воєводство виставило за тиждень 60 000 косинерів.[11]

Косинери також становили значну частину піхоти національних збройних сил під час Краківського повстання 1846 року. Роти косинерів були сформовані у Вавельському замку Міхалом Палчинським та Владиславом Іжицьким. Вони складалися переважно з селян з Краківського повіту. Потім було сформовано 1-й батальйон косинерів під командуванням ювеліра Теофіла Замойського. Унтер-офіцери були озброєні мисливськими рушницями. Плата косинерів становила 15 грошей на день, виплачувалася за п'ять днів наперед[12].

Битви за участю косинерів

Косинери перед битвою на картині «Рацлавиці» Юзефа Хелмонського
Емілія Плятер на чолі косинерів з Листопадового повстання 1831 року, картина Яна Розена

Повстання Костюшка 1794 року

Імпровізовані загони косинерів вперше були використані в бою під час цього повстання. Вони брали участь у більшості битв повстання Костюшка:

  • 4 квітня 1794 року о 18:50[13] у битві під Рацлавицями атака 300 косинерів, особисто очолюваних Тадеушем Костюшком, на російські гарматні розрахунки мала вирішальний вплив на битву та закріпила перемогу Речі Посполитої. Загалом у битві взяло участь близько 500 косинерів, серед яких найвідоміші — Войцех Бартош та Юзеф Свистацький, які першими дісталися до гармат і яких запам'ятала історія цієї кампанії.
  • 6 червня 6000 косинерів взяли участь у битві під Щекоцинами, в якій польська армія зазнала поразки від об'єднаних сил Пруссії та Росії[14].

Листопадове повстання 1830—1831 років

  • 26 травня в битві під Остроленкою,
  • 14 та 17 червня 1831 року в боях під Коцком косинери з 9-го лінійного піхотного полку Конгресного Королівства,
  • 3 серпня 1831 року близько 450 косинерів під командуванням бригадного генерала Зигмунта Стриєнського взяли участь у битві під Коло[15].

Великопольське повстання 1848 року

Косинери також брали участь у Великопольському повстанні 1848 року, зокрема:

  • 29 квітня 1848 року 500 косинерів взяли участь у битві під Ксьонжем, яка була програна поляками[16].
  • 30 квітня 1848 року 1300 косинерів взяли участь у переможній для поляків битві під Милославом[17].

Січневе повстання 1863—1864 років

  • 3 лютого 1863 року група з близько 1000 косинерів під командуванням Владислава Яблоновського здійснила атаку на російські гармати у битві під Вєгрувом, яка закінчилася перемогою поляків[18].
  • 18 березня 1863 року в переможній битві під Гроховіскою косинери під командуванням полковника Домбровського розгромили дві роти 25-го Смоленського піхотного полку[18].
  • 21 квітня 1863 року — переможна для повстанців битва під Гінетинами, зображена на одній з табличок на Могилі Невідомого Солдата у Варшаві.

Під час вересневої кампанії 1939 року було сформовано загін гдинських косинерів.

Спорядження

Повстання Костюшка

Малюнок Міхала Стаховича із зображенням краківських косинерів
Польські косинери часів Січневого повстання 1863 року
«Кування кіс» — гравюра ХІХ століття Артура Гроттгера із серії «Полонія».

Брак коштів та імпровізовані умови Костюшківського повстання спричинили неоднорідність одягу косинерських загонів. Щоб запобігти цьому, 6 травня 1794 року краківський магістрат доручив своєму Військовому комісаріату екіпірувати краківську міліцію «в будь-які мундири»[19]. Через брак коштів комітет одягнув їх у червоні кашкети та білі сукмани. Масова участь селян з Краківщини у Костюшківському повстанні призвела до того, що народний краківський костюм став військовою формою піхоти, що складалася з краківців та косинерів.

Косинер носив традиційний білий сукман, підперезаний ременем. На плечах у нього була коричнева чуга, на голові — червона рогатівка або тинецька магерка, а на ногах — чоботи. Два полки краківських гренадерів, сформовані зі знаменитих рацлавицьких косинерів, носили одноманітну форму. Вони носили рогатівки, темно-сині куртки із зеленими лацканами та чехчери або білі суконні штани[19].

Краківське повстання

Одяг косинерів під час Краківського повстання 1846 року складався з куртки, так званої «волошки», з сірого сукна з червоним коміром, червоної конфедератки та сірих штанів[12].

Зброя косинера

Гдинські косинери Анджей Скібінський та його син Ян

Основною зброєю косинера була бойова коса, модифікована з селянської коси, насаджена на її лезо. Оскільки коса для зрізання рослинності встановлювалася горизонтально, вона вимагала перекування та випрямлення стрижня, що кріпив лезо до держака. Іноді ці інструменти вимагали й інших переробок. Влада, яка керувала різними повстаннями за свободу, готувала для цього спеціальні інструкції для селян. Найвідомішою була Krótka nauka o pikach i kosach («Коротка наука про піки та коси»), написана Пйотром Айгнером[20], та Krótka nauka o pikach i kosach («Дослідження будови кіс та пік»), опубліковане під час Листопадового повстання[21].

Були створені модифікації звичайних кіс для скошування зерна та трави, а також коса для виготовлення полови, яка називалася шохет. Це була широка коса з лезом, що розширювалося до кінця, з якого стирчав гачок, який називався хвостом. Цей гачок використовувався для зачіплення коси за отвір з іншого боку жолоба, яке використовувалося для подачі соломи під лезо для рубки. Цей ручний інструмент пізніше був замінений різаком для полови. Хвіст шохета перековувався в додатковий шип, бойовий шохет, який можна було використовувати для колючих ударів, і, отже, він являв собою більш функціональну зброю — щось середнє між косою та пікою[22]. Коси не вироблялися масово. Їх виготовляли поштучно або в багатьох місцевих кузнях, тому існувало багато різновидів та типів.

Крім того, під час повстання Костюшка косарі також носили сокири, зазвичай заткнуті за пояс. Деякі солдати з цих підрозділів також були озброєні піками, а краківські гренадери з 1-го та 2-го полків, набрані з мобільного ополчення, після навчання також отримували шаблі та вогнепальну зброю.

Косинери в культурі

Пам'ятник Костюшку у Варшаві — копія пам'ятника Тадеушу Костюшку у Вашингтоні.
Патріотична наліпка на вікно із зображенням червоного прапора з Білим Орлом серед кос косинерів, 1917 рік

Живопис

Література

  • У 1863 році Владислав Людвік Анчиць написав п'єсу про косинерів під назвою «Три москалі: Оповідання Валентия Курека, косаря з Бодзентина»[23][24]. У 1862 році, в період, що передував спалаху Січневого повстання, він також видавав підпільний журнал «Косинер».
  • У 1904 році Марія Конопницька написала вірш, у якому вшанувала пам'ять косинерів, які брали участь у битві під Венґровом.

Пам'ятники

Косинерів вшановують пам'ятники:

  • Пам'ятник Мацею Крисяку, присвячений битві під Мацейовицями, розташований у Мацейовицях ,
  • Коса — декоративний елемент пам'ятника Тадеушу Костюшку у Вашингтоні, спроектованого Антонієм Попелем, копія якого знаходиться у Варшаві.
  • Пам'ятник Бартошу Ґловацькому на полях битв у Яновичках ,
  • Пам'ятник Бартошу Гловацькому у Львові,
  • Зображений на одному з картушів навколо пам'ятника Тадеушу Костюшку в Лодзі ,

Див. також

  • Живити та боронити
  • 1-й Краківський гренадерський полк
  • 2-й Краківський гренадерський полк

Примітки

  1. ↑ Włodzimierz Kwaśniewicz, Od rycerza do wiarusa, czyli słownik dawnych formacji, funkcji, instytucji i stopni wojskowych, Lubuska Oficyna Wydawnicza, 1993, s. 1993.
  2. ↑ Józef Pawlikowski, Czy Polacy mogą się wybić na niepodległość, Warszawa 1789.
  3. ↑ Stefan Bratkowski, Tadeusz Kościuszko. Z czym do nieśmiertelności, Wydawnictwo «Śląsk», Katowice 1979, ISBN 83-216-0185-5, s. 340.
  4. ↑ Tadeusz M. Nowak, Jan Wimmer, Historia oręża polskiego, tom I. lata 963—1795, Wiedza Powszechna, Warszawa 1981, ISBN 83-214-0133-3, s. 604.
  5. ↑ Jaroszewski T., Chrystian Piotr Aigner. Architekt warszawskiego klasycyzmu, Warszawa 1970.
  6. ↑ Tadeusz M. Nowak, Jan Wimmer, Historia oręża polskiego, tom I. lata 963—1795, Wiedza Powszechna, Warszawa 1981, ISBN 83-214-0133-3, s. 608.
  7. ↑ Franciszek Ziejka, Panorama Racławicka, KAW, 1984, ISBN 83-03-00206-6, s. 11.
  8. ↑ Gembarzewski, Bronisław (1925). Rodowody pułków polskich i oddziałów równorzędnych od r. 1717 do r. 1831. Warszawa: Towarzystwo Wiedzy Wojskowej.
  9. ↑ [1], Marian Maciejewski, "Broń strzelecka wojsk polskich w latach 1717-1945" 
  10. ↑ [2], Marian Maciejewski, "Broń strzelecka wojsk polskich w latach 1717-1945" 
  11. ↑ Włodzimierz Kwaśniewicz, 1000 słów o broni białej i uzbrojeniu ochronnym, MON, Warszawa 1981, ISBN 83-11-07666-9, hasło «Kosa bojowa», s. 114.
  12. ↑ а б Marian Anusiewicz, Wypisy źródłowe do historii sztuki wojennej. Polska sztuka wojenna w latach 1832—1862, Zeszyt 13. Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1959, s. 84-85.
  13. ↑ [3], Marian B Michalik; Eugeniusz Duraczyński, "Kronika powstań polskich 1794–1944" 
  14. ↑ [4], Marian B Michalik; Eugeniusz Duraczyński, "Kronika powstań polskich 1794–1944" 
  15. ↑ informacja na stronach Muzeum Wojska Polskiego.
  16. ↑ Mała Encyklopedia Wojskowa, Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, Warszawa 1967, Wydanie I, Tom 2.
  17. ↑ Eligiusz Kozłowski, Mieczysław Wrzosek, Historia oręża polskiego, tom II. lata 1795—1939, Wiedza Powszechna, Warszawa 1984, ISBN 83-214-0339-5, s. 287.
  18. ↑ а б Stefan Kieniewicz, Powstanie styczniowe, Warszawa 1972, ISBN 83-01-03652-4.
  19. ↑ а б [5], Zdzisław Żygulski;; Henryk Wielecki;, "Polski mundur wojskowy" 
  20. ↑ Piotr Aigner, Krótka nauka o pikach i kosach, Warszawa 1794.
  21. ↑ Nauka o urządzeniu kos i pik, Warszawa 1830.
  22. ↑ Stefan Bratkowski, Tadeusz Kościuszko. Z czym do nieśmiertelności, Wydawnictwo «Śląsk», Katowice 1979, ISBN 83-216-0185-5, s. 339.
  23. ↑ Władysław Ludwik Anczyc, Trzech moskali. Opowiadanie Walentego Kurka kosyniera spod Bodzentyna, Kraków, 1863.
  24. ↑ Władysław Ludwik Anczyc, Trzech moskali. Opowiadanie Walentego Kurka kosyniera spod Bodzentyna, na stronach PBI. pbi.edu.pl. Архів оригіналу за 26 грудня 2013..

Бібліографія

  • Gembarzewski, Bronisław (1925). Rodowody pułków polskich i oddziałów równorzędnych od r. 1717 do r. 1831. Warszawa: Towarzystwo Wiedzy Wojskowej.
  • Piotr Aigner, Krótka nauka o pikach i kosach, Warszawa 1794.
  • Nauka o urządzeniu kos i pik do obrony ku pożytku obywateli…, Warszawa 1830.
  • [6], Zdzisław Żygulski;; Henryk Wielecki;, "Polski mundur wojskowy" 
  • Tadeusz M. Nowak, Jan Wimmer, Historia oręża polskiego, tom I. lata 963—1795, Wiedza Powszechna, Warszawa 1981, ISBN 8321401333.

Джерело: стаття у Вікіпедії та історія редагувань (автори).