Баварське королівство

Бава́рське королівство (нім. Königreich Bayern, бав. Kinereich Bayern) — держава на південному-сході Німеччини, яка існувала з 1806 по 1918 роки. Герцог Максиміліан I Йосип з дому Віттельсбахів став першим королем Баварії в 1806 році. Монархією, до розпаду королівства в 1918 році, правив дім Віттельсбахів. Більшість кордонів сучасної Баварії були встановлені після 1814 Паризьким договором, за яким Баварія поступилася Австрії Тіролем і Форарльбергом, але отримала Ашаффенбург і частину території Гессен-Дармштадтського ландграфства. Як держава в Німецькій імперії, королівство було другим за розміром після Пруссії. 1871 року Баварія увійшла до складу об'єднаної Німеччини. Сучасний наступник Баварського королівства — однойменна федеральна земля ФРН. Західна частина королівства — Пфальц — у складі землі Рейнланд-Пфальц.

Коли Баварія опинилася між двох вогнів, Максиміліан I в 1800 році уклав з Францією мир, а потім в 1805 році прийняв з візитом Наполеона Бонапарта. У результаті цього в 1806 році Баварія стала королівством, а Максиміліан I — королем. Його дочка Августа вийшла заміж за прийомного сина Наполеона — Євгенія Богарне. Після поразки Наполеона Максиміліан I переходить на бік Австрії, що дає йому можливість за Віденським договором 1815 року зберегти своє королівство. 1825 року до влади приходить його син — Людвіґ I.

Людвіґ розгортає широке будівництво в Мюнхені. Там з'являється Людвігштрассе, будуються за античними зразками музеї — Пінакотека, Гліптотека, Пропілеї. І раптом, коли королю пішов вже шостий десяток, в поле його зору потрапляє молода танцюристка Лола Монтез. Міністри домагаються її вигнання, а самому Людвіґу ця пригода вартувала корони: в 1848 році він відходить від справ на користь сина.

Максиміліан II поводився як ліберальний політик: влаштовує в баварській столиці першу на німецькій землі промислову виставку, будує новий проспект Максиміліанштрасе. Але король раптово помер в 1864 р. Новим правителем став Людвіґ II — старший син Максиміліана, якому було лише 19 років.

В 1866 році Баварія зазнає поразки в швидкоплинній війні з Пруссією. І коли в 1871 році вирішується питання про створення об'єднаної Німецької імперії, Людвіг був змушений підписати лист про визнання імператором Вільгельма I. Суверенітет Баварії був обмежений. Будівництво красивих, але непотрібних замків не тільки виснажувало власні кошти Людвіга, але і майже розоряло державну скарбницю. Уряд намагається усунути короля від держсправ і оголошує його недієздатним. 13 червня 1886 року тіло Людвіга було знайдено у водах Штарнбергського озера: на вечірню прогулянку він вирушив без охоронців і в замок уже не повернувся. Сьогодні цей монарх-романтик неймовірно популярний в Баварії. А на згадку про його улюбленого композитора Вагнера в Байройті проводиться престижний Байройтський фестиваль, запрошення на який меломани чекають по десять років.

Після смерті Людвіґа II влада перейшла до його дядька — 65-річного Луітпольда, який був регентом брата — Людвіґа Отто. Він був регентом до 1912 року. Потім престол перейшов до його сина Людвіґа III. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, на тлі політичної кризи і листопадової революції 1918 року, Людвіґ тікає з країни, і таким чином багатовікове правління дому Віттельсбахів в Баварії завершується.

Станом на 1871 рік Баварське королівство було другою за розиіром державою в Німецькій імперії, площею 75 865 км², яка складалася з більшої східної основної частини (69 928 км² після поступки території в 1866 році) і невеликої західної частини Пфальцу, розташованої біля Рейну (Пфальц Рейн, Рейн-Баварія; 5937 км²).

У 1881 році чисельність населення у королістві досягла 3,707,966 осіб, у 1840 році — 4,370,977 осіб, у 1900 році — 6,176,057 осіб, у 1910 році — 6,524,372 осіб.

Король до 1818 року мав абсолютгу владу у політичній, судовій, законодавчій та військовій сферах. 1806 року він мав титул «З Божої ласки, король Баварії, архіграф Пфальца, архітрухзес і курфюрст Священної Римської імперії». Спочатку написання «Baiern» з літерою «i» було стандартним офіційним написанням. Лише король Людвіг I, прихильник філеллінізму, видав указ, який передбачав, що назва держави завжди повинна писатися з літерою «y». Титули, що стосуються Імперії, було скасованіо в 1806 році після приєднання Баварії до Рейнського союзу.

Згідно Конституції 1818 року Баварське королівство стало конституційною монархією. Конституція гарантувала рівність і базові права і поділявся на три гілки влади. Король мав усю повноту виконавчої влади: призначав уряд та ключових міністрів, командував армією, мав право вето на будь-які закони парламенту. 18 жовтня 1835 року Людвіг I видав указ, який визначав, що великий королівський титул відтепер матиме такий вигляд: «З Божої ласки, король Баварії, граф Пфальцький Рейнський, герцог Баварії, Франконії та Швабії тощо, тощо». Указ не пояснював, що означає «тощо, тощо», і з того часу остаточного тлумачення так і не з'явилося. Державна рада була дорадчим орган при монархові, який готував закони.

Виконавчу владу від імені короля здійснювали міністерства. 1817 року Міністерство закордонних справ було названо Державним міністерством королівського дому та закордонних справ. З 1849 року, за одним винятком (1880–1890), державний міністр закордонних справ завжди очолював Раду міністрів. Після 1871 року Баварія зберегла деякі права резервації в Імперії та право продовжувати утримувати власні посольства. Натомість більшість іноземних представництв залишилися в Мюнхені.

Баварська жандармерія була заснована в 1813 році указом від 11 жовтня 1812 року. За прикладом Французької імперії, це було розподілено децентралізовано по всій Баварії та організовано у військовій формі. Лише в 1919 році вся поліція була відокремлена від військових і водночас підпорядкована Міністерству внутрішніх справ Баварії.

Було заснованио у 1818 році. Перші законодавчі збори відбулися 4 лютого 1819 року. Спочатку називався Асамблея станів (Ständeversammlung) і було поділено на верхню палату — Kammer der Reichsräte (Палата радників), та нижню палату — Kammer der Abgeordneten (Палата представників). Згідно із законом про реформу виборів представників у 1848 році, Асамблею станів де-факто перейменовано на Ландтаг (державний сейм). Назва Ландтаг час від часу використовувалася і до цього закону.

Адміністративна структура королівства була повністю реорганізована в 1808 році^[1]: було скасовано земельні директорати. Баварія була розділена на 15 (державних) округів (крайзів), названих на честь річок. У 1810 році було розпущено шість округів, а в 1814 році - ще один округ. У 1816 році був утворений Рейнський округ як новий округ, а до 1817 року було розпущено ще два округи, так що на момент адміністративної реорганізації 1817 року залишилося лише вісім округів: Альтмюль (1808–1810), Айзак (1808–1810), Адідже (1808–1810), Іллер (1808–1817), Інн (1808–1814), Ізар (1808–1837), Лех (1808–1810), Головний район (1808–1837, перейменовано на Верхній Головний район у 1817 році), Нааб (1808–1810), Верхнього Дунаю (1808–1837), Пегніц (1808–1810), Реген (1808–1837), Резат (1808–1837), Рейн (1816–1837), Зальцах (1808–1816), Нижній Дунай (1808–1837), Нижній Майн (1817–1837).

У 1838 році замість назв річок округи отримали назви старих держав. Пізніше ці назви були перенесені на адміністративні округи, які існують і сьогодні, як адміністративні одиниці середнього рівня й переважно відповідають сучасним адміністративним округам: Верхня Баварія (столиця округу та уряд округу Мюнхен), Нижня Баварія (Ландсгут), Пфальц (Шпаєр), Верхній Пфальц і Регенсбург (Регенсбург) Верхня Франконія (Байройт), Середня Франконія (Ансбах), Нижня Франконія та Ашаффенбург (Вюрцбург), Швабія і Нойбург (Аугсбург).

Округи, що залишилися в 1838 році, були поділені на окружні відомства. Попередники окружних відділень, земельні суди, спочатку були як адміністративними, так і судовими органами, що вважалося структурним недоліком конституції Баварії, оскільки це впливало на незалежність судової влади, оскільки суддя (у своїй функції адміністративного службовця, яка відповідала функції сьогоднішнього окружного адміністратора) був зв’язаний інструкціями. Лише в 1862 році цей недолік було усунено введенням окружних відділень, до яких було передано адміністративні справи. У Пфальці земельні комісари існували поряд з земельними судами з 1818 року. Незважаючи на такий, здавалося б, раціональний і однорідний територіальний поділ, соціальний розвиток у королівстві спочатку характеризувався значними проблемами інтеграції.

Згідно з Муніципальним едиктом від 17 травня 1818 року, в Баварії також було створені муніципалітети замість обманштафів. Було утворено близько 8500 муніципалітетів.

Мало чітко структуроване суспільство, поділене на стани, але згодом воно стало більш сучасним. Воно спиралося на владу династії Віттельсбахів, панівну католицьку церкву та Конституцію 1818 року, яка надала громадянам політичні права та власний парламент.

Найвищий стан складала аристократія. Вона володіла великими землями. Також її представники автоматично входили до верхньої палати парламенту, мали титули та великий вплив на політику. Католицька церква відігравала величезну роль. Вона керувала школами, моральними цінностями та впливала на щоденне життя людей.

У XIX ст. сформувався новий стан — буржуазія. До нього належали власники фабрик, купці, банкіри та лікарі. Вони мали гроші, але довго не мали політичної влади.

Найбільшу групу населення становили селяни і ремісники. Вони працювали на землі або створювали речі руками. Селяни довгий час залежали від місцевих панів. Робітники з'явилися внаслідок промислової революції. Вони працювали на нових фабриках. Їхні умови праці були важкими, тому часто виникали страйки.

Конституція 1818 року гарантувала рівність перед законом, свободу віросповідання, недоторканність приватної власності та право на справедливий суд. До 1871 року Баварія зберігала власну правову самостійність, що називається партикуляризмом (місцевим правом). Проте після об'єднання Німеччини у 1871 році, правова система Баварії стала частиною єдиної загальнонімецької правової системи, зберігаючи при цьому свої регіональні особливості.

Баварський кримінальний кодекс 1813 року було розроблено правником Паулем Йоганном Ансельмом фон Феєрбахом. Кодекс базувався на принципі nullum crimen, nulla poena sine lege (немає злочину, немає покарання без закону). Він скасував катування, встановив чіткі межі покарань та вважався одним із найпрогресивніших у Європі.

Суди отримали незалежність від адміністративної та виконавчої влади. Судова система складалася з місцевих, окружних судів та вищих апеляційних інстанцій. Найвищими судовими органами (оберландесгеріхт) були суди у містах Мюнхен, Бамберг та Аугсбург.

На початку свого існування Баварія була переважно аграрною державою. Економіка спиралася на вирощування зернових та тваринництво. Зьметою поліпшення землеробства було проведено земельну реформу. Уряд скасував кріпацтво та старі феодальні повинності, що дало селянам свободу дій. Регіони почали спеціалізуватися на тому, що найкраще росло: Альпи — на молоці та сирі, а долини — на зерні та хмелі.

У другій половині XIX століття розпочався стрімкий перехід від ручної праці до заводів та фабрик. Баварія ставала індустріальною. У Мюнхені зародилися потужні підприємства, які пізніше стали відомими на весь світ (наприклад, BMW). Міста Аугсбург і Гоф стали центрами текстилю. Баварське пиво стало відомим брендом. Завдяки винаходам у холодильній техніці Карла фон Лінде, пиво можна було зберігати та перевозити на великі відстані. Це перетворило маленькі броварні на великі промислові заводи.

Баварія увійшла до складу Німецького митного союзу, що дозволило вільно продавати товари на величезному німецькому ринку без податків.

Уряд королівства доклав великих зусиль для розбудови мереж. Канал Людвіга з'єднав річки Дунай і Майн, створивши прямий водний шлях від Північного до Чорного моря.

Баварія стала будувати залізниці з 1830-х років. Королівські баварські державні залізниці (K.Bay.Sts.B.) були державною залізницею Королівства Баварія з 1844 року. У 1850–1860-х роках виникла єдина мережа, яка з'єднала великі міста — Мюнхен, Нюрнберг та Аугсбург. Це здешевило перевезення сировини та готової продукції. Баварські державні залізниці були офіційно передані Німецьким імперським залізницям 1 квітня 1920 року.

Грошовою одиницею королівства був баварський гульден. Його використовували до 1873 року, поки не з'явилася єдина німецька марка. Гроші випускали у вигляді мідних, срібних та золотих монет, а також рідкісних паперових банкнот. 1 гульден = 60 крейцерів, 1 срібний талер = 2 гульденів (або 120 крейцерів), 1 крейцер поділявся на пфеніги (залежно від періоду в 1 гульдені було до 240 пфенігів).

Зберегілося баварська армія зразка 1801 року. Вона існувала до 1918 року. Баварський король мав право верховного командування баварською армією в мирний час (на основі військової конвенції від листопада 1870 року). Під час Першої світової війни баварські війська воювали під командуванням Німецької імперії.

Королівська армія складалася з 3 армійських корпусів у Мюнхені, Вюрццбурзі та Нюмберзі. Кожен з корпусів складався з 2 дивиізій (відповідно їхня загальна чисельність дорівнювала 6). Кожному з корпусів допомагав відповідний ландвер та міські командування. Офіцерський корпус армії мав значно нижчу частку шляхти, ніж прусська армія. У 1832 році на кожного офіцера зі шляхти припадало 1,86 офіцера-простолюдинів; у 1862 році цей показник становив 2,34; а в 1914 році — 5,66. Окремої гвардії не існувало з моменту розформування гвардійського підрозділу в 1826 році.

Указом від 31 липня 1817 року адміністрацію було перейменовано на Генеральне управління Королівської поштової служби та реорганізовано після попередньої передачі поштової служби у власність держави. Історія поштової служби в Баварії згодом продовжилася як самостійний розвиток, який завершився лише в 1920 році з переходом до Імперської поштової служби.

Церковна організація Баварського королівства базувалася на Баварському конкордаті 1817 року та Релігійному едикту 1818 року. Королівство офіційно визнавало Католицьку Церкву державною, але жорстко підпорядковувало її адміністрацію, призначення та фінанси світській владі монарха. У 1817 році держава та Ватикан домовилися про створення двох церковних провінцій: Мюнхенсько-Фрайзінзької та Бамберзької. Було утворено 2 архієпархії та 6 єпархій (Аугсбург, Регенсбург, Вюрцбург, Айхштетт, Пассау та Шпаєр). Король Баварії затверджував єпископів. Священникам заборонялося публікувати папські укази без дозволу монарха.

Баварське королівство не було виключно католицьким. Хоча католицизм мав перевагу, країна також включала великі протестантські території (Франконію та Пфальц). Устрій протестантів регулювався королівськими едиктами 1818 року.У 1824 році було офіційно створено незалежне церковне управління, згодом відоме як Євангелічно-лютеранська церква Баварії.

Культура Баварського королівства (1806–1918 роки) — це доба розквіту мистецтв, архітектури та народних традицій. Її розвиток спрямовувала династія Віттельсбахи, які перетворили Мюнхен на головний європейський центр, відомий як «Афіни на Ізарі»

У 1802 році, ще до того, як Баварія стала королівством, запровадили загальну шкільну освіту. Діти були зобов'язані відвідувати школу з 6 до 13 (пізніше до 14) років. Держава взяла на себе контроль за церковними школами, що забезпечило базову освіту для більшості населення. Освітня модель складалася з трьох основних рівнів. Н ародна школа (Volksschule) — початкова 4-річна школа для вивчення читання, письма, рахунку та релігії. Після неї діти йшли працювати або продовжували навчання. Середня освіта включала гімназії для підготовки до університету та реальні училища (Realschulen), орієнтовані на точні науки та комерцію. Вища школа — університети і інститути. Відкриття політехнічних шкіл та університетів (у Мюнхені та Нюрнберзі) забезпечило країну інженерами, винахідниками та кваліфікованими робітниками.

Роки Баварського королівства стали золотим віком науки. Мюнхенський університет та університети у Вюрцбурзі і Ерлангені були розширені та перетворилися на світові центри медицини, фізики та хімії.

1846 року було засновано приватний інститут музики. У 1867 роційого перетворено королем Людвігом II на Королівську Баварську школу музики, що існувала спершу на власні кошти короля, а з 1874 року на кошти державного бюджету. З 1892 року називалася Королівською академією музики.

Королі активно збирали колекції світового мистецтва та відкривали музеї. Було створено Стару та Нову пінакотеки — величезні галереї, де зібрані роботи майстрів епохи Відродження та класичного живопису. Мистецький рух XIX століття уславив пейзаж та історичний жанр.

13 травня 1808 року король Максиміліан I відкрив Королівську академію образотворчих мистецтв. З середини XIX століття мюнхенська Академія стає одним з найвідоміших мистецьких навчальних закладів Європи. Окрім викладацької діяльності, вона стає центром, що об'єднував художників-пейзажистів «мюнхенської школи». Найбільш визнаними художниками-педагогами, які працювали тут, були Петер Корнеліус, Франц фон Штук, Вільгельм фон Каульбах, Карл Теодор фон Пілоті.

У 1830–1840-х роках у Баварії сформувався міщанський романтизм (стиль Бідермаєр). Картини прославляли затишок, простий побут та скромну красу. Відомим художником цього часу був Карл Шпіцвеґ.

Архітектор Лео фон Кленце побудував тут Гліптотеку — унікальний музей для античних статуй. Символом величі держави стала монументальна статуя Баварія у Мюнхені, відлита з бронзи у 1850 році. Це велична 18-метрова жіноча постать, всередині якої є сходи на оглядовий майданчик.

Архітектура Баварського королівства — це яскрава суміш стилів, де розкішний Бароко змінився строгим Класицизмом, а згодом — казковою Неоготикою. У стилі у стилі італійського Ренесансу було споруджено нову будівлю Баварської королівської бібліотеки, в античному стилі — Залу слави (Ruhmeshalle), що є величною колонадою. На замовдення Людвіга I було споруджено Тріумфальні ворота (Siegestor) — копія римської Арки Костянтина, присвячені баварській армії.

Монархи-романтики збудували унікальні замки та палаци. Найвідомішим замком часів королівства в Баварії є Нойшванштайн, будівництво якого було розпочато в 1869 році королем Людвігом II Баварським. Замок був спроєктований Крістіаном Янком, придворним архітектором Людвіґа II. Нойшванштайн розташований неподалік від озера Альп-Зее та замку Хоеншванґау, побудованого батьком Людвіґа II, Максиміліаном II Баварським. За розтрату казни на будівництво Людвіґ II був відсторонений від влади ще до закінчення будівництва. Після загадкової смерті Людвіґа II у 1886 році замок з чудовим інтер'єром був відкритий для відвідування.

Не менш відомий у Баварії палац Герренкімзе або «Баварський Версаль», який Людвіґ II збудував за зразком Версальського палацу під Парижем, зведеного його кумиром французьким королем Людовиком XIV.

Єдиний добудований за життя Людвіґа II замок був Ліндерхоф, який відрізняється дивовижним і унікальним Гротом Венери.

Головний народний фестиваль королівства, що бере початок від весілля кронпринца Людвіга у 1810 році, відомий як Октоберфест.

• Королівство Баварія